216. Продюсерство

Діяльність із фінансування й організації виробництва і прокату чи показу фільмів, телевізійних програм та інших видовищних творів.

Продюсер – людина, яка безпосередньо займається продюсерством.

У сучасній практиці термін продюсер почасти є синонімом такого кінематографічного поняття, як директор картини (виконавчий продюсер).

На телебаченні існують також терміни лінійний продюсер – людина, яке веде певну групу програм; генеральний продюсер – аналог керівника виробництва усіх програм телеканалу, а інколи – директора каналу.

Однак у класичному розумінні продюсер – це людина, яка вкладає власні, або залучені кошти у виробництво фільму, телепрограми, наймає для їх створення безпосередніх виконавців, а надалі певним чином контролює процеси виробництва та реалізації екранного продукту.

217. Сторіборд

Етап переходу від літературного сценарію до створення фільму на основі ретельної розкадровки кожного кадру рекламного ролика.

Це дуже суттєвий етап роботи над рекламним роликом, оскільки рекламна діяльність передбачає попередню презентацію майбутнього твору рекламодавцям у вигляді, який дає повну уяву про остаточне вирішення реклами.

Тому дуже часто разом із розкадровками готують фотографії, слайди, ретельні ескізи анімації, схеми пошарової зйомки.

218. Українське телебачення. Етапи становлення

Перша пробна технічна телепрограма в Україні була показана 1 лютого 1939 року.

6 листопада 1951 року Київський телецентр вийшов в ефір з фільмом «Велика заграва», а на другий день техніки викотили дві камери на вулицю і забезпечили трансляцію параду на 622 телевізори, які вже з´явились у місті.

Після того майже п´ять років київське телебачення виходило в ефір двічі на день, переважно демонструючи художні, документальні та науково-популярні фільми й новини. Однак уже 1 травня 1952 року в ефір вийшла перша музична програма – концерт майстрів Київського театру опери і балету імені Т.Г. Шевченка.

1953 року був збудований Київський телецентр на Хрещатику, 26.

1956 року з´явилась перша ПТС – пересувна телевізійна станція. Це було революційним проривом у мовленні, хоча станція могла транслювати програми лише за умови прямого проходження сигналу на телевежу на відстані не більше 30 кілометрів.

Від середини 60-х років з´явився відеозапис, а в квітні 1969 року вийшла в ефір перша українська кольорова телепрограма.

30 грудня 1992 року у Києві став до ладу найбільшій у Східній Європі новий телецентр з редакційним корпусом на вулиці Мельникова, прив´язаний до нової київської телевежі – справжнього шедевру інженерної думки.

У цей же період почали працювати нові телевізійні канали – спочатку державні, а потому і приватні, а надалі сформувався ще більший блок кабельних телеканалів – здебільшого малобюджетних.

Паралельно розвивалась система телевізійного кіно, як засобу фіксації телевізійних програм. Ще 1956 року було сформовано кіногрупу Київської студії телебачення, яка почала знімати на 16-мм плівку позастудійні хронікальні сюжети, а надалі – телевізійні фільми різних видів і жанрів. На базі кіногрупи було створено оригінальну систему багатокамерних зйомок на кіноплівку, яка була прообразом майбутнього відеозапису.

1966 року було створено Українську студію телевізійних фільмів у новому редакційно-технічному комплексі на вулиці О.Туманяна,15. Ця студія була єдиною у світі, яка створювала фільми та хронікальні сюжети всіх існуючих видів – від ігрових серіалів до навчальних фільмів і мультиплікаційних заставок і телесюжетів, а також працювала на всіх тодішніх видах професійної фіксації програм – 35-міліметровій та 16-міліметровій плівках, відповідних багатокамерних системах зйомки, а з 1984-го – ще й на відеоплівці.

Одночасно формувалися творчі кадри – диктори, редактори, оператори, звукорежисери, художники, режисери.

Серед провідних режисерів початкового етапу українського телебачення слід назвати Олександра Липницького, Олександра Липківського, Володимира Полякова, Юрія Суярка, Віктора Кісіна, який у 1985 році створив перший український багатосерійний відеофільм «Останній довід королів», Вадима Чубасова – творця наймасштабніших телеспектаклів українського телебачення.

Бібліографічний список

1. Анашкина Н. Режиссура телевизионной рекламы. – М. : Юнити-Дана, 2008. – 208 с.

2. Борецкий Р. Телевизионная программа. – М. : РИО Комитета по радиовещанию и телевидению при СМ СССР, 1967. – 212 с.

3. Вайсфельд И. Мастерство кинодраматурга. – М.: Сов. писатель, 1961. – 304 с.

4. Гинзбург С. Очерки теории кино. – М. : Искусство, 1974. – 264 с.

5. Горпенко В. Специфіка кінообразу і виражальні засоби. : – збірник статей. – К. : Мистецтво, 1979. – С. 26-36 – (Серія : Мистецтво кіно; вип. 1).

6. Горпенко В. Предмет і матеріал в кіно- та телемистецтві. Ч.1. : Епічне, драматичне, ліричне і кінематограф. – К. : ДІТМ, 1999. – 21 с.

7. Горпенко В. Предмет і матеріал в кіно- та телемистецтві. Ч. 2 : Предмет і матеріал режисури аудіовізуальних мистецтв. – К. : ДІТМ, 1999. – 15 с.

8. Горпенко В. Кіносценарій як специфічна форма організації дії. –

К. : ДІТМ, 1999. – 22 с.

9. Горпенко В. Пластика фільму. Кінообраз і пластичні засоби виразності. – К. : Мистецтво, 1984. – 99 с.

10. Горпенко В. Функції кольору в кіно- та телемистецтві. – К. : ДІТМ, 1999. – 56 с.

11. Горпенко В. Архітектоніка фільму. Режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища : у 5 т. – К. : ДІТМ, 2000.

12. Дзиган Е. О режиссёрском сценарии. – М. : Искусство, 1961. –

126 с.

13. Дмитровський З. Телевізійна журналістика.– Львів : ПАІС, 2009. – 224 с.

14. Дробашенко С. Экран и жизнь. О художественном образе в документальном фильме. – М. : Искусство, 1962. – 240 с.

15. Ершов П. Режиссура как практическая психология. – М.: Искусство, 1971.– 350 с.

16. Ждан В. Специфика кинообраза. – М. : Искусство, 1965. – 174 с.

17. Закревский Ю. Звуковой образ в фильме. – М. : Искусство, 1961.– 128 с.

18. Захава Б. Мастерство актёра и режиссёра. – М. : Просвещение, 1973. – 320 с.

19. Ильин Р. Изобразительные ресурсы экрана. – М. : Искусство, 1973. – 176 с.

20. Инджиев А. Универсальный справочник начинающего журналиста. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2007. – 495 с.

21. Квятковский А. Поэтический словарь. – М. : Сов. Энциклопедия, 1966. – 376 с.

22. Кісін В. Режисура як мистецтво та професія. Життя, актор, образ.–К. : КМ Academia, 1999. – 267 с.

23. Кинословарь : в 2 томах. – М.: Сов. Энциклопедия, 1966, 1970. – Т.1 : 1966. – 976 столбцов; Т. 2 : 1970. – 1424 столбца.

24. Клейман Н. Кадр как ячейка монтажа. – збірник. – (Серія : Вопросы киноискусства; вип.11). М. : Искусство, 1968. – С. 94-130.

25. Левчук Т., Ильяшенко В. Кинорежиссура. – К. : Мистецтво, 1981. – 243 с.

26. Лукина М. Технология интервью.- М.: Аспект Пресс, 2008. – 192 с.

27. Марченко Т. Телевизионный театр. Истоки, возможности, специфика. – М. : Искусство, 1978. – 127 с.

28. Муратов С. Телевизионное общение в кадре и за кадром. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 202 с.

29. Муратов С. Пристрастная камера. – М. : Аспект Пресс, 2007. –

187 с.

30. Нанейшвили М. Телевизионная новелла. – М. : Искусство, 1988. –

112 с.

31. Обертинська А. Основи теорії драми та сценарної майстерності. – К. : Вища школа, 1999. – 180 с.

32. Проблемы телевидения и радио : збірник; вип. 2. – М. : Искусство, 1970. – 247 с.

33. Ромм М. Лекции по кинорежиссуре. – М. : ВГИК, 1973. – 253 с.

34. Ромм М. Беседы о кино. – М. : Искусство, 1964. – 367 с.

35. Саппак В. Телевидение и мы: 4 беседы. – М. : Искусство, 1988. – 167 с.

36. Соколов А. Монтаж и его простейшие принципы (Методическое пособие). – М. : ВНМЦ НТ и КПР, 1982. – 78 с.

37. Соснова М. Искусство актёра. – М. : Академический проект; Трикста, 2008. – 432 с.

38. Станиславский К. Моя жизнь в искусстве. – М. : Искусство, 1962. –574 с.

39. Театральная энциклопедия : в 5 томах. – М. : Сов. Энциклопедия, 1962. – 1967.

40. Туриніна О. Психологія творчості. – К. : МАУП, 2007. – 160 с.

41. Утилова Н. Монтаж. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 171 с.

42. Фрейлих С. Драматургия экрана. – М. : Искусство, 1961. – 158 с.

43. Фрумкин Г. Сценарное мастерство. Кино – телевидение – реклама. – М. : Академический проект, 2007. – 224 с.

44. Хайновский В., Шойман Г. «Смеющийся человек» и другие. – М. : Искусство, 1970. – 215 с.

45. Цвик В. Телевизионная журналистика. – М. : Юнити-Дана, 2009. – 495 с.

44. Чахирьян Г. Изобразительный мир экрана. – М. : Искусство, 1977. – 255 с.

45. Черникова Е. Основы творческой деятельности журналиста. –

М. : Гардарики, 2005. – 287 с.

46. Чубасов В. Вступ до спеціальності «Кінотелемистецтво»: Навч. посібник для студентів І курсу. – К. : КиМУ, 2005. – 484 с.

47. Ширман Р. Алхимия режиссуры. Мастер-класс. – К. : ЗАО «Телерадиокурьер», 2008. – 448 с.

48. Шуб Э. Жизнь моя – кинематограф. – М. : Искусство, 1971. –

470 с.

49. Шум Ю. Журналистское расследование. – СПб : ГУ, 2008. – 288 с.

50. Юткевич С. Поэтика режиссуры. – М. : Искусство, 1986. – 467 с.

Навчальне видання

Десятник Григорій Овсійович

КІНОТЕЛЕРЕЖИСУРА.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Термінологічний словник

Редактор Піскова Р.В.

Підписано до друку 23. 10. 2011. Формат

Папір офісний. Гарнітура «Times New Roman». Друк офс.

Умов. друк. арк.. 6,2 Обл.-вид. арк. 6,9 Наклад 500 прим.

Видавництво «Київський міжнародний університет»

Свідоцтво про внесення суб´єкта видавничої справи до Державного

Реєстру видавців, виробників і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК №978 від 08.07.2002 р.

03179, Київ-179, Львівська, 49 т.(044) 424-64-88

Видруковано у друкарні Київського міжнародного університету

03179, Київ-179, Львівська, 49

150