Теоретичні основи селекції свиней

Селекція (selectio) в перекладі з латинської мови – добір (відбір).

Академік М. І. Вавилов писав, що селекція – це еволюція, яка спрямована волею людини. Селекцію можна розглядати як науку, як мистецтво і як певну галузь сільськогосподарського виробництва.

Теоретичною базою селекції є генетика.

Встановлено, що всі рослини і тварини складаються із клітин. Кожна клітина в свою чергу має складну біохімічну структуру і складається із клітинної оболонки, цитоплазми та ядра. Клітина без ядра не може ділитися і швидко гине. Ядро клітини в період спокою має сітчасту структуру із тонких ниточок. При діленні клітини ниточки скорочуються і швидко набирають форму паличок або тілець, здатних фарбуватися, їх видно під мікроскопом і називаються хромосомами. За формою і величиною вони можуть бути різними. Головне призначення хромосом у тому, що вони є носіями генів. Гени — матеріальні частинки, що лежать в основі життєдіяльності організму і є відповідальними за формування окремих його ознак.

Для виявлення кількості і морфології хромосом — основного носія спадковості — проводять мікрофотографування хромосомного апарата. З клітини тварини, яку вивчають, потім вирізають мікрофотографії окремих хромосом і систематизують їх, розмножуючи за парами гомологічних хромосом. Так одержують «каріотип» тварин того чи іншого виду. Аналіз каріотипів представників різних видів дає можливість визначити, чи відповідають вони нормі, і виявити ступінь відхилення.

Кожен вид тварин характеризується своїм відповідним набором хромосом. У свиней, наприклад, їх 38. При цьому в кожному наборі хромосом можна знайти по дві подібні. Різниці за кількістю хромосом між кнурами й свиноматками немає. Незважаючи на низький рівень вивчення каріотипу, відомо багато факторів спадкових порушень кількісного або морфологічного складу хромосом у свиней. При вивченні каріотипу завжди виявляють хромосомні відхилення у формі клітин з кількістю хромосом, більшою або меншою 38. За даними Інституту свинарства УААН, 82 % свиней великої білої породи мали 38 хромосом, у той час як у миргородської — 77,1, ландрас — 75,5, п’єтрен — 96,2 %.

Такі відхилення можуть бути причиною зміни деяких продуктивних ознак і прояву спадкових аномалій, наприклад, народження інтерсексів — тварин, у яких частково або повністю статеві органи обох статей виявлені в одному індивідуумі. Інколи народження інтерсексів досягає 15—20 %, що через їх неплідність може завдати значних збитків виробництву.

Встановлено, що ріст і розвиток живого організму відбувається на основі ділення й утворення нових соматичних та статевих клітин. У процесі розмноження соматичних клітин хромосоми поділяються (самоподвоюються) і розходяться в однакових кількостях у дочірні клітини. Розмноження клітин за таким принципом називають мітозом.

Щодо процесу утворення нових статевих клітин, то він відбувається інакше. Тип розмноження статевих клітин називається мейозом, або редукційним діленням. На відміну від мітозу він закінчується утворенням двох дочірніх клітин із однієї материнської з половинним набором хромосом.

У результаті цього всі яйцеклітини свинок мають по одній Х-хромосомі, а спермії кнурів можуть бути з X- або Y-хромосомою. При поєднанні батьківської і материнської Х-хромосом буде розвиватися організм свинки, а при поєднанні яйцеклітини з Х-хромосомою та спермія з Y-хромосомою з’являється потомство чоловічої статі. Таким чином, різниця між сперміями, половина з яких має Х-, а решта — Y-хромосому, є біологічним механізмом, який урівноважує подібне народження поросят різної статі.

Можна констатувати, що вже розкрита хромосомна природа формування статі. Але наука поки що не може пропонувати виробництву гарантовані методи формування статі сільськогосподарських тварин.

Науковими дослідженнями і практичними спостереженнями встановлено, що показники розвитку, багатоплідності, відгодівельних і м’ясних якостей свиней визначаються багатьма факторами, які можна класифікувати на дві категорії: середовищні й спадкові. До факторів середовища, які суттєво впливають на продуктивність тварин, належить якість кормів, повноцінність раціонів і рівень годівлі, мікроклімат приміщення та кліматичні особливості зони, кваліфікація обслуговуючого персоналу, технологія утримання тварин, організація виробничих процесів. Шляхом раціонального використання зазначених факторів можна порівняно швидко і значною мірою підвищувати продуктивність тварин, але не вище рівня, зумовленого спадковими можливостями їх організму.

Природою так встановлено, що кожна жива істота залишає подібне собі потомство. Потомству від батьків передаються і характерні породні особливості. Наприклад, свиноматка миргородської породи від миргородського кнура народжує поросят такої ж рябої масті з приблизно такими ж відгодівельними і м’ясними якостями, як і у батьків. Явище подібності між спорідненими тваринами, або явище давати подібне собі потомство, називають спадковістю.

Проте як би споріднені тварини не були подібні між собою, кожна з них має свої власні особливості. Оператор, який довгий час доглядає, наприклад, свиней великої білої породи, на перший погляд подібних між собою, завжди безпомилково може відрізнити одну тварину від іншої, оскільки кожна з них має свої розпізнавальні ознаки. Явище, що характеризується варіабельністю ознак у споріднених тварин, називають мінливістю.

Мінливість ознак у кожному окремому випадку може бути своєрідною і знаходиться в прямій залежності від спадкових (генетичних) і зовнішніх (паратипових) факторів.

Частка мінливості, яка зумовлюється генетичними факторами, називається успадкуванням і позначається h². Коефіцієнт успадкування визначається різними методами:

подвоєнням коефіцієнта кореляції (r) між батьками і потомками — h² = 2 г (батьки — потомки);

подвоєнням коефіцієнта регресії між батьками і потомками — h² = 2 R (батьки — потомки);

однофакторним дисперсійним комплексом та ін.

Коефіцієнти успадкування можуть змінюватися від 1 до 100 % або від 0 до 1 залежно від методу їх розрахунку (табл. 33). Чим вищий показник цього коефіцієнта, тим більші можливості передачі ознак від батьків потомству. За даними таблиці господарсько корисні ознаки у свиней успадковуються по-різному. Порівняно низькими середніми показниками коефіцієнтів успадкування характеризуються репродуктивні якості тварин (h² в межах 11—13 %). Це вказує, що селекція батьків на підвищення, наприклад, багатоплідності у потомства за цими ознаками явно малоефективна, тобто репродуктивні якості свиней слід підвищити за рахунок поліпшення умов годівлі й утримання тварин.

Таблиця 33

Коефіцієнти успадкування господарсько корисних

ознак у свиней

Показники успадкування відгодівельних якостей, які характе-ризуються швидкістю росту тварин і використання ними кормів, знаходяться на середньому рівні (h² в межах 35—42 %). В умовах виробництва вплив середовища на виявлення цих ознак більш значний, ніж генетичних факторів, але передача їх потомству майже у 2 рази більша, ніж ознак, які характеризують репродуктивні якості свиней.

Ще вища можливість селекції свиней за м’ясними якостями. Коефіцієнти успадкування середніх показників цих ознак часто коливаються в межах 44—55 % і більше. Відповідно м’ясо-сальні якості ефективніше змінювати не повноцінністю і рівнем годівлі, а генетичними факторами.

Безумовно, в кожному конкретному випадку можуть бути невеликі відхилення від зазначених загальних закономірностей спадкових ознак, але в цілому вони проявляються чітко. Значення визначених залежностей дуже важливе в практичному селекційному процесі. Володіючи тим, як успадковується та чи інша ознака, можна відбирати для наступного розмноження тільки продуктивніших тварин і передбачати якість одержаного потомства від різних варіантів парувань, а отже, раніше планувати їх.

У генетичному плані розрізняють дві різновидності ознак у тварин: якісні й кількісні. До якісних або простих ознак у свиней відносять масть, форму вушної раковини та інші анатомо-морфологічні особливості організму. Визначаються вони одним або порівняно невеликою кількістю генів. Успадкування якісних ознак залежить і підпорядковане законам, встановленим Г. Менделем. Селекція за цими ознаками досить проста і її результати можна передбачити з високою точністю.

Кількісні ознаки, до яких відносять господарсько корисні якості тварин, успадковуються полігенно. Вони визначаються сукупністю анатомічних, фізіологічних, біохімічних особливостей організму, при цьому кожна із них у свою чергу детермінована багатьма генами, генними системами та їх взаємодією залежно від умов середовища. Полігенність кількісних ознак зумовлює різноманітність форм їх успадкування, яке відбувається за адитивним або проміжним типом, а це дуже ускладнює прогнозування бажаних результатів. Селекція тварин за кількісними ознаками набагато складніша від якісної, потребує врахування багатьох факторів, що зумовлює великі затрати праці і часу.

Кількісні, або господарсько корисні, ознаки свиней для зручності класифікують на кілька груп. Як стверджує В. Г. Козловський (1984 p.), таких основних груп чотири. До першої відносять показники, які характеризують репродуктивні якості тварин: заплідненість, багатоплідність, здатність свиноматок вирощувати свій приплід до відлучення. Основним показником продуктивних якостей свиноматок є середньорічна кількість одержаних поросят та їх загальна маса при відлученні. Репродуктивні якості кнурів характеризуються їх статевою потенцією, здатністю віддавати сперму на штучну вагіну, кількістю виділених повноцінних сперміїв та запліднювальною можливістю сперми.

Другу групу становлять відгодівельні якості: середньодобовий приріст, вік досягнення живої маси або величина живої маси у певному віці, витрати кормів на одиницю приросту за період відгодівлі.

Третя група представлена ознаками, які характеризують якість туші: забійний вихід, товщина сала, площа «м’язового вічка» (поперечний зріз найдовшого м’яза спини за останнім ребром), маса окосту, співвідношення м’яса, сала й кісток у туші.

До четвертої групи включають об’єктивні (колір, щільність, кислотність, вологоутримуюча здатність, хімічний склад, температура топлення, йодне число) і суб’єктивні (смак, ніжність, запах, зовнішній вигляд) ознаки якості свинини — м’яса і сала.

Особливе значення в практичній племінній роботі мають ознаки перших трьох груп, оскільки тільки за ними відбувається процес генетичного поліпшення свиней. Ознаки, які характеризують якість свинини, також, особливо останнім часом, мають важливе значення, в тому числі і в економічному плані, але з точки зору теорії та практики селекції обґрунтовані ще слабко й не дають поки-що бажаних результатів їх селекційного поліпшення.

Розподіл ознак на групи прийнято не тільки для зручності їх викладення і класифікації, а й має об’єктивне пояснення. Про це свідчать коефіцієнти кореляції (r) між ознаками в межах однієї групи або між групами. Кореляція виражається величиною від 0 до 1. При 0 коефіцієнт повністю відсутній, а при 1 називається функціональним (зі зміною однієї ознаки інша змінюється суворо пропорційно).

Кореляція буває позитивною, або прямою (збільшення або зменшення однієї ознаки супроводжується такою ж зміною іншої), та негативною, або зворотною (збільшення однієї ознаки спричинює зниження іншої і навпаки). Коефіцієнти кореляції до 0,4 вважають низькими, від 0,4 до 0,7 — середніми і вище 0,7 — високими.

За даними таблиці 34 селекція за одними ознаками може зумовити зміну інших ознак, пов’язаних з ними.

Наприклад, маса гнізда при відлученні залежить, в основному, від кількості поросят при народженні (r = 0,58) і меншою мірою від індивідуальної маси кожного поросяти до відлучення (r = 0,35). Середньодобовий приріст на відгодівлі негативно корелює (r = –0,58) з витратою кормів на 1 кг приросту. Тобто свині, які інтенсивно ростуть, витрачають на 1 кг приросту кормів менше, ніж ті, що ростуть повільно.

Встановлено, що товщина шпику над 6—7-м грудними хребцями позитивно корелює з кількістю сала (r = 0,70) і негативно (r = –0,60) — з виходом м’яса в туші. Спроби визначити надійніший побічний показник м’ясності туш поки що не мали успіхів.

Таблиця 34

Коефіцієнти кореляції між господарсько корисними

ознаками у свиней

Знання кореляційних зв’язків між окремими ознаками дає можливість зменшити їх кількість у селекційному процесі і сконцентрувати увагу тільки на основних. Наприклад, необхідно поліпшити продуктивні якості свиней. В цьому випадку не обов’язково спеціалізувати тварин за всіма ознаками, які входять у цю групу. Досить за основу взяти легко вимірювану ознаку, якою може бути багатоплідність — кількість живих поросят при народженні. Відбір за багатоплідністю залежно від кореляційних зв’язків зумовить збільшення кількості поросят (r = +0,70) і маси гнізда при відлученні (r = +0,59), але може знизити середню живу масу поросяти при відлученні (r = +0,35).

Щоб поліпшити відгодівельні якості, досить вести відбір за такою легко вираженою ознакою, як середньодобовий приріст, який залежно від високого кореляційного зв’язку із скороспілістю (r = –0,49) і оплатою корму (r = –0,58) буде сприяти поліпшенню зазначених ознак.

Як відомо, на прояв ознак продуктивності впливають одночасно спадковість або генотип тварини і умови середовища, в яких вона росте і розвивається. Відомо, що селекційно-племінна робота з тваринами повинна відбуватися в максимально сприятливих умовах годівлі, догляду та утримання. Але в умовах виробництва цих елементарних вимог не завжди дотримуються, що значно впливає на очікувані результати і виключає можливість гарантованого прогнозування продуктивності.

Встановлено, що наведена взаємодія залежить не тільки від генетичної стійкості ознак та від сили впливу середовища, а й від багатьох ще не визначених факторів.

Цікаві досліди по вивченню взаємодії генотипу і середовища на свинях проведені співробітниками ВІТа (Російська Федерація). При цьому визначали зв’язки між продуктивними ознаками в одних і тих же генотипах, вирощених в різних умовах. У досліді із кожного гнізда відбирали по чотири підсвинки, яких ставили на контрольну відгодівлю, а тих, що залишилися, — на відгодівлю в господарських умовах. На контрольній відгодівлі підсвинків утримували в оптимальних умовах. На господарській відгодівлі частина тварин мала середні умови годівлі — їхні раціони недостатньо були забезпечені за протеїном, а молодняк, що залишився, утримували в гірших умовах, які характеризувалися слабкою годівлею і відхиленням в параметрах мікроклімату. Критерієм умов середовища вважали швидкість росту піддослідних тварин, виражену середньодобовим приростом. Приріст більше 700 г вказував на добрі умови середовища, більше 500 — на середні, а 400 г і нижче — на погані умови годівлі й утримання. Порівняльне вивчення продуктивності піддослідних тварин здійснювалося за такими трьома варіантами: в хороших умовах контрольної і несприятливих умовах господарської відгодівлі (дуже різняться умовами середовища і рівнем відгодівлі); в добрих умовах контрольної і середніх умовах господарської відгодівлі (помірно різняться за умовами середовища); в добрих умовах контрольної і в добрих умовах господарської відгодівлі (подібні умови середовища).

Щоб визначити, як змінювалась точність оцінки тварин в різних умовах середовища, підрахували коефіцієнти кореляції між показниками різних ознак в умовах контрольної відгодівлі і величиною цих же ознак у їх братів та сестер на господарській відгодівлі (табл. 35). За наведеними у таблиці даними різні ознаки, які характеризують відгодівельні і м’ясні якості свиней, по-різному піддаються впливу взаємодії генотипу і середовища. Кореляція за величиною середньодобового приросту та віком досягнення підсвинками живої маси 100 кг практично була відсутня між добрими й несприятливими умовами середовища. Отже, несприятливі умови на рівні середньодобових приростів нижче 400 г не дають можливості відбирати кращих тварин за швидкістю росту, оскільки це призведе до відбору майже в однаковій кількості добрих, середніх і поганих свиней. При наближенні умов годівлі й утримання з’являється вірогідна кореляція між вказаними ознаками, тобто з поліпшенням умов середовища і збільшенням середньодобових приростів вірогідність оцінки тварин пропорційно збільшується та розширюється можливість відбору кращих із них для наступного використання.

Таблиця 35

Коефіцієнт кореляції між ознаками у сибсів

в контрольній і господарській відгодівлі

* Р < 0,05;

** Р < 0,01.

Правильність оцінки тварин за товщиною сала в середніх і добрих умовах мало чим відрізняється. Проте слід зазначити, що в несприятливих умовах відбирати тварин за цією ознакою практично неможливо.

Щодо таких ознак, як довжина туші і площа «м’язового вічка», то за ними коефіцієнти кореляції залишаються майже на одному рівні при різних умовах середовища. Отже, генетично кращих тварин за довжиною туші і площею «м’язового вічка» можна відбирати майже з різною вірогідністю в усіх умовах годівлі та утримання.

За підсумками наведених експериментальних даних слід зазначити, що для ефективнішої оцінки і відбору свиней за комплексом ознак вирощувати тварин необхідно в умовах, які забезпечують не менше 500 г середньодобового приросту.

Необхідно пам’ятати, що із збільшенням генетичної однорідності особин конкретного стада коефіцієнт успадкування зменшується і умови середовища стають основними факторами різниці тварин за продуктивними якостями. При підвищенні однорідності середовища, а в деяких випадках і поліпшенні умов, особливо годівлі, величина коефіцієнта успадкування підвищується у результаті збільшення значимості індивідуальної різниці тварин, зумовлених спадковістю.

Через різне співвідношення спадкових і неспадкових факторів, які визначають мінливість господарсько корисних ознак, їх успадкування в різних стадах різне. При цьому для вибору того чи іншого методу добору і прогнозування його ефективності коефіцієнти успадкування необхідно визначати для тварин конкретного стада.

Як встановлено, генетичні параметри стада характеризуються також повторюваністю, що вказує на стабільність ознак у постембріональний період розвитку тварин. Використовуючи коефіцієнти повторюваності, вже за результатами ранньої оцінки тварин можна прогнозувати їх наступну продуктивність. Тобто коефіцієнти повторюваності, як і успадкування, можуть бути основою для прогнозування ефективності добору. Крім успадкування й повторюваності ознак, на ефективність генетичного поліпшення їх у стаді впливають також інші фактори.

Підвищення селекційної ознаки у потомства порівняно з вихідними батьківськими формами прийнято називати генетичним зрушенням. Генетичні зрушення або приріст селекційних господарсько корисних ознак, в бажаному напрямі залежать від селекційного тиску, селекційного диференціалу, коефіцієнта спадковості та швидкості зміни поколінь.

Під селекційним тиском розуміють відсоток вибракуваних тварин після проведеної їх оцінки. Чим менше відбирають тварин для подальшого відтворення, тим вищий селекційний тиск. Якщо, наприклад, оцінили 500, а відібрали 250 голів, то селекційний тиск буде 50 %, якщо відібрали 100 голів — то 80 % і т. д. Перевищення величини селекційної ознаки у тварин, залишених для наступного розмноження, над всіма оціненими по стаду називають селекційним диференціалом. Так, якщо у 500 оцінених тварин середній вік досягнення живої маси 100 кг становить 180 днів, а у 20 % кращих — 173 дні, то селекційний диференціал буде 7 днів (180—173).

Встановлено, що чим менше відбирають кращих тварин після оцінки, тим вищий буде селекційний диференціал і тим більше можна очікувати поліпшення ознак у наступному поколінні.

За даними Ю. В. Лебедєва (1978 р.), наведеними в таблиці 36, селекційний диференціал стає достатньо відчутним при 50 % вибракування оцінених свиней.

За деякими спостереженнями за кожною ознакою, на яку ведуть селекцію, доцільно вибраковувати не менше половини тварин із всіх оцінених, а за ознакою, яку необхідно зберегти на належному рівні, — не менше 10 %. При цьому селекційний тиск за рахунок відбору кнурів досягається значно ефективніше, ніж свинок, оскільки потреба в них порівняно менша, особливо при широкому використанні методу штучного осіменіння.

Таблиця 36

Величина селекційного диференціалу (S)

залежно від селекційного тиску

Проте слід відзначити, що в багатьох господарствах селекційному тиску і утворенню достатнього селекційного диференціалу уваги приділяється недостатньо. Часто на племінних фермах і репродукторах вирощують таку кількість ремонтного молодняку, якої вистачає тільки для оновлення основного стада. При недостатньому вибракуванні свиней після оцінки селекційний диференціал буде мало відрізнятися від нульового значення. У такому випадку нічого очікувати генетичного зрушення ознаки в наступному поколінні. Стадо в кращому разі залишиться на рівні попередніх якісних показників, у холосту спрацює селекційний механізм, неефективно будуть витрачені праця, матеріальні засоби й час.

Зазначені фактори визначають ефективність селекції через величину генетичних зрушень ознак.

Але слід відзначити ще один із факторів, який впливає на ефективність селекційного процесу, прискорюючи або уповільнюючи його. Це інтервал між поколіннями. Він є основною одиницею часу в селекції. Швидка зміна поколінь при інших рівних умовах є основним фактором прискорення селекційного процесу. Інтервал між поколіннями дорівнює періоду від народження самої тварини до народження її потомства, залишеного на плем’я.

Так, якщо свинок вперше парувати у 10-місячному віці і відбирати на плем’я потомство із першого гнізда, то проміжок буде становити 14 міс. Величина проміжку між поколіннями визначається деякими факторами і піддається зміні в значних межах. У практиці багатьох господарств проміжок між поколіннями досягає 2,5—3 роки.

При оцінці генетичних основ селекції слід завжди враховувати форми прояву спадкових якостей у потомстві. До основних серед них слід віднести проміжне успадкування, гетерозис та інбредну депресію.

Проміжне успадкування господарсько корисних ознак має місце в племінних і товарних стадах при неспорідненому внутріпородному розведенні. Якщо врахувати, що кількість ознак характеризуються адитивним успадкуванням, то при типовому для багатьох господарств невисокому рівні селекції середня продуктивність стада в основному зберігається. При добрій організації вирощування ремонтного молодняку, цілеспрямованому доборі і підборі, як правило, забезпечується підвищення продуктивних якостей стада в рамках спадкових можливостей породи або типу.

Під терміном гетерозис розуміють можливість помісей і гібридів першого покоління перевищувати за життєздатністю, багатоплідністю та іншими ознаками кращого із батьків. У свинарстві він звичайно спостерігається при різних варіантах схрещування і проявляється у високій життєздатності та витривалості потомства, а часто і у вищій продуктивності порівняно з батьківськими формами при розведенні «в собі». Залежно від особливостей і поєднаності порід, які використовують для схрещування, а також типів і спеціалізованих ліній гетерозис може проявлятися в збільшенні багатоплідності, підвищенні великоплідності поросят, їх збереження і скороспілості, в зменшенні витрат кормів на одержання продукції, поліпшенні м’ясності туш, якісних показників м’яса й сала. Численними науковими дослідженнями і практичними спостереженнями встановлено підвищення деяких ознак продуктивності свиней, яких використовують у господарстві порівняно з чистопородним розведенням, при двопородному схрещуванні на 2,5—6,3 %, при трипородному — на 3,7—9,2 і при гібридизації — на 5,8—13,6 %.

Є багато прикладів зниження кількісних показників окремих ознак продуктивності при схрещуванні. Встановлено, що проміжне успадкування може спостерігатися не тільки при внутріпородному розведенні, а й при схрещуванні, а гетерозис, в свою чергу, може проявлятися і при паруванні чистопородних кнурів і свиноматок. За аналізом даних схрещування виявлена така тенденція: за частотою і рівнем прояву гетерозису провідне місце займають ознаки, які характеризують відтворну здатність свиней, потім — відгодівельні і далі м’ясо-сальні якості.

Отже, можна стверджувати, що чим вищий коефіцієнт успадкування, тим менше гарантії одержати гетерозис за цією ознакою при проведенні внутріпородних або міжпородних парувань.

Інбредну депресію можна вважати як протилежну форму гетерозису. Вона є результатом близьких споріднених парувань (інбридинг), особливо при багатократному і безсистемному їх застосуванні. В свинарстві інбредна депресія може проявлятися в пригніченні росту й розвитку тварин, у зниженні і навіть втраті їх відтворної здатності.

Тісний інбридинг використовують в племінних стадах для одержання гомозиготних генотипів, які стійко передають потомству свої високі задатки продуктивності. Із застосуванням тісного інбридингу (30—40 % по Райту) в США були виведені породи мінесота 1 і мінесота 2. У племзаводі «Ніконовське» Московської області виведені високопродуктивні лінії Леопарда 681, Драчуна 3023 і одержані інші лінії, родини, а також окремі тварини великої білої, брейтовської та північнокавказької порід із рекордною продуктивністю. Цей метод знайшов застосування також в Україні при виведенні у великій білій породі ліній Свата 9471 та Драчуна 65. Поряд з тим слід зазначити, що використання тісного інбридингу є складним селекційним методом, який потребує високої кваліфікації виконавців. Він ґрунтується на чіткому доборі та жорсткому вибракуванні небажаних тварин і комбінацій їх одержання. Безсистемність у застосуванні тісного інбридингу може спричинити негативні наслідки. Як стверджував ще Ч. Дарвін, парування тварин в близьких ступенях родинних зв’язків протягом кількох поколінь призводить до сповільнення росту, ослаблення і неплідності тварин. У племінній роботі також існують такі поняття, як генотип, фенотип, домінування, рецисивність, гомозиготність, гетерозиготність тощо.

Під генотипом розуміють сукупність спадкових задатків (всіх генів) організму, які визначають норму його реакції на умови середовища.

Фенотип — це сукупність всіх ознак і властивостей організму, які доступні для спостереження й аналізу.

Під домінуванням розуміють переважання в прояві однієї ознаки (гена) над іншими.

Рецесивний стан ознаки (гена) вказує, що ця ознака пригнічена, тобто знаходиться в прихованому стані.

Гомозиготним вважають генетично однорідний організм, одержаний у результаті злиття гамет з подібними за даною ознакою генами і тому продукуючий спадково подібні клітини.

Під гетерозиготним розуміють генетично неоднорідний організм, одержаний у результаті злиття гамет з різними генами і продукуючий спадково неподібні клітини.

Зважаючи на це, слід відмітити, що успіх застосування сучасних досягнень науки і практики в селекції свиней залежить від безпосередньої роботи з ними селекціонера. Тільки щоденна копітка робота спеціаліста зі стадом, цілеспрямоване вирощування молодняку, добір і підбір батьківських пар з наступною оцінкою результатів їх парування та повторення правильних поєднань можуть забезпечити стійкі результати продуктивності тварин і удосконалення всього стада в бажаному напрямі.