Андрій Малишко

Народився 14 листопада в Обухові (нині місто Київської області) в сім’ї шевця.

Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти.

У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».

В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі.

В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.

Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».

Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».

Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) від 1943 року.

В 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».

Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68.

Помер 17 лютого 1970 року.

Збірки:

«Батьківщина» (1936) «Лірика» (1938) «З книги життя» (1938) «Народження синів» (1939) «Листи червоноармійця Опанаса Байди» (1940) «Березень» (1940) «Зоревідні» (1940) «Жайворонки» (1940) «До бою вставайте!» (1941) «Україно моя!» (1942) «Понад пожари» (1942) «Слово о полку» (1943) «Битва» (1943) «Полонянка» (1944) «Ярославна» (1946) «Що записано мною» (1956) — «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі» «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі» «Полудень віку» (1960) — «Вчителька» «Листи на світанні» (1961) «Прозорість» (1962) «Дорога під яворами» (1964) «Рута» (1966) «Синій літопис» (1968) «Серпень душі моєї» (1970). Написав тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1959), «Абітурієнтка» (1973).

Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962).

«Пісня про рушник» Андрій Малишко

Пісня про рушник — твір Андрія Малишка, сповідь-спогад ліричного героя, у якій матір дарує синові рушник, вишитий як символ життєвоï дороги. Рушник пов’язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом його матері. Цей образ — символ чистоти і любові, матері-берегині, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Ліричний герой поезіï з великою теплотою згадує свою матір. Автор даним твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьківською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини. Форма вірша має велику кількість рефрен i повторів, що наближає його до пісні.

“Пісня про рушник” Рідна мати моя, ти ночей недоспала I водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов’їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров, І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю — І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю — І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.