3. Особливості системи місцевого самоврядування в Україні.

Невід’ємною ознакою демократичної правової держави є наявність системи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування – гарантоване право і реальна здатність місцевих територіальних громад самостійно, незалежно і ефективно вирішувати питання місцевого значення в межах визначених законом повноважень та власної фінансової бази. Основним принципом місцевого самоврядування є його організаційне відокремлення від державної влади.

Україна першою з усіх радянських республік прийняла закон про місцеве самоврядування (1990 р.). Остаточно засади формування та діяльності системи місцевого самоврядування в Україні визначила Конституція та закон „Про місцеве самоврядування в Україні” 1997 р., який закріпив і розвинув основні конституційні положення з цього питання.

Місцеве самоврядування базового рівня в Україні здійснюється територіальними громадами сіл селищ міст як безпосередньо (тобто через проведення референдумів загальних зборів громадян громадських слухань тощо) , так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та їх виконавчі комітети (у разі наявності останніх). Для кожного з цих видів Рад законодавчо виділяється виключна сфера компетенції, втручання до якої органам державної влади заборонено. Лише у випадках невідповідності рішень органів місцевого самоврядування Конституції чи законам України, ці рішення зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Сільський, селищний та міський голова обираються, як і самі Ради, жителями відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а голови районних і обласних – відповідною Радою.

До повноважень громад села, селища, міста (що здійснюються безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування) належить:

1) управління майном, що є в комунальній власності;

2) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку та контроль за їх виконанням;

3) затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням;

4) встановлення місцевих податків та зборів відповідно до закону;

5) забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізація їх результатів;

6) утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, організацій та установ, а також здійснення контролю за їх діяльністю.

Повноваження обласних та районних Рад включають:

1) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням;

2) затвердження обласних та районних бюджетів, які формуються з коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контроль за їх виконанням.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (планування та облік забезпечення громадського порядку управління комунальною власністю) з питань здійснення яких органи місцевого самоврядування підконтрольні органам виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Статус органів місцевого самоврядування міст Києва і Севастополя регулюється спеціальними законами.