2. . Родинні очікування.

Всі члени родини почерзі називають, що саме вони хочуть у такій послідовності:

1. Від самих себе у майбутньому.

2. Від консультації сьогодні.

3. Одне від одного вдома.

Психолог узагальнює отриману інформацію, повторює та записує її на видному місці. Це допомагає узгодити інтереси родини та не відволікатись від мети консультації на сторонні теми.

4.3.Емоційне взаєморозуміння.

Метою даного етапу стає досягнути в родини вміння виражати свої емоції, називати їх вголос та розуміти емоційні прояви оточуючих. Наведемо фрагмент даного етапу консультації:

Мама. Я хочу, щоб ти більше займався з сином уроками!

Тато. Навіщо?

Психолог. Спробуйте висловити те ж саме, але не методами наказів, а описуючи власні почуття з цього приводу.

Мама. Коли я намагаюся пояснити сину завданя з фізики, то почуваюся безпорадно, а коли ти це робиш разом з ним то я така горда: мої чоловіки зайняті чоловічими справами.

Тато. Я боюся часто займатись з ним, як він не розуміє, то мене охоплює злість і я боюся, що зірвусь...

Син. А мені подобається займатись з татом, він хоч і кричить, а пояснює добре. Я розумію, що він не злий насправді.

Тато. Тоді ти не „розбороняй” нас.

Мати. Коли ви кричите, мені стає лячно, що ви повбиваєтесь я втручаюсь...

Син. Нічого! Ми ж чоловіки!

4. Боротьба з „страшними таємницями”.

В багатьох дисфункціональних родинах люди приховують одне від одного якісь важливі подробиці свого життя, як минулого так і теперішнього. Родина перетворюється на дуже закриту, кожен змушений слідкувати за кожним словом, щоб не проговоритись. Інколи члени такої родини хочуть зберігати страшні таємниці і надалі, а інколи вони й хочуть прояснити ситуацію, але не наважуються. З точки зору психолога, інформаційна відвертість стосунків краща за таємниці, але члени родини краще знають одне одного і можуть передбачити реакцію на повідомлення. Якщо родина має на те бажання психолог може провести зустріч присвячену відриттю „страшних таємниць”.

Він пропонує наступну процедуру:

1. Кожен з членів родини пише на заздалегідь надрукованому аркуші продовження таких речень:

• Я завжди хотів розповісти...

• Я думаю, що на це відреагують...

• Я не розповідав, бо турбувався про...

• Найстрашніше, що станеться через мою відвертість...

2. Не обговорюючи та не заперечуючи члени родини по черзі читають свої відповіді від останнього до першого речення.

3. Коли всі висловилися, психолог звертає увагу на почуття учасників.

Наприклад:

1. Кожен з членів родини пише на заздалегідь надрукованому аркуші продовження таких речень:

• Я завжди хотів розповісти про свою коханку...

• Я думаю, що на це відреагують моя жінка та діти...

• Я не розповідав, бо турбувався про збереження миру у родині...

• Найстрашніше, що станеться через мою відвертість жінка мені не пробачить, та піде з дому...

• Я завжди хотіла розповісти, те, що моя мати покінчила життя самогубством ...

• Я думаю, що на це відреагують чоловік та діти...

• Я не розповідав, бо турбувалася про спокій у родині, розголос...

• Найстрашніше, що станеться через мою відвертість, дочка може також прагнути до самогубства...

• Я завжди хотів розповісти, що терпіти не можу свій інститут та хочу його кинути...

• Я думаю, що на це відреагують батьки...

• Я не розповідав, бо турбувався про їх спокій...

• Найстрашніше, що станеться через мою відвертість, вони сватитимуть мене, та примусять навчатись...

• Не обговорюючи та не заперечуючи члени родини по черзі читають свої відповіді від останнього до першого речення.

• Найстрашніше, що станеться через мою відвертість, вони сватитимуть мене, та примусять навчатись...

• Найстрашніше, що станеться через мою відвертість, дочка може також прагнути до самогубства...

• Найстрашніше, що станеться через мою відвертість жінка мені не пробачить, та піде з дому...

2. Коли всі висловилися, психолог звертає увагу на почуття учасників.

Я відчуваю полегшення, багато чого стало зрозумілим.

Я відчуваю сум та образу...

4. „Вигоди від негараздів”

Метою цієї вправи є дати зрозуміти членам родини відповідальність за їх власну не адаптивну поведіну.

1. Психолог пропонує кожному продовжити речення:

• В мене трапляються негаразди, наприклад такі...

2. Психолог переводит „негаразд” у довільну дію, використовуючи наступні запитання:

• Коли та як часто ти це робиш?

• Де тобі зручніше цим займатись?

• Хто при цьому має бути присутнім?

• Що мають робити ці люди (людина)?

• Коли ти припиняєш свою поведінку?

• До яких наслідків це призводить?

• Для чого корисного ти цим займаєшся?

• Що треба вдосконалити?

Наприклад:

1. Психолог пропонує кожному продовжити речення:

• В мене трапляються негаразди, наприклад такі... Я обіцяю прийти вчасно, та щось мене затримує...

2. Психолог переводит „негаразд” у довільну дію, використовуючи наступні запитання:

• Коли та як часто ти це робиш? Разів 3 – 4 на тиждень.

• Де тобі зручніше цим займатись? На роботі.

• Хто при цьому має бути присутнім? Мій комп’ютер.

• Що він робить, щоб тебе затримати? Я сиджу в Інтернеті.

• Коли ти припиняєш свою поведінку? Як охоронець виганяє з будинку.

• До яких наслідків це призводить? Конфлікт вдома та на роботі.

• Для чого корисного ти цим займаєшся? Відпочиваю після роботи.

• Що треба вдосконалити? Може так само відпочивати, але вдома?