51. Основні складові пізнавальної діяльності: субєкт і обєкт, мета і ціль, засоби та результат.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. (Пізнання – це суспільноісторичний процес здобування, нагромадження та систематизації знання про природу , суспільство, людину та її внутрішній світ. С +О (взаємодія суб’єкту і об’єкту пізнання)

Теорія пізнання гносеологія — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності.

Осмислюється через категорії субєкт та обєкт. Субєкт — це реальна людина, і суспільство в цілому опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Обєкт пізнання — це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність субєкта. + Обєкт – це частина об’єктивної реальності, яка входить у взаємодію з суб’єктом пізнання (це те, на що спрямований суб’єкт пізнання) Сучасна матеріалістична гносеологія розглядає субєкт та обєкт у діалектичному взаємозвязку, взаємодії, єдності, де активною стороною є субєкт пізнання.

Обєкт і субєкт находяться в процесі взаємодії задля досягнення конкретної цілі і відповідно із обраної субєктом метою. Мета пізн.проц.-це те, чого прагне людина. Ціль-це ті конкретні результати, яких ми досягаємо на шляху до мети. Мету ми плануємо, а цілі здобуваємо.

Субєкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального та духовного виробництва, певний історичний рівень розвитку культури та науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання

Чуттєвє і раціональне пізнання..

52. Гносеологія та епістемологія.

Гносеологія- теорія пізнання, розділ філософії (наука, що вивчає форми і засоби виробництва об’єктивного істинного знання про реально існуючий світ). Німецька філософія XIX ст. Основне питання — чи пізнаваний світ у принципі

Відповіді на це питання дає:

оптимізм — світ пізнаваний, меж пізнання немає, необхідні лише час і засоби.

агностицизм — світ пізнаваний у принципі, людина не пізнає світ, а будує віртуальний

скептицизм — ми пізнаємо реальний світ, але в силу недосконалості почуттів постійно вводимо себе в оману.

Предметне коло гносеології: Природа пізнання.Відношення знання до дійсності.Специфіка типів пізнання.Пізнавальні можливості людини та їх межі.Передумови, засади і форми пізнання .Вчення про істину та її критеріїспіввідношення істини та правди.Основні класичні теорії пізнання:

Агностицизм — заперечує можливість пізнання сутності речей та закономірностей реального світу

Емпіристика Бекон — джерелом і критерієм пізнання постає чуттєвий досвід, а мислення лише упорядковує і класифікує дані

Раціоналізм Декарт — джерелом і критерієм пізнання постає теоретичне мислення.

Догматизм — визнання положення чи системи наукового знання за доскональну і одвічну істину.

Релятивізмвідносний — абсолютизація відносності людських знань

Ірраціоналізм — інтуїція, інстинкти, воля, фантазія…

Епістемологія — розділ філософії, що досліджує природу та можливості знання, його межі і умови достовірності англо-американській філософії XX ст (це галузь філософії, яка досліджує наукове пізнання , що розвивається в усій повноті її соціокультурних вимірів). Традиційно ототожнюється з теорією пізнання. Однак у некласичній філософії може бути зафіксована тенденція до розрізнення Е. і гносеології, що ґрунтується на вихідних категоріальних опозиціях. Якщо гносеологія розгортає свої уявлення навколо опозиції субєкт-обєкт, то для епістемології базовою є опозиція обєкт — знання. Як улаштоване знання

Обєкт при цьому може розглядатися як елемент у структурі самого знання ідеальний обєкт або як матеріальна дійсність віднесення знань реальність.