4. Від боргів - до бажань.

1. Члени родини пишуть, що вони вважають своїми обов’язками.

2. Зібравши весь перелік, дивляться що з цього взагалі не треба робити, а яких обов’язків не вистачає.

3. Отриманий перелік розбирають в залежності від бажання, та приймають сумісне рішення, що робити з тим, що нікому не сподобалось.

При цьому виявлено, що дружини здатні дещо краще розуміти своїх чоловіків, хоча при цьому існують певні похибки в уявленнях партнерів один про одного. Наприклад, дружини схильні переоціню­вати життєрадісність, оптимізм і недовірливість чоловіків і недооціню­вати їхню здатність переживати почуття провини, чоловіки ж — пере­оцінювати рівень збудливості і неврівноваженості своїх дружин. Це, безумовно, може істотно вплинути на характер взаємин у сім’ї.

Загалом сукупність суб’єктивних психологічних факторів стабіль­ності шлюбу і сім’ї можна об’єднати в поняття „психологічне здо­ров’я сім’і”. Під психологічним здоров’ям сім’ї розуміється інтег­ральний показник динаміки життєво важливих для сім’ї функцій, що виражає якісний аспект соціально-психологічних процесів, які відбува­ються в ній [15].+

Структуру психологічного здоров’я сім’ї показано на рис. 3.???

Розрізняють такі рівні психологічного здоров я сім’ї:

• норма, що умовно визначається ступенем розвитку індивідуальних і групових процесів, у межах яких, з одного боку, спостерігаються узгодженість і задоволення потреб членів сім’ї, а з іншого боку — їх соціальна (внутрішньосімейна) активність;

• відхилення від норми, що характеризується перевагою індивідуальних процесів над соціальними (внутрішньосімєйними), частковою узгодженістю дій членів сім’ї;

• відсутність психологічного здоров’я сім’ї (психологічне не­здоров’я), що полягає в її нездатності самостійно коригувати дезорганізуючі дії її членів, переважанні внутрішньосімейного дискомфорту і практично повній автономності дій членів сім’ї щодо задоволення суто індивідуальних потреб.

Психологічно здоровій сім’ї притаманні такі властивості: гуман­ність (турбота й увага до людини як найвищої сімейної цінності), гар­монійність (високий рівень сумісності членів сім’ї), життєздатність (стій­кість проти впливу зовнішніх дестабілізуючих факторів) та ін.

До показників, за якими оцінюють психологічне здоров’я сім’ї, належать:

• подібність сімейних цінностей, ціннісно-орієнтаційна єдність;

• функціонально-рольова узгодженість;

• соціально-рольова адекватність, або міра здійснення очікувань членів сім’ї стосовно один одного, відсутність конфліктів між роллю й особистістю;

• адаптивність, або міра пристосування до соціально-психологічного клімату сім’ї після перебування в іншому середовищі, особливо кризовому, прагнення зберегти комфортні емоційні сімейні стосунки;

• емоційна задоволеність шлюбом, сімейними стосунками;

• спрямованість на сімейне довголіття, усвідомлене прагнення до нових (найближчих і перспективних) сімейних цілей.

Таким чином, психологічно здорова сім’я (така, що успішно функ­ціонує), створює умови для реалізації потенціалу кожного її члена, оп­тимальну модель для оволодіння соціальними навичками, що може бути перенесена в зовнішнє середовище. Межі між підсистемами в такій сім’ї досить прозорі для забезпечення спілкування між підсис­темами і із зовнішнім середовищем і досить недоторканні для під­тримки їх автономності; сім’я з повагою ставиться до правил, що виз­начають відносини між підсистемами і внутрішні процеси в кожній з них.

Важливою умовою становлення психологічно здорової сім’ї, зміц­нення її стабільності є формування готовності особистості до шлю­бу і сімейного життя, у якій виокремлюються чотири компоненти:

1) фізична і фізіологічна зрілість майбутнього подружжя, коли чоловік стає здатний зачати, а жінка — виносити і народити здо­рову дитину; при цьому існує реальна суперечність між юридич­но встановленим шлюбним віком, що свідчить передусім про фізичну зрілість майбутнього подружжя, і їх соціальною зрі­лістю, яка найчастіше настає значно пізніше;

2) соціальна готовність, яка означає, що майбутні шлюбні партне­ри є рівноправними членами суспільства, які спроможні викону­вати соціальні ролі й обов’язки, усвідомлюють правову основу шлюбу, готові взяти на себе відповідальність один за одного і за своїх дітей, здатні матеріально забезпечити сім’ю;

3. етико-психологічна готовність, що передбачає сформованість адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявлень майбутнього подружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківські обов’язки, розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом; уміння цінувати особистісні якості партнера, об’єктивно оцінювати власні почуття і ставлення до обранця; спрямованість на іншу людину; розуміння основ формування психологічно здорової сім’ї, створення сприятливого соціально-психологічного кліма­ту сім’ї і наявність відповідних умінь; при цьому для того, хто бере шлюб, важливо вміти спроектувати реалістичну модель майбутньої сім’ї, її уклад з урахуванням впливу способу життя батьківських родин, матеріально-економічних можливостей, шля­хів реалізації спільних планів на майбутнє;

4. сексуальна готовність, орієнтація на спільність сексуально-еротичних переживань з коханим партнером іншої статі, якому людина довіряє і на чию довіру здатна відповідати, з якою вона хоче і може поділяти відповідальність за спільну працю, продовження роду і відпочинок для того, щоб забезпечити можливості сприятливого розвитку дітей; при цьому важливе значення має наявність знань з анатомії і фізіології, культури статевого спілкування.

Особливу роль у формуванні готовності до створення сім’ї віді­грає етико-психологічна готовність, яка зумовлює здатність до шлю­бу, тобто спроможність [5]+:

• турбуватися про іншу людину;

• співчувати, співпереживати іншому;

• спілкуватися на основі співпраці з іншим;

• бути терпимим (толерантним), сприймати іншу людину з її інди­відуальними особливостями, звичками, навіть протилежними власним, вміння пристосовуватися до них.

Сексуальна готовність до шлюбу багато в чому зумовлена особ­ливостями статевого виховання в сім’ї. Моделі статевого виховання в сім’ї наведено в табл. 2 [4].

Таблиця 2.

Моделі статевого виховання в сім ї.

Модель статевого виховання в сім’ї ль статевого виховання в
Рестриктивна (регресивна)	Пермісивна (ліберальна)	„Золота середина” (демократична)
За обсягом інформації
Чим менше інформації, тим краще	Будо-яка інформація	Необхідна інформація
За змістом інформації
Не можна робити те й те, існує єдиний правильний шлях вирішення проблеми	Існує багато шляхів вирішення проблеми	Існує багато шляхів вирішення проблеми
За загальний тоном подання інформації
„Ні”	„Так”	„Так, але”

Найпоширеніші помилки статевого виховання:

• пригнічення природних реакцій (не тільки статевих, а й безпосередньо емоційних), що спричинює виникнення холодності, яка перешкоджає проявам нормальної сексуальності;

• надто суворе виховання, ізоляція від осіб протилежної статі, що не сприяє здобуттю необхідного досвіду спілкування;

• формування зневаги до протилежної статі, стримування будь яких проявів статевої сутності та інтересу до протилежної статі; згладжування статевих відмінностей, своєрідна статева уніфі­кація;

• уникнення питань щодо статевих особливостей і стосунків, вик­ривлене висвітлення статевих проблем.

Дослідження сучасної сім’ї свідчать про недостатній рівень готовності подружжя до шлюбу. При цьому особливо значущими є дві взаємозалежні проблеми: малодітність і розлучення. Дві третини роз­лучень припадають на перші п’ять років шлюбу, причому половина з них — на перший рік. Це спричинюється багатьма факторами: зави­щеними очікуваннями від шлюбу, особистісною незрілістю подружжя, комунікативною некомпетентністю та ін.

Тому крім стихійного формування готовності до шлюбу і сімейно­го життя як складової загального процесу становлення особистості, як і раніше, актуальною є спеціальна підготовка молоді до шлюбу і сімейного життя, що передбачає [19]:+

• підвищення відповідальності молоді у шлюбно-сімейних стосунках, а також щодо батьківства;

• формування здорового способу життя через роз’яснення за­лежності сексуальності, можливості батьківства від наявності шкідливих звичок (куріння, алкоголізму, вживання наркотиків);

• формування психологічної компетентності щодо особливостей взаємин у сім’ї, дитячої психології;

• висвітлення питань раціонального ведення господарства, ефективної організації бюджету сім’ї.

На успішність підготовки молоді до шлюбу і сімейного життя, безумовно, впливають політика держави щодо соціального захисту сім’ї, взаємодія соціальних інститутів (сім’ї, школи, громадських орга­нізацій та ін.).

В Україні типовою є нуклеарна сім’я з невеликою кількістю дітей (52,1 % - з однією дитиною), із професійно зайнятими батьками, що підтримують здебільшого ділові контакти з родичами. У неповних сім’ях виховують 1,5 мільона дітей. Внаслідок зменшення реальних доходив родин переважна їх більшість не має можливості створити для дітей сприятливі умови життя [1].

Отже, сучасна українська сім’я часто не має змоги повною мірою реалізувати свій виховний потенціал. Це спричинюється як особливостями суспільного виховання, так і негативними змінами всередині сім’ї: зниженням її стабільності, малодітністю, послабленням традиційної ролі батька, трудовою зайнятістю жінки та ін.