Парний танець

Подружжя плавно переходить до парного танцю під різні мелодії.

День другий.

Після сніданку батьки та діти знов зібралися на загальне заняття.

1. Улюблена казка родини. Всі члени родини мають порадитись між собою та пригадати ту казку, історію або літературний твір, що відображує „ дух” цієї родини, та пояснити, чому саме ця казка була обрана.

• Мабуть наша казка: „Гидке каченя”. Всі ми стаємо трохи осторонь від пташиного двору, але знаємо, що ми не каченята, а лебеді.

• Наша казка – про Алісу з „Таємниці третьої планети”. Дослідження та цікавість до навколишнього світу та навіть песимізм капітана Зеленого – це про нас.

• Ми довго сперечалися, але схоже, що це „Рукавичка”. В нашій двокімнатній квартирі живе п’ятеро людей ще й завжди купи гостей перебувають...

2. Гра - театралізація.

Родини готуються та демонструють міні – спектаклі на теми обраних казок. Вони не обмежуються у часі та використовують будь – який наявний реквізит.

3. Обговорення.

На етапі обговорення члени родини звертають увагу на почуття, що в них були на етапі постановки, а глядачі – на своє розуміння спектаклю.

• Я грав капітана Зеленого. Це моя звичайна позиція у житті – краще передбачити всі неприємності ніж раптово нарватися на них.

• Я була індикатором. Мабуть це точно відображує моє місце у родині: я перша розумію, що відбувається з оточуючими та „змінюю колір” у відповідності.

• Коли я дивився на цю виставу, то заздрив цій дружній родині. Вони досить різні та дивакуваті, але створюють дуже узгоджене поєднання.

4. Створення малюнків та обговорення.

Всі учасники тренінгу окремо малюють сцени з вистав (своїх або чужих) що їм запам’яталися. Вони пояснюють, що саме зображено та чому:

• Я зобразила як вовк дерся до хатинки з козенятами. Мені було лячно, що він їх з’їсть.

• Я намалював Алісу з Громозекою. Вони кумедні.

• А в мене – „Рукавичка” , як ще одна тваринка хоче увійти. Вони такі гостинні, що аж самій туди захотілося потрапити.

• А я – нашу родину Мумі Тролей! Ми найкращі!!!

5. Історії прабатьків.

Батьки, що лишилися самі, пригадують історії, що їм розповідали їх батьки або бабусі. Вони порівнюють, до яких висновків вони приходили у дитинстві вислуховуючи ці історії, чим схожі їх переконання, та що з цього вони хотіли б передати своїм дітям...

• Моя бабуся розповідала, як під час війни вона зі своєю мамою ховалася від німців до льоху. А коли вони прийшли, то навіть інколи ділилися з дітьми харчами. Потім вони самі „підгодовували” полонених. Мабуть я дізнався, що стосунки між людьми можуть бути людськими попри все. Як діти підростуть я розповім їм про це...

• Моя бабуся любила пригадувати, як вона працювала епідеміологом у степах. Вони досліджували розповсюдження чуми та сказу серед диких тварин, запобігали їх розповсюдженню на людей. Я так заздрила її героїчній роботі. Мабуть ці розповіді вплинули і на мою професію, я працюю ветеринаром. Тепер і мої діти слухають мої історії про роботу, та й спогади про бабусину роботу. Сподіваюсь, що хтось з них продовжить нашу родинну справу.

• Мій дід згинув у таборах... Це було страшною таємницею, ганжем нашої родини. Як ми з сестрою були малі, то нам забороняли розпитувати про дідуся. А як стали старші то нам довірили цю таємницю, але ми були розгублені і не знали як до того ставитись. Ми відчували і сором, і гнів. Я не знаю, чи слід моїм дітям знати про це – вже ж скільки років минуло...

Приклади окремих вправ тренінгу.

Сімейні розстановки.

Хтось з батьківської групи пригадує:

• Я досі ображаюся на своїх батьків, я не можу вільно спілкуватись з чоловіком та дітьми. В голові лунають батькові слова: „ Ти потвора! Шльондра! Ніхто не зможе жити з тобою...”

Вона починає плакати, а чоловік не знає як втішити дружину, яка в такому розпачі.

Психолог пропонує жінці вийти та обрати ту, що може „замінити” її у майбутній вправі.

• Так, Оксана може...

• Хто схожий на твого батька?

• Олег. Де він має стати по відношенню до „тебе”?

• А на мати?

• Катерина. Вона стоїть поруч батька, переді „мною” та також звинувачує мене...

• Хто ще тобі потрібен?

• Мій чоловік. Дивно, але він десь вдалині, за батьками.

• Хто ще?

• Дочка та син. Вони чіпляються за батька з обох боків? Так, саме так...

• Чи є ще хто?

• Мабуть ще мій брат. Він набагато менший за мене і ми зараз не спілкуємось.

• Знайди місце й для нього.

• Він стоїть поруч „мене” та смикає за руку. Це було так 10 років!

• Зараз ти бачиш те, що коїться у твоїй голові, коли ти думаєш про родинні справи?

• Так, це точно! Але вони ще й розмовляють!

• Давай вирішувати проблеми поступово? Спробуй пригадати наші вечірні вправи, звернути увагу на власні бажання та перебудувати цю систему найкращим чином для себе...

За декілька мовчазних переміщень система стає наступною:

• „Я” стою поруч з чоловіком та він обіймає мене за плечі. І я і він ніжно притримуємо наших дітей, що стоять прямо перед нами. Мати, батько та брат стоять позаду окремою групою, батьки тримають брата за руки, як малу дитину! Це вірно, він і досі живе з ними та навіть не зустрічається з дівчатами...

• Так подобається? Як хочеш, то можна зайняти власне місце у цій системі, та перевірити, які будуть відчуття.

• Добре... Я хочу стати трохи подалі від батьків, в мене ж своя родина!

Східний вірш родини

Один з членів родини пропонує іменник, інші продовжують трьома прикметниками, далі – трьома дієсловами. Все це узагальнюється заключним реченням.

Літо.

Сонячне. Яскраве. Цікаве.

Навчаємось. Сміємось. Відпочиваємо.

Добре у родинному таборі!

Самотність.

Печальна. Дивна. Відносна.

Страждає. Радіє. Дивується.

У своїй самотності я не сам.

Ми горді тим, що ...

Обговорюючи між собою родини знаходять щонайменше 10 ознак, що властиві даній родині, та якими можна і потрібно пишатися:

Ми

Працелюбні

Гостинні

Емоційні

Відкриті

Легкі на підйом...

За різноманітними вправами родинний табір добіг закінчення. Родини навчилися розмовляти між собою, сформували зручні для себе традиції та принципи взаємодії. Звичайно в кожного психолога та в за кожним іншим підбором членів родин, сценарії тренінгу будуть змінюватись, пристосовуватись до нових обставин... Тому сподіваємось, що наведений варіант програми надихне Вас на подвиг!

3. Родини, обтяжені вживанням алкоголю та наркотиків.

Ці родини рідко добровільно приходять до психолога. Їх або приводять соціальні працівники, або приходить мати з проблемами поведінки в дитини та алкоголізму у батька. Особливу проблему психологічного консультуваня становлять жінки алкоголіків, які найчастіше самі походять з батьківських родин, обтяжених алкоголізмом. Психолог не може сприяти тому, щоб хворий на алкоголізм член родини раптом припинив вживати спиртні напої, але він може і має звернути свою увагу на співузалежнених членів родини. Проблема адитивної та девіантної поведінки. Адиктивна ("Адиктивна" (вiд англ. addiction-згубна звичка) поведiнка - термiн, що означає поведiнку людини, яка обтяжена хiмiчною залежнiстю, тобто того, хто зловживає алкоголем чи iншими наркотичними ("Наркоманiя" - вiд грецьких слiв narke зацiпенiння та mania-божевiлля, безумство) та токсикоманiчними ("Токсикоманiя" - вiд грецьких слiв toxikon (що використовується для змащування стрiл, тобто отруйний) та mania (божевiлля, безумство)) речовинами. Слiд пояснити, чому ми об'єднуємо алкоголiзм, наркоманiю, токсикоманiю в одну групу соцiально дезадаптованої поведiнки. Рiч у тому, що всi цi явища мають спiльну природу. Буденне уявлення про те, що п'янство "краще" за вживання наркотикiв - помилкове. В строго науковому значеннi вживання мiцної кави, чаю (тим бiльше "чифiру"), палiння - теж "слабкi наркоманiї". Звичайно, зовнiшня картина поведiнки, як i суб'єктивний стан людини пiсля вживання тiєї чи iншої речовини, рiзнi, але суть їх одна - змiна психiчного стану. Тому для означення психологiчного аспекту проблем алкоголiзму, наркоманiї та токсикоманiї доцiльно об'єднати всi речовини, що викликають рiзновиди одного феномену пiд загальною назвою. Так, Всесвiтня органiзацiя охорони здоров'я визначила алкоголiзм як одну з форм наркотичної залежностi й пропонує використовувати термiн "узалежнення" не тiльки щодо алкоголю, а й щодо iнших фармакологiчних засобiв (див. доповiдi експертiв ВООЗ №516 та №526 за 1974 р.). У третьому виданнi довiдника з дiагностики й статистики психiчних розладiв ("Diagnostic and statistical mannual of mental disorders. Third adition.Washington, 1980.- P.7.) визначено п'ять видiв речовин, що використовуються людьми для змiни свого психiчного стану:

• алкоголь,

• барбiтурати й седативнi засоби з аналогiчною дiєю;

• опiати,

• амфетамiн i психостимулятори з аналогiчною дiєю;

• препарати з iндiйських конопель (гашиш, марiхуана, каннабiс).

Враховуючи те, що вживання тих чи iнших з перерахованих речовин часто залежить вiд ступеня сформованостi хiмiчної узалежненостi, зарубiжнi вченi пропонують розглядати стадiї розвитку наркоманiї вiдповiдно до того, яку речовину вживає людина:

1. стадiя 1 - палiння (нiкотиноманiя),

2. стадiя 2 - вживання алкоголю,

3. стадiя 3 - палiння марiхуани,

4. стадiя 4 - вживання власне наркотичних препаратiв, заборонених для немедичних цiлей.

Зазначимо, що наркотик вiдрiзняється вiд речовини, що викликає токсикоманiю, тiльки з юридичної точки зору. Алкоголь вiдрiзняється вiд наркотика й токсикоманiчної речовини тiльки в соцiальному значеннi, тобто вiн просто бiльш прийнятний для суспiльства через культурно-iсторичнi традицiї, що склалися (як, наприклад, у мусульманських країнах люди, дотримуючись заборони алкоголю, вважають цiлком соцiальноприйнятним помiрне вживання наркотикiв). У психологiчному ж значеннi всi цi речовини фактично не вiдрiзняються. Тому правомiрно об'єднати їх одним термiном - "психотропнi", тобто такi речовини, що змiнюють психiку.

Розглянемо детальнiше, як вiдбувається перехiд вiд важковиховуваностi до кримiнальної та адитивної поведiнки. Як уже зазначалося, на цьому шляху знаходиться етап делiнквентної поведiнки. Суть цього перiоду полягає в тому, що пiдлiток нiби шукає "межi допустимого" в своїх дiях. Взагалi цей пошук меж допустимого властивий усiм пiдлiткам, але для них це обмежено моральними вимогами, заборонами батькiв i вчителiв. Для педагогiчно занедбаних пiдлiткiв цi межi розширенi до статей Кримiнального кодексу. Оскiльки виховання в умовах гiпопротекцi ї не передбачає санкцiй з боку батькiв за дрiбнi правопорушення (а правоохороннi органи такими дрiбницями теж не займаються), пiдлiток, вiдчуваючи свою безкарнiсть, все бiльше звикає до думки про допустимiсть протиправних дiй.

Психологiчнi аспекти боротьби з алкоголiзмом та наркоманiє ю неповнолiтнiх полягають передусiм у виявленнi психологiчної готовностi до вживання психотропних речовин, тобто таких психологiчних особливостей пiдлiткiв, якi є свого роду "слабкою ланкою" в процесi соцiалiзацiї особистостi. Саме цi психологiчнi особливостi провокують "вiдхiд вiд реальностi" при зiткненнi з життєвими труднощами.

Пошук "структури особистостi" алкоголiка чи наркомана, а також дослiдження з метою виявити "специфiчний профiль" такої особистостi проводились головним чином зарубiжними вченими з використанням багатьох особистiсних тестiв. Результати показали, що iснує ряд загальних рис, властивих людям, якi зловживають наркотиками чи алкоголем. Це –

• слабкий розвиток самоконтролю, самодисциплiни;

• низька стiйкiсть до всiляких несприятливих впливiв;

• невмiння долати труднощi;

• емоцiйна нестiйкiсть,

• схильнiсть неадекватно реагувати на фруструючу ситуацiю,

• невмiння знайти продуктивний вихiд з конфлiкту.

Неважко помiтити, що цi риси особистостi притаманнi не тiльки алкоголiкам i наркоманам, а й просто погано соцiально адаптованим людям, тим паче неповнолiтнiм. Напевно, велика кiлькiсть важковиховуваних пiдлiткiв мають такий самий психологiчний портрет, хоч вони й не вживають психоактивних ("Психоактивнi речовини" - термiн, який використовується як синонiм термiна "психотропнi речовини") речовин. Але тут мимовiльно виникає острах: "Може, поки що не вживають?" Адже саме цi особистiснi особливостi викликають вiдхилення в поведiнцi, напруженiсть у соцiальних контактах, що, в свою чергу, завжди пов'язано з виникненням у пiдлiтка потреби змiнити свiй психiчний стан.

Отже, потяг пiдлiтка до вживання психоактивних речовин є симптомом бiльш загального особистiсного неблагополуччя. Психологiчна готовнiсть пiдлiтка до вживання психотропних речовин, формуючись поступово, поволi, може стрiмко реалiзуватися при виникненнi вiдповiдної ситуацiї в його життi. Тому, якщо неповнолiтнiй починає зловживати алкоголем чи наркотиками, це практично нiколи не буває випадково, суто ситуативно. За всiєї несподiваностi, видимої iмпульсивностi такої поведiнки пiдлiтка його алкоголiзацiя (чи наркотизацiя) є логiчним завершенням попереднього розвитку.

Вiдсутнiсть у пiдлiтка психологiчної готовностi до вживання психоактивних речовин, навпаки, дає йому свого роду "запас мiцностi", який забезпечує можливiсть протистояти несприятливому впливу алкогольного середовища. Можна навести велику кiлькiсть прикладiв, коли в тiй самiй групi профтехучилища чи в робочiй бригадi, де iснують стiйкi алкогольнi традицiї, хтось iз неповнолiтнiх починає зловживати спиртним i потiм "спивається", а хтось залишається байдужим до випивки, хоч i бере участь у спiльних застiллях, пiдкоряючись груповим нормам. Навiть епiзодичне вживання наркотикiв чи iнших токсичних речовин, через яке пройшла велика кiлькiсть пiдлiткiв, що входять до асоцiальних угруповань, для декого з них так i залишилось епiзодом.

Будучи елементом девiантної поведiнки, зловживання алкоголем i наркотичними речовинами також, як правило, починається в групi. Звичайно це те ж саме асоцiальне угруповання, в якому бере початок i кримiнальна поведiнка. Проте серед елiтарної молодi iснують свої групи, де вживання психотропних речовин (здебiльшого наркотикiв) є елементом їхньої субкультури, невiд'ємною складовою життєвого стереотипу.

Потрапляючи до компанiї, де полюбляють випити, пiдлiток прямує в руслi її алкогольних звичаїв. Вiн п'є так, щоб "не вiдстати" вiд iнших, а не вiдповiдно до свого самопочуття, як це робить доросла людина. Оскiльки в таких компанiях звичайно заведено пити "до вiдключення", то пiдлiток, наслiдуючи вже сформованих алкоголiкiв, вживає великi дози спиртного. Це призводить до того, що контроль органiзму за кiлькiстю випитого пригнiчується з самого початку. Симптом алкоголiзму - втрата контролю - виникає незважаючи на те, що контроль втрачається ще не встигнувши сформуватись. Iншими словами, вплив алкогольної групи на неповнолiтнього призводить до перекручення стадiй сп'янiння, що веде найкоротшим шляхом вiд зловживання до хвороби i навiть випереджуючи хворобу, оскiльки ознаки алкоголiзму спостерiгаються ранiше, нiж хвороба сформувалась.

Тому профілактику вжитку алкоголя або наркотиків, зручніше проводити в групі.

Першi спроби вживання наркотику звичайно починаються з палiння гашишу. Пiд час чергової пиятики в затишному мiсцi, де зiбралася група, хтось пускає по колу "косяк" ("Косяк"-жаргонна назва препарату з конопель, що закладається в сигарету). Кожен пiдлiток затягується сигаретою з гашишем i передає її сусiдовi. При цьому тi пiдлiтки, у яких курiння гашишу викликає негативну реакцiю, як правило, не зiзнаються в цьому, а пристосовуються до загального настрою.

Iнодi першим наркотиком, з яким стикається пiдлiток, є препарат опiю. Звичайно це буває, коли новачок потрапляє до вже сформованої наркоманiчної групи або має друга - досвiдченого наркомана, який умовляє його "пiзнати справжнiй кайф".

Етап перших спроб не є хворобою, вiн не має нiяких наркологiчних закономiрностей i цiлковито належить до поведiнкових порушень. Бiльше того, як згадувалося вище, першi спроби взагалi залишаться єдиними, якщо це сталося з благополучними пiдлiтками.

Корекційна програма з цими підлітками має бути спрямована на розвиток самостійності, внутрішнього локусу контролю, здатності до встановлення зв’язку та послідовності подій. Кращим підходом для цього може стати гуманістичний, коли психолог, віддзеркалюючи думки та почуття підлітка і не намагаючись „виховувати” його, дозволяє підліткові усвідомити наслідки власних дій.

Наведемо приклад спілкування такого типу:

Психолог. Що тебе турбує?

Настя. Мій хлопець курить „травку”, а я не знаю...

П. Ти хотіла б поговорити зі мною про це, щоб вирішити, як з ним поводитись?

Н. Так.

П. Ти вже доросла, і я не хочу давати тобі порад, але можу побути „ехом” твоїх думок та почуттів, щоб ти сама вирішила, що тобі потрібно.

Н. Так, це саме те, що мені зараз треба. Мій хлопець вчора вперше смалив „косяк” у моїй присутності.

П. Так, він вчора вперше смалив „косяк” у твоїй присутності.

Н. Він запропонував і мені, але я побоялася.

П. Він запропонував і тобі, але ти не погодилась.

Н. Так, я знаю, що це шкідливо та незаконно, але він вважає, що преба спробувати в житті усе.

П. Він вважає, що преба спробувати в житті усе, але ти знаєш, що це шкідливо та незаконно.

Н. А раптом він посвариться зі мною через мою відмову?

П. Ти побоюєшся, що він посвариться з тобою через відмову?

Н. Нічого, я перевірю, чи дійсно Я йому важлива, чи наркотик.

Одиничним випадкам вживання наркотикiв властива вiдсутнiсть мотивацiї змiни свого психiчного стану, тут немає вибiрковостi, ритмiчностi приймання. Проте, якщо через несприятливi обставини особистiсного розвитку у пiдлiтка сформується потреба в змiнi свого психiчного стану, в нього виникає бажання знову й знову вживати наркотичнi речовини. Вiн активно шукає нагоди спробувати нових наркотичних речовин, щоб вiдчути незвичайнi вiдчуття. Приймання наркотикiв стає все частiшим, ритмiчним, формується свiй стереотип вживання психотропних засобiв. Так виникає наступний етап - пошуковий полі наркотизм. Пошуковий полiнаркотизм - найпоширенiша форма вживання психоактивних речовин у пiдлiтковому вiцi. За даними дослiдникiв-наркологiв 46,3% всiх обстежених ними пiдлiткiв вживали наркотики саме так. На цьому етапi пiдлiтки встигають перепробувати всi психоактивнi речовини, якi вони тiльки можуть дiстати. Вживання наркотикiв спочатку є нiби компонентом приємного дозвiлля. Водночас пiдлiтки з задоволенням прислухаються до своїх вiдчуттiв, викликаних дiєю того чи iншого наркотику, запам'ятовують їх, порiвнюють. Вони охоче дiляться один з одним своїми враженнями, обговорюють, який наркотик кращий. Престижним вважається вживання бiльш сильних наркотикiв.

На етапi пошукового полiнаркотизму потяг до наркотику поки що вiдсутнiй, у пiдлiтка немає психiчної залежностi вiд нього. Це швидше є стандартом групової поведiнки, ситуативною (груповою) залежнiстю, коли бажання вжити ту чи iншу психоактивну речовину виникає тiльки в певнiй ситуацiї i в певному оточеннi. У пiдлiткiв на цьому етапi вже виявляється готовнiсть до адиктивної поведiнки. Коли лiдер групи пропонує вжити психоактивну речовину, нiхто з членiв групи не заперечує. Проте поза своєю компанiєю пiдлiток поки що не вживає наркотикiв. Навiть маючи вдома певний запас психоактивних речовин, вiн приберiгає його для того, щоб вжити разом з усiма, в своєму звичному оточеннi.

В перiод пошукового полiнаркотизму для пiдлiтка не має значення, яку саме психоактивну речовину вживати. Перевага спочатку все ж вiддається алкоголю та легкодоступним наркотикам, що вважаються "безневинними", що збуджують i позитивно забарвлюють бездумну комунiкацiю. Потому можна спостерiгати своєрiдне колекцiонування: спробувавши новий наркотик, пiдлiток з гордiстю розповiдає про свої вiдчуття друзям, демонструючи свої враження про "кайф", так само як фiлателiст демонструє нову марку. Кожен учасник групи намагається поповнити свою "колекцiю" вiдчуттiв вiд наркотикiв, жадiбно засвоює iнформацiю про дiю психоактивних речовин, способи їх одержання i т. д. Серед iнтелектуально розвинених пiдлiткiв-наркоманiв поширений навiть такий афоризм: "Той, хто шукає свiй наркотик, шукає самого себе".

Корекційнап програма на цьому етапі має не лише сприяти розвитку особистості підлітка, а й залучати батьків для пошуку іншого середовища та заняття для своєї дитини. Психолог також може сприяти духовним пошукам підлітків та їх виходу з екзистенційної кризи.

Поступово етап пошукового полiнаркотизму переходить в етап фонового полiнаркотизму. Перепробувавши багато психоактивних речовин, пiдлiток визначає той наркотик, який дає йому найбiльше задоволення. Саме поява такої вибiрковостi, наявнiсть наркотику, якому вiддається перевага на фонi iнших, є головною рисою цього етапу. При пошуковому полiнаркотизмi потягу навiть до цього вибраного наркотику поки що немає, психiчна залежнiсть вiдсутня. Та й вибирає "свiй" наркотик пiдлiток лише в тому випадку, коли є вибiр. Якихось активних дiй у пошуках саме цiєї психоактивної речовини пiдлiток не вживає.

На етапi фонового полiнаркотизму пiдвищується толерантнiсть до психоактивних речовин (частiше до наркотику, якому вiддається перевага), знижуються або зникають захиснi рефлекси. Такою, якiй вiддасться перевага, звичайно стає речовина з найвищою наркогеннiстю або препарат, до якого пiдлiток виявився найбiльш чутливим через свої iндивiдуальнi особливостi. Найчастiше такою речовиною є опiй (точнiше, його сурогат) та снотворнi препарати, значно рiдше - гашиш та ефедрон. Практично не спостерiгається на цьому етапi вживання холiнолiтикiв та летких речовин (iнгалянтiв).

Тривалiсть етапу фонового полiнаркотизму невелика - вiд трьох тижнiв до пiвроку. Цей етап нiби пiдготовлює становлення першої стадiї наркоманiї.

Таким чином, захворювання на алкоголiзм та наркоманiю нiколи не буває випадковим ("через цiкавiсть"), раптовим. Захворюванню завжди передує досить тривалий перiод соцiальної дезадаптацiї дитини (спочатку вдома, а потiм i в школi), перiод перших спроб психоактивних речовин, пошуковий полiнаркотизм, де головну роль вiдiграють стандарти групової поведiнки, фоновий полiнаркотизм, у якому все яскравiше виявляється мотив змiни психiчного стану за допомогою наркотику, якому вiддається перевага.

Отже, схема виникнення психiчної залежностi вiд алкоголю та наркотикiв матиме такий вигляд:

1) нездатнiсть пiдлiтка до продуктивного виходу з ситуацiї утрудненостi задоволення життєво важливих соцiальних потреб, яка виникає внаслiдок певного поєднання особистiсних властивостей (особистiсна схильнiсть);

2) несформованiсть чи неефективнiсть засобiв психологiчного захисту особистостi, що перетворюють особистiсну схильнiсть в психологiчну готовнiсть до зловживання психотропними речовинами;

3) наявнiсть фруструючої (психотравмуючої) ситуацiї, що актуалiзує прояви ("вмикання") цiєї психологiчної готовностi;

4) поiнформованiсть пiдлiтка про властивостi психотропних речовин, якi дають можливiсть зняти психiчну напруженiсть, досягти емоцiйного комфорту.

Психологiчна готовнiсть до зловживання психотропними речовинами є свого роду функцiональним органом, що являє собою поєднання певних особистiсних особливостей. В ситуацiї утрудненостi задоволення значущих соцiальних потреб пiдлiтка ця готовнiсть реалiзується.

Якi ж особистiснi особливостi входять до структури цiєї психологiчної готовностi? Нашi дослiдження показали:

1) У пiдлiткiв, якi зловживають алкоголем та епiзодично вживають наркотики, статистично достовiрно визначається уникаюча мотивацiя. Соцiально адаптованих пiдлiткiв спонукає до дiяльностi потреба досягнення успiху (вдячностi, нагороди, похвали тощо). У пiдлiткiв, схильних до адиктивної поведiнки, ця особливiсть загальмована (або не розвинута). Їх спонукає до дiї протилежна потреба-уникнути кари, поразки, негативних емоцiй i т. д.

2) Соцiально адаптованi пiдлiтки розглядають свою дiяльнiсть як джерело позитивних емоцiй. Пiдлiтки, що схильнi до адиктивної поведiнки, чекають вiд своєї дiяльностi тiльки негативних емоцiй.

3) Соцiально адаптованi пiдлiтки вважають необхiдним передбачити результати своєї дiяльностi, аналiзують наслiдки свої х вчинкiв, беруть на себе вiдповiдальнiсть за них. Пiдлiтки, що схильнi до адиктивної поведiнки, не тiльки не вважають необхiдним передбачати наслiдки своїх дiй, а взагалi не вiдчувають себе суб'єктом своєї дiяльностi. На їхню думку, все, що з ними вiдбувається, не залежить вiд їх волi i не є наслiдком їх поведiнки. Життя вони розумiють як нагромадження випадкових подiй, якi неможливо перебороти чи уникнути їх. Тому будь-якi зусилля, на їх думку, не мають сенсу.

6.2. Метод терапевтичної інтервенції. Цей метод пропонується з метою подолання супротиву проти належного лікування у хворих на алкоголізм. Всі члени родини, друзі, роботодавці мають зібратися разом та, заставши алкоголіка у тверезому виді пояснити йому якої шкоди завдає його поведінка та як вони діятимуть, якщо він не пройде лікування. Отримавши згоду хворого, його треба негайно везти до лікарні.

Для того, щоб вижити в сім'ї, обтяженій алкогольним узалежненням, дитина повинна випрацювати відповідні установки і форми поведінки. Оскільки така сім'я є дисфункційною, сформовані у дитини установки і форми поведінки будуть дезадаптивними.

Дослідження показують, що для дітей алкоголіків ризик захворювання алкоголізмом виключно високий. Так, за даними різних авторів, частота алкоголізму зустрічається до 86,7% у синів та до 25% у дочок, батьки яких зловживали алкоголем. Такий самий високий ризик і стосовно захворювання наркоманією. Так, дослідження спадковості хворих наркоманією показали, що у них 35,8% родичів (першого ступеня спорідненості) зловживали алкоголем. Це в три з зайвим разів перевищує найвищі дані про поширеність алкоголізму в популяції від 2% до 10% .

Однак алкоголізм та наркоманія не вичерпують всіх проявів дезадаптивної поведінки дітей з алкогольних сімей. Психопатії, алкогольні порушення, граничні психічні розлади, відхилення в особистісному розвитку та девіантна поведінка (від делінквентної до кримінальної) – ось список наслідків соціальної ситуації розвитку дитини в сім`ї, узалежненій від алкоголю. Природно, що частина цих наслідків може бути зумовлена впливом генетичних факторів, а частина – системою виховання в сім`ї.

Специфічність виховання дітей в алкогольній сім`ї визначається її дисфункційністю. Причиною дисфункційності, як вже відзначалося, є те, що все життя обертається навколо алкоголю: батько узалежнений від нього (психічно або вже й фізично), а мати співузалежнена від алкоголізму батька. Соціальна ситуація розвитку дитини в такій сім'ї, звичайно, виступає як похідна від поведінки і настрою батьків, від їх проблем. Розглянемо основні фактори, які впливають на формування особистості дитини в сім'ї, узалежненій від алкоголю.

Той факт, що батько зловживає алкоголем, є, як вже зазначалося, великою таємницею сім'ї. Дружина приховує це не тільки від зовнішнього світу, але з усіх сил намагається приховати від дітей, особливо доки вони ще маленькі і, як вона вважає, нічого не розуміють. Своєю поведінкою, інколи словами, а частіше невербально (мімікою, жестами, інтонаціями) мати дає зрозуміти, що діти не повинні "виносити бруд з дому", що не можна будь-кому розповідати про те, що діється з батьком. Підростаючи, діти починають задавати запитання, оскільки все погане в сім'ї, пов'язане з алкоголізмом батька, приховати неможливо. Але мати ніколи відкрито не обговорює з дітьми головної проблеми сім'ї. Навіть слово таке – алкоголізм – не вимовляється, оскільки мати, яка сама співузалежнена, не визнає батька хворим. Якщо, наприклад, дитина питає, чому вчора тато прийшов так пізно, чому він кричав і лаявся, а мама плакала, то частіше за все дитині не пояснюють, в чому справа. "Не думай про це, все нормально", "Не втручайся в справи дорослих, ти ще малий", – приблизно так відповідає мати.

Поступово, спостерігаючи, як мати вигороджує батька, як вона весь час обманює навколишніх, приховуючи його пияцтво, дитина звикає до того, що брехня, виверти – це звичайний компонент життя. Вона все більше звикає до того, що дорослі говорять одне, а роблять інше. Наприклад, батько весь час обіцяє матері, що покине пити; сину – що піде з ним на рибалку тощо, але так ніколи цього не виконує. Мати вимагає, щоб син завжди говорив правду, а коли він одного разу вирішив порадитись з нею, чи можна розповісти вчительці, що він не вивчив уроки, бо вони пішли з мамою від п'яного батька на весь вечір в кіно, то мама дуже злякалась і сказала, що напише до школи записку, ніби у сина боліла голова.

Дуже рано діти починають розуміти, що пияцтво – це сором, що люди осуджують п'яниць, зневажають їх, сміються над ними. Ось чому діти з усіх сил намагаються приховати те, що їх батько п'є. Це пояснюється не тільки тим, що дитина любить батька, що повірити в "поганого тата" вона не в змозі. Навіть якщо дитина вже ненавидить батька, вона приховує його пияцтво, оскільки соромиться цього, вважаючи, що це заплямує всю сім'ю. Ось чому діти не можуть говорити відверто про свою сім'ю ні з друзями, ні з вчителями. Дитина боїться, що її будуть зневажати, що її будуть дражнити чи засуджувати. Навіть думка про це викликає нестерпний сором. Звідси виникають труднощі в спілкуванні: дитина напружено чекає тієї миті, коли хто-небудь з друзів скаже: "Давай сьогодні пограємось у тебе". Оскільки ніколи не відомо, прийде батько додому п'яний чи тверезий, то запросити до себе друзів – надто великий ризик бути розкритим і приниженим.

У житті сім'ї, узалежненої від алкоголю, так багато всього побудовано на брехні, що дитина починає втрачати орієнтацію, їй важко зрозуміти, що навколо реальне, а що ні. Спостерігаючи постійну розбіжність між тим, що відбувається в домівці, і тим, що їм говорять, діти починають не довіряти тому, що бачать, чують і відчувають. Намагання ніби не бачити того, що відбувається, носить майже нав'язливий характер. Це відбувається тому, що легше заперечувати дійсність, ніж дивитись правді в очі. Вся сім'я ніби грає в гру: "Давайте будемо прикидатися, що все добре, давайте все погане сховаємо, і так будемо захищені". Не дивлячись на весь цей жах, слово "гра" тут дійсно підходить більш за все. Тому що серйозне ставлення означає визнання свого безсилля перед алкоголем і звернення за допомогою.

У сім'ї, узалежненій від алкоголю, атмосфера характеризується хаосом, непередбаченістю. Постійності немає ні в чому: ні в поведінці батьків, ні в межах дозволеного, ні в турботі про дитину (як в побутовому аспекті, так і в психологічному: увазі, емоційній близькості), ні в реакції батьків на поведінку дітей.

Кожного разу, повертаючись додому, дитина мучиться тяжкими передчуттями. Вона ніколи не впевнена в тому, що застане вдома: прийшов уже батько чи ні? Тверезий він чи п'яний? Сваряться (б'ються) вони з мамою, чи мама вже пішла, грюкнувши дверима? Оскільки дитина ніколи не знає, що її сьогодні чекає, вона відчуває безвихідність. Їй не хочеться йти додому, вона допізна гуляє вулицями, відтягуючи цей момент. Але відчуття того, що ось-ось вдома може трапитися щось страшне, не покидає її: "Якщо я не йду додому, я схожий на щура, який тікає з корабля, що тоне. Як вони обійдуться без мене? Я їм потрібен", – думає дитина, хвилюючись за своїх близьких.

Лайки, конфлікти (а то і бійки) між батьками діють на дитину психотравмуюче. Постійно спостерігаючи, як батьки сперечаються, лаються, піднімають шум, провокують один одного, діти спочатку важко переживають це. Неважливо, з якого приводу відбувається свара. Дитина, особливо маленька, намагається шукати рішення в собі. Вона схильна вважати, що свара виникла з її провини.

Відчайдушно намагаючись примирити найдорожчих для неї людей, дитина віддає перевагу тому, щоб батьки краще лаяли її, але разом, дружно. Тому деякі діти неусвідомлено прагнуть того, щоб їх покарали, щоб батьки об`єднались (навіть хоча б і у розпачі) з приводу їх поганої поведінки.

Конфлікти, свари, агресія та насильство теж є секретом сім'ї. Прямо, а частіше натяком, мати дає зрозуміти дитині, що про це неможна нікому розповідати. Навіть якщо дитину побив п'яний батько, вона звичайно приховує це, оскільки їй соромно за поведінку батька. Так може продовжуватися довгі роки.

Необхідність постійного переживання негативних емоцій і неможливість зізнатися комусь у своїх бідах (нагадуємо, що мати, будучи сама співузалежнена від алкоголізму чоловіка, не в змозі реально оцінити ситуацію; тому вона не обговорює з дитиною цих проблем), призводить до того, що почуття дитини ніби "застигають". З'являється свого роду емоційна тупість, яка приглушує біль. Без цього дитині просто не вижити.

"Застиганню" почуттів сприяє ще й те, що в алкогольній сім'ї взагалі не прийнято висловлювати свої емоції. З самого раннього дитинства дитина чує: "Не плач!", "Не злися!", "Чого ти тут регочеш? А ну припини!", "Відчепись, не заважай мені!", "Не плутайся під ногами" тощо. Звикнувши до такої реакції з боку батьків, син або донька вже й самі перестають відчувати потребу в тому, щоб поділитися з батьками горем або радощами, успіхами, цікавими спостереженнями, відкриттями, нарешті, просто попеститися, відчути ніжність, тепло найближчих йому людей. Душа дитини стає жорстокою, вона так і не може навчитися розуміти емоційний стан іншої людини, співчувати їй, співпереживати. Звичка приховувати свої почуття призводить до того, що в дорослому житті такі діти не тільки не вміють висловити свої переживання, але й взагалі ніби відмовляються від них, бояться їх, прагнуть відійти від ситуацій, в яких мають бути залучені їх почуття.

Емоційна недоступність батьків, відсутність ніжних, теплих стосунків з ними, необхідність пригнічувати свої почуття і ховати свої переживання поглиблюється ще й тим, що в алкогольних сім'ях домінує альтернуюче виховання в поєднанні з неконгруентністю в спілкуванні.

Непостійність, непередбаченість та хаос, що панують в сім'ї, зумовлюють і відсутність чітких обмежень для дитини. Дітям важко засвоїти, як потрібно поводитися, оскільки їх вчинки оцінюються не об'єктивно, а під настрій батьків, який, в свою чергу, залежить від стану вирішеності алкогольних проблем. Наприклад, батько, знаходячись у тверезому стані, уважний до сина, щось майструє разом з ним, ремонтує йому велосипед тощо. Відчуваючи провину за своє пияцтво, батько в тверезий проміжок навіть занадто поблажливий: дозволяє прогуляти школу, не сварить за "двійки", купує цукерки тощо. Однак напившись п'яним, батько стає агресивним, він з лайками проганяє сина, який попросив його пояснити задачку, може побити його за "двійку", пропуск занять в школі або розбити той же велосипед за те, що син заступився за матір. Мати теж буває різною: інколи весела, привітна, все дозволяє, а частіше за все напружена, стривожена, заплакана, або роздратована і зла – тоді краще до неї не підходити і взагалі на очі не потрапляти.

Суперечлива поведінка може міститися навіть в одній дії. Це буває у випадку неконгруентного спілкування, тобто коли слова не відповідають інтонації, рухам та іншим засобам невербальної комунікації. Наприклад, дитина зі сльозами прибігла до матері зі скаргою на батька: "Ну що я поганого зробив, чому він накричав на мене?" – "Не плач, ти гарний хлопчик. Але краще йди звідси, йди погуляй надворі", – відповідає мати, роблячи відштовхуючі рухи руками. Таке змішане повідомлення (mixed message), тобто інформація, що несе подвійний зміст, ставить дитину в стан розгублення. Якби мама притиснула його до себе, розпитала, що і як відбувалося, розібралася разом з ним в ситуації, пояснила, що до чого, а потім втішила, підбадьорила, син би почував себе захищеним, коханим, потрібним мамі. Але коли вона одночасно ніби втішає, але й відштовхує, проганяє від себе, дитина не знає, якій частині її повідомлення вірити. Син починає думати, що мати насправді не любить його, що він обтяжує життя матері, що він нікому не потрібний.

Розмитість, нечіткість меж, які визначають поведінку дитини, відсутність традицій, норм та правил в сім'ї, суперечливі стосунки батьків – все це позбавляє дитину твердої психологічної основи, стабільності, моральних орієнтирів поведінки. Постійне відчуття заплутаності, безпорадності, роз'єднання з найближчими людьми, беззахисність позбавляє дитину надійного морально-емоційного фундаменту. Але без такого фундаменту неможливо навчитися пізнавати себе, приймати вільні рішення, вчитися долати труднощі.

У сім'ї, узалежненій від алкоголю, дитина постійно відчуває брак уваги до себе.

Дійсно, мати, яка вся зайнята думками про пияцтво чоловіка, віддає всю свою енергію на приховування таємниці сім'ї, на фінансові проблеми, на господарські справи. Вона рідко коли має сили займатися дитиною. В кращому випадку, вона слідкує за тим, щоб син або донька були нагодовані, одягнені, вчили уроки, але їй нема коли вникати в їх проблеми, зайнятися разом з дітьми чимось цікавим для них, піти на прогулянку, погратися з ними, повеселитися, просто посидіти і порозмовляти. В гіршому випадку, відсутність турботи і уваги до дитини стає стилем виховання. Тоді замість підтримки і доброзичливого інтересу до себе з боку батьків діти зустрічають або роздратування, гнів ("Ти все робиш не так!"), або байдуже, незацікавлене ставлення ("Досить, йди звідси, ти мені набрид").

Все це породжує у дитини відчуття своєї непотрібності, вона почуває себе відторгненою, небажаною. У багатьох дітей з'являється нав'язливий острах бути покинутими.

Коли палке бажання відчувати турботу про себе, кохання батьків до себе залишається незадоволеним, це глибоко травмує психіку дитини. Маленькі діти часто починають думати, що це вони є причиною всіх бід сім'ї. Стаючи дорослішою, дитина починає думати приблизно так: "Якби не я, мамі не довелось би стільки працювати, вона не була б такою стомленою і вимученою. Вона взагалі могла б розлучитися з батьком і жити собі сама, гарно і спокійно, адже стільки разів вона казала татові, що вона терпить все це заради сім'ї, щоб у дитини був батько". Так з'являється почуття провини, сором за своє існування взагалі. Діти можуть відчувати провину як за пияцтво батька, так і за подвійність своїх почуттів до нього: поєднаність любові та ненависті.

Намагаючись якось знайти вихід з ситуації, дитина думає: "Коли б я краще вчився, добре поводився, то мама з татом менше б сварились між собою з-за мого виховання. Тоді тато, мабуть, припинив би пити і все було б добре". Деякі діти дійсно починають прикладати всі зусилля, щоб заслужити схвалення батьків. Вони добре навчаються, виконують роботу по господарству, турбуються про себе та про молодших братиків і сестричок. За суттю, така дитина бере на себе не властиві її віку функції дорослої людини. Однак побачивши, що все це ніяким чином не впливає на алкоголізм батька і навіть не викликає щирої вдячності з боку матері, дитина потерпає гірке відчуття руйнування сподівань, почуває себе розчавленою, спустошеною і нікчемною. Насправді мати дуже рада, що дитина росте гарною, вона вдячна їй, але не вміє прямо і відверто висловити свої почуття – похвалити, обняти, поцілувати, – бо її почуття "заморожені". Навпаки, звикнувши до того, що в її житті все погано, мати перш за все починає вказувати на недоліки в роботі сина або доньки.

Діти, з якими поводяться так, ніби вони "ніщо", починають і самі себе так сприймати. Бо дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї її близькі люди. Почуття провини, що укорінилося в свідомості, хронічне незадоволення психологічних (а то і матеріальних потреб), почуття занедбаності, сором за свого батька (який дитина переносить на себе), – все це створює умови для формування заниженої самооцінки, неприйняття образу "Я".

Тому під час консультування з дорослими „дітьми” алкогольних родин, потрібно сприяти подоланню тих шкідливих стереотипів, що набуто у батьківській родині:

• звички до брехні,

• неможливість усвідомити та відреагувати свої почуття,

• відчуття сорому та провини.

Тому процес консультування можна спрямувати не безпосередньо на вирішення сьогоденних проблем клієтки, а на дослідження та корекцію особливостей її психічного розвитку, тому, що як психічний стан співузалежненої особи прийде до норми, то вона й сама подужає вирішення своїх сімейних проблем. Співузалежені члени родини також потребують психологічної корекції через те, що їх поведінка та світогляд можуть сприяти розвитку залежних станів та перешкоджати нормальному існуванню здорових членів родини. Дослідники вважають ознаками співузалежненої поведінки наступне:

• Відсутність власних мрій та інтересів,

• Постійнй спроби вплинути на хворого,

• Потурання шкідливим звичкам,

• Вирішення життєвих проблем замість хворого.

Найліпшою формою допомоги співузалежним є спрямування їх на групи Аланон з метою корекції нераціональних переконань.

Телефонна психокорекція співузалежнених часто входить як частина роботи з залежними особами, профілактикою ВІЛ інфекції то що. На телефонному етапі бажано надати інформацію щодо специфіки наркотичної або алкогольної залежності, адреси наркологічних та соціальних служб, у яких людина може отримати належну допомогу.

При попередньому дослідженні зручно використовувати методику КЕЛЛЕРМАНА-ПЛУТЧИКА (додаток 2). Він звертає увагу на такі типи психологічного захисту:

0. реактивне утворення.

1. заперечення реальності

2. заміщення

3. регресія

4. компенсація

5. проекція

6. витіснення

7. раціоналізація

Явищ психологічного захисту заважають адекватному усвідомленню наявної ситуації в родині, сприяють безпідставній надії на те, що хворий раптом покращить свою поведінку. Наведемо вправи, які допомагають у роботі з співузалежненими.

6.3. МСМ - проекції

1. Психолог пропонує клієнту написати відповіді на запитання „ Хто Я?” у наступній таблиці, наголошуючи, що поведінка залежної особи на краще не зміниться:

3. Клієнткам може не сподобатись отримана наочна картина майбутнього, і виникає потреба до зміни.

4. Прості форми.

1. Якщо клієнт відчуває настільки сильні почуття, що не може їх висловити, то може допомогти малювання простих форм.

2. Проста форма „Коло” – символ захисту, „Спіраль” – розвитку, „Чаша” – терпіння, прийняття.

3. Психолог пропонує малювати обрану просту форму не відриваючи олівця від паперу, доки емоції не будуть хоч частково відредаговані.

4. На етапі аналізу психолог обговорює з клієнткою ефективність та засоби поведінки у ситуації.

Наведемо приклад фрагменту консультації:

• Мені треба набратись сили, щоб витерпіти свого чоловіка ще близько року, за цей час чи він кине пияцтво, чи я знайду собі роботу...

• Добре, ось аркуш та олівець, спробуйте малювати безперервно чашу, доки не відчуєте, що терпіння стало більше.

• На що це схоже?

• Ой, на бокал з вином!

• Що Ви можете про нього сказати ще?

• Мабуть, як поживу так ще рік, то й сама пити почну, вже й зараз інколи так заспокоююсь...

• А ще?

• Він майже повний, не знаю, скільки туди ще влізе.

• А якщо ще додавати, то що буде надалі?

• Зламається, в нього занадто тоненька ніжка.

• То як ваші плани ще потерпіти?

• Ні мабуть це недоречно... Спробую знайти роботу якнайшвидше!

А ось інша консультація.

- Мій син вживає наркотики, я часто почуваюь безпорадною, беззахисною, не знаю що ще він викине завтра...

- Так, він не передбачуваний, як і всі наркомани... Що ж в цій ситуації ви хотіли б зробити зі своїм власним емоційним станом?

- Мабуть заспокоїтись, захиститись...

-Добре. Спробуйте малювати безперервно коло, що захищає Вас...

• На що це схоже?

• Це як клубок ниток.

• Це як клубок.

• Так, я коли нервуюся, намагаюсь плести, сподівюся заспокоїтись.

• Допомагає?

• Ні. А ще я відчуваю, що заплуталася зовсім...

• Де б було Ваше власне місце в цьому малюнку?

• В середині, я не можу вибратись...

• Які почуття це викликає?

• Суму, задухи...

• Подобається?

• Ой ні... Мабуть пора не заспокоюватись, а починати виплутуватись якось з цієї ситуації. Телефони наркоцентрів не підкажете?

4. Що було і що буде?

1. Психолог пропонує пригадати яскравий спогад з дитинства, пов’язаний з поведінкою батьків.

2. Пригадати подію з теперішнього життя родини.

3. Уявити, які спогади збереже та понесе у майбутнє дитина.

4. Це допомагає прийняти рішення щодо життя з залежною людиною.

Розглянемо це на прикладі консультації.

1. Психолог пропонує пригадати яскравий спогад з дитинства, пов’язаний з поведінкою батьків.

- Мені було 5 чи 6 років. Тато прийшов з роботи п’яним, він почав кричати, трощити меблі. Накинувся на маму і почав її бити... Я боялася, що він вб’є її, або мене. А назавтра мама переконувала мене, що нічого не сталося, просила, щоб я нічого не казала бабусі. Це було незрозуміло та образливо.

2. Пригадати подію з теперішнього життя родини.

• Мій чоловік значно кращий. Він щодня випиває та спокійно лягає спати.

• Пригадайте якусь подію, пов’язану з чоловіком, що відбулася за останній рік.

• Мені соромно казати, мабуть я сама винна. Ми не спимо вже 2 роки! Я намагалася щось зробити, якось його привабити, але він нічого не може та не хоче.

3. Уявити, які спогади збереже та понесе у майбутнє дитина.

- Навіть не знаю. Боюся, що це буде спогад про його день народженя. Сину мало виповнитись 7 років. Він запросив своїх друзів зі школи, так сподівався на свято. Батько пропив всі гроші, нічого не подарував. А найгірше – прийшов п’яним на свято, налякав дітей. Син соромився йти до школи. Потім якось владналося, але боюся що не пробачив нам.

4. Це допомагає прийняти рішення щодо життя з залежною людиною.

• Що ж Ви хочете здійснити з цього приводу?

• Мабуть поставити питання жорстко, чи він „підшивається”, чи ми з сином йдемо жити до моєї мами. Вона ж змогла вчасно розлучитись.

4. Що мені, а що іншим...

Клієнт разом з психологом створює табличку Відповідальності.

• Так, давно пора звернути увагу на себе та дітей, хай сам із своїм пияцтвом розбирається!

Схожість соціальної ситуації розвитку дитини в сім'ї, узалежненій від алкоголю, ще не визначає одноманітності в формуванні особистісних особливостей дітей. Незважаючи на те, що всі діти підпадають під вплив наведених вище вдіянь з боку батьків, вони реагують на це по-різному. Залежно від типу нервової системи, від індивідуальних особливостей, характеру, здібностей у дітей формується різний стиль поведінки.

Типи реакцій дітей на алкогольну ситуацію в сім'ї

В основі різноманітних типів реагування дитини на обставини життя в алкогольній сім'ї наявна єдина потужна потреба: звернути увагу батьків на себе, домогтися їх любові. Інтуїтивно дитина відчуває, що перепоною на шляху задоволення цього палкого бажання є пияцтво батька. Адже найчастіше за все саме із-за цього мама з татом сваряться, а тоді їм уже не до дитини. Тому діти докладають всіх зусиль, щоб пияцтво покинуло їх домівку, а батьки жили дружно. Різні діти використовують для цього різні засоби. Потерпівши невдачу, усвідомивши марність своїх сподівань і зусиль, вони реагують теж різним чином.

У вітчизняній науковій літературі, на жаль, практично відсутні праці, присвячені процесу формування особистості дітей в алкогольних сім'ях. Тому, надаючи інформацію про це, ми використовуємо типологію, розроблену американськими вченими. Наш досвід роботи з дітьми із сімей алкоголіків, а також дослідження В.Д.Москаленко доводять, що наведені нижче типи реагування спостерігаються і у дітей, що виросли в умовах нашої культури.

Важковиховувана, або проблемна дитина точно відповідає повсякденним уявленням про те, які бувають діти з алкогольних сімей. Це не значить, що таких дітей більшість. Просто їх проблеми у всіх на очах. Їх всі лають, всі "виховують" - від сусідів і вчителів до дільничного міліціонера. Важковиховувана - це її звичне визначення. І вона дійсно така - недисциплінована, брутальна, жорстока і нагла. В школі погано навчається, уникає роботи, легко потрапляє в асоціальні угрупування, де скоро починає палити, вживати спиртні напої, наркотики. Якщо це дівчинка, то вона, як правило, рано починає статеве життя, у неї можуть бути безладні статеві зв'язки, незапланована вагітність.

Чому так відбувається?

Реакцію важковиховуваних (проблемних) дітей на алкогольну ситуацію в сім'ї можна коротко охарактеризувати як бунт, протест проти непереносимих умов життя. Відчуваючи сором і острах, що оточуючі можуть розкрити таємницю їх сім'ї, така дитина намагається приховати свої почуття під маскою брутальної, нахабної поведінки. Агресією і наглістю вона ніби захищається від інших людей, від їх можливої (і часто тільки удаваної, уявляємої нею) зневаги та осуду.

Ще раніше, перебуваючи малюком, така дитина вже відчуває свою незначущість у порівнянні з чимось більш важливим, що відбувається в сім'ї. По поглядам, дотикам матері, по її настрою, а тим більш по поведінці батька, вона відчуває, що в домівці щось негаразд. Це викликає тривогу, емоційну напруженість. Зростаючи, дитина все сильніше переживає з приводу існуючої ситуації в сім'ї, з приводу своєї покинутості, відторгненості. Неможливість висловити все це, необхідність приховувати свої образи та гнів призводить до виникнення почуття протесту. Разом з цим, існуюча в сім'ї заборона на висловлення почуттів, відсутність умов для формування емпатії детермінує розвиток жорстокості. Таким дітям подобається ображати молодших або більш слабких, катувати тварин.

Найсумніше, що, зустрічаючись із засудженням своєї поведінки з боку дорослих, проблемна дитина не намагається покращити свою поведінку. Вона ніби навмисно вчинює проступки, досягаючи цим одразу дві цілі:

1. привернути до себе увагу батьків,

2. хоча б тимчасово примирити батьків, об'єднавши їх спільним переживанням з приводу поганої поведінки своєї дитини.

"Розповів мені Павлік одну, на перший погляд, незначну сцену. Йому тоді було ще сім років. За обідом зібралася вся сім`я, що у них взагалі рідко буває. І якби розпочалася в них за столом загальна бесіда, якби кожний відчув увагу до себе... Але мати сварила батька за вчорашню п`янку, батько виправдовувався. На Павліка ніхто не звертав уваги. Тоді він пролив молоко на стіл. Як він палко запевняв мене, стакан сам перекинувся. Я думаю, що він пролив його навмисно. Втім, він міг перекинути стакан неусвідомлено, і тоді це рівнозначно тому, що ненавмисно. Не має значення, як саме він перекинув стакан з молоком. Важливо те, яку це призвело дію на батьків. Вони одразу припинили лаятися, звернули увагу на хлопчика, обидва посварили сина за неакуратність. Свара припинилася! Ціль досягнена."

В цьому прикладі показаний механізм виникнення поведінкового стереотипу "жертовного барану". На рівні підсвідомості у дитини закріплюється зв'язок: для припинення жахливої ситуації в домі потрібно зробити щось таке, щоб батьки відволіклися від проблем, пов'язаних з алкоголем, і зайнялись вихованням свого сина або доньки. Засвоївши це, дитина не боїться здійснювати ризиковані вчинки, вона поводиться все більш зухвало, оскільки негативна увага батьків для неї все ж більш бажана, ніж усвідомлення байдужості до себе з боку батьків та відчуття відторгненості та занедбаності.

Батьки теж охоче включаються в таку гру. Коли син або донька дають підставу для дорікань, їх увага переключається з проблем сім'ї на проблеми дитини. Так, наприклад, батько стверджує, що пиячить тому, що не може пережити ганьбу доньки, яка народила дитину у 15 років. Батько з матір'ю стають злагодженими, разом сваряться на дитину за неприємності, які вона їм доставляє. Син або донька ніби вбирає в себе всі нещастя сім'ї, стає "жертовним бараном". Що б не робила така дитина, вона не може запобігти прискіпувань, зауважень, критики та лайки батьків.

В свою чергу, діти, які грають роль "жертовного барана", роблять все наперекір батьку та матері, зляться, брутально поводяться з ними. Цим вони дають вихід свому гніву, що нагромаджується з раннього дитинства, за роки вже пережитих образ та тих, що вона переживає зараз.

Стереотипи дезадаптованої поведінки, які сформувалися, проблемна дитина переносить і на позасімейне оточення. В дитячому садочку її лають вихователі, в школі - вчителі, надворі - сусіди. "Гарним" дітям не дозволяють з нею товаришувати. Усвідомлення дитиною того, що її не люблять не тільки батьки, але й чужі дорослі, "додає масло у вогонь". Такі діти все більш відчувають себе соціально відторгненими (вигнанцями), все більш озлоблюються та мріють про помсту. Тільки вулична компанія таких само відторгнених є єдиним місцем, де вони відчувають себе рідними. Думка друзів стає дійсно реальним регулятором поведінки. Разом вони відчувають себе сильними та захищеними, і тепер вже кидають виклик суспільству, мстять всім і всьому.

В таких угрупуваннях діти рано починають палити, вживати спиртне, наркотики. Це й зрозуміло, оскільки вони просто не знають інших способів зняття психологічного дискомфорту, підвищення настрою та отримання задоволення.

Саме група проблемних дітей надалі дає найбільший процент алкоголіків, наркоманів, особистостей з психопатичним розвитком, правопорушників та злочинців.

4. Грона гніву.

При роботі з наркозалежними членими родини, одним з найважливіших завдань стає усвідомлення та від реагування почуття гніву.

1. Психолог пропонує продовжити декілька разів речення: „Мені не подобається...”, допоки людина не отримає усвідомлення емоції гніву.

2. Наступним реченням стає:” Я злюся на...”

3. Коли почуття висловлені, то можна запропонувати намалювати той стан ,що в середині...

• Це полум’я, я боюся, як воно розгориться, то все знищить.

• Як все знищить, то що буде далі?

• Нічого, лишиться зола.

• Як лишиться зола, що далі?

• Печаль, я хочу плакати, а не помститись...

Не всі діти реагують на умови життя в алкогольній сім'ї в формі бунту, протесту, зухвалої поведінки. Захистом від психотравмуючої ситуації може бути не тільки гнів, але й сміх, гумор. Закрити очі на нерозв'язані проблеми і труднощі, які неможливо подолати, звести все до жарту, відволіктися від психотравмуючої реальності кумедними витівками та "хохмами" - це теж захист. Життєлюбні, активні діти знаходять саме такий спосіб адаптації в алкогольній сім'ї.

"... Коли батьки втомлювалися лаяти старшого брата, вони поверталися до своїх проблем. Тоді атмосфера в домівці ставала такою напруженою, що хоч ножем її ріж. Валера, веселий прудкий хлопчисько, не міг довго цього витримати. Він не міг зносити мовчання батьків, невблаганний та неприступний вигляд тата, заплакані мамчині очі. Йому хотілося, щоб всім було гарно і весело. І він намагався зробити це як міг: то догори ногами стане, то обличчя смішне скривить, то анекдот розповість. Батьки засміються, і настрій в домі одразу стане хоч ненадовго світлішим. Правда, бувало, що батьки, навпаки, сердилися на Валеру, казали, що у нього дурні жарти, що його витівки недоречні, але він не особливо від цього засмучувався. Все рівно його мета була досягнена: батьки припиняли сваритися і звертали увагу на Валеру..."

Ось такий приблизно механізм виникнення і зміцнення захисної реакції дитини за типом "блазень", "клоун" або "улюбленець сім'ї" на ситуацію в сім`ї, узалежненій від алкоголю.

Звичайно таку роль бере на себе молодший брат (сестра), якого, зважаючи на його вік, довго не сприймають серйозно та ставляться до нього поблажливо і добродушно. Така роль може бути і у єдиної дитини, якщо до неї ставляться все ще як до маленької, хоча вона вже майже підліток. Цей варіант розвитку звичайно співпадає з імпульсивністю як основною характеристикою поведінки. Такі діти не вміють стримувати свої бажання, вони прагнуть до негайного задоволення потреб. Якщо ж це не вдається, то психологічний захист спрацьовує на знецінювання предмета потреби, а переживання свого неуспіху нейтралізується гумором, жартом.

Мабуть, в кожному шкільному класі є свій "клоун", тобто, учень, який привертає до себе увагу шутовською поведінкою: блазнює на уроках, перекривлює вчителів, всіх смішить, влаштовує різні хохми, найрізноманітніші оригінальні вчинки тощо. Навчаються такі діти нерівно: якщо предмет подобається, є настрій, то можуть і на "п'ятірки", а якщо не хочеться - то можуть і взагалі кинути навчання.

Вчителі, як правило, таких дітей не полюбляють. А за що їх любити? Несерйозні, безвідповідальні, незібрані, не знаєш, чого від них очікувати наступного моменту. Такі діти нездатні до довгого вольового зусилля, копіткої та наполегливої праці; вони не бажають і не вміють долати труднощі.

Походження цих вад повністю пояснюється стилем стосунків в алкогольній сім'ї. Відсутність чіткої регламентації поведінки, "розмитість" меж дозволеного; альтернуюче виховання; нарешті, невміння самих батьків долати труднощі і відповідати за свої вчинки. Не маючи перед собою прикладу адекватної поведінки в ситуаціях ускладнення задоволення потреб, дитина просто не може навчитися долати труднощі і знаходити продуктивний вихід в розв'язанні життєвих проблем. Тому вона і вирішує краще відійти від ускладнень, закрити очі на неприємності та труднощі, захиститися сміхом.

Однак, незважаючи на те, що зовнішня поведінка таких дітей здається легковажною, безтурботною і веселою, насправді вони відчувають тяжкі переживання. За маскою блазня приховані душевний біль, тривога, гнів, пекучий сором і острах дитини бути викритою. Таким чином, за своєю суттю роль балагура, кмітливого веселуна, першого зачинника смішних витівок в класі учень грає для того, щоб ніхто не запідозрював таємниці їх сім'ї, щоб ніхто не здогадався, як погано йому насправді.

Звичка уходити від розв'язання проблем, ховати свої справжні переживання, діючи як артист, з роками закріплюється все більше і розповсюджується на всі сфери діяльності. Наприклад, вже будучи підлітком, така дитина намагається досягти бажаного не шляхом власної праці, не шляхом активізації своїх зусиль, а шляхом маніпулювання іншими.

"... Коли виявилося, що Валера прогуляв більше половини уроків фізики, вчителька попередила його, що поставить "двійку" в чверті і його не переведуть в наступний клас. В першу хвилину він був в ярості та розпачі. "Цього не може бути! Вона не повинна так вчиняти зі мною! Ну, я їй покажу! Я підловлю її десь за кутом, і вона у мене отримає!" - у відчаї думав Валера. Потім, розмірковуючи, він пригадав, що його старший брат, який саме так войовниче намагався вирішувати свої проблеми, звичайно мало чого добивався цим (сподіваємося, що уважний читач вже здогадався, що старший брат Валери відноситься до категорії проблемних дітей, тобто відіграє роль "бунтівника", "жертовного барана"). Оточуючі засуджували його агресивну поведінку, а він не розумів, за що, вважав себе правим і озлоблювався ще більше.

Тоді Валера вирішив йти іншим шляхом. "Я піду до вчительки додому. Я упаду на коліна перед нею. Я буду просити пробачення за те, що пропустив стільки уроків. Я придумаю найповажніші причини. Я розжаліблю її, буду благати, щоб вона поставила мені "трійку..." - думав Валера."

Така маніпулятивна поведінка може допомогти Валері досягти бажаних результатів. Діючи як артист, він може вийти з важкої ситуації на якийсь час. Механізм дій тут такий самий, що й в виконанні ролі "клоуна": тоді він міняв настрій батьків з похмурого на веселий, зараз він хоче поміняти настрій вчительки з суворого на поблажливий.

Однак, маніпулятивна поведінка не може виручати вічно. Рано чи пізно люди "ловлять" такого "артиста" і розчаровуються в ньому, припиняють йому довіряти і ставитися серйозно. Це, в свою чергу, посилює неадекватні реакції Валери на життєві труднощі. Він починає все більше виправдовувати і жаліти себе, шукати шляхи удосконалення маніпулятивної поведінки.

На жаль, Валері не приходить на думку, що замість маніпулятивної поведінки слід було б діяти зовсім інакше: спокійно і всебічно розглянути ситуацію, оцінити труднощі і розпочати самому долати їх. Так, в наведеному прикладі з успішністю по фізиці, адекватна поведінка Валери означала б наступне: вибачившись за неприємнощі, що він завдав, спокійно обсудити з вчителькою ситуацію, яка склалася; розробити, порадившись з нею, програму, за допомогою якої можна наздогнати пропущене; інтенсивно попрацювавши у встановлені строки, засвоїти необхідний обсяг інформації, щоб педагог мала обгрунтування поставити задовільну оцінку.

Але Валера не знає, якою повинна бути адекватна поведінка. Його цьому ніхто не навчав. У нього не сформоване почуття відповідальності за себе і свої вчинки, а значить, і немає навичок самоаналізу та самоудосконалення. Тому, зіштовхуючись з труднощами, він надає перевагу тому, щоб уникнути проблем; зіштовхуючись з негативною оцінкою оточуючих - виправдовувати і жаліти себе, звалювати провину на інших. Наприклад, Валера може вважати, що батько "не дає йому жити", командує ним, прискіпується до нього за те, що той не вітається "Доброго ранку", не каже "Спокійної ночі", "Дякую"; приходить додому після дванадцятої години ночі тощо. При цьому син не усвідомлює те, що в будь-якій нормальній сім'ї до дітей висуваються такі самі вимоги. Він вважає, що якщо вже батько пиячить, то його, синові, вади повністю можна вибачити. У порівнянні з пияцтвом батька це просто дрібниці, на які не варто звертати увагу.

Таким чином, дитина, що реагує на обставини в алкогольній сім'ї за типом "клоун", "блазень", виростає людиною зі складним характером. Їй, так само як і проблемній дитині, загрожує соціальна дезадаптація. Імпульсивність, безвідповідальність, відсутність навичок подолання труднощів - все це часто призводить до фрустрації. Негативні емоційні стани, що виникають внаслідок цього, усугубляються тим, що підліток не вміє відшукувати продуктивні виходи з психотравмуючих ситуацій. Тому, щоб зняти психологічний дискомфорт, він найчастіше вдається до "випробуваного", відомого з дитинства засобу - до вживання алкоголю або інших психотропних речовин.

Підлітки даної категорії легко входять в асоціальні угрупування, де їх полюбляють за жарти, де ніхто не вимагає від них відповідальності, самокритичності та вміння трудитися. Саме тут вони починають палити, пити, вживати наркотики, навчаються заробляти собі на життя шахрайством, крадіжками та іншими позазаконними способами.

„Щоб не плакать, я сміялась...”

До цієї категорії дітей відносяться ті, хто, переживаючи ситуацію в алкогольній сім'ї, ніби не має сил ні на протест (бунт), ані на те, щоб спробувати впливати на настрій батьків жартом, гумором, несподіваним сюрпризом. Це діти, які не витримують емоційних перевантажень, що є постійними в алкогольній сім'ї, і ніби відключаються від світу реальності, уходячи в світ фантазій, мрій. До цього типу дезадаптованої поведінки відносяться діти, яких умовно називають "сумирна", або "невидима" дитина. Така реакція на тривалу стресову ситуацію відмічається у дітей зі слабким типом нервової системи. Як показують дослідження, саме серед "невидимих" дітей з сімей алкоголіків переважна кількість дівчат.

Психологічна втеча від психотравмуючої дійсності обумовлена тим, що дитині легше жити в уявному світі, ніж в реальному. Вона починає фантазувати про те, яким чудовим в їх сім'ї було б життя, коли б батько не пиячив; як батьки гарно ставилися б один до одного, якби...; як чудово вона потоваришувала б із батьком, коли б...; як добре вони з однокласниками могли б гратися у неї вдома, коли б... Звичайно мрії відносяться і до майбутнього. Дитина весь час сподівається, що ось-ось щось відбудеться або хтось прийде - і одразу в їх сім'ї все стане гаразд. Ще вона змальовує собі картини майбутнього, мріючи, що, коли вона виросте, стане знаменитою, сильною, зробить щось видатне, за що її всі будуть любити і поважати. І тоді батьки зрозуміють, як були несправедливі до неї, і пожалкують про те, що зовсім не звертали уваги на неї, і скажуть, нарешті, що вона їм потрібна, що вони її люблять.

Уявна втеча з ситуації відображається і в поведінкових проявах. Така дитина ніби намагається "загубитися", піти з поля зору батьків. Наприклад, син ніколи не втручається в сімейні конфлікти (свари, бійки), пробуючи захистити матір, як це притаманне "бунтівнику". Він нічого не влаштовує, щоб зняти напруженість сімейної атмосфери, як це робить "клоун". Навпаки, "невидима" дитина найчастіше забивається кудись у куток і тихо сидить там годинами з іграшкою (книжкою) і своїми мріями.

Так само непомітно "невидима" дитина поводиться і в школі. Вона намагається нікого не непокоїти, і стає ніби невидимкою. Багато вчителів не можуть запам'ятати її ім'я і змалювати її зовнішність. Єдине, що можуть педагоги сказати про таку дитину, так це те, що вона розсіяна, неуважна. "Ця Люда ніби спить наяву, - часто можна почути від вчителів. - Я пояснюю урок, а у неї погляд зовсім відсутній. Задаю їй питання за темою уроку, а вона здригається і налякано дивиться очима, які нічого не розуміють. Почнеш сварити - мовчить, а на очах сльози".

Дійсно, Люді важко зосередитися, бути на уроці активною і уважною. Необхідність вольового зусилля, без якого неможливо подолання труднощів в засвоєнні нового учбового матеріалу, викликає у дівчинки психологічний дискомфорт, що цілком природно для кожної дитини. Але якщо в нормальній сім'ї дитину навчають долати труднощі, і вона примушує себе працювати, сподіваючись на успіх, радощі перемоги або просто на схвалення батьків, то Люда неусвідомлено поводиться зовсім інакше.

Зіткнувшись в поясненні вчительки з чимось незрозумілим, або просто втомившись слухати, Люда не намагається зосередитися, вона і не збирається докладати зусиль, а звично уходить в улюблений, такий знайомий і приємний світ фантазій.

Втім, діти цієї категорії навчаються переважно задовільно. Це пояснюється тим, що вони бояться засудження в свою адресу, не хочуть спричиняти батькам зайвих клопотів. Саме ці мотиви (тобто уникаюча, а не досягаюча мотивація) спонукають їх все ж примушувати себе вчитися на задовільному рівні. Досягати більш високих результатів вони не прагнуть не тільки тому, що бояться труднощів, а й тому, що їм, як і всім дітям алкоголіків, властива занижена самооцінка. Почуття провини і страху за поведінку батька, за своє безсилля будь-як змінити ситуацію в сім'ї, відчуття своєї непотрібності батькам, ізольованості від всього світу детермінує неприйняття образу "Я". У невидимої дитини виникає комплекс неповноцінності, впевненість в тому, що вона гірша за інших, що вона ущербна людина. Своє покликання вони вбачають в тому, щоб всім поступатися, допомагати, приносити в жертву свої інтереси заради інтересів інших, за їх думкою, завжди більш важливих і значних людей, ніж вони самі.

Але в той самий час, незважаючи на притаманну невидимій дитині тенденцію до самоусунення, ізольованості, втечі в ірреальний світ, вона глибоко страждає від самотності. Вона палко прагне мати "рідну душу" - людину, якій можна все розповісти, яка її зрозуміє, підтримає, а не засудить. Однак це бажання найчастіше залишається нездійсненним, оскільки вона не сміє, та й не може висловити всіх своїх почуттів, соромиться свого пориву та боїться виказати секрет сім'ї. Все це викликає почуття безвихідності, туги. Такий пригнічений настрій може пізніше призвести до депресивних станів.

По мірі дорослішання, "невидимій" дитині все рідше вдається уходити від труднощів життя в світ мрій. Невблаганна реальність сильніша за фантазії. Тоді, щоб позбутися психологічного дискомфорту, вона вдається до штучних способів захисту - до паління, наркотиків, алкоголю. Не виключена також можливість і остаточної втечі з життя: саме в цій категорії дітей алкоголіків, що подорослішали, найчастіше трапляються суїциди.

4. Я в себе сама!

1. Психолог пропонує скласти перелік будь – яких мрій та бажань (що більше то краще).

2. Клієнт відбирає з них ті, що залежать від його власних зусиль.

3. Це розташовується у хронологічній послідовності.

4. Клієнт планує собі та здійснює досягнення по одному бажанню щодня (бодай незначному, але здійснення).

"Відповідальна дитина" або "герой сім'ї" не відповідає широко розповсюдженим повсякденним уявленням про те, якими повинні бути діти алкоголіків. Серйозна, дисциплінована, акуратна і підтягнена, вона призводить уявлення добре вихованої дитини, якій батьки приділяють багато уваги. Такі діти добре навчаються, сумлінно виконують всі вимоги і доручення вчителів. Вдома вони виконують значну частину роботи по господарству: прибирають квартиру, миють посуд, купують продукти, займаються з молодшим братом або сестрою. Все це вони теж виконують дуже сумлінно, прагнучи зробити якомога краще. Такі діти дуже відповідальні: ніколи не забудуть купити хліба, нізащо не спізняться рівно о 18 годині забрати з дитсадка сестричку або молодшого брата. Тому мати з більшою впевненістю доручає 10-річній доньці щось зробити по господарству, ніж її дорослому батькові, на якого ніколи не можна покластися.

Діти цієї категорії - великі працівники, вони вміють мобілізувати всі свої зусилля і можуть досягати значних успіхів в навчанні, спорті, а потім і в професійній діяльності.

Що спонукає їх поводитися таким чином? Те ж саме, що і всіх дітей алкоголіків: потреба в любові і увазі батьків, бажання змінити життя сім'ї в кращу сторону. Ці діти прикладають насправді героїчних зусиль, щоб не засмучувати, а тільки радувати батьків, щоб підтримувати більш-менш стерпне функціонування сім'ї, щоб хоч в якійсь мірі контролювати ситуацію в домі.

Дуже багато енергії діти такої категорії витрачають на приховування секрету сім'ї. Вони постійно насторожі, постійно слідкують, щоб ніхто не здогадався про поведінку батька. Наприклад, "відповідальна дитина" може цілий день тримати під контролем телефонні дзвінки, щоб п'яний батько не встиг раніше неї взяти трубку; вартувати появу п'яного батька надворі, щоб одразу відвести його додому; докладати недитячих зусиль, щоб переконати тата з мамою тихіше сваритися; стати на захист матері, якщо батько на неї "підніме руку" тощо.

Намагаючись приховати дезорганізацію сімейного життя, тобто практично приймаючи на себе частину відповідальності за сім'ю (що слід було б робити батькові), "герой сім'ї" втрачає дитинство. Він занадто рано дорослішає, не встигнувши насолодитися безтурботністю, задоволеннями та розвагами. Така дитина рано втрачає дитячу безпосередність, веселість, легковажність і стає не за роками серйозною, весь час стурбованою, напруженою і скованою.

Прагнучи заслугувати любов батьків, "відповідальна дитина" намагається зробити все, щоб порадувати їх. Менш за все вона думає про свої потреби і інтереси, але натомість готова "розбитися в скалки", щоб надати задоволення батькам, а потім і іншим значущим дорослим. Жертвувати своїми інтересами заради інших, значущих для неї людей, докладати всіх зусиль, щоб заслужувати схвалення - ось характерний стиль поведінки "героя сім'ї".

Однак, все більш впевнюючись в тому, що її зусилля не приносять результатів (батько не кидає пити, мати не стає щасливішою, проявів уваги та любові до дитини з боку батьків не відчувається), відповідальна дитина все сильніше відчуває провину за свою неспроможність. Вона болісно переживає той факт, що алкогольна ситуація в сім'ї все ж триває, розцінюючи це як свою власну поразку. Звідси виникає почуття власної неповноцінності, занижена самооцінка, неприйняття образу "Я". В її душі назавжди закріплюється почуття провини, сорому, образи і гніву.

Здавалось би, в алкогольній сім'ї виховується цілком позитивна, з точки зору стороннього спостерігача, відповідальна дитина. Вона дійсно виступає в ролі "героя сім'ї", оскільки зовні її поведінка ідеальна: вона не спричиняє клопотів, а навпаки, сама бере участь в організації життя сім'ї. Але якою ціною це дається дитині? В 10-12 років взяти на себе відповідальність дорослої людини - це непосильне навантаження для дитячої психіки. Ставши дорослою, відповідальна дитина зберігає занижену самооцінку, вона продовжує вважати себе нікчемною людиною, яка повинна жертвувати своїми інтересами заради інтересів інших людей, яких вона вважає більш значущими. Звикнувши брати непосильну частину відповідальності на себе, вона і в дорослому житті дозволяє іншим звалювати на себе все більше роботи. Вона постійно боїться виявитися неспроможною, болісно переживає невдачі, намагається все передбачити і все проконтролювати, щоб не припустити помилок. Навіть успіхи у роботі не супроводжуються почуттям задоволення, радості, спокійної впевненості в собі. Цьому заважає комплекс неповноцінності, що склався в дитинстві.

Діти цієї категорії і в дорослому житті не вміють радіти, отримувати задоволення, почувати себе розкутими, щасливими. Навіть якщо в їхньому житті все гаразд, вони продовжують залишатися напруженими, стурбованими, тривожними, занадто серйозними. Стереотипи, що засвоєні в дитинстві, продовжують діяти.

Реакція дитини на алкогольну ситуацію в сім'ї за типом "герой сім'ї" звичайно притаманна дітям з сильним типом нервової системи і високим інтелектом. Як вже було сказано, в дорослому житті вони часто досягають високого рівня професійної майстерності, великих успіхів в роботі. Саме вони з всіх дітей алкоголіків найчастіше стають фанатичними тверезниками.

Складніше складається їх особисте життя. Емоційна недоступність, скутість, негнучкість, комплекс неповноцінності - все це заважає встановленню близьких, щирих стосунків. Наприклад, якщо така дівчина зустрічає на своєму шляху привабливого, відкритого, веселого чоловіка, який вміє проявляти яскраві, глибокі почуття, вона розгублюється, вона не може налагодити з ним стосунки. Їй важко його зрозуміти, вона просто не знає, як на це реагувати. Адже в своїй батьківській сім'ї вона не бачила стосунків, заснованих на довірі, розумінні, емоційній підтримці, повазі до особистості іншої людини, співробітництва на правах партнерів.

Інша справа, коли така дівчина зустрічає юнака, який приходить на побачення напідпитку. В цьому випадку дівчина почувається впевнено. Вона тисячу разів бачила таку ситуацію в своїй батьківській сім'ї, на прикладі батька. Неусвідомлено, дівчина, ще будучи нареченою, починає копіювати поведінку матері: контролює поведінку нареченого, бере відповідальність за нього на себе. Не маючи в своїй батьківській сім'ї приклада іншого стилю стосунків, така дівчина підсвідомо прагне або домінувати над чоловіком, рятуючи його, або жертвувати собою. Саме думка про те, що вона потрібна своєму коханому, що він без неї загине, є основним мотивом поведінки, оскільки "підгодовує" її занижену самооцінку. Прагнення відчути таким способом свою значущість спонукає дівчину повторити життєвий шлях своєї матері. Так вже влаштована людина, що вона краще почувається в знайомих обставинах і боїться незнайомих.

Дослідження показують, що доньки з сімей алкоголіків в більшості випадків виходять заміж за тих, хто невдовзі захворює на алкоголізм. Коло замикається.

Більш того, часто спостерігається і така закономірність: якщо жінка, проживши кілька років з чоловіком-алкоголіком, все ж розлучиться з ним, то повторний шлюб часто все рівно опиняється невдалим. Ніби "непитущий" (а точніше, помірно питущий) чоловік, ставши чоловіком такої жінки, через деякий час теж захворює на алкоголізм, а якщо і не стає алкоголіком, то починає ставитися до дружини дуже жорстоко, просто знущається з неї. Ця закономірність пояснюється особистісними особливостями жінки. Будучи доньками алкоголіків (або набуваючи вже в шлюбі з алкоголіком аналогічні властивості особистості внаслідок співузалежнення), вони прагнуть жити тільки для інших, нехтуючи задоволенням власних потреб та інтересів. Ці жінки сподіваються, що чим більш вони будуть прагнути догодити чоловікові, тим швидше заслугують його кохання. Але ніхто з них не думає про те, наскільки чоловік задовольняє її потреби в коханні, турботі, увазі, як він забезпечує життя сім'ї тощо. В своїх стражданнях такі жінки навіть знаходять задоволення, оскільки вважають себе великомученицями, які красиво і гордо несуть свій хрест. Вони самоутверджуються в своїх муках, почуваються героїнями, які рятують кохану людину ціною свого життя.

Таким чином, навіть при зовні благополучній поведінці дитини, яка відноситься до категорії "герой сім'ї", в дорослому житті її чекають серйозні проблеми: труднощі в встановленні близьких стосунків, незадоволення будь-якими своїми досягненнями і успіхами, прагнення до понадконтролю всіх обставин, включаючи життя близьких людей, звичка жертвувати собою заради інтересів інших (які найчастіше не заслуговують такого ставлення). Ці якості, в свою чергу, можуть стати причиною невдалого шлюбу, невротичних розладів, депресії, соматичних захворювань, які викликані тривалими переживаннями негативних емоцій.

Не виключена також і ймовірність захворювання алкоголізмом. При всьому своєму негативному ставленні до пияцтва, дитина з категорії "герой сім'ї", подорослішавши, може колись покуштувати келих шампанського. Алкоголь призведе на неї більше враження, ніж на іншу людину, яка зросла в нормальних умовах. "Відповідальна" дитина з сім'ї алкоголіків відчує себе не такою напруженою, менш натягнутою, більш розкутою, ніж вона почувалася все своє життя. Зненацька, сам собою покращиться настрій, зникне одвічна серйозність, яка давить і на її саму, і на оточуючих, з'явиться чудове почуття єдності з друзями, полегшення, радість. Їй захочеться пережити цей стан ще і ще раз. Не знаючи про те, що в силу спадковості вона схильна до алкоголізму, така людина захворює так швидко, що навіть не встигає усвідомити, що з нею трапилось.

4. Що й кому я хочу довести?

1. Заповнюємо з клієнтом табличку:

2. Обравши найпростіші, на думку клієнта зміни спрямовуємо додому – тренуватись!

Отже, виникає питання: "Чи всі діти алкоголіків приречені бути нещасливими?" Чи можливі інші варіанти? Звісно, можливі.

Діти із сімей алкоголіків можуть зростати цілком благополучними, якщо їм в дитинстві зустрінеться людина, яка допоможе їм інакше поглянути на світ. Навіть якщо така дитина просто часто спілкується з однолітком з нормальної сім'ї, де її сприймають як рідну, вона може засвоїти нормальні стереотипи спілкування між близькими людьми. Бо діти з сімей алкоголіків просто не знають, якими повинні бути стосунки в нормальній сім'ї. За фільмами та телепередачами, з розмов однолітків вони розуміють, що їхня сім'я не така, як треба, а про те, якою саме вона повинна бути, діти можуть тільки здогадуватися. Дитина з алкогольної сім'ї розуміє також, що і вона не така, як всі. А як їй стати звичайною, веселою і спокійною дитиною, вона не знає.

Звісно, та дитина, якій пощастило на добрих людей, що вчасно опинилися поруч, виросте щасливою людиною. Цими людьми можуть бути сусіди, родичі, батьки однокласників, вчителі. Але, на жаль, такі випадки трапляються не дуже часто.

При консультуванні родини, обтяженої залежної поведінкою не забувайте співпрацювати з партнерами: наркологом, соціальним працівником, релігійною спільнотою... І собі буде легше – і родині користі більше!

Список літератури:

1. Л.Я.Гозман, Ю.Е.Алешина „Социально-психологические исследования семьи:

проблеми и перспективы.” – М.:Психология, 1985г.,стр. 10-20.

3. С.И.Голод „Стабильность семьи: социологический и демогрофический аспекты.” - Л.: Наука, 1984г.

4. К.Е.Игошев, Г.М.Миньковский „Семья: Дети: Школа.” - М.: Юрид. лит., 1989г.

2. В. Е.Каган „Воспитателю о сексологии.”— М.: Педагогика, 1991г., стр. 27-34.

3. С.В.Ковалев „Подготовка старшеклассников к семейной жизии: Тесты, опросники,

4. ролевые игры.” - М.: Просвещение, 1991г.

5. „Психологічна допомога сім’ї.” Посіб. / За ред. 3.Г.Кісарчук. - К.: Вид-во ін-ту

6. соціології НАН України, 1998г., стор. 15-20.

6. Э.Г.Эйдемиллер, В.В.Юстицкис „Психология и психотерапия семьи.” СПб.: Питер,

7. 1999г.

8. Л.Я.Гозман „Процессы межличностного восприятия в семье.” / Под ред. Г.М.Андреевой, А.И.Донцова // Межличностное восприятие в группе. — М.: Изд-во МГУ, 1981г., стр. 210-232.

6. С.И.Голод „Любовь: нравственно-психологические и социальные основы взаимоотношений юношей и девушек”. / Сост. Э.В.Соколов // Духовное становление человека. - Л.; Знание, 1972г., стр. 124-146.

7. В.Е.Каган „Воспитателю о сексологии.” - М.: Педагогика, 1991г.

8. С.В.Ковалев „Психология современной семьи.” - М.: Просвещение, 1988г.

9. Д.Майерс „Социальная психология.” - СПб.: Питер. Ком., 1998г., стр. 225-267.

10. „ Молода сім’я України 90-х” / За ред. Ю.М.Якубовой. - К.: АЛД, 1996г.

9. 13 „Психология: Словорь” / Под ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. - 2-е изд. - М.:

10. Политиздат, 1990г., стр. 366-377.

11. Сатир В. „Как строить себя и свою семью.” - М.; Педагогика, 1992г.

12. Сысенко В.А. „Молодежь вступает в брак.” - М.: Мысль, 1986г.

13. 16. Торохтий В.С. „Психологическое здоровье семьи и пуги его изучения”. // Вестн. психосоц. и коррекц.-реабилитацион. роботи — 1996 — №3 — С. 36-44.

14. Файнбург З. „Социольные функции семьи и генезис понятия ее стабилизации”. //

15. Стабильность семьи кок социальная проблема. - М., 1978. –

16. „Этика и психология сємейной жизни”. / Под ред. Н.Г.Юркевича. - Минск: народная асвета, 1989.

17. Алешина Ю. Е., Данилин К. Е., Дубовская Е. М. Семейное и индивидуальное консультирование.- М.: Изд-во МГУ, 1985.

18. Алешина Ю. Е. Цикл развития семьи: Исследования и проблемы // Вест. Моск. Ун-та. Психология. Сер.14.-1987.-№2.-С. 60-72.

19. Андреева Г. М. Социальная психология.- М.: МГУ,1980.- 416с.

20. Афанасьева Т. М. Семья.- К.: Рад. шк., 1986.

21. Бендлер Р., Гриндер Дж.. Сатир В. Семейная терапия и НЛП.- М.: Изд-во Ин-та общегуманитар. ислед., 1999.

22. Бондарчук О. І. Психологія сімї: курс лекцій.- К.: МАУП, 2001.- 96с.

23. Бондарчук О. І. Сімя як осередок соціалізації дитини // Проблеми соціальної захищенсті дітей в ринкових умовах.- К.: АЛД, 1998.

24. Варга А. Я. Роль родительского отношения в стабилизации детской невротической реакции // Вестн. МГУ.- 1985.- №4.- с. 32-38.- Сер. 14. Психология.

25. Витакер К. Полночные размышления семейного терапевта.- М.: Независимая фирма “ Класс”, 1998.

26. Волкова А. Н., Трапезникова Т. М.- Методические приемы диагностики супружеских отношений // Вопросы психологии- 1985.- №5.- с. 110-116.

27. Гозман Л. Я., Алешина Ю. Е. Социально-психологические исследования семьи: проблемы и перспективы // Вестн. МГУ.- 1985.- №4.- с. 10-20.- Сер 14. Психология.

28. Гозман Л. Я. Процессы межличностного восприятия в семье / Под ред. Г. М. Андреевой, А. И. Донцова // Межличностное восприятие в группе.- М.: Изд-во МГУ, 1981.- с. 210-232.

29. Гозман Л. Я., Шлягина Е. И. Психологические проблемы семьи // Вопросы психологии- 1985.- №2.- с. 186-187.

30. Голод С. И. Стабильность семьи.- Л.: Наука, 1984.- 136с.

31. Гребенников И. В. Воспитательный климат семьи.- М.: Знание, 1976.- 40с.

32. Гребенников И. В. Основы семейной жизни .- М.: Просвещение, 1991.

33. Джеймс М. Брак и любовь / Пер с англ.М.: Прогресс, 1985.- 192с.

34. Дичюс П.Развод и его причины в Литовской ССР // Человек после развода.- Вильнюс. 1985.- с. 13-20.

35. Дмитриева Т. В. Гештальт- подход в работе с парами и семьями // Вестн. Психосоц. и коррекц.- реабилитацион. работы.- 1999.- №1.- с. 27-37.

36. Дружинин В. Н. Психология семьи.- Екатеринбург: Деловая книга, 2000.- 3-е изд.,- 208с.

37. Папп П. Семейная терапия и ее парадоксы .- М.: Независимая фирма “ Класс”, 1998.- 288с.

38. Семья в психологической консультации / Под ред А. А. Бодалева, В, В. Столина.- М.: Педагогика, 1989.- с. 85-202.

39. Семья глазами психолога : Сб. методик / Сост. С. Ф. Спичак.- М.: Воронеж, 1995.

40. Эйдемиллер Э. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. Методическое пособие.- М.: Фолиум, 1996.- 48с.

41. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи.- 3-е изд.- СПБ.: Питер, 2001.- 65с.

Додаток1. (интрига)

Додаток 2.

Опросник удовлетворенности отношениями с детьми

Одним из важнейших направлений работы практического психолога является работа с семьей (супругами, родителями и детьми). Клю­чевой момент в этой работе – получение полной и объективной информации. В отечественной психологии наиболее полно представлены методики для сбора информации о межсупружеских отношениях и менее содержательно – родительско-детских. В целях восполнения этого пробела предлагаем ознакомиться с 2 методиками: первая – это семейная жизнь глазами матери, методика PARI; вторая – АСВ.

Методика PARI (parental attitude research instrument) предназначена для изучения отношения родителей (прежде всего матерей) к разным сторонам семейной жизни (семейной роли). Авторы – американские психологи Е.С.Шафер и Р.К.Белл. Эта методика широко использовалась в Польше (Рембовски) и Чехословакии (Котаскова). В нашей стране адаптирована кандидатом психологических наук Т.В.Нещерет.

В методике выделены 23 аспекта-признака, касающиеся разных сто­рон отношения родителей к ребенку и жизни в семье. Из них 8 при­знаков описывают отношение к семейной роли и 15 – касаются родительско-детских отношений. Эти 15 признаков делятся на 3 группы:

• I – оптимальный эмоциональный контакт,

• II – излишняя эмоцио­наль­ная дистанция с ребенком,

• III – излишняя концентрация на ребенке.

Шкалы эти выглядят следующим образом:

Отношение к семейной роли

Описывается с помощью 8 признаков, их номера в опросном листе 3, 5, 7, 11, 13, 17, 19, 23:

• ограниченность интересов женщины рамками семьи, заботами исключительно о семье (3);

• ощущение самопожертвования в роли матери (5);

• семейные конфликты (7);

• сверхавторитет родителей (11);

• неудовлетворенность ролью хозяйки дома (13);

• “безучастность” мужа, его невключенность в дела семьи (17);

• доминирование матери (19);

• зависимость и несамостоятельность матери (23).

Отношение родителей к ребенку

I. Оптимальный эмоциональный контакт (состоит из 4 признаков, их номера по опросному листу 1, 14, 15, 21):

• побуждение словесных проявлений, вербализаций (1);

• партнерские отношения (14);

• развитие активности ребенка (15);

• уравнительные отношения между родителями и ребенком (21).

II. Излишняя эмоциональная дистанция с ребенком (состоит из 3 признаков, их номера по опросному листу 8, 9, 16):

• раздражительность, вспыльчивость (8);

• суровость, излишняя строгость (9);

• уклонение от контакта с ребенком (16).

III. Излишняя концентрация на ребенке (описывается 8 признаками, их номера по опросному листу 2, 4, 6, 10, 12, 18, 20, 22):

• чрезмерная забота, установление отношений зависимости (2);

• преодоление сопротивления, подавление воли (4);

• создание безопасности, опасение обидеть (6);

• исключение внесемейных влияний (10);

• подавление агрессивности (12);

• подавление сексуальности (18);

• чрезмерное вмешательство в мир ребенка (20);

• стремление ускорить развитие ребенка (22).

Каждый признак измеряется с помощью 5 суждений, уравновешенных с точки зрения измеряющей способности и смыслового содержания. Вся методика состоит из 115 суждений. Суждения расположены в определенной последовательности, и отвечающий должен выразить к ним отношение в виде активного или частичного согласия или несогласия. Схема пересчета ответов в баллы содержится в “ключе” методики. Сумма цифровой значимости определяет выраженность признака. Таким образом, максимальная выраженность признака 20, минимальная 5; 18, 19, 20 – высокие оценки, соответственно – 8, 7, 6, 5 – низкие. Опросник и лист ответов прилагаются.

Имеет смысл в первую очередь анализировать именно высокие и низкие оценки.

Инструкция: “Перед Вами вопросы, которые помогут выяснить что родители думают о воспитании детей. Здесь нет ответов правильных и неправильных, так как каждый прав по отношению к собственным взглядам. Старайтесь отвечать точно и правдиво.

Некоторые вопросы могут показаться Вам одинаковыми. Однако, это не так. Есть вопросы сходные, но не одинаковые. Сделано это для того, чтобы уловить возможные, даже небольшие различия во взглядах на воспитание детей.

На заполнение вопросника потребуется примерно 20 мин. Не обдумывайте ответ долго, отвечайте быстро, старайтесь дать первый ответ, который придет Вам в голову.

Рядом с каждым положением находятся буквы А а б Б, их нужно выбрать в зависимости от своего убеждения в правильности данного положения:

А – если с данным положением согласны полностью;

а – если с данным положением скорее согласны, чем не согласны;

б – если с данным положением скорее не согласны, чем согласны;

Б – если с данным положением полностью не согласны”.

О себе сообщите:

• Возраст

• Пол

• Образование

• Профессия

• Количество и возраст детей

ОПРОСНЫЙ ЛИСТ

Для психолога, работающего с семьей, пожалуй, больший интерес представляет блок шкал, направленных на выявление отношений родителей к семейной роли.

Методика позволяет оценить специфику внутрисемейных отношений, особенности организации семейной жизни.

В семье можно вычленить отдельные аспекты отношений:

• хозяйственно-бытовые, организация быта семьи (в методике это шкалы 3, 13, 19, 23)

• межсупружеские, связанные с моральной, эмоциональной поддержкой, организацией досуга, созданием среды для развития лич­нос­ти, собственной и партнера (в методике это шкала 17)

• отношения, обеспечивающие воспитание детей, “педагоги­чес­кие” (в методике шкалы 5, 11).

Посмотрев на цифровые данные, можно составить “предвари­тель­ный портрет” семьи. Очень важна шкала 7 (семейные конфликты). Высокие показатели по этой шкале могут свидетельствовать о конфликтности, переносе семейного конфликта на производственные отношения.

Психологическая помощь направляется на разрешение семейных кон­фликтов и улучшение отношений в производственном коллективе.

Высокие оценки по шкале 3 свидетельствуют о приоритете семейных проблем над производственными, о вторичности интересов “дела”, обратное можно сказать о шкале 13. Для лиц, имеющих высокие оценки по этому признаку, характерна зависимость от семьи, низкая согласованность в распределении хозяйственных функций. О плохой интегрированности семьи свидетельствуют высокие оценки по шкалам 17, 19, 23.

Анализ отношения к семейной роли поможет психологу лучше понять специфику семейных отношений обследуемого, оказать ему психологическую помощь.

Родительско-детские отношения являются основным предметом ана­лиза в методике.

Основной вывод, который можно сделать сразу, – это оценить родительско-детский контакт с точки зрения его оптимальности. Для этого сравниваются средние оценки по первым трем группам шкал: оптимальный контакт, эмоциональная дистанция, концентрация.

Специальный интерес представляет анализ отдельных шкал, что часто является ключом к пониманию особенностей неудавшихся отношений между родителями и ребенком, зоны напряжений в этих отношениях.

Методика может также оказать помощь в подготовке и проведении психодиагностической беседы.

КЛЮЧ

А – 4 балла; а – 3 балла; б – 2 балла; Б – 1 балл

Кинетический рисунок семьи

Этот тест дает информацию о субъективном представлении ребенка о своей семейной ситуации. Результаты теста помогают определить отношение ребенка к членам своей семьи, особенности взаимоотношений, которые вызывают у ребенка тревогу или конфликты, показывают как воспринимает ребенок свое место в системе семейных отношений.

Для теста КРС разработана система количественной оценки, где определено 5 симптомокомплексов:

I	Благоприятная семейная ситуация
II	Тревожность
III	Конфликтность в семье
IV	Чувство неполноценности
V	Враждебные отношения в семье.

Симптомокомплексы кинетического рисунка семьи (по Беляускайте Р. Ф., 1982)

Опросник келлермана-плутчика

Прочитайте приведенные ниже высказывания. Те из них те, которые соответствуют Вашему поведению и состоянию, отметьте в бланке для ответов знаком “+”.

1. Со мной очень легко договориться.

2. Я сплю больше, чем другие мои знакомые.

3. Я всегда нахожу человека, на которого хочу походить.

4. Если меня лечат, я стараюсь узнать, почему мне это все делают.

5. Если я чего-нибудь захочу, не могу дождаться, пока не получу.

6. Я часто краснею.

7. Одно из самых больших моих достоинств - сдержанность.

8. Иногда у меня появляется побуждение пробить стену кулаком.

9. Я несдержанный.

1. Если меня кто-нибудь затянет в толпу людей, я готов его убить.

1. Я редко запоминаю свои сны.

1. Меня злят люди, которые командуют другими.

1. Мне часто бывает плохо.

1. Я - высоконравственный человек, как мало кто другой.

1. Чем больше приобретаю имущества, тем счастливее себя чувствую.

1. Я всегда нахожусь в центре своих мечтаний.

1. Мне делается неловко даже от мысли, что члены моей семьи ходили бы голыми.

1. Люди уже мне говорили, что я часто хвастаюсь.

1. Если меня кто-нибудь отвергает, у меня иногда даже возникает желание покончить с жизнью.

1. Люди мною часто любуются.

1. Я иногда бывал так ожесточен, что даже ломал вещи.

1. Меня очень раздражают люди, сочиняющие всякие сплетни.

1. Я всегда вижу лучшую сторону жизни.

1. Я хочу и все время стараюсь с помощью физзарядки изменить свой внешний облик.

1. Иногда мне хочется, чтобы атомная бомба разрушила бы окружающий мир.

1. Я не суеверен.

1. Мне уже говорили, что я бываю слишком импульсивным.

1. Меню раздражают люди, которые рисуются перед другими.

1. Ненавижу недружелюбных.

1. Я очень стараюсь никого не обидеть.

1. Я из тех людей, которые не плачут.

1. Я очень много курю.

1. Мне очень трудно расстаться с тем, что мне принадлежит.

1. Я плохо запоминаю лица.

1. Я много занимаюсь онанизмом.

1. Я с трудом запоминаю фамилии.

1. Если мне кто-то мешает, я ему ничего не говорю, а сразу же жалуюсь кому-нибудь.

1. Люблю выслушивать различные мнения по обсуждаемому вопросу, даже если знаю, как его надо решать.

1. Мне никогда люди не надоедают.

1. Я не могу спокойно усидеть на месте.

1. Я мало что помню из своего детства.

1. Я долго не замечаю отрицательные стороны своих знакомых.

1. Прежде чем сердиться, надо все хорошо обдумать.

1. Обо мне говорят, что я доверчив.

1. Мне неприятны люди, которые одним прыжком достигают своей цели.

1. Неприятные мысли я стараюсь выбросить из головы.

1. Я никогда не теряю оптимизма.

1. Перед путешествием я обдумываю каждую мелочь.

1. Иногда я сам вижу, что сержусь на кого-то больше, чем следовало бы.

1. Если дела идут не так, как мне хочется, я иногда становлюсь угрюмым.

1. Во время спора я люблю указывать другим на ошибки в их рассуждениях.

1. Если мне бросают вызов, у меня появляется сильное желание его принять.

1. Неприятные фильмы меня бесят.

1. Я раздражаюсь, если на меня не обращают внимания.

1. Люди говорят про меня, что я не эмоционален.

1. Приняв какое-то решение, я даже после этого обдумываю его.

1. Если кто-нибудь говорит, что моих способностей недостаточно, чтобы сделать что-либо, то я обязательно стараюсь сделать это.

1. Когда я вожу автомобиль, мне иногда хочется разбить другую машину.

1. Многие люди меня раздражают потому, что они эгоисты.

1. Уезжая в отпуск, я всегда беру с собой какую-то работу.

1. Я брезгую некоторыми пищевыми продуктами.

1. Я иногда грызу ногти.

1. Говорят, что я склонен обходить острые вопросы.

1. Я любитель выпить.

1. Я возмущаюсь, когда слышу вульгарные шутки.

1. Ме иногда снятся вещи, вызывающие неприязнь.

1. Карьеристы меня раздражают.

1. Я много вру.

1. Я брезгую порнографией.

1. Из-за своего характера я имел неприятности по работе.

1. больше всего я ненавижу несчастных людей.

1. Разочарование в чем-либо приводит меня в плохое настроение.

1. Если я слышу или читаю о какой-нибудь трагедии, это не меняет моего настроения.

1. Прикосновение к чему-то слизистому вызывает у меня отвращение.

1. Когда я в приподнятом настроении, то начинаю вести себя как ребенок.

1. Я все-таки много спорю с людьми.

1. Я никогда не испытываю неприятных ощущений на похоронах от того, что нахожусь в одном помещении с покойником.

1. Не люблю людей, которые стараются быть в центре внимания.

1. Многие люди меня раздражают.

1. Мыться не в своей ванне для меня настоящее мучение.

1. Мне неловко произносить нецензурные слова.

1. Я раздражаюсь, когда чувствую, что нельзя доверять людям.

1. Мне нужно, чтобы обо мне говорили, что я сексуально привлекателен.

1. Что бы я ни начинал, я никогда не заканчиваю начатого дела.

1. Я стараюсь одеваться так, чтобы выглядеть более привлекательным.

1. Я придерживаюсь более строгих моральных принципов, чем мои знакомые.

1. В споре мои аргументы, как правило, бывают более логичными, чем у других.

1. Люди безнравственные мне неприятны.

1. Когда кто-то меня толкает, я способен взбеситься.

1. Я часто влюбляюсь.

1. Говорят, что я человек объективный.

1. Вид крови не вызывает у меня никакого волнения.

Бланк для ответов:

Опросник келлермана-плутчика

С помощью данного опросника выявляются характерные для испытуемого механизмы психологической защиты. Опросник содержит 8 шкал:

0. Реактивные образования: 17, 53, 61, 65, 66, 69, 74, 80, 81, 86.

1. Отрицание реальности: 1, 20, 23, 26, 39, 42, 44, 46, 47, 63, 90.

2. Замещение: 8, 10, 19, 21, 25, 37, 49, 58, 76, 89.

3. Регрессия: 2, 5, 9, 13, 27, 32, 35, 40, 50, 54, 62, 64, 68, 70, 72, 75,84

4. Компенсация: 3, 15, 16, 18, 24, 33, 52, 57, 83, 85.

5. Проекция: 12, 22, 28, 29, 45, 59, 67, 71, 78, 82, 88.

6. Вытеснение: 6, 11, 31, 34, 36, 41, 55, 73, 77, 92.

7. Рационализация: 4, 7, 14, 30, 38, 43, 48, 51, 56, 60, 87, 91.

КЛЮЧ:

Вступ.

1. Індивідуальне консультування з сімейних проблем.

2. Батьківсько – дитяче консультування.

3. Консультування сімейних пар.

4. Системна сімейна психотерапія.

5. Табір для родин, що хочуть змінитись.

6. Родини, обтяжені вживанням алкоголю та наркотиків.