2.Економічні функції держави.

Основні функції держави класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів, за обсягом і розподілом

ДІЯЛЬНОСТІ І Т. ІН.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції - це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції - це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Основними економічними функціями держави с:

• забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи;

• захист конкуренції;

• перерозподіл доходу та національного багатства;

• кори гування розподілу ресурсів для зміни структури національного прибутку;

• стабілізація економіки, тобто стимулювання економічного розвитку, контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжується коливанням економічної" кон'юнктури;

• виправлення вад ринкової економіки.

Про класифікацію і суть основних економічних функцій держави див.: Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; К.: КНЕУ, 2001, с. 270-274 та Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / за ред. Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О, Каніщенко та ін.; К.: Вища школа, - Знання, 1997, с. 579-588.

3.Система державного регулювання економіки .

Свої економічні функції держава реалізує через цілу систему впливу па соціально-економічні процеси. Ця система включає певні методи Й регулятори, за допомогою яких здійснюється цей вплив. Система державного регулювання включає методи регулювання й планування.

Регулювання - це система заходів, які проводить держава з метою утримання економічної системи в даному стані або забезпечення її розвитку на перспективу. Розрізняють короткострокове або поточне й довгострокове регулювання.

Короткострокове регулювання - це комплекс антикризових та антициклічних заходів держави. спрямованих на пом'якшення наслідків економічних криз, згладжування циклічного характеру розвитку економіки в цілому. Характерною його рисою є те, що воно являє собою оперативне реагування на виникнення й розвиток кризових явищ, а тому заздалегідь не планується.

Безпосередніми об'єктами поточного регулювання є попит і пропозиція і вплив на них економічних інструментів, що знаходяться в розпорядженні держави: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам чи галузям, державне регулювання норми процента, державна закупівля продукції тощо.

Довгострокове державне регулювання здійснюється у формі економічного програмування, яке на відміну від регулювання, характеризується більшою мірою узгодженості часткової планомірності, властивої окремим господарствам (фірмам, підприємствам) з макроекономічним регулюванням відтворювальних процесів.

Програмування може бути кон'юнктурним і структурним. Кон'юнктурне програмування спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання господарською кон'юнктурою з метою одночасного досягнення чотирьох макроекономічних показників: стабільності цін, сталих темпів економічного розвитку, повної, з позиції капіталу, зайнятості та збалансованості платіжного балансу.

Методи досягнення цієї мети можуть бути найрізноманітніші. Так, кейнсіанці та неокейнсіанці пропонують стимулювати економічний розвиток шляхом впливу на попит. Роль головних інструментів, згідно з їх рекомендаціями, повинні відігравати податково-бюджетне регулювання та дефіцитне фінансування економіки. З кінця 70-х рр. широко стали застосовуватися моделі державного регулювання, рекомендовані представниками консервативного та неоконсервативного напряму в політекономії. Суть їх полягає у спрямованості на пожвавлення пропозиції, зокрема, на їх думку, досягнення високих темнів економічного розвитку можливе за умови стабільного грошового обігу, надання кредитно-грошовій політиці пріоритетного значення. Такі моделі державного регулювання економіки характерні для Швеції, Німеччини, Нідерландів та інших країн Європи.

Основу структурного програмування становить комп'ютерне програмування, доповнене програмами економічного й соціального розвитку. Воно передбачає: а) наявність зрілого державного сектора в галузі виробництва або в кредитно-грошовій сфері; б) високий ступінь взаємодії приватного та державного секторів; в) значний ринок державного споживання.

Вищою формою регулятивного впливу з боку держави на соціально-економічні процеси з метою підвищення їх ефективності є планування. Планування - це головний інструмент свідомого використання вимог економічних законів з метою встановлення необхідної пропорційності в розвитку суспільного виробництва.

Розрізняють індикативне й директивне планування.

Індикативне (рекомендаційне) планування характерне для країн Заходу. Його показники не є всеосяжними, оскільки вони обов'язкові для підприємств тільки державного сектора. Для приватних господарств вони мають рекомендаційний характер.

Директивне планування полягає в тому, що державні планові органи визначають загальнодержавні потреби, збалансовують їх з наявними ресурсами й за допомогою обов'язкових для виконання завдань забезпечують реалізацію розроблених планів.

Загальна тенденція, характерна для сучасної світової цивілізації - це поступове крокування від стихійного регулювання економічних процесів за допомогою лише ринкового механізму до їх свідомого узгодження шляхом регулювання, а в міру усуспільнення виробництва й зміцнення державного сектора в економіці - до індикативного, а згодом і до повного планування. Тому сучасні економічні системи різняться не наявністю чи відсутністю плановості, а масштабами її поширення та методами практичного здійснення.