2. Принципи та суб’єкти міжнародних відносин.

Зовнішньополітична діяльність держав базується на загальноприйнятих принципах міжнародних відносин, які впливають на характер міждержавних стосунків. Головним міжнародним документом сучасності, у якому сформульовані основні принципи міжнародних відносин (міжнародного права) і передбачені заходи щодо їх дотримання, є Статут ООН.

Основні принципи міжнародних відносин:

• повага до державного суверенітету і суверенної рівності;

• незастосування сили чи погрози силою;

• непорушність кордонів і територіальної цілісності;

• мирне врегулювання спорів;

• невтручання у внутрішні справи;

• повага прав і основних свобод людини;

• рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею;

• співробітництво між державами;

• сумлінне виконання міжнародних зобов’язань.

Дані принципи повинні бути визнані і підтримані усіма державами, міжнародними організаціями, а також активно застосовуватись на практиці.

Суб’єкти міжнародних відносин – людина, соціальна група чи організація, яка, керуючись певними інтересами, бере участь у міжнародних політичних процесах чи впливає на них. До суб’єктів міжнародних відносин належать національні держави, міжнародні організації, транснаціональні корпорації, окремі особи, релігійні чи національні об’єднання, які діють у багатьох країнах.

Національна держава – географічно обмежена, законно визнана цілісність, яка керується єдиним урядом і населення якої вважає себе єдиною нацією. Кожна держава в системі міжнародних відносин намагається реалізувати свій національний інтерес.

Національний інтерес – це збереження благ і цінностей, які дане суспільство вважає для себе істотними, це засіб обґрунтування, проголошення або критики зовнішньополітичних курсів з урахуванням потреб суспільства.

Для досягнення своїх цілей у зовнішній політиці держави використовують різні методи, зокрема: дезінтегративні (насильство, тиск, втручання у внутрішні справи інших держав) та інтегративні (компроміс, консенсус, позбавлення можливості застосовувати силу щодо інших держав). На основі цього формуються типи зовнішньої політики держав, зокрема:

• агресивна політика (характеризується прагненням держави досягнути експансіоністських цілей, спробами розв’язати внутрішні проблеми засобами зовнішньої політики);

• активна політика (будується на пошуках балансу між внутрішньою та зовнішньою діяльністю держави, на успішному виконанні нею ролі суб’єкта міжнародної політики);

• пасивна політика (властива державам, слабким в економічному, політичному і військовому відношенні, які намагаються пристосуватися до міжнародного середовища, перевівши свою зовнішню політику на позиції інших держав. Фактично така політика є відмовою від власного суверенітету або його частини);

• консервативна політика (пов’язана з прагненням колишніх “великих ” держав зберегти свої впливи на міжнародній арені і досягнутий раніше баланс між внутрішньою і зовнішньою політикою).

Проводячи свою зовнішню політику, держави намагаються досягнути високого рівня впливу (сили). Сила (могутність) держави на міжнародному рівні визначається багатьма критеріями, зокрема: геополітичним розташуванням, населенням (його чисельність, здоров’я, освіта тощо), природними ресурсами, індустріальним розвитком держави, військовою могутністю, політичним керівництвом та внутрішньою організацією влади, дипломатією, міжнародним іміджем. На цій підставі ми можемо говорити про певну ієрархію держав на міжнародній арені, яка виглядає наступним чином:

• наддержави (спроможні впливати на існування всього людства);

• великі держави (мають суттєвий вплив на світовий розвиток, але не панують в системі міжнародних відносин, їх вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону, );

• середні держави (мають вплив у найближчому оточенні);

• малі держави (мають слабкий вплив у найближчому оточенні, при цьому володіють засобами для захисту незалежності та територіальної цілісності);

• мікродержави (нездатні захистити свій суверенітет національними засобами, незначна територія і до 2 млн. населення).

Поряд із національними державами, важливими суб’єктами міжнародних відносин є міжнародні організації – об’єднання держав, національних, громадських організацій з метою розв’язання питань регіонального або глобального характеру. Ознаками міжнародних організацій є: договірна основа, наявність спільної цілі, організаційна структура, відповідність нормам міжнародного права. Основними завданнями міжнародних організацій є: узгодження шляхів розв’язання міжнародних проблем; пошук і вироблення компромісів; врегулювання міжнародних конфліктів; розвиток міжнародної співпраці.

За характером членства міжнародні організації поділяють на міжурядові (у світі їх понад 400) та неурядові організації (понад 4 тис.). Міжнародні урядові організації створюються урядами двох і більше держав, членство у таких організаціях є добровільним і вони не порушують суверенітету окремих держав.

Головними функціями міжнародних організацій є: виступають ареною спілкування; регулююча функція під час вирішення певних проблем (МАГАТЕ, ВОЗ тощо); розподільча функція щодо дефіцитних ресурсів та послуг (Світовий банк, МВФ); сприяють об’єднанню збройних сил та посиленню військових можливостей (НАТО); в окремих випадках можуть виконувати наднаціональні функції.

Також особливий вплив як суб’єкти міжнародних відносин на сучасному етапі мають і недержавні організації – добровільні об’єднання, створені на основі спільних інтересів чи потреб (економічних, соціальних, національних тощо), їхні рішення не мають для держав юридичної сили, а лише рекомендаційний характер. Засновниками таких організацій є професійні, релігійні, громадські організації, бізнес групи чи приватні особи. Серед цих суб’єктів велику роль відіграють і транснаціональні корпорації (мережа банків, підприємств та установ, які діють одночасно в кількох країнах), метою яких є організація виробництва та отримання прибутку і їх діяльність має глобальний характер. Хоча транснаціональні корпорації діють в основному у сфері економіки, вони мають значний вплив на політику держав, можуть втручатись у внутрішньополітичні справи, а також посилюють економічну взаємозалежність. Щодо негативної сторони міжнародних транснаціональних корпорацій, то можна сказати, що їх діяльність часто призводить до порушення економічного балансу в системі міжнародних відносин, створення екологічних проблем, руйнування національних традицій, породжують конфлікти між різними культурами.

Суб’єктами міжнародних відносин (в дещо меншій мірі) також виступають політичні лідери, національно-визвольні, етнічні рухи; мафіозні угрупування окремих країн; окремі особи, які активно діють у сфері міжнародних відносин.

В сучасних умовах глобалізація міжнародних процесів сприяє зростанню кількості суб’єктів міжнародних відносин, що беруть в них безпосередню участь або здійснюють на них суттєвий вплив.

Суб’єкти міжнародних відносин існують не ізольовано одні від одних, а тісно пов’язані між собою і діють в рамках міжнародної системи. Разом з тим, інтереси суб’єктів міжнародних відносин є доволі різними, зокрема, виділяють спільні інтереси (кооперативна модель), взаємовиключні (конфронтація) та різноспрямовані інтереси (нейтралітет). Якщо інтереси держав не перетинаються і держави можуть їх задовольнити безперешкодно, то між ними складуться партнерські відносини, якщо ж існують взаємовиключні інтереси то виникають міжнародні конфлікти.