19. Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії.

Антропологія — звернення до науково-історичного розвитку людства. Філософська антропологія прагне визначити специфіку природи людини і її сутнісні виміри зародилася в античності. Основний предмет — вчення про людину з точки зору самої людини.

Макс Шеллер засновник- фіксує сутність людини, як певний дуалізм -людина є вмістилищем духу і життя. Людина має ще й духовну діяльність — здатність до інтелектуального пізнання і емоційного чуттєвого відношення до світу почуття любові Найбільш яскраво люд. Проявл. У формі особистості.

Поснер Основні антропологічні закони існування людини

1. безпосередня опосередкованість сприйняття світу через призму свого я

2. природна штучність потреба в культурі, соціумі і тп

3. пошук утопічного місця розташування прагнення знайти те місце, яке б давало можливість бути цілісною

Основна ідея філософської антропології — розуміння людини, як духовної істоти, яка формує сферу культури і в межах цієї сфери може виявляти себе, як людину.

Людина як категорія — є душевно організація внутрішнього світу, віра, надія, любов-духовно можливість творення і само творення означена, природно прагнення до вдосконалення -соціальна прагнення до спілкування істота

Індивід, особа, особистість — характеризують різні аспекти виявлення людської природи

20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.

Філософія екзистенціалізму зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс, Камю основне питання філософії — чи варте життя, щоб його прожити.

Питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті, тощо. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західно-європейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття. Екзистенціалізм прагне осягнути буття як повну нерозчленовану цілісність, субєкта і обєкта. Визначаючи екзистенцію через її скінченність екзистенціалісти тлумачать її як часовість, реальною точкою підрахунку якої є смерть. Час є найсуттєвішою характеристикою буття. Два основних напрямки:

1. релігійний — закликає до руху від світу до Бога

2. атеїстичний — навіть коли Бога немає, то все ж є принаймні одне буття, в якому існування передує сутності.

Спроба теоретично обґрунтувати свободу людини в усвідомленні та створенні історичних умов для подолання відчаю та страху в глобальній історичній ситуації, коли людство опиняється на межі двох можливостей: вижити чи загинути.

Два значних недоліки. Філософія свідомості поверхова і показна. Не обтяжує себе проблемами сучасної науки, хіба що перекреслюючи її значення.

21. Філософія життя: загальна характеристика.

Філософія життя — напрям у т. з. некласичній філософії кінця XIX — початку XX ст., проголосили життя в біологічній чи психологічній формах основним предметом філософії. Ніцше, Дільтей, Бергсон, Фрейд.

На основі критики філософських спекулятивних систем виросли три напрямки — позитивізм, неокантіанство і філософія життя. Неокантіанство і філософія життя були орієнтовані більш аксіологічно, ніж гносеологічно, тобто в основу своїх досліджень ставили завдання осягнення вищих людських цінностей — істини, добра і краси, — хоча й розуміли їх по-різному. Неокантіанство зберігало у собі залишки кантівського раціоналізму, проте, допускаючи ірраціональний залишок у пізнанні світу. Ось за цей ірраціональний залишок і вхопилася філософія життя, трактувала як світ культури, припускаючи, що тут людина свобідна від впливу зовнішніх сил, влади суспільства. В центрі уваги ФЖ — проблеми співвідношення буття людини і буття світу. Тобто дійсність — це хаотичний потік життя, а не детермінована система.

Намагання протиставити раціоналістичній традиції Просвітництва свою ірраціоналістичну антитезу На думку А.Шопенгауера, розум, свідомість відіграють у бутті людини скромно, суто технічну роль. З.Фрейд відводить свідомості лише підпорядковану роль механізму захисту від руйнівних впливів зовнішнього середовища.