55. Абсолютність і відносність як властивості істини.

(Відносна істина - це неточне непевне часткове відображення об’єкта яке внаслідок своєї неповноти і неточності поглиблюється і доповнюється в процесі пізнання. Абсолютна істина – це єдноправильне безсумнівне твердження яке не потребує доведення. Абс.істина вживається в 3 осн.значеннях.вічні істини(факти, що встановл.з абсолютною достовірністю), повне вичерпне і неспростоване знання, абсолютна істина – це уявлення про можливість пізнання людиною світу в цілому.)

Абсолютні й відносні характеристики істини. Обєктивність є вихідною фундаментальною характеристикою істини, з якою тісно повязана інша фундаментальна характеристика істини — абсолютність, тобто її принципово стійкий, сталий характер. Риси абсолютності істини є справедливими лише в діалектичній єдності з іншою фундаментальною характеристикою істини — її відносністю.

Отже, абсолютність істини є абсолютність відносно певних рамок, є відносною абсолютністю. Абсолютна й відносна істина — це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність — заблудження.

Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як істину, поширену за межі її чинності.

Істина ніколи не постає істиною-результатом, вона — і в цьому її чи не найголовніша характеристика — завжди є істиною-процесом.

56. Проблема критеріїв істини. (Не дуже)

(критереріями істини є практика, творча інтуїція, практично духовне освоєння світу, верифікація, фальсифікація)

Верифіка́ція (пізньолат. verificatia — підтвердження; лат. verus — істинний, facio — роблю) — логіко-методологічна процедура встановлення істинності наукової гіпотези (так само як і поодинокого, конкретно-наукового твердження) на підставі їхньої відповідності емпіричним даним (пряма або безпосередня верифікація) або теоретичним положенням, що відповідають емпіричним даним (непряма верифікація). У рамках логічного позитивізму принцип верифікованості розуміється критеріально вичерпним способом апробації наукових тверджень, які розуміються у якості «протокольних припущень» як фіксацій даних безпосереднього досвіду: твердження, котрі виходять за рамки «протокольних пропозицій» трактуються як такі, що неверифікуються, у випадку чого в дію вступає принцип фальсифікації. Фальсифіка́ція (від лат. «підробляти») — дії, спрямовані на обдурювання шляхом підробки об'єкта купівлі-продажу, тобто товару, з корисливою метою.

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності.

Декарт, Спиноза, Лейбниц — крит истины ясность и отчетливость мышления. Крит истины, как общезначимость: истинно то, что соотв мнению большинства.

Сущ и прагматический критерий истины: истинные идеи — это те кот хорошо работают.полезные.

Крит истины закл в практике.

Таким образом, обобщая,

концепции истины:

- соответствия. Истина есть форма соотнесения психики суб и об.

- когерентная. Где есть многозвенные истинные высказывания, там и формальные правила выведения их истинности.

- прагматическая. Критерий практики, истина как работоспособность и полезность заключенных в истине идей.