2.11. Подолання протидії батьків

1. похвалити батьків за те, що вони звернули увагу на проблеми дитини,

2. похвалити батьків за ті успіхи у вихованні, яких вони змогли досягнути,

3. запропонувати 1 – 2 дії, що сприятимуть зміні типу виховання.

4. попрохати батьків ретельно стежити, яким чином ці дії вплинуть на поведінку дитини та сімейну ситуацію в цілому.

Стиль виховання дитини є репродуктивним, тобто багато в чому репродукує стиль виховання, який застосовувався у дитинстві батьків [15]. При цьому самооцінка, Я-образ дитини є інтроекцією батьківсь­кого ставлення і способів керування поведінкою дитини, що реалі­зується, по-перше, через пряме чи непряме (у зразках поводження) навіювання образу чи ставлення до себе, по-друге, через формування у дитини стандартів виконання тих чи інших дій, формування рівня до­магань, по-третє, через контроль за поведінкою дитини, у якому вона засвоює способи самоконтролю.

Я-образ і самооцінка, що навіюються дитині, можуть бути як пози­тивними, коли дитину переконують у тому, що вона є доброю, розум­ною тощо, так і негативними, коли дитину переконують у тому, що вона погана, зла, дурна тощо.

У цьому зв’язку Р.Ленг [11] уводить поняття містифікація — навіювання дітям, ким вони є. Формами містифікації є приписування (навіювання дитині, що вона слабка, не здатна бути самостійною, по­гана) та інвалідація (знецінювання думки дитини, її планів та інте­ресів). У результаті дитина або погоджується з поглядом батьків, або найчастіше агресивно виступає проти нього.

Батьки можуть впливати на формування Я-образу дитини також шляхом стимулювання такої поведінки дитини, що може підвищити чи знизити її самооцінку, змінити в неї власний образ. Це спостерігаєть­ся, наприклад, у результаті орієнтації дитини на реалізацію певних цілей і планів, досягнення тих чи інших стандартів.

Якщо цілі і плани відповідають реальним психофізіологічним і пси­хологічним можливостям дитини, її схильностям та інтересам, то ство­рена ситуація успіху сприяє формуванню в дитини позитивного Я-об­разу, підвищенню самоповаги. У противному разі дитина втрачає само­повагу, стає невпевненою, тривожною тощо.

0собливості взаємин членів сім’ї так само впливають на психічний розвиток дитини. Так, О.Варга [3], спостерігаючи за дітьми, які страждають на нічний енурез, виявила, що невротичний синдром у дитини стає умовно бажаний і для батьків, витісняючи негаразди у сфері власних інтимних стосунків.

Психолог, що виявив такі проблемні стосунки у родині може спрямувати свої зусилля на налагодження стосунків між дорослими, запропонувавши ним системну сімейну терапію, або залишивши родинні стосунки як є почати психологічну корекцію з дитиною, щоб зменшити її чутливість до сімейних негараздів. Обрання цих стратегій залежить від усвідомленої згоди батьків.

2.12. Родинні ролі.

1. Запропонуйте всім учасникам консультації подивитись на окремі набори зображень з додатку 2 та обрати по два зображення, що асоціюються з кожним членом родини.

2. Проаналізуйте, де їх бачення співпадає, де – ні.

3. Запропонуйте створити два „візерунки родини”: коли вона свариться, а коли – живе мирно.

4. Які інші ролі можна використати, щоб запобігти зайвим конфліктам?

Крім батьківської родини, на формування особистості дітей впливає спілкування з однолітками, участь в грі з ними. Молодші дошколята граються на самоті. В своїх предметних іграх вони удосконалюють сприйняття, пам`ять, мислення та рухові здібності. Сюжетно-рольові ігри дітей цього віку зазвичай відтворюють дії тих дорослих, за якими вони спостерігають у повсякденному житті.

Поступово до середнього періоду дошкільного дитинства стають спільними, в них приймає участь все більше дітей. Головне в цих іграх не відтворення поведінки дорослих по відношенню до предметного світу, а імітація певних відносин між людьми. Виконавцями ролей в грі можуть бути люди, дорослі або діти, чи замінюючи їх іграшки, наприклад ляльки.

В середньому і старшому дошкільному віці сюжетно-рольові ігри розвиваються, однак за цей час вони відрізняються вже більшим розмаїттям тематики, ролей, ігрових дій та правил, ніж в молодшому дошкільному віці.

Особлива роль віддається в грі точному дотриманню правил і відносин, наприклад, субординаційних. Тут вперше з`являється лідерство, в дітей починаються розвиватися організаторські вміння та навички. Батьки чи психолог можуть навчити дитину новим іграм, щоб вона завдяки цьому могла завоювати своє місце у групах однолітків.

Початковий період шкільного життя займає віковий діапазон від 6-7 років до 10-11 років (1-4 класи).

В молодшому шкільному віці закріплюються та розвиваються далі основні людські характеристики пізнавальних процесів (сприйняття, увага, пам`ять, уява, мислення, мова), необхідність яких пов`язана зі вступом до школи. За перші три-чотири роки навчання в школі прогрес в розумовому розвитку дітей буває доволі помітним. Від домінування наочно-дієвого і елементарного образного мислення, від до понятійного рівню розвитку і бідного логічного мислення школяр підіймається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. В цьому віці достатньо добре розкриваються загальні та спеціальні здібності дітей, дозволяючи говорити про їх обдарованість.

Батьків у цьому віці починають турбувати проблеми, пов’язані з навчанням та адаптацією дитини до школи. Ці проблеми детально розглянуто у книгах про адаптацію дитини до школи та психологічну корекцію даного видавництва.

У віці 10 – 11 років батьки вчащають до психолога зі скаргами на дитячі крадіжки, гру в ігрові автомати та комп’ютерні ігри дітей.

Ці прояви раптової, компульсивної поведінки в чомусь походять з одного джерела: в дитини починає формуватися довільна регуляція поведінки, але вона ще слабка. Якщо дитина молодшого шкільного віку запитувала в дорослих, що та як робити, або діє згідно їх нормам, то молодші підлітки намагаються діяти на свій розсуд. А що цього розсуду небагато, то й дії дитини не завжди раціональні.

Якщо дитина взяла без запитання гроші вдома, та батькам слід спокійно дізнатися про те, яким чином дитина їх витратила:

- Я пригостив цукерками весь клас, сказав їм, що в мене день народження.

- Я купила собі зошити з малюнками – павучками!

- Я хотів виграти в автомати, але програв...

- Я придбав диски з новою грою.

Ніхто з цих дітей не хотів зробити щось шкідливе чи протизаконне, але вони ще не навчилися користуватися грішми.

Батьки, що хочуть навчити дітей розпоряджатись грішми, вони використовують різні стратегії.

Версія 1.

1. Батьки дізнаються в інших батьків однокласників дитини, яку суму кишенькових грошей отримують діти.

2. Вони видають дитині середню суму, таку ж як в однолітків.

3. Не контролюють, як саме дитина витрачає власні гроші.

4. Обговорюють з дитиною сімейний бюджет та залучають до його розрахунків.

При цій стратегії батьки поступово переходять від щоденних виплат до „платні” раз на тиждень або й на місяць.

Версія 2 „Заробіток”

1. Батьки встановлюють „оплату” за різні види домашньої роботи та сплачують дитині її заробіток.

2. Не контролюють, як саме дитина витрачає власні гроші.

3. Обговорюють з дитиною сімейний бюджет та залучають до його розрахунків.

4. Дозволяють самостійно розрахувати витрати та необхідні кошти на свої потреби (літній чи зимовий одяг, відпочинок).

Якщо ж дитина взяла гроші та витратила їх, то родина переглядає разом з дитиною свій бюджет та обговорює, що робитиме в зв’язку з цим:

- Ти програв триста гривень. Тепер ми мусимо зменшити витрати на одяг: нема на що купити нові кросівки. Не вистачить і на відпочинок, замість поїхати у неділю за місто, ми влаштуємо генеральне прибирання...

В старших класах школи розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що вони виявляються практично готовими до виконання усіх видів розумової роботи дорослої людини. Пізнавальні процеси школярів набувають таких якостей, які роблять їх досконалими та гнучкими, причому розвиток засобів пізнання дещо випереджує особистісний розвиток дітей, тому комп’ютерні ігри, що не вимагають комунікативних навичок та тренують мислення подобаються дітям цього віку. Підлітки охоче розгадують квести, створюють цивілізації та грають у стратегічні ігри. Якщо дитина має можливість не лише грати, а й використовувати комп’ютер як знаряддя праці (програмування, графіка, створення власних сторінок в Інтернеті...), дитина з часом залишить гру як тимчасову розвагу.

В підлітковому та юнацькому віці активно йде процес пізнавального розвитку. Підлітки та юнаки вже можуть міркувати логічно, займатися теоретичними роздумами та самоаналізом. Вони відносно вільно розмірковують на моральні, політичні та інші теми, практично недосяжні інтелекту молодшого школяра. В старшому шкільному віці діти засвоюють багато наукових понять, навчаються користуватись ними в процесі розв`язання різноманітних задач. Це говорить про сформованість в них теоретичного або словесно-логічного мислення. Одночасно спостерігається інтелектуалізація решти пізнавальних процесів.

Характерною особливістю підліткового віку є готовність та здатність до багатьох видів навчання. Ще одною рисою , яка вперше повністю розкривається в підлітковому віці, є схильність до експериментування, яка проявляється в небажанні все приймати все на віру. Підлітковий вік відрізняється підвищеною інтелектуальною активністю, яка стимулюється не тільки природною віковою цікавістю підлітків, але й бажанням розвинути, продемонструвати оточуючим свої здібності, отримати високу оцінку з їх боку. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору засобу поведінки. Підлітки і особливо юнаки приймають лише те, що особисто їм здається розумним, правильним та корисним. Особистість розвивається в процесі міжособистісного спілкування. Перша форма спілкування, яка проявляється ще в малюковому віці – емоційно-безпосереднє спілкування, природнім образом включене в процес задоволення органічних потреб. Потім, в ранньому дитинстві, з`являється пізнавальне спілкування. До нього після трьох років приєднується ігрове спілкування, зі вступом до школи – навчальне, при досягненні підліткового віку і надалі до закінчення школи – ділове та інтимне. Ці шість видів спілкування послідовно виступають в якості ведучих в розвитку особистості дитини від народження по досягнення нею соціально-психологічної зрілості.

Перехід від одного етапу особистісного розвитку до іншого зазвичай пов`язаний з двома обставинами: проявом кризового вікового розвитку та зміною ведучого типу спілкування. В цей час змінюється відношення дитини до самого себе, до оточуючих людей та до своїх обов`язків. Основні критичні, переломні періоди особистісного вікового розвитку дітей припадають на третій, сьомий, тринадцятий-чотирнадцятий роки шкільного життя.. Також частою проблемою, з якою до психолога звертаються батьки підлітків є залучення підлітків до релігійних об’єднань, комп’ютерних ігор, Інтернету. За особистісними характеристиками діти з цими порушеннями поведінки схожі на підлітків з наркотичною залежністю, але позбутися цих проблем простіше – вони не потребують медичної допомоги.

Підлітки та молодь – хороша мішень впливу тоталітарних сект та харизматичних церков. Вони використовують спеціальні прийоми та засоби для залучення прихожан:

• „бомбардування Любов’ю”,

• ритмічно повторювані мантри або молитви,

• обмеження у їжі та спілкуванні,

• підкреслення унікальності підлітка та його приналежності до „обраних”,

• обіцянку вирішити проблеми з пошуком сенсу життя,

• „прості відповіді на складні запитання”.

Батьки, побачивши зміни у поведінці підлітка, починають його сварити, висміювати, забороняти спілкування з „гуру”. Такі дії ще більш навертають дитину до секти та посилюють конфлікт з батьками, це відіграє на руку наставникам: „Лише ми можемо тебе зрозуміти, твої батьки – недостатньо духовні, порівняно з тобою!”

Корекційна програма має бути спрямована на покращення стосунків з батьками та спиратися на реакції емансипації, властиві підліткам.

Програма складається з кількох кроків:

1. Регулярні відвідини зібрань разом з дитиною,

2. Спілкування з „гуру” про проблеми секти з податками, реєстрацією і т.п.,

3. Дотримання приписів секти вдома під контролем та з нагадуванням баьків: „Тобі не можна млинців – вони з яйцями!”, „Чи ти вже прочитав усі молитви?”.

4. Вимоги батьків щодо читання та переказу „святиз текстів”.

5. Коли дитна почне ставитись до секти критичніше, то можна разом проспостерігати яким саме чином була сформована залежність.

6. Якщо зявилися ознаки депресії, почуття „втрати божої благодаті” то буде потрібно індивідуальне спілкування з психологом, який спеціалізується саме з цих питань.

Комп’ютерна залежність виникає в підлітків з недостатньо розвинутими комунікативними навичками.

Інтернет-залежність можна визначити як таку при наявності ознак та критеріїв залежності. Критерії, які використаються у визначенні будь-якого типу залежності:

1. Толерантність. Кількість годин, якові потрібно провести в Інтернеті, щоб досягти задоволення, помітно зростає, якщо людина не збільшує кількість години, що проводить в Інтернеті, то ефект помітно знижується.

2. "Синдром відмови».

Характерний "синдром відмови": припинення або скорочення годин, проведеного в Інтернеті. Дві або більше з наступних симптомів (розвиваються протягом часу від декількох днів до місяця): психомоторне порушення; тривога; нав'язливі міркування про те, що зараз відбувається в Інтернеті; фантазії або мрії про Інтернет; довільні або мимовільні рухи пальцями, що нагадують друкування на клавіатурі. Використання Інтернет дозволяє уникнути симптомів "синдрому відмови".

3. Інтернет часто використається протягом більшої кількості години або частіше, чим було задумано.

4. Існують постійне бажання або безуспішні спроби припинити або почати контролювати використання Інтернету.

5. Величезна кількість години витрачається на діяльність, пов'язану з використанням Інтернету (покупку книг по Інтернету, пошук нових броузеров, пошук провайдерів, організація знайдених в Інтернеті файлів).

6. Значима соціальна, професійна діяльність, відпочинок припиняються або редукуються у зв'язку з використанням Інтернету.

7. Використання Інтернету триває, незважаючи на знання про наявні періодичні або постійні фізичні, соціальні, професійні або психологічні проблеми, які викликаються використанням Інтернету (недосипання, сімейні (подружні) проблеми, запізнення на призначені на ранок зустрічі, зневага професійними обов'язками, або почуття залишенності значущими іншими).

Кимберли Янг описує своє дослідження, відзначаючи, що Интернет-залежними вважалися ті, хто провівши в Інтернеті в середньому 36 часів на тиждень із не академічними або не маючими відносин до роботи цілями, що приводило до наступних шкідливих наслідків: зниженню успішності (серед студентів), конфлікти в парах, погіршення якості виконуваної роботи серед службовців. Інтернет - незалежні використовувили Інтернет у середньому 8 годин на тиждень, і це не приводило ні до яких значних наслідків. У цьому дослідженні було також установлене, що «Інтернет – незалежні” користуються переважyо тими аспектами Інтернеті, які дозволяють їм збирати інформацію й підтримувати раніше встановлені знайомства. Інтернет - залежні переважyо користуються тими аспектами Інтернеті, які дозволяють їм зустрічатися, соціалізуватися та обмінюватися ідеями з новими людьми. В інших дослідженнях Інтернет-залежності було встановлено, що інтернет - залежні часто "смакують" свій вихід в Інтернет, почувають нервозність, перебуваючи off-line, брешуть щодо години перебування в Інтренеті, і почувають, що Інтернет породжує проблеми в роботі, фінансах та соціальні проблеми.

За допомогою контент - аналізу були виявлені 3 головні області підкріплення, властиві інтерактивним аспектам Інтернету

• соціальна підтримка,

• сексуальне задоволення,

• "створення персони" .

Соціальна підтримка формується через включення людини в деяку соціальну групу (чат, MUD, або телеконференцію) в Інтернеті. "Як будь-яке співтовариство, культура киберпространства має свій власний набір цінностей, стандартів, мови, символів, до якого пристосовуються окремі користувачі". Рейнгольд затверджує, що те, як люди використовують опосередковану комп'ютером комунікацію (CMC- computer mediated communication), завжди ґрунтується на людських потребах, а не на програмному та апаратному забезпеченні. Будучи включеними у віртуальну групу, Интернет-залежні стають здатними приймати більший емоційний ризик шляхом висловлення більш суперечних суджень - про релігію, аборти та т.п. У реальному житті Интернет-залежні не можуть висловити аналогічні думки навіть своїм близьким знайомим і дружинам. У киберпросторі вони можуть виражати свої думки без страху відкидання, конфронтації або осуду тому, що інші люди менш досяжні для них і тому, що ідентичність самого коммуникатора може бути замаскована. Крім того, Інтернет надає можливість зворотнього зв'язку з боку інших користувачів. Крім того, Інтернет важливий для тих людей, чіє реальне життя по тим або іншим (внутрішнім або зовнішнім причинах) міжособистісно збіднено. У цих випадках, люди скоріше використають Інтернет як альтернативу своєму безпосередньому (реальному) оточенню. Як відзначає Ш. Теркл, "комп'ютери створюють ілюзію товариських відносин без вимог дружби". Далі, потреба в соціальній підтримці може бути найбільш високої саме в нашому суспільстві у зв'язку з дезінтеграцією традиційних заснованих на спільності форм сусідства й зростанню кількості розлучень і змін місця проживання. Погіршення міжособистісних відносин у реальності веде до Інтернет-залежності. Нарешті, інтернет-залежність може викликатися психопатологією: Янг установила, що різний ступінь депресії корелює з Інтернет-залежністю. Депресивні хворі, які більше інших відчувають страх відкидання й більше інших потребують соціальної підтримки користуються Інтернетом, щоб перебороти труднощі міжособистісної взаємодії в реальності. Сексуальне задоволення: Интернет-залежні розглядають киберсекс як повністю анонімний і такий, котрий залишає їх поза досяжністю, що дозволяє їм не гальмувати свої заборонні (у реальності) сексуальні спонукання й поводитися так, як вони ніколи не стали б поводитися в житті. Для тих Інтернет - залежних, які в реальному житті непривабливі зовні або мають мало можливостей познайомитися з ким-небудь, Інтернет просто є більше легкою можливістю знайомства. Створення персони: у реальності соціально - економічний статус, пол, вік і раса відіграють роль у конструюванні ідентичності, на якій ґрунтується міжособистісне спілкування. У віртуальності всі ці параметри відходять на другий план, і всі користувачі стають рівними. У результаті відсутності соціальної ідентичності on-line стає можливим створення віртуальної особистості. Деякі люди конструюють віртуальну ідентичність, що є ідеалом "Я" і заміщає погане реальне "Я". це є задоволення недосяжної в реальності споживи. Дві головних недосяжних споживи - це потреба у вираженні подавленої особистості й потреба у визнанні та силі. Люди з низьким самовідношенням, почуттям неадекватності або ті, хто часто зіштовхується з несхваленням навколишніх, а також депресивні та тривожні люди будуть найбільш схильні створювати ідеальне "Я" on-line.

Виявивши базові потреби підлітків, можна разом з батьками розробити методи вдоволення саме цих потреб, якщо батьки вважатимуть це більш придатними способами.

• соціальна підтримка можлива в релігійних спільнотах, клубах, психологічних тренінгових групах, волонтерській роботі, дискусійних клубах...

• сексуальне задоволення звичайно можна отримувати в реальних стосунках, але чи вважатимуть батьки такі форми більш придатними для їх підлітків, ніж споглядання порносайтів?

• "створення персони" це одна з важливих пореб у підлітковому віці, рольові ігри (від „Хоббітичних” до „Мафії”) чудово вдовольняють саме цю потребу, але знову ж таки, чи є в оточуючих бажання, щоб дитина отримувала задоволення саме таким чином?

З віком збільшуються індивідуальні особистісні відмінності дітей. Наприкінці школи, тобто у віці 16-17 років, особистість можна вважати в основному вже сформованою. Ті зміни, які відбуваються з людиною в процесі її подальшого життя, зазвичай не торкаються багатьох особистісних рис, які визначившись наприкінці школи, далі залишаються майже незмінними. Ранній юнацький вік – це час відносної стабілізації особистості, її практичної підготовки до самостійного життя.

Тому батьківсько – дитяче консультування базується на принципах усвідомленої згоди: як батьки так і підлітки мають розуміти чітко визначену мету консультації. Наступні вправи допоможуть психологу структурувати свою діяльність з цього виду консультування.