2.Форми і системи заробітної плати.

Заробітна плата виступає в двох основних формах: відрядній і почасовій. У свою чергу, кожна з них має відповідні системи. Історично і логічно першою формою заробітної плати є почасова заробітна плата, яка може бути погодинною, щотижневою, щомісячною. За цієї форми розмір заробітку обчислюється відповідно до відпрацьованого часу.

При визначенні розмірів заробітної почасової плати визначається ціна години праці - погодинна ставка оплати праці. Вона розраховується (Зг) діленням установленої величини заробітної плати (за день, місяць - Зп) на нормативну кількість годин праці (відповідно за день, тиждень, місяць - Г):

Зг = Зп / Г.

Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов'язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у основну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США і Франції та до 60% промислових робітників Великобританії і Німеччини.

Суть відрядної (поштучної) заробітної плати полягає в тому, що за нею заробіток залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення Інтенсивності праці, скорочення витрат на контроль за робітниками, посилення конкуренції між ними тощо.

На основі цих форм зарплати підприємства застосовують різні системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці, Ініціативу, винахідливість.

У сучасних умовах використовуються слідуючі системи оплати праці: тарифні, преміальні та колективні, які кожне підприємство використовує відповідно до конкретних обставин (див.: Мочерньїй С.В., Симоненко В.К., Секретарюк В.В., Устенко А.А. ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ: Учебник. - К., 2000.-Тема 11.-§2).

В останні десятиліття зарубіжні фірми для посилення мотивації працівників успішно використовують різні системи участі працівників у прибутках І створенні робітничої власності.

На початку 80-х рр. у багатьох західноєвропейських країнах одержали розповсюдження такі форми участі у власності:

• у Німеччині — «створення власності робітників» шляхом відрахувань від заробітної плати, робітниче нагромадження і акціонерство персоналу;

• у Франції — участь у прибутках через формування «спеціального резерву участі» з реалізованого прибутку підприємства і соціальне акціонерство. Рахунки «соціального партнерства» можуть поповнюватися добровільними внесками підприємств (до !/₂ середньомісячного заробітку робітника);

• у Швеції - формування робітничих фондів інвестування через відрахування від заробітної плати.

В українській перехідній економіці функціонує значна кількість колективних підприємств. Колективна форма власності надає оплаті праці низку особливостей. По-перше, оплата праці - це дохід співвласника колективного підприємства, а не найманого робітника. Тому оплата праці тут скоріше є прямою грошовою винагородою за працю, а не заробітною платою. По-друге, фонд оплати праці визначається загальними зборами членів колективного підприємства і створюється за рахунок його валового доходу.

Розрізняють також доходи від індивідуальної трудової діяльності, яка являє собою суспільно корисну одноосібну діяльність громадян з виробництва товарів та надання платних послуг (перукарі, ремісники, лікарі, викладачі, ремонтники, домотехніки тощо). їхня грошова виручка за вирахуванням зовнішніх витрат та податків становить їх дохід.

Виділяють також номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку отримує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства і включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок.

Реальна заробітна плата — це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Виділяють такі фактори, що визначають рівень заробітної плати: — розмір номінальної заробітної плати;

• рівень цін на товари та послуги;

• розмір сплачуваних податків.

Рух реальної заробітної плати визначається за формулою:

І=1_рш+ І_тп+ І_ц

де 1_рш - індекс реальної зарплати; І_тп - індекс номінальної зарплати; І_ц - індекс цін на товари і послуги.

Мінімальна зарплата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці.

На думку фахівців, вона мусить бути прожитковою заробітною платою, за яку некваліфіковані працівники утримують свої сім'ї. У США - вона коливається в межах від 40 до 50% середньої заробітної плати і становить 5,15 дол. за годину.

Як правило, всі, хто працює, зацікавлені в зростанні заробітної плати. Матеріальною основою цього зростання є ріст продуктивності праці на людино-годину. У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається унікальний зв'язок між динамікою продуктивності праці й заробітною платою.

У ринковій економіці попит на працю залежить від продуктивності, чим вища остання тим більший попит на неї. Продуктивність праці залежить від якості праці, кількості і якості факторів виробництва, що взаємодіють.

В цілому, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу І застосування науково-технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на неї, а це в свою чергу, є матеріальною основою зростання заробітної плати.