Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Твори.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Вірші Павла Тичини:

• Перший вірш «Блакить мою душу обвіяла» у 1907 р. • 1912 р. «Ви знаєте, як липа шелестить» • 1914 р. «Арфами, арфами» • 1915 р. «О, панно Інно..» • 1918 р. «Золотий гімн» • 1918 р. «Пам’яті 30» (присвячений бою під Крутами) • 1919 р. «Революційний гімн» • 1933 р. «Партія веде» З другої половини 1920-х р. змушений був писати на замовлення партії влади.

Збірки Павла Тичини:

  • 1918 р. «Сонячні кларнети»

  • 1920 р. «Плуг»

  • 1920 р. «Замість сонетів і октав»

  • 1921 р. «В космічному оркестрі»

  • 1924 р. «Вітер з України»

  • Створив унікальний кларнестичний стиль.

Аналіз "о панно Інно"

Аналіз вірша “О панно Інно” та його характеристика. Жанр, мотив та віршовий розмір твору.

Літературний рід: лірика.

Жанр “О панно Інно” : ліричний вірш.

Вид лірики: інтимна (любовна).

Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєдна­на зі світлим спогадом про нього.

Віршовий розмір: ямб.

«О, панно Інно…» (1915) — найвідоміший зразок інтимної лірики П. Тичини.

Мотив твору — не­стерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.

Ще в ранній юності Тичина романтично закохався водночас у двох чарівних сестер — Полю та Інну Коновал — доньок чернігівського поета Івана Коновала (Вороньківського). У його домі часто відбувалися літературні вечори, куди приходив і двадцятилітній семінарист П. Тичина. Особливо запала в серце поетові Поля, але вона не відповіла взаємністю. Ця нерозділена любов стала одним із найболючіших потрясінь його молодої душі. І ось через якийсь час поет, можливо, побачив на вулиці дівчину, чимось схожу на Інну. Одразу ж у серці завирували спогади, які було відтворено у відповідних асоціативних образах.

«Я — сам» — відчуття внутрішньої порожнечі після розриву з коханою. Проте як пов’язати з мотивом вірша образи «вікно, сніги»? Вікно, вочевидь, асоціюється з розлукою: у вікно дивляться вслід дорогій людині, яка іде геть, у вікно вигля­дають цю людину. Сніги — це холод на душі, смерть надії. Для характеристики своєї закоханості ліричний герой добирає неологізми, і зрозуміло з якою метою —- аби підкреслити унікальність свого кохання, його неподібність на будь-чиє ще. Чому ж «дитинно»? Бо саме для дитини найбільш характерні наївність, щирість, захват. «Злотоцінно», тобто цінувалася ця любов вище за будь-який скарб. Далі ліричний герой запитує себе, чи була то справжня любов. Проте ланцюжок асоціацій швидко розгортається і манить за собою (відповідь на це запитання буде дана лише останнім словом вірша). Пригадується атмосфера старого давнього кохання, воно асоціюється з красою різнобарв’я, з тонкощами аромату квітучого лугу. А цей уже образ (кохання — квітучий луг) підказує висловити думку про неповторність і скороминущість спалаху почуття в такій інакомовній формі: «Любові усміх квітне раз — ще й тлінно». Після згасання ж спалаху любові особливо разюче відчувається самотність, безнадія, фатальність існування, це відчуття митець посилює рефреном «сніги, сніги, сніги…».

Драматизм переживання, збуреність душі увиразнюють також різностоповий ямб, психологічні, логічні й ритмічні паузи, діалогічність, численні асонанси й здітерації, фоносимволіка.