82.Поняття політичної системи та її структури.

Політична система – це певна сукупність взаємоповязаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості та внутрішні закономірності, властиві саме цій спільності.

Як одна з форм соціального руху матерії, політична система тісно повязана з особливою формою діяльності людей політикою. Бере участь у розвязанні таких загальносоціальних завдань, як інтеграція суспільства, розподіл у ньому матеріальних і духовних цінностей; монополія на державний примус у масштабах всього суспільства і використання для цього спеціального апарату; має досить складну внутрішню будову. Політична система має монополію на здійснення влади.

Сучасне наукове знання про політичні системи поділяється на два підходи. В першому з них політична система подається як теоретичний, ідеальний конструкт, який дає змогу виявляти і описувати системні властивості різних політичних явищ. У другому більш конкретному тлумаченні поняття політична система визначає реальний складний механізм формування і функціонуван-ня владних відносин у суспільстві.

Отже, політична система становить складне і специфічне явище в життєдіяльності суспільства, з внутрішньо організованими звязками і властивостями елементів, її можна визначити як системну сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів, ідей, повязаних із формуванням, здійсненням влади та управлінням суспільством.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозвязку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закономірні звязки між елементами. політичні відносини політична свідомість політична культура.

83.Держава – складова політичної організації суспільства.

Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй цілісності і стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи. Вона виконує винятковий і необхідний обсяг діяльності з управління, розпоряджається ресурсами суспільства і регулює його життєдіяльність. Держава – основне знаряддя влади.

Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Основоположник утопічного соціалізму Т.Мор стверджував: держава – це змова багатих проти бідних. Г.Гегель вважав, що держава – це образ і дійсність розуму, це життя Бога в світі.

Різні погляди на походження держави: теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, теорія насильства.

Держава виражає суспільний публічний характер людської діяльності. Держава уособлює публічну владу і підпорядковує собі всі виявлення інших суспільних властей, держава за допомогою права регулює суспільні відносини і своїм велінням надає їм загальнообовязкового змісту, держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається його людськими, матеріальними і природними ресурсами.

Функції: внутрішні та зовнішні. Внутрішніми прийнято вважати господарсько-організаційну, управлінську, соціальну, національно-інтегративну, демографічну, освітянську, культурно-виховну, екологічну, правоохоронну функції. До основних зовнішніх функцій держави слід віднести дипломатичну і оборонну.