66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.

Уявлення про сенс і спрямованість історії в ході розвитку самої людської історії змінювалися, вчені мали три підходи до історичного процесу:

1. історія не має смислу.

2. Історія має смисл, але люди повинні самі його віднайти.

3. Смисл історії люди творять самі.

Антична філософія історії - це філософія вічного становлення, вічного повернення. Древні греки сприймали світ як завершений Космос з його гармонією і циклічністю, кругообіг, чи торкалося це Космосу або життя людини. Круговий рух - це геометричний образ вічності (не має ні початку, ні кінця) і тимчасовості.

Середньовічна християнська філософія історії (Августин) бачить в історії передусім теологічну проблему. Головною рушійною силою історії виявляється божественне провидіння.

Філософія Нового часу виробляє раціональні пояснення ходу історичних процесів. Сам розум визнається джерелом прогресу (Бэкон, Декарт). Все частіше час і хід історії вважаються лінійними процесами.

У сучасній філософії історії концепції лінійного розвитку суспільства піддаються критиці (у Шпенглера, Тойнбі). Історія сприймається як результат творчості людей, де мають місце і прогрес і регрес, численні розшарування і об'єднання, єдність і різноманіття.

Проблема спрямованості іст.процесу:

1.лінійний ІП спрямований або до макс розвитку, або до занепаду

2.циклічний проведення аналогій між історичним процесом та природою

3.не лінійний універсальне утворення, без будь-яких закономірностей

Проблема сенсу історії та її цінностей:

1.історія наділена об’єктивним змістом, оскільки вона є засобом для досягнення певних цінностей.

2. в історії є зміст, тому що вона є цінною сама по собі, у кожен момент її існування, не залежно від людей та об’єднань.

3.історія має суб’єктивний сенс як засіб досягнення тих ідеалів, які виробляє саме людство і які воно прагне поступово втілити в життя в ході своєї діяльності.

4. в історії є суб’єктивний зміст, оскільки вона позитивно цінна сама по собі, і ця її цінність надається самими людьми.

Про перші дві позиції можна сказати, що історія наділена змістом, незалежним ні від людини, ні від людства в цілому. Відповідно до двох останніх позицій, сама людина надає історії зміст, роблячи її засобом досягнення якихось своїх ідеалів або вважаючи цінністю сам по собі процес історичного існування.

67.Поняття суспільного та соціального у філософії.

Суспільство — це природно-соціальна самодостатня спільність людей. суспільство — це природно-духовне буття, її існування в предметно-соціальному середовищі.

Суспільне — це реальність відносин, які створені людьми в суспільстві. Ця реальність виникає природно, обєктивно, незалежно від волі і свідомості окремого індивіда. Люди прагнуть задовольнити свої основні інстинкти. Люди природно хочуть їсти, пити, одягатись, мати житло тощо.

Соціальне — це реальність відносин, які створені особистостями в суспільстві, виникає завдяки соціалізації людини. Тобто природний процес розвитку людини набуває у системі суспільних відносин свого вищого рівня — соціального. Соціальне — те штучне, чим людина намагається виділитись у середовищі собі подібних. Це не тільки те, що людина хоче їсти, пити, одягатись тощо, а й насамперед, що їсти-пити, як і для кого одягатись, яке мати житло і т. ін.

Таким чином, поняття суспільне і соціальне показують, що суспільство обовязково трансформується у своєму розвитку в певну форму свого соціального існування, що й позначається поняттям соціум.