73.Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу.

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об’єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Рушійні сили розвитку суспільства пов’язані насамперед з діяльністю людей.

Суб’єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як соціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. Суб’єктом суспільного розвитку також є народ. Також суб’єктом є покоління.

74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.

У філософії сформувалося переконання, що єдність духу, душі, духовності виявляє унікальні можливості людини у світі, котрий існує незалежно від неї і частиною якого є сама людина.

Дух – це об’єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.

Душа — індивідуалізований дух, суб’єктивно існуюче начало.

Духовність – це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.

Духовність – це все те у світі, що є реальним керманичем життя людини і суспільства.

При цьому слід мати на увазі, що духовність – єдність об’єктивного і суб’єктивного стосовно визначеності людського життя. А тому, залежно від історичних реалій, обставин життя певної особи, духовність має розмаїті форми. Найчастіше виявлення духовності спостерігається у творчій діяльності людини.

75.Цінності як ядро духовного світу.

Вищими цінностями виступають: здоровя, сімя, любов, свобода, світ, війна, держава, праця, істина, честь, свідомість, пізнання, творчість тощо. У порівнянні з звичайними цінностями, вищі цінності мають швидше орієнтаційний, аніж регулятивний характер. Цінності визначають зміст існування індивіда, наповнюючи зміст її життя.

Цінності, допомагають їй не тільки уникати і переборювати небезпеку і здійснювати інші, притаманні всьому тваринному світу функції, але й творити, створювати поетичні твори, управляти виробництвом, займатися комерцією, досліджувати нові горизонти в науці, здобувати спокій духу, удосконалюватися, словом, досягати успіхів в будь-якій іншій сфері діяльності, що ототожнюється з уявленням про щасливе життя.

76.Гуманізм філософії.

Гуманiзм – визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Поняття гуманізм лат. humanism – людяний, людський у філософській літературі вживається у двох значеннях. В широкому – це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому – це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Якщо середньовіччя можна назвати епохою релігійною, то Відродження – епохою художньо-естетичною. Адже саме за допомогою мистецтва змальовується розмаїтий світ людського почуття та його величезна цінність.

Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва позиція, зявляється відчуття особистої сили та таланту. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу.

77.Поняття філософії економіки.

Філософія економіки – сфера філософського знання про сутність економічного буття людини в багатовекторному полі соціуму й гуманістичному аспекті. У ньому економічна сфера постає як особливий засіб самореалізації людини в процесі зміни нею зовнішнього і власного внутрішнього світу, а економіка набуває статусу людиновимірної, універсальної єдиної матеріально-духовної сфери, в якій особистість реалізує себе.

Самореалізація як субєктивна орієнтація є особливим духовно-творчим процесом, забезпечує постійне наповнення економічної сфери людськими силами.

Філософія економіки розглядає систему господарювання як багатовимірний, суперечливий світ суспільства і природи, який перебуває у постійному русі й розвитку. Філософський підхід дає змогу розглядати економіку як складну, відкриту, нелінійну систему з її незворотністю, можливістю виникнення нових звязків і відношень, зясувати місце і роль поодиноких людських зусиль у цій системі, які за певних станів соціального середовища можуть суттєво впливати на макросоціальні процеси.

Факт економічної діяльності у філософській інтерпретації розкривається у сфері духу. Формують так звану філософію господарювання, в якій економіка постає в універсальній, всезагальній формі.

Філософія економіки дає філософське розуміння змісту багатьох основних економічних категорій економіки. Філософія грошей – філософський аналіз системного впливу логіки грошей, грошових відносин на світоглядно-духовний світ людини і суспільства.

78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.

Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробництво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудової діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей матеріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здоровя і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей духовне виробництво, діяльність соціальних інститутів, що забезпечують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяльності, коротше, весь процес соціалізації людини.

Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами соціуму.

Осмислення суспільства як системи пов’язане з аналізом способу виробництва. Спосіб суспільного виробництва це спосіб створення і відтворення суспільної людини. індивіда і людського суспільства, соціуму. За структурою єдність взаємодіючих елементів матеріального технологічного та економічного і духовного суспільного способу виробництва.

Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню природу і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виготовляючи матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб виробництва є видом життєдіяльності індивідів.