Додаткова література

1. Арістотель Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. К.: Основи. 2003. – 239 с.

2. Бодуен Ж. Вступ до політології / О.Марштупенко (пер.). – К.: Основи, 1995. – 174 с.

3. Вебер Макс. Покликання до політики // Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. Олександр Погорілий. – К.: Основи, 1998. – С. 173-191.

4. Енциклопедія політичної думки. / За ред. Д. Міллера, Д. Коулмена, В. Конналі, А. Райана. – К., 2000. – 472 с.

5. Кирилюк Ф.М. Історія політології. Підручник для вищих навч. закл.. – К.: Знання України, 2001. – 354 с.

6. Кирилюк Ф. М. Політологія Нової доби: Посібник. – К. : Видавничий центр “Академія”, 2003. – 304 с.

7. Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера / Євгеній Причепій (ред.). – К.: ВК ТОВ “Тандем”, 2002. – 582 с.

8. Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку. Наукові доповіді та статті. К. Вид-во Європейського ун-ту. 2000. – 252 с.

9. Скиба В. Й., Горбатенко В. П., Туренко В. В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо- політичної думки / Міжнародний фонд "Відродження". – К.: Основи, 1996. – 717 с.

10. Сучасна західна політологія. Короткий нарис історії й теорії: Конспект лекції / Упорядн. А.В.Місуно, В.В. Братаніч. – К., 1991.

Розділ 2. Політична влада.

1. Сутність та природа влади. Основні концепції політичної влади.

2. Організація владних відносин у державі. Джерела та ресурси політичної влади.

3. Форми та види політичної влади.

4. Легітимність політичної влади та її типи.

1. Сутність та природа влади. Основні концепції політичної влади.

Категорія «влада» є однією із найбільш дискусивних та неоднозначних категорій соціально-філософських наук, зокрема й політичної науки. Багатогранність цього явища зумовлює появу його численних трактувань та пояснень. Наприклад, Б.Рассел трактував владу за аналогією поняттю енергії у фізиці як об′єднуючу всі соціальні науки категорію, а Т.Парсонс вважав, що влада у політиці має таке ж значення як гроші в економіці.

Влада та владні відносини існують всюди: у сім”ї, у неформальних групах, у виробничих колективах, у різноманітних організаціях та установах, де виникає необхідність в управлінні та у підтримці порядку, а також має місце природна нерівність членів спільноти, яка передбачає панування одних та підпорядкування інших. Таким чином, владу можна визначити як відносини між людьми, при яких один з них (індивідуальний чи колективний суб′єкт влади), володіючи певним потенціалом (воля, інтелект, сила, багатство, авторитет, суспільне визнання тощо), змушує іншу людину (індивідуальний чи колективний об′єкт влади) виконувати його бажання, рішення, накази, які б той ніколи не виконав за власною волею.

Політична влада трактується дослідниками як здатність та можливість здійснювати свою волю, вплив на політичну діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів: авторитету, права, насильства. Політична влада є здатністю суспільних груп та індивідів, що їх представляють, впроваджувати у суспільне життя рішення, що виражають їх волю.

У сучасній політичній науці існує кілька підходів до трактування сутності політичної влади:

• сутнісний, згідно якого влада є сутністю, яка має свою особливу, унікальну природу. Наприклад, влада монарха у Середні віки трактувалась як особливий дар, даний Богом, недоступний та незрозумілий для звичайних людей.

• телеологічний – трактує владу як здатність досягати поставленої мети. Йдеться про те, що той, хто досягає мети, реалізує заплановані цілі, володіє владою. Водночас це трактування не є цілком вірним, адже влада – це не тільки досягнення мети, а й засіб цього досягнення.

• психологічний – трактує владу та владні відносини як природні прояви людської психіки.

• поведінковий (біхевіористський) – визначає владу крізь призму відносин між людьми, при якому одна людина віддає накази, а інша – підкоряється, а прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини.

• комунікативний – визначає владу як певне спілкування між людьми за допомогою мови, жестів та символів, через які передаються накази та досягається їх виконання.

• системний підхід до трактування влади визначає останню як визначальний елемент суспільного життя, який підтримує соціальний порядок – регулює суспільне життя, вирішує конфлікти, інтегрує суспільство тощо.

Виходячи із запропонованих дефініцій влади, основними характеристиками владних відносин є:

• наявність як мінімум двох взаємодіючих одна з одною сторін,

• наявність нерівності між ними у розподілі ресурсів,

• для успішного здійснення впливу на об’єкт влади, той, хто цією владою володіє, повинен розпоряджатися певними ресурсами, тобто засобами, за допомогою яких він може забезпечити виконання владних наказів.

Найвищим та найповнішим виразом політичної влади є влада державна. Політична влада – є можливістю та здатністю усіх суб'єктів політики здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп та об'єднань. Державна влада є лише однією із форм політичної влади: це спеціально організована система державних органів, організацій, установ, що створена для управління усіма сферами суспільного життя. Основними ознаками державної влади є:

• структурне розмежування суспільних груп на тих, хто здійснює владу (суб′єкт влади, політична еліта) та тих, на кого ця влада спрямована (об′єкт влади, решта населення);

• державна влада поширюється на певну територію, в рамках якої вона володіє ознаками суверенітету (верховенства та неподільності);

• державна влада реалізується за допомогою певного особливого відокремленого управлінського апарату;

• державна влада володіє монополією на організоване та легальне застосування засобів примусу;

• державна влада є основним арбітром у розподілі первинних благ при реалізації суспільних справ.