"Мина мазайло" Микола Куліш скорочено

Тема: українізація та міщанство (20-ті роки ХХ століття) Ідея: засудження міщанської упередженості та зверхнього ставлення до української мови Сюжет твору: Службовець «Донвугілля» Минасій Мазайло завжди хотів мати інше прізвище. Йому здається, що саме завдяки його надто українському прізвищу в нього не все вдало складається в житті. Навіть його дружина Мокрина виходила заміж не за Мазайло, а за Мазайлова. Якби вона одразу знала про це прізвище – ніколи б не погодилася. Мина вважає, що якби він змінив прізвище на більш звучне, російське, то і по службі його одразу б підвищили. Тож він робить усе, щоб мати нове прізвище. Мина дізнається, що пожно піти до РАГСу і там собі взяти те прізвище, яке хочеш. Але він впевнений, що для цього потрібна згода всіх членів родини. Сам Мина, його дружина та дочка Рина, звісно, «ЗА», але його син Мокій ніколи на це не піде. Він теж прагне змінити прізвище, але на зовсім інше – Мазало-Квач. Мовляв, їхній дід заробляв на життя тим, що квачем вози мазав і це обов’язково повинно бути відображено у прізвищі. Щоб якось умовити Мокія змінити свою думку, Рина видумує хитромудрий план. Вона приводить у дім свою подругу – Уляну Розсохіну, але представляє її як Улю Розсоху. Уля повинна закохати в себе Мокія, а потім завернути його на бік Рини. Поступово Мока дійсно закохується в дівчину, це почуття взаємне. Мазайло наймає вчительку «гарних проізношєній» на ім’я Баронова-Козино, вона повинна навчити Мазайла правильної руської вимови, але всі намагання даремні. Мина все одно «гекає» і «шокає». Тим часом дружина Мазала Мокрина, викликає свою сестру з Курська. Тьотя мотя вважає, що «краще бути ізнасілованной, ніж українїзірованной». Також на родинну нараду приїздить і дядько Тарас з Києва. Мина дізнається в РАГСі, що згода всіх членів сім‘ї зовсім не потрібна. Родина починає обговорювати, яке прізвище взяти. Варіанти на кшталт Алмазов, Тюльпанов, згодом були відкинуті. Зупинилися на тому, що треба залишити корінь прізвища і просто змінити закінчення. Врешті решт обирають прізвище Мазенін (як Єсенін). Відбувається зміна прізвища, уся святкують, але раптом в газеті, поряд з переліком людей, які змінили прізвища, бачать напис: «За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…».

Богдан-Ігор Антонич

Біографія Богдана-Ігора Антонича коротко Народився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в с. Новиці (Західна Україна). Навчався у польській гімназії в м. Сянок. У 1928р. студіював у Львівському університеті.

З 1929р. прилюдно виступає з віршами.

Перший свій твір опублікував 1931р. у журналі «Вогні».

1931р. — перша збірка «Привітання життя».

У 1934р. закінчив університет з дипломом магістра.

Писав статті, рецензії, робив переклади, публікував сатиричні фейлетони, виступав з доповідями.

Редагував журнали «Дажбог» і «Карби», малював, грав на скрипці, складав музику

Помер на 28 році життя 6 липня 1937р. від ускладнення після операції –  запалення легень

Незакінченими залишилися новела «Три мандоліни», фрагмент роману «На другому березі» та лібрето до опери «Довбуш».

Збірки:

–         1931р. – «Привітання життя»

–         1934р. — «Три перстені»

–         1936р. — «Книга Лева»

–         1938р. — «Зелена Євангелія»

–         1938р. — «Ротації»