0. Гра „Інтрига”

1. Запропонуйте подружжю пригадати найближчий конфлікт та обрати з карточок додатку 1 ті, що з ним асоціюються.

2. Запропонуйте розкласти їх послідовно, та розповісти як саме вони сварилися.

• Я прошу його про щось.

• Мені зається, що це якась дурниця і я кажу про це!

• Я ображаюсь, відчуваю, що ти мене не розумієш, не сприймаєш.

• Я бачу, що ти віддаляєшся та лякаюсь. Намагаюсь вибачитись, порозумітись...

• Мені вже нічого не хочеться, ти поводишся непослідовно, як мала дитина.

3. Запропонуйте, зберігаючи ті ж картки, знайти конфігурацію виходу з конфлікту.

4. Дозвольте родині використати всі свої творчі здібності при виконанні цього завдання.

5. Запропонуйте карточки для використання вдома, з метою кращого порозуміння у парі.

Але інколи зусиль лише подружжя недостатньо, і тоді може допомогти системний підхід. Батьки та діти, хрещені, тітки та діядьки – вся родина разом створює „критичну масу” родини, яка може подолати проблеми будь – якої складності.

3. Системна сімейна психотерапія.

Більш розгорнуту картину циклів сімейного життя можна подати з урахуванням „історичності” сім’ї, коли виокремлюють такі фази сі­мейного життя [12]:+

1. залицяння;

1. життя без дітей (від початку проживання разом до народжен­ня першої дитини);

2. експансія (від народження першої дитини до останньої);

2. стабілізація (період виховання дітей до того моменту, коли пер­ша дитина залишає сім’ю);

3. діти назавжди залишають батьківський дім;

4. „порожнє гніздо” (батьки після від’їзду дітей);

5. хтось із подружжя залишається один після смерті іншого.

Таке виокремлення фаз сімейного життя відбиває певні проблеми сім’ї, властиві кожній з фаз.

Так, для фази залицяння у вітчизняних умовах характерне те, що багато молодих людей у цей період продовжують жити з бать­ками. Відсутність досвіду самостійного, фінансово незалежного життя, житлові проблеми в поєднанні з лібералізацією сексуальних стосунків можуть спричинитися до відмови молоді від шлюбу, поши­рення альтернативних форм шлюбу, підвищення рівня позашлюбної народжуваності чи (через бажання звільнитися від опіки батьків) передчасного шлюбу.

Фаза життя без дітей характеризується прагненням молодят виз­начити правила, за якими вони будуватимуть власну сім’ю, розподіли­ти обов’язки, узгодити інтереси, звички, визначити цінності, сексуальні схильності, правила стосунків з родичами. Усе це утруднюється через інфантилізм значної частини молоді (невміння виконувати сімейні обов’язки, залежність від батьків). Вік вступу в перший шлюб знизив­ся, а соціальне дозрівання людини подовшилося, тому будувати сім’ю найчастіше доводиться недостатньою мірою соціально й особистісно зрілим людям.

Зниження шлюбного віку позначається на фазі народження дітей у сім’ї (експансії). Оскільки старше покоління перебуває в ак­тивному періоді власного особистого, соціального і професійного життя, постає проблема молодих бабусь і дідусів і їхніх стосунків з дітьми.

Крім позитивних аспектів, пов’язаних з народженням і вихованням дітей, сім’ям у цьому періоді властиві напруженість бюджету, дефіцит часу, значне обмеження можливостей відпочинку, дозвілля, складність поєднання домашніх обов’язків із трудовою діяльністю, накопичення фізичної і психічної втоми. Постає проблема перебудови функціо­нально-рольової структури сім’ї, емоційних і духовних стосунків, сфор­мованих на більш ранніх стадіях її становлення.

На думку багатьох дослідників, фаза стабілізації сім’ї є най­складнішою і проблемною для всіх членів сім’ї, що зумовлено, з од­ного боку, кризою середнього віку батьків, а з іншого — кризою під­літкового віку дітей.

Гострота кризи багато в чому визначається тим, наскільки успіш­но були вирішені проблеми на попередніх фазах життєвого циклу сім’ї. Якщо ці проблеми не були вирішені, стосунки в сім’ї на цій фазі можуть характеризуватися недостатньою згуртованістю, емоційною близькістю, наявністю сексуальних проблем подружжя, неадекватних способів взаємодії один з одним і з дітьми.

Фаза, коли діти залишають батьківський дім, характеризується порушенням звичних правил і стереотипів взаємодії. У цьому разі по­стає проблема наповнення взаємин подружжя новим змістом, що компенсувало б емоційні втрати, пов’язані з віддаленням дітей від сім’ї. Іноді вирішення цієї проблеми ускладнюється через суперечності, що витіснилися у зв’язку з народженням і вихованням дітей, але акту­алізувалися на фазі „порожнього гнізда”.

Остання фаза життєвого циклу сім’ї настає тоді, коли помирає один із подружжя. У цьому разі другий з подружжя, як правило, час­то приєднується до сім’ї дітей як бабуся чи дідусь, що вимагає від дітей адаптації до зміни структури сім’ї.

У цей період можуть виникати конфлікти між поколіннями, пробле­ми, пов’язані з наглядом за літньою людиною, часто ускладнені її хво­робами.

Кожна фаза життєвого циклу сучасної сім’ї характеризується спе­цифічними особливостями, зумовленими тенденціями її розвитку і по­в’язаними з такими об’єктивними причинами, як науково-технічний прогрес, урбанізація, міграція населення, розвиток засобів масової інформації, емансипація тощо [7].+

Перелічені об’єктивні причини приводять до зміни характеру і структури сімейно-шлюбних цінностей, трансформації традиційних сімейних ролей.

Аналіз тенденцій розвитку сучасної сім’ї показує, що вона тяжіє до егалітарної нуклеарної малодітної сім’ї, часто з орієнтацією на под­ружню, у якій основна вісь стосунків визначається свояцтвом (чоло­вік — дружина), а не спорідненістю і батьківством.

З одного боку, така сім’я краще пристосована до сучасного жит­тя як мобільніша і демократичніше порівняно з традиційною, багато­поколінною і розгалуженою. З іншого боку, нуклеарна малодітна сім’я далеко не завжди сприяє успішній реалізації родинних функцій. Так, зокрема, можна констатувати ускладнення виконання виховної функції сім’ї з таких причин:

• через відсутність у дитини досвіду взаємодії з людьми різного статусу (братами, старшими родичами);

• через утруднення в засвоєнні соціальних цінностей, нагромад­жених старшими поколіннями, відносну ізоляцію від старших родичів;

• через можливу суперечливість виховних впливів внаслідок передання батьками права на виховання іншим соціальним інсти­тутам.

Нуклеарні сім’ї висувають підвищені вимоги і до подружніх сто­сунків. Спрощена структура такої сім’ї, обмежена кількість внутрішньосімейних стосунків потребують одночасного виконання кількох сімейних ролей (найчастіше суперечливих), призводить до зростання інтенсивності й емоційності стосунків, підвищення ступеня взаємоза­лежності подружжя і їхньої особистої відповідальності за долю шлю­бу. Таким чином, психологічний простір нуклеарної сім’ї звужується, а питома вага особистісних якостей кожного з подружжя збільшується.

Розрізняють такі показники еволюції сім’ї [3]:+

• структурні зрушення (рух від спорідненості (батько — син) до свояцтва (чоловік — дружина), нуклеарності);

• функціональні зрушення (егалітаризація);

• активізація особистісної взаємодії членів сім’ї.

Різна інтенсивність цих процесів зумовлює виникнення й одночас­не існування різних типів родин. Мало того, сучасна сім’я нагадує ба­гатошаровий пиріг — у ній можна знайти риси і традиційних, і нових сімейних укладів.

Суперечливі тенденції у структурі і динаміці сім’ї одночасно з ве­ликою роллю сім’ї у забезпеченні особистого щастя людини актуалі­зують проблему стабільності шлюбу і сім’ї, ґрунтовної підготовки мо­лоді до сімейного життя.

Нуклеарна родина має замало „терапевтичних ресурсів” у випадку необхідності.

Системна сімейна психотерапія спрямована на активізацію родинних стосунків, розширення меж родини, підвищення її ресурсів та ступіней свободи. Консультування має певну послідовність заходів:

• „Битва за форму”

• Родинні очікування.

• Емоційне взаєморозуміння.

• Боротьба з „страшними таємницями”.

• „Вигоди від негараздів”

• Когнітивна згода.

• Трансформації.

• Родинний контракт.

1. „Битва за форму”

Ще на етапі першої домовленості за телефоном, щодо можливостей консультування, психолог має визначитись, з чим саме він хоче мати справу: індивідуальним консультуванням з сімейних проблем, батьківсько – дитячою консультацією, консультуванням подружжя чи терапією всієї родинної системи. Якщо він обрав саме системний підхід, то на „телефонному етапі” психолог має запросити до свого кабінету всіх тих осіб, що належать до даної родини. Це можуть бути досить різні принципи об’єднання:

• Бабуся, подружжя, діти, або

• Брати, сестри, їх чоловіки, жінки та діти,

• Чоловік, його минула дружина, коханка, діти обох жінок від різних шлюбів, і таке інше.

Цей етап є конче необхідний, коли родина обтяжена залежностями, девіантної поведінкою чи психосоматичними хворобами, бо для їх подолання необхідні узгоджені дії всієї родини. Наведемо скорочений приклад ситуації, де психолог програв „битву за форму”, щоб було зрозуміло, чому саме це необхідно.

• Моя 16 річна дочка тікає з дому. Можна ми прийдемо до консультації?

• Ви живете вдвох?

• Ні, з чоловіком та його матір’ю, але я не хотіла б , щоб вони дізналися про мій візит до психолога.

• Гаразд, приходьте з дочкою.

Після консультації мати дізналася, що дочка закохана та інколи ночує в свого приятеля.

• Ой батько нас вб’є! Ми йому не казатимемо!

За місяць до психолога прийшов розгніваний батько цієї родини:

• Моя дочка завагітніла, дружина каже, що була у вас та отримала пораду приховувати походеньки дочки від мене!! Якби я дізнався своєчасно, от я був би звичайно не дуже радий, але я б не почував себе обманутим!

Отже, як всією родиною – так всією родиною, інколи навіть з домашніми тваринами (як вони члени даної родини).