2.Міжнародний поділ праці та його основні форми.

Міжнародний поділ праці є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні в процесі суспільного розпитку і с основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об'єктивною базою розвитку світового ринку.

Міонародний поділ праці - це спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов.

Слід розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми міжнародного поділу праці - загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо)- Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції. Одинична - означає спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва.

У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці — на рівні окремих географічних регіонів світу.

Спочатку міжнародний поділ праці грунтувався на різниці в природних ресурсах в тій чи іншій країні (клімат, грунт, надра, водні ресурси і т.д.). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка грунтується на різниці в наявних факторах виробництва (капітал, праця, підприємницькі здібності, знання). Якраз це сьогодні є вирішальним у визначенні того, що буде виробляти країна.

Розвиток загальносвітового характеру продуктивних сил через міжнародний поділ праці посилює інтернаціоналізацію виробництва на основі спеціалізації й кооперування. При цьому процес інтернаціоналізації можна розглядати в широкому та вузькому значеннях. У вузькому ~ це розвиток міжнародних зв'язків у процесі функціонування продуктивних сил, а в широкому — інтернаціоналізація усього економічного життя, продуктивних сил й організаційно-економічних відносин.

Процес Інтернаціоналізації виробництва пройшов три стадії і може бути поділений на три великі етапи, На першому переважає проста кооперація, яка грунтувалася на обміні, що не мав сталого, підкріпленого виробничою спеціалізацією країн характеру. Цей період (ХУІ-ХУІІ ст.) збігається з етапом завершення формування світового ринку, коли власне визріли передумови для Інтернаціоналізації виробництва.

На другому етапі, що охоплює XVIII, XIX і першу половину ХХст. розпочинається процес безпосередньої інтерна­ціоналізації виробництва. На відміну від простої розвивається складна кооперація праці, що базується на міжнародному поділі праці за умов великого машинного виробництва фабрично-заводського, а не мануфактурного типу, інтернаціоналізації виробництва у цей період поступово починають охоплювати не лише обмін, а й сферу виробництва. Особливо відчутно це стало виявлятись у XX ст. Ширшого розмаху набирають і стають постійним фактором інтернаціоналізації науково-технічні зв'язки. Вже перший промисловий переворот XVIII ст., другій-

ХІХ ст., а потім науково-технічна революція XX ст. ознаменувала поступову інтеграцію науки І виробництва та розвиток міжнародної науково-технічної кооперації.

Третій етап (друга половина XX ст.) характеризується якісно новим рівнем Інтернаціоналізації виробництва. Головною її ознакою с те, що міжнародна кооперація набуває комплексного характеру і починає охоплювати всі стадії та фази процесу відтворення. Відтворювальні зв'язки відповідно поширюються не лише на виробництво Й обіг, а й на сфери розподілу і споживання.

На третьому етапі Інтернаціоналізації виробництва звертають на себе увагу такі дві особливості її розвитку. По-перше, нона характеризується як достатньо економічно зрілий процес, що інтенсивно розвивається і охоплює практично весь світ. Інтернаціоналізація перетворюється на об'єктивне підґрунтя розвитку регіональної інтеграції. По-друге, наприкінці XX ст. відбувається процес транс націоналізації виробництва на осноііі значного поширення його міжнародних форм за рахунок спеціалізації та кооперування, зарубіжної інвестиційної діяльності І особливо під впливом розширення сфери дії транснаціональних корпорацій. ТранснаціоналізацІя стає одним з найважливіших факторів розвитку міжнародних економічних відносин.

Все це дає підстави для висновку, що розвиток міжнародного обміну зумовив зростання інтернаціонального характеру продуктивних сил. Останній, у свою чергу, вже сам дедалі потребує поглиблення міжнародного обміну. Наприклад, у більшості галузей машинобудування нерозвинених і середньо розвинених країн експортується 75-90% продукції. Загалом у світовій торгівлі частка продукції машинобудування становить приблизно 1/3 її загальною обсягу, в тому числі в експорті України - не більш як 10%, а в експорті країн, що розвиваються, - 1/5. Оптимальне виробництво в таких сучасних галузях, як електроніка, виробництво СОМ, авіа~, авто-, судно- та верстатобудування, розраховане на інтернаціональне споживання продукції.