2.Сутність, особливості, ознаки авторитаризму та різноманітність його форм.

Як зазначалось вище, підтипом недемократичних політичних режимів є авторитаризм (від лат. autoritas - влада), основу якого становить диктаторський, необмежений законом тип влади.

Авторитаризм – це недемократичний політичний режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи (монарха, диктатора, деспота) або обмеженої групи осіб; звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об"єднань; обмеженням повноважень демократичних інституцій; усуненням громадян від процесу прийняття політичних рішень.

За авторитарного режиму:

-не допускається реальна конкуренція у боротьбі за владу;

-правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням;

-влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття поглітичних рішень.

На відміну від тоталітаризму, авторитаризм є більш лояльним, "м"якшим":

-режиму не властивий тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя (лише – над політичною) ;

-допускається обмежений плюралізм і формальна багатопартійність;

-громадянське суспільство не повністю поглинається державою;

-відсутня єдина ідеологія;

-правляча еліта готова терпіти інакомислення (доки воно не зачіпає основ режиму);

-допускається ринкова економіка;

-для авторитарних режимів характерна "пасивна" несвобода особи (громадян не змушують активно демонструвати свою лояльність та прихильність до режиму, не вимагається надавати йому активної підтримки у різного роду кампаніях, демонстраціях, мітингах (як за тоталітаризму). Достатньо лише не виступати відкрито проти існуючого режиму, не брати участі в опозиційних рухах; не висловлювати поглядів, відмінних від офіційних).

З тоталітаризмом авторитарні режими об’єднує диктаторський, не обмежений законом характер влади. Однак, поняття тоталітаризм та авторитаризм – не тотожні.

Вони відрізняються:

-різним ступенем придушення демократичних свобод і всевладдя держави;

-мірою жорсткості державного контролю за життям суспільства;

-місцем і роллю армії і каральних органів у здійсненні влади;

-ступенем регламентації суспільно-політичного життя.

Отже, ознаками авторитарного режиму є:

• влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень.

• правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням;

• реальна конкуренція в боротьбі за владу не допускається;

• істотно знижується або виключається роль представницьких органів влади;

• централізація влади;

• наділення виконавчих органів влади законодавчими повноваженнями;

• обмеження демократичних прав і свобод;

• суттєве обмеження чи заборона діяльності опозиційних сил;

• опора на силові структури (армію, поліцію, службу безпеки);

• декларування демократичних цінностей (які, однак, не є визначальним чинником політичного життя);

• режиму не властивий тоталітарний контроль над суспільством;

• допускається обмежений плюралізм;

• громадянське суспільство не повністю поглинається державою;

• відсутність єдиної ідеології;

• правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не зачіпає основ режиму;

• можлива багатопартійність, але реальна влада перебуває в руках однієї партії;

• допускається як командна, так і ринкова економіка;

• "пасивна" несвобода особи (не вимагається активної демонстрації лояльності та прихильності до режиму; достатньо не виступати проти режиму відкрито).

Авторитарні політичні режими є найпоширенішими як в історії людства, так і в сучасному світі. Серед них можна виділити наступні різновиди:

1.Теократичні авторитарні режими. Характерні для країн, в яких до влади прийшли релігійні клани. Наприклад – Іран, де після революції 1979р. владу отримали ісламістські фундаменталісти.

2.Військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. Такий різновид авторитаризму функціонував у Греції (правління "чорних полковників"), а також в багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки.

3.Персональні тиранії, різновидом яких є султанізм. При такому персоніфікованому режимі влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат. За султанізму при владі перебувають родичі та близькі друзі диктатора. Персональна тиранія була притаманна для режимів Барре в Сомалі, Дювальє в Гаїті, Аміна в Уганді, Самоси в Нікарагуа.

4.Абсолютні монархії (Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати), в яких монарх наділений необмеженою владою, уряд призначається монархом і йому підзвітний, виборні представницькі органи відсутні.

5.Неототалітарні режими. Такий режим функціонує при наявності багатьох політичних партій, опозиції, періодичних виборів, але реально влада зберігається в руках однієї партії. Довготривале перебування при владі однієї партії забезпечується різноманітними маніпуляціями. Такі режими існують в Мексиці (правляча партія – Інституційно-революційна партія), в Сирії (правляча партія–БААС). Наближеним до цього різновиду є політичний режим в Білорусії та в деяких країнах – колишніх республіках СРСР.

Варто відзначити, що в деяких країнах (Чілі, країни Південно-Східної Азії) авторитарні режими довели свою економічну ефективність, спроможність мобілізувати ресурси для розв"язання актуальних суспільно-політичних проблем. В посткомуністичних країнах стадії авторитарного правління зумовили більш успішний перехід до демократії.

Таблиця 17.1.

Відмінності тоталітаризму від авторитаризму

ТОТАЛІТАРИЗМ	АВТОРИТАРИЗМ
Тотальний контроль держави над усіма сферами суспільного життя	Контроль держави лише за політичною сферою
Єдина ідеологія	Відсутність єдиної ідеології
Єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія	Можлива багатопартійність
Плюралізм відсутній	Допускається обмежений плюралізм (без реальної боротьби за владу)
Не обмежена законом влада спирається на терор і масові репресії	Не обмежена законом влада спирається на силу та вибіркові репресії
Командно-адміністративна економіка	Можлива як командна, так і ринкова економіка
"Активна" несвобода особи (держава змушує громадян активно демонструвати лояльність до режиму, надавати йому активну підтримку)	"Пасивна" несвобода особи (громадян не змушують активно демонструвати свою лояльність та прихильність до режиму. Головне – не виступати проти існуючого режиму, не брати участі в опозиційних рухах)