2. Форми політичної взаємодії суб’єктів політики.

Політична система як цілісне утворення функціонує завдяки політичним відносинам. Останні об’єднують вертикальними та горизонтальними зв’язками політичні структури суспільства. Політичні відносини можна трактувати як систему взаємозв’язків та взаємодію суб’єктів політики в контексті завоювання, розподілу, використання та утримання контролю за політичною владою.

Способи взаємодії суб’єктів політики значною мірою залежать від співвідношення їхніх інтересів. З погляду сумісності існує три типи інтересів: спільні, взаємо-заперечні і паралельні. Враховуючи цю класифікацію, можна виділити різні форми взаємодії суб’єктів політики.

Форми політичної взаємодії – це усталені, інституційно або психологічно зумовлені способи поведінки суб’єктів, що взаємодіють. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) функціонування (співпраця, конкуренція, консолідація і панування; 2) розвитку (конфлікти і реформи).

Співпраця – форма політичної взаємодії, яка ґрунтується на спільних діях суб’єктів політики, що мають спільні або відмінні цінності та інтереси, але прагнуть реалізувати взаємовигідну мету.

Політична конкуренція – форма політичної взаємодії, за якої суб’єкти політики в рамках правових або не правових правил змагаються за перевагу у розподілі влади, матеріальних ресурсів і престижу.

Консолідація – це форма політичної взаємодії, що веде до об’єднання заінтересованих груп для досягнення спільних цілей (наприклад, узгодження масових дій заради здійснення тиску на уряд чи парламент).

Панування – це тип політичної взаємодії, який передбачає між суб’єктами політики нерівноправні стосунки: придушення, експлуатацію, підкорення тощо.

Взаємодія суб’єктів політичного процесу не може відбуватися без конфліктів. Соціальний конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, цінностей, прагнень, що веде до протиборства груп, які їх захищають. Соціальний конфлікт стає політичним, якщо він зачіпає владні інституції або такі проблеми перерозподілу ресурсів, які не можуть бути вирішені без залучення фактора влади.

Конфлікти виконують такі функції: сигнальну; інформаційну; диференціювальну; інтегральну; динамічну. Суб’єктами політичних конфліктів можуть бути: національні держави або групи національних держав; соціальні групи; політичні еліти; приховані суб’єкти політики тощо.

Виділяють такі основні типи конфліктів: конфлікт інтересів, ціннісні конфлікти, конфлікти ідентифікації. Конфлікт інтересів переважає в економічно розвинутих країнах і має економічне підґрунтя (перерозподіл податків, обсяг соціального забезпечення тощо). Ціннісні конфлікти – це боротьба навколо уявлень про те, що є правильним або важливим, до яких цілей треба прагнути. Конфлікти ідентифікації характерні для суспільств, у яких індивіди ототожнюють себе лише з окремою групою (релігійною, мовною, етнічною), а не із суспільством взагалі.

Політичні конфлікти часто набувають форм переворотів і революцій. Революції – це корінні, глибокі, якісні зміни, які виникають і здійснюються як результат накопичення суперечностей у процесі еволюційного розвитку, що розв’язуються переворотом, стрибком, різкими змінами. Політична революція – це суспільний рух і переворот, мета яких – повалення старого режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади і здійснення докорінних змін політичного життя суспільства.

Розв’язання конфліктних ситуацій передбачає три стадії: 1) підготовчий етап – завданням якого є визначити тип конфлікту, ступінь його загострення, наміри, цілі та орієнтації його учасників; 2) етап вирішення конфлікту – переговори; 3) завершальний етап, який передбачає вихід учасників переговорів із конфліктної ситуації, визначення об’єктивних критеріїв контролю за реалізацією прийнятих рішень.

Сучасні плюралістичні суспільства досягли значних успіхів в узгодженні групових інтересів, збалансуванні конфліктності й консолідації свого розвитку. Їх досвід використовується для створення теоретичних моделей розв’язання конфліктів, які використовуються в політичній практиці для досягнення консенсусу і консолідації плюралістичних суспільств, які об’єднують групи з різними інтересами, але спільними фундаментальними цінностями.

Схема 9.1.