- •Психологія сім`ї.
- •Індивідуальне консультування з сімейних проблем.
- •1.1. Життєвий шлях.
- •1.3. Сили тяжіння.
- •1.4. Методика граничного сенсу.
- •1.5. Подорож туди та назад.
- •1.6. Метафора ситуації.
- •1.7. Асоціативне поле.
- •1.8. Поради трьох втілень.
- •1.9. Здійсненність та нездійсненність бажань.
- •1.1. Життєвий шлях.
- •1.3. Сили тяжіння.
- •1.4. Методика граничного сенсу.
- •1.5. Подорож туди та назад.
- •1.7. Метафора ситуації.
- •1.8. Асоціативне поле.
- •1.9. Поради трьох втілень.
- •1.9. Здійсненність та нездійсненність бажань.
- •1.10. Аналіз мотивації.
- •1. 11. Ввічливе прохання.
- •1.12. Книга скарг та пропозицій.
- •1.13. Ритуал примирення.
- •1.10. Аналіз мотивації.
- •1. 11. Ввічливе прохання.
- •1.12. Книга скарг та пропозицій.
- •1.14. Аналіз переконання.
- •1.15. Скринька на старість.
- •1.16. Переривання зв’язків.
- •1.14. Аналіз переконання.
- •1.15. Скринька на старість.
- •Батьківсько – дитяче консультування.
- •2.1. Екскурсія.
- •2.2. Хованки.
- •2.3. Маніпуляції з предметами.
- •Екскурсія по хаті (продовження).
- •2.5. Розвиток розуміння мови.
- •2.6. Розвиток експресивного мовлення.
- •2.7. Малювання під диктовку.
- •2. 10. Авторитет батьків.
- •2.11. Подолання протидії батьків
- •2.12. Родинні ролі.
- •2.13. Узгодження цілей
- •2. 14. Таблиця оцінки успішності консультування.
- •2.15. Спостерігаємо за характером повідомлень
- •2.16. Рівновага системи
- •Узгодження цілей
- •Спостерігаємо за характером повідомлень
- •Рівновага системи
- •Консультування сімейних пар.
- •3.1. Функції сім’ї.
- •3.2. Поділимось?
- •Сімейний атом.
- •3.4. Первинні рухи
- •Малювання однією ручкою.
- •Емоційна стабільнічть
- •Узгодження ролей.
- •Чому ми навчилися?
- •Що змінити?
- •Гра „Інтрига”
- •Системна сімейна психотерапія.
- •. Родинні очікування.
- •4.3.Емоційне взаєморозуміння.
- •Боротьба з „страшними таємницями”.
- •Когнітивна згода.
- •Родинний контракт.
- •Від боргів - до бажань.
- •Табір для родин, що хочуть змінитись.
- •Знайомство
- •Власна мета участі у тренінгу
- •Сподівання від табору.
- •Проблема та мета родини.
- •Наше перше побачення
- •Родинні фотографії
- •Портрети дітей
- •Обмін враженнями між дорослою та дитячою групою (за що ми оді одних любимо)
- •Снігова куля.
- •Перебудови
- •Ми з тобою схожі
- •Підтримка
- •Музика доторку
- •Точки початку руху
- •Обговорення.
- •Створення малюнків та обговорення.
- •Історії прабатьків.
- •Родини, обтяжені вживанням алкоголю та наркотиків.
- •Прості форми.
- •Що було і що буде?
- •Що мені, а що іншим...
- •Типи реакцій дітей на алкогольну ситуацію в сім'ї
- •Грона гніву.
- •Я в себе сама!
- •Що й кому я хочу довести?
- •Опросник удовлетворенности отношениями с детьми
- •Кинетический рисунок семьи
- •Опросник келлермана-плутчика
- •Опросник келлермана-плутчика
- •Індивідуальне консультування з сімейних проблем.
2.5. Розвиток розуміння мови.
1. Дорослий дає дитині інструкції, що складаються з однієї дії. „Дай Лялю”.
2. Після того, як буде досягнуто стійке виконання інструкцій такого типу можна перейти до інструкцій з 2, а надалі 3 дій поспіль. „Візьми Лялю, посади до машини та покатай”.
3. Коли й ця сходинка буде закріплена, можна перейти до орієнтації у просторі: „Поклади серветку під тарілку, а ложку – на тарілку”.
2.6. Розвиток експресивного мовлення.
1. Мати коментує дії дитини: „Ти береш кубики, будуєш дім...”.
2. Мати „не договорює”: Зараз ми сядемо за...” – очікуючи, що дитина продовжить речення.
3. Мати „не розуміє”: „Ти хочеш цукерку? Повтори „Дай цукерку”
Всі ці кроки вправи слід виконувати послідовно, не переходячи від одного до іншого раніше, ніж закріпиться попередній крок. Всі заняття треба проводити „обличчям до обличчя”, щоб дитина бачила процес артикуляції.
В ранньому віці дитина відкриває для себе призначення багатьох предметів людської матеріальної та духовної культури і починає діяти з ними по-людськи. У дитини формується предметна діяльність. Її відмінність від простого маніпулювання оточуючими предметами складається з того, що дії та засоби поводження дитини з предметами починають підкорюватись функціональному призначенню даних предметів в житті культурної людини. В ранньому віці виникає і розвивається індивідуальна предметна гра. Наприкінці цього періоду діти багато грають з різноманітними предметами, перш за все іграшками, при цьому не просто маніпулюють ними, але, конструюючи, будують з них щось нове. З`являються перші спроби звертання до образотворчої діяльності в формі малювання на папері.
2.7. Малювання під диктовку.
1. Мати пропонує дитині, що вона намалює їй щось, що дитина назве.
2. Мати зображує лише те що названо і в тій самій послідовності.
- Машину!
- Що в машинки є?
- Колеса.
- Ось колеса. Що ще?
- Кузов.
- Що ще?
- Кабіна.
- Вірно! Молодець, ось готова машина!
У віці 18-20 місяців і дітей виникають перші взаємодії з партнерами по грі. Починаючи з цього віку діти прагнуть більше гратися одне з одним. Однак дворічні діти ще не в змозі гратися разом в ігри з правилами. Пізніше з`являється предметно-рольова гра. В цій грі дитина копіює засоби поводження людей з предметами і засоби спілкування між собою в різних соціальних ситуаціях. Сюжетно-рольову гру з функціональної точки зору можливо розглядати як підготовку дитини до участі в суспільному житті в різних соціальних ролях.
Наприкінці раннього віку складається розумова діяльність, в тому числі здатність до узагальнення, до переносу набутого досвіду з початкових умов і ситуацій в нові, вміння встановлювати зв`язки між предметами і явищами шляхом експериментування, запам`ятовувати їх і використовувати при вирішенні задач.
На протязі раннього дитинства відбувається поступовий перехід від наочно-дієвого до наочно-образного мислення, яке відрізняється тим, що дії з матеріальними предметами тут змінюються діями з їх образами. Внутрішній розвиток мислення в свою чергу йде по двом основним напрямкам: розвиток інтелектуальних операцій і формування понять.
Розвиток мислення призводить і до розвитку вольової сфери особистості та самосвідомості дитини. Ці прояви лякають батьків, на їхню думку дитина стає некерованою та впертою. Батьки намагаються обмежити самостійні прояви дитини, турбуючись про її безпеку, а дитина – завоювати власний простір для самостійного життя. Щоб дозволити дитині вільно зростати при цьому перебувати у безпеці всі дорослі, що спілкуються з дитиною (мама, тато, дідусі, бабусі, тітки) мають домовитись, та заповнити таблицю подібного виду, узгодивши власні позиції.
2.8. Що можна, а що – ні.
Можеш сам. |
Можна, Але обережно, поруч з дорослим. |
Не можна! |
|
|
|
|
|
|
Наприклад.
Можеш сам. |
Можна, Але обережно, поруч з дорослим. |
Не можна! |
Їсти ложкою. |
Їсти ножем та виделкою. |
Хапати киплячий чайник. |
Гратися машинками |
Гратися з складним конструктором. |
Розбирати татів комп’ютер. |
Дивитись «Вечірню Казку» |
Дивитись довгий мультфільм. |
Дивитись триллер «Чорні мертвяки» |
Малювати олівцями. |
Вирізати ножицями. |
Стригти кота. |
Але ж бажання зробити щось новеньке виникає в дитини щодня. Для багатьох батьків виникає проблема переключення активності 3 – 4 річної дитини у мирне русло. Психолог може запропонувати наступну вправу, для її виконаня вдома.
2.9. Турбота та бепека.
1. Якщо дитина починає якусь шкідливу діяльність, батьки можуть запитати про її мету.
2. Отримавши відповідь повторити, або трошки переформулювати та запропонувати корисніше зайнятття.
3 Якщо не допомогло, ще раз чітко пояснити, що припинити, а що – почати і чому саме.
4. Якщо й це не спрацювало – описати, які негативні наслідки будуть в дитини, як дія не припиниться.
5. Виконати свою погрозу (позбавити дитну чогось, або поставити у куток на короткий час).
6. Помиритися з дитиною, запропонувавши їй вибачитись.
2.9. Турбота та бепека.
1. Якщо дитина починає якусь шкідливу діяльність, батьки можуть запитати про її мету. (Що саме ти хочеш?)
2. Отримавши відповідь - повторити, або трошки переформулювати та запропонувати корисніше зайнятття.
- Ти хочеш розкидати, давай спробуємо розкидати не собачее їдло, а папірці?
3 Якщо не допомогло, ще раз чітко пояснити, що припинити, а що – почати і чому саме.
Ні, як ти розкидатимеш «Чаппі», то Джеку не буде чого їсти, і буде брудно. Ось папірці, їх можна розкидати.
4. Якщо й це не спрацювало – описати, які негативні наслідки будуть в дитини, як дія не припиниться. Не припиниш зараз – поставлю у куток.
5. Виконати свою погрозу (позбавити дитну чогось, або поставити у куток на короткий час). Ти стоятимеш у кутку 3 хвилини, бо розкидав їжу та не слухався.
6. Помиритися з дитиною, запропонувавши їй вибачитись. Три хвилини пройшло, можеш вибачитись, та підемо замітати.
В дошкільному віці основним видом діяльності дитини є гра. Більшу частину свого часу діти цього віку проводять в іграх, причому за роки дошкільного дитинства, від трьох до шести-семи років дитячі ігри проходять доволі значний шлях розвитку: від предметно-маніпулятивних і символічних до сюжетно-рольових ігор з правилами та ігор уяви.
У нашій культурі батьків чомусь лякає поява в дітей уявних друзів. Спілкування з „Карлсонами” є особливістю цього віку для дітей з розвинутою мовою та уявою. Якщо батьки не заважають цьому типу гри, то вона проходить сама по собі за два – три роки.
Батьків дітей старшого дошкільного віку спонукає звернутись до психолога декілька тем:
Чому він не хоче читати та писати?
Чому він став такий боязкий?
Чому він настільки агресивний?
Що робити, як дитина запитує про смерть?
На особистість дитини особливо впливає стиль її стосунків з батьками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем.
Як відомо, існує кілька автономних психологічних механізмів соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей [9]. Це насамперед ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв’язку з ними.
Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм.
Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення – соціально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї). При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіше, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти дотримують його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.
Ефективні та неефективні засоби заохочення дітей наведено в табл. 3.
Таблиця 3.
Засоби заохочення дітей батьками.
-
Засіб заохочення
ефективний
неефективний
Заохочення пропорційне до зусиль, витрачених дитиною.
Ти старався і намалював гарний малюнок.
Батьки пояснюють, що саме варте заохочення.
Ти гарно допоміг мені витирати посуд.
Заохочується досягнення певних результатів, що відповідають інтересам та індивідуально-психологічним можливостям дитини.
Мені подобається як ти малюєш!
Досягнення дитини батьки оцінюють порівняно з її попередніми досягненнями.
Вчора ти стрибав на один крок, а сьогодні – на півтори!
Пов’язуючи досягнення з докладними зусиллями, батьки показують можливість досягнень у майбутньому залежно від реалізації потенційних можливостей дитини.
Ти гарно співаєш, і співатимеш. бо ти старанна і уважна.
Батьки розвивають у дитини внутрішню мотивацію досягнення успіхів у діяльності, тому дитина намагається розвинути відповідні вміння чи дістати задоволення від діяльності.
Який з конкурсних творів тобі більше подобається?
Батьки сприяють виявленню зацікавленості в досягненні нових успіхів, коли досягнуто попередніх результатів.
Ти вже вмієш грати на гітарі, а який ще інструмент ти б хотіла опанувати?
Заохочення не залежить від зусиль, витрачених дитиною.
Ти вмієш тримати олівець.
Заохочення в цілому.
Молодець!
Заохочується досягнення результатів взагалі, часто таких, що не відповідають інтересам та індивідуально-психологічним інтересам дитини.
Ти маєш бути першим в усьому!
Досягнення дитини батьки оцінюють з досягненнями інших, орієнтуючи дитину на конкуренцію.
Ти навчишся стрибати не гірше за Вітю!
Досягнення дитини батьки пов’язують з наявністю здібностей дитини, сприятливими обставинами або з їх власними зусиллями.
Ти гарно співаєш, бо в тебе гарна вчителька.
Заохочуючи, батьки спираються здебільшого на зовнішні стимули, тому дитина прагне успіху, щоб отримати винагороду, перемогти когось тощо.
Переможеш на конкурсі – куплю леєр!
Батьки відволікають від необхідності постійно працювати для досягнення успіхів.
Як пощастить, то виграєш, а як ні – то що ж?
Якщо потрібно покарати дитину за певну провину, це слід робити, одразу після неї. При цьому необхідно бути суворим, але не жорстоким. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може втекти з дому. Дослідження свідчать: правила поведінки, що нав’язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою. Покарання буде дієвіше, якщо пояснити дитині, за що її карають. Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і дохідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень покарати за неслухняність.
Найкраще – взагалі обійтися без покарань, а дозволити дитині самостійно, чи разом з вами ліквідувати наслідки шкідливих дій.
Ти розлив молоко, прикро, будемо витирати...
Якщо ти так кричатимеш, ми підемо з магазину.
Якщо ти тікатимеш від мене, то до кінця прогулянки я вестиму тебе за руку.
Ти побився з меншою сестричкою і тому маєш вибачитись та прибрати її іграшки разом з нею.
Важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків.
Розрізняють такі види авторитету:
формальний, що визначається особливостями соціальної ролі;
функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію досвід;
• особистий, що залежить від особистісних якостей.
Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дитиною; інформованості про справи дитини; ступеня розуміння і рівня вирішення питань, що турбують дитину; активності в самовдосконаленні і вдосконаленні оточення.
Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. Макаренко дійшов висновку: багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Наведемо основні його види [12].
Авторитет пригноблення. При цьому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство.
Авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвалькуватими, не вміють критично ставитись до власної поведінки.
Авторитет підкупу, коли слухняність дитини „купується” подарунками, обіцянками. При цьому може вирости людина, привчена викручуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.
Справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї.
