41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.

Індивід, особа, особистість — характеризують різні аспекти виявлення людської природи

1. ІНДИВІД ЧАСТИНА СІРОЇ МАСИ — один з багатьох, пасивний

2. ОСОБА — НЕПОВТОРНІСТЬ — відрізняється від інших

3. ОСОБИСТІСТЬ — Маркистське поняття особи і особистості збігалось РОЗУМІННЯ СВОЄЇ НЕПОВТОРНОСТІ — встав і вийшов із сірої маси, активний ( 3 типи особистості: рядова історична видатна)

Індивід (лат. individuum — неподільне) — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.

Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.

Суть людини в тому, що людина - істота розумна, людина -істота, яка має самосвідомість, людина - істота моральна і вільна та ін.

Особа характеризується унікальним поєднанням природних, соціальних і духовних складових: тілесної організації людини, її соціальних ролей в різних формах спілкування і спрямованості до певних духовних цінностей і ідеалів. Необхідно відрізняти поняття “особа” від поняття “індивід” і “індивідуальність”. Індивід — це окрема людина, одиничний представник людського роду, який відрізняється від інших людей перш за все тілесно. Індивідуальність означає унікальність і неповторність людини, її своєрідні особливості. Але властивості особи не зводяться лише до таких особливостей. Особа тим значніша для оточуючих, чим більше в її індивідуальних проявах репрезентовано спільних, загальнолюдських характеристик. Таким чином, особа та індивідуальність нетотожні.

Сучасний єврейський релігійний мислитель Мартін Бубер підкреслює, що «особа бачить саму себе. Індивідуальність зайнята своїм моє: мій характер, моя раса, моя творчість, мій геній». Отже, для особи характерне твердження: я є, а для індивідуальності - я така. Напевне прав і Оскар Уайльд, який твердив, що душа людини непізнана: «Ти сам - остання із всіх таємниць».

42. Проблема визначення сутності людини.

Людина є найвищий витвір природи. Її сутність досить складна і багатогранна. Філософія завжди намагається збагнути людину в її цілісності. Філософську програму можна коротко, стисло створити слідом за Сократом: «пізнання самого себе», в цьому сутність інших філософських проблем.

Поняття “сутності людини” характеризує її глибинні, специфічні, суто людські якості, які зовні проявляються в її природі. Історія філософії демонструє різні уявлення про сутність людини. Религійно-філософьскі вчення наполягають на визнанні духовної сутності людини, джерелом якої є Бог. Новий час поклав початок ототожненню людини з розумом (Декарт, Гегель та ін.). Марксистська філософія обґрунтовує діяльну сутність людини, підкреслюючи, що саме в діяльності проявляються її духовність і розумність. В наш час одним з напрямків західної філософії — постмодернізмом — заперечується реальність особистого “Я” і тому вважається дане поняття ілюзорним.

Класичні трактування людини

1. людина — розумна істота

Маркс. Людина — істота універсальна, суспільна, що виражається через здатність олюднювати природу — перетворює природу лише заради задоволення своїх потреб і таким чином відчуджується від самої себе

Головні ідеї: = людина — культурна істота; = людина діяльна зі своєю природою; = людина соціальна істота.

2. людина — символічна істота.

Ернест Касіра Тобто вона може долучатися до природиспільноти через призму культурних норм

3. Людина — істота, що грає Хьойзенгард

Л. не виражається через одну сутнісну ознаку — людина — суперечлива істота.

Кримський — навіть стоячи обличам до Бога, людина спиною відчуває холод небуття, з цієї різниці температур народжується

історія = Стоячи обличам до Бога — творчий потенціал людини + холод небуття — необхідність робити вибір, але він здійснюється під напругою

Отто Больнов — проблема визначення сутності людини — відкрите питання, тому що будь-який часовий прояв існування людини може стати сутнісною ознакою людини.

43. Проблема сенсу життя людини.

Сенс життя — розуміння людиною змісту і спрямованості життя, свого місця у світі і призначення всього людства. Фром — 1. бути використання усіх своїх можливостей 2 Мати установка на володіння. Франко — 1. це те, що людина дає світу творчість 2. це те, що людина бере від світулюбов, переживання цінностей.

(Сенс життя: 1.екзистенційна:сенсу життя нема, для кожно свій пошук сенсу; 2.реліг.: все наперед визначено, сенс є; 3.прогр.: сенс життя десь поза межами життя)

В сучасну епоху проблема сенсу життя набуває особливої гостроти. Глобальна переоцінка усіх цінностей та ломка традицій, нестійкість людського буття, потік масової культури, масового споживання, масових стандартів. Людина потребує вироблення певної життєвої позиції, яка б грунтувалася на особистих уявленнях про сенс життя.

Ще Сократ зазначав, що людина живе не для того, щоб їсти, пити, одягатися, а навпаки — вона їсть, пє тощо для того, щоб жити. У християнській традиції, сенс життя вбачався у любові, сердечному почутті, яке має універсальний характер. В епоху Просвітництва — це ідея реалізації сенсу життя шляхом служіння загальному благу, внесення особистого внеску в історію, культуру, прогрес суспільства. Цю ідею розвивало багато філософів, які належали навіть до протилежних напрямків. Іммануїл Кант, Федір Достоєвський та інші підкреслювали моральний аспект.

Способи осмислення людського буття:

1. Життя як продукування смислу. Тільки суспільна людина вносить у навколишній світ начала смислу. Відповідь у Л.

2. Життя як втілення смислу Пошук у зовнішньому світі готових ідеалів. Відповідь у Надприродному.

3. Спілкування як здобуття життєвого смислу. Відповідь у комунікації.