Біографія Миколи Вороного

Дуже коротка біографія Миколи Вороного

Ідеолог модернізації української літератури

Народився 24 листопада 1871р. у сім’ї ремісника.

Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури.

Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах на філософському факультеті.

Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».

З 1897р. актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших.

Член РУП.

У 1901р. залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.

У 1910р. оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського.

У 1917р. один із засновників Української Центральної ради.

У 1917р. один із засновників і режисерів Українського національного театру.

У 1920р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка.

Після повернення в Україну у 1926р. викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фото кіноуправлінні

У 1934р. було заарештовано як польського шпигуна.

7 червня 1938р. розстріляний за вироком УНКВС з групою селян.

10 листопада 1957р. рішенням президії Кіровоградського обласного суду було реабілітовано.

Поетичні збірки:

• Ліричні поезії (1911)

• В сяйві мрій (1913)

Твори:

• поема «Євшан-зілля»

• альманах «З-над хмар і долин»(1903)

• ряд мистецтвознавчих і театрознавчих розвідок:

• «Театральне мистецтво й український театр»(1912)

• «Театр і драма»(1913)

• «Михайло Щепкін»(1913)

• «Режисер»(1925)

• «Драматична примадонна»(1924)

Микола Вороний. «Блакитна Панна»

Український поет-патріот, перекладач, критик, історик літератури, займався режисерською та акторською діяльністю, писав праці з історії національного театру, світової драматургії, активний громадський діяч.

Вороний був одним із засновників Української Центральної ради. У 1917 р. один із засновників і режисерів Українського національного театру. Репресований у 1934 році. Розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області. Архів Вороного зберігається в Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України. 10 листопада 1957 року рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано. Основні твори: «Євшан-зілля», «Блакитна панна», «Інфанта», «Іванові Франкові» (Відповідь на його Посланіє), «Ти не любиш мене», «Зрада», «За Україну!». Уся мозольна праця поета, вченого, громадянина була присвячена рідній Україні, яку він любив так само пристрасно, як красу і справедливість. (Г. Верес)

Художня характеристика твору «Блакитна панна»

«Блакитна панна» відкриває цикл «Гротески», який складається із десяти поезій. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню. Літературний рід: лірика. Жанр: вірш. Вид лірики: пейзажна (весняні настрої). Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ-символ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя:

І уже в душі моїй В сяйві мрій В’ються хмелем арабески, І Миготять камеї, фрески, Гомонять-бринять пісні Голосні І сплітаються в гротески.

Новаторство Миколи Вороного виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «Я писав не так од образу, як од звуку «, – зазначав він. Джерелом його поезії є мелос, мелодія. Звук для символістів – понад усе. Специфічним є розміщення рядків у строфах «Блакитної панни»: вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм.

Блакитна Панна – Має крилами Весна Запашна, Лине вся в прозорих шатах, У серпанках і блаватах… Сяє усміхом примар З-поза хмар, Попелястих, пелехатих. Ось вона вже крізь блакить Майорить, Довгожданна, нездоланна… Ось вона — Блакитна Панна!.. Гори, гай, луги, поля — Вся земля Їй виспівує: «Осанна!»

 

А вона, як мрія сну Чарівна, Сяє вродою святою, Неземною чистотою, Сміючись на пелюстках, На квітках Променистою росою.

 

І уже в душі моїй В сяйві мрій В’ються хмелем арабески, Миготять камеї, фрески, Гомонять-бринять пісні Голосні І сплітаються в гротески