Технологія вирощування племінного і ремонтного молодняка

Утримання. У практиці племінного свинарства розрізняють зимове і літнє утримання тварин. Взимку їх тримають у свинарниках, а влітку — здебільшого в таборах. На племінних репродукторах промислових комплексів застосовують цілорічне стійлове утримання свиней.

Ремонтних кнурців і свинок утримують окремо в приміщеннях групами по 10 голів. Загальна площа станка з розрахунку на 1 голову повинна становити 1,9 м², а фронт годівлі — 30 см. Підлога в станках асфальтована з дерев'яними настилами поверх твердого покриття або частково решітчаста, під якою влаштовують гнойові канали. В цих каналах розміщують транспортери або влаштовують каскадно-спливну систему видалення гною.

Температура повітря в приміщеннях для молодняка повинна становити 18—22 °С, відносна вологість — не вище 75 %, гранична концентрація вуглекислоти 0,2 %, аміаку — 20 мг/м³, сірководню — 10 мг/м³. Освітленість приміщення повинна бути 30—75 лк, а світловий коефіцієнт — 1:10.

Для підтримання необхідних параметрів повітряного середовища в приміщенні застосовують різні типи вентиляційних установок. Вентиляція з природною тягою (жалюзійно-ліхтарні пристрої та трубні припливно-витяжні) проста в експлуатації і не потребує застосування складних механізмів та додаткових витрат енергії. Вентиляційний комплект серій «Клімат» добре поєднується з калориферами типу КФС, КФБ, КФСО в єдину систему вентиляційно-опалювальних агрегатів і забезпечує підтримку оптимальної температури повітря в приміщенні, видалення шкідливих газів та запобігання конденсації пари.

Біля приміщень обладнують вигульні майданчики з розрахунку 1,5 м² на одну тварину. Для усунення негативних наслідків гіподинамії на' організм молодняка в умовах репродукторів великих комплексів використовують установки для примусового моціону типу «тренажер» (УМС-Ф-80; рис. 45).

Важливе значення для вирощування молодняка міцної конституції з високою продуктивністю має літньотабірне утримання. Переведення тварин у літні табори дає можливість провести капітальний ремонт чи реконструкцію приміщень без порушення технологічного ритму виробництва, дозволяє оздоровити стадо і підвищити продуктивність свиней без додаткових витрат на лікувальні препарати, а також ефективно використати дешеві зелені корми.

Рис. 58. Установка для моціону свиней

Літні приміщення для молодняка будують за типом стаціонарних споруд і розміщують так, щоб їх відкритий бік був захищений від вітрів та прямих променів сонця. Дах навісу роблять з теплозахисного та водонепроникного шару з невеликим нахилом, щоб дощ не потрапляв під навіс. Для будівництва таборів використовують традиційні будівельні матеріали: пісок, глину, цеглу, черепашник, бут, шлакоблок, шифер, дерево. Метал використовують тільки у разі крайньої необхідності.

Табір розміщують на сухих підвищених місцях на відстані 300—500 м від території свиноферми. Це дозволяє готувати в кормоцеху ферми необхідні корми і роздавати їх механізовано в таборі тваринам, а також раціонально використовувати системи енерго- і водопостачання та гноєсховище.

Табір повинен бути обгороджений і відділений від житлового району санітарно-захисною зоною не менше 500 м. Навколо табору висаджують дерева і кущі. Із дерев особливої уваги заслуговують грецький горіх і тополя. Листя грецького горіха виділяє фітонциди, які пригнічують розвиток мух, грибкових спор та мікроорганізмів. Тополя добре переносить наявність у повітрі диму, пилу і шкідливих газів. На листях одного дерева за рахунок клейкої речовини і ворсинок затримується 20—80 кг пилу і сажі. Із протипожежних міркувань хвойних дерев у зоні табору не висаджують. Із кущів у таборах рекомендують висаджувати бузок, акацію жовту, жимолость, декоративну і садову смородину.

На території табору, крім виробничих приміщень (навісів), розміщують: приміщення для персоналу з місцем для переодягання, туалет, пересувну естакаду або спеціальний візок-трап, дез-бар'єр, відкритий протипожежний резервуар, збірник для господарсько-фекальних стічних вод.

Навіс табору являє собою спрощену будівлю з прилеглим з одного чи з обох боків відкритим майданчиком і кормовим проїздом (рис. 46).

Рис. 46. Навіс не 300 голів молодняка

Корми для молодняка готують у кормоцеху ферми, а до табору їх підвозять і роздають тваринам мобільними кормороздавачами. Водо- і електропостачання забезпечують за рахунок загальнофермерських мереж. Для напування застосовують, автонапувалки або спеціальні корита. Гній з вигульного майданчика видаляють бульдозером у бетоновану поперечну траншею.

У літні табори переводять молодняк при середньодобовій температурі +8—10 °С і вище. При тимчасових похолоданнях використовують у нічні часи підстилку із соломи хлібних злаків. Тварин розміщують у клітки групами (роздільно за статтю) до 25 голів. Площа на 1 тварину під навісом 0,8, а на вигульному майданчику — 2,2 м², фронт годівлі — 30 см.

Поблизу таборів сіють люцерну, конюшину або інші бобові чи бобово-злакові трави, запроваджують зелений конвеєр. Для випасання молодняка виділяють ділянку на відстані 1,5—2 км, яку розбивають на загони і використовують їх у певній послідовності. Огорожа на пасовищах повинна бути легкою, переносною і дешевою. В окремих господарствах застосовують електрозагорожу. Норма площі пасовища на 1 голову молодняка залежить від урожайності зеленої маси та фази вегетації і орієнтовно становить 2,5—5 м² за добу. Пасуть молодняк ранком і увечері по 1,5— 2 год, під час спеки тварини повинні знаходитися під навісом.

Годівля. Необхідною умовою одержання міцного молодняка з добре розвиненою мускулатурою, кістяком та внутрішніми органами є повноцінна годівля. Для нормального росту й розвитку в організм молодняка повинні надходити всі поживні речовини в необхідній кількості та оптимальному співвідношенні. Дефіцит однієї чи кількох поживних речовин може спричиняти зниження продуктивності тварин і розлад важливих життєвих функцій їх організму. Раціональна годівля племінного молодняка ґрунтується на знанні потреби організму в поживних речовинах і поживності кормів.

Для одержання продуктивності і забезпечення життєдіяльності організму (робота внутрішніх органів і мускулатури, підтримання температури тіла) необхідно, щоб раціони молодняка містили достатню кількість енергії. «Енергетичну цінність раціону молодняка нормують за вмістом у ньому кормових одиниць, обмінної енергії, сухої речовини і концентрації клітковини у сухій речовині.

Відповідно до існуючих норм годівлі з розрахунку на 100 кг живої маси в раціонах для свинок протягом вирощування від 40 до 80 кг повинно міститися 4,4 корм. од., при вирощуванні від 80 до 120 кг — 2,8, в раціонах кнурців — відповідно 5 і 3 корм. од.; сухої речовини — 3,6; 2,5 і 4; 2,7 кг при концентрації енергії 1,22 та 1,10 корм. од. у 1 кг сухої речовини, або 1,05 і 0,95 корм. од. у сухому кормі.

Для попередження надлишкового споживання енергії і ожиріння необхідно протягом вирощування підвищувати вміст клітковини в раціонах. У період вирощування від 40 до 80 кг вміст клітковини у сухій речовині повинен становити 5,4 %, а від 81 до 120—150 кг — 8,1 %, або в сухому кормі — відповідно 5,5 і 7 %.

Встановлено, що недостатній рівень енергетичного живлення — 40—50 % від норми затримує статеву зрілість свинок на 46 днів (Андерсон А., 1977). Для забезпечення енергетичного рівня кормові раціони для ремонтного молодняка повинні містити не менше 70 % концентрованих кормів за поживністю (Трончук І. С., 1990).

Ремонтний молодняк необхідно забезпечувати достатньою кількістю протеїну. При цьому враховують не тільки його загальний зміст, а й біологічну повноцінність, тобто наявність і необхідне співвідношення у ньому незамінних амінокислот. Незамінними для свиней є такі амінокислоти, як лізин, метіонін, триптофан, аргінін, гістидин, лейцин, ізолейцин, фенілаланін, треонін та валін. Вони обов'язково повинні надходити з кормом. Дефіцит зазначених амінокислот стримує синтез білкових речовин та інших (замінних) амінокислот. Для нормального розвитку ремонтного молодняка його раціони повинні містити 106—107 г перетравного протеїну на 1 корм. од. Його потреба становить (% від сухої речовини): протеїну — 17,4, лізину — 0,73, метіонін + цистин — 0,44 при живій масі 40—80 кг і при живій масі від 80 до 120—140 кг — відповідно 16,3; 0,69 та 0,41.

Високою біологічною цінністю білка характеризуються корми тваринного походження (рибне та м'ясокісткове борошно, незбиране й збиране молоко). Вони багаті на лізин, метіонін, цистин, містять достатню кількість триптофану та інших незамінних амінокислот. Із кормів рослинного походження високою біологічною цінністю протеїну відзначаються соя, горох і люпин. Однак із-за наявності в них антипоживних речовин (інгібітора трипсину, сапоніну, уреази, ліпоксидази та ін.) використання їх можливе після додаткової підготовки до згодовування.

Важливе значення має рівень мінерального живлення. Із усіх мінеральних речовин особливу увагу приділяють забезпеченню молодняка кальцієм і фосфором. Відомо, що 99 % кальцію і близько 80 % фосфору тіла тварини міститься в скелеті та зубах, тому дефіцит цих елементів затримує ріст і розвиток молодняка.

При недостатньому забезпеченні організму вітаміном D, кальцієм і фосфором та при порушенні співвідношення цих елементів у молодняка спостерігають рахіт. Оптимальним співвідношенням кальцію до фосфору для молодняка свиней вважають 1,2—2:1. Добрими джерелами кальцію є зелені бобові корми, рибне, м'ясо-кісткове борошно і молоко, а фосфору — зерна злакових культур, рибне та кісткове борошно, молоко.

Калій, натрій і хлор містяться в рідинах та м'яких тканинах ї підтримують в клітинах осмотичний тиск, регулюють реакцію крові і лімфи, а також обмін йоди в організмі. При дефіциті калію спостерігають аритмію серцевої діяльності, знижений кров'яний тиск, порушення функцій печінки, нирок і запліднюваності яйцеклітин свинок. Багаті калієм рослинні корми, особливо молода трава й коренеплоди. Дефіцит натрію і хлору попереджають введенням у раціон кухонної солі.

Значну фізіологічну роль в організмі тварин відіграють мікроелементи. Вони входять до складу ферментів і гормонів, які регулюють обмін речовин і ряд важливих життєвих функцій. Залізо — складова частина гемоглобіну, міоглобіну, каталази та трансферинів. Дефіцит заліза й міді викликає анемію і затримку росту молодняка. Йод входить до складу молекул гормонів щитовидної залози. Катіони магнію, марганцю, цинку активують або стримують дію ряду ферментів. Дефіцит цинку призводить до затримки росту молодняка, анемії і знижує відтворну здатність тварин. Кобальт входить до складу вітаміну В₁₂ та інсуліну, активує кровотворні процеси, прискорює ріст, синтез нуклеїнових кислот і м'язових білків. Цинком багаті сінне борошно, пшеничні висівки, рибне борошно, а кобальтом — ріпаковий шрот, дріжджі, пшеничні висівки та рибне борошно. Для запобігання порушенню обміну речовин через нестачу мікроелементів до складу раціонів їх вводять у вигляді солей.

Крім мікроелементів, до біологічно активних речовин відносять вітаміни. При авітамінозах спостерігають порушення обміну речовин, зниження опірності організму проти захворювань, відставання в рості та порушення відтворної функції. При нестачі в організмі свинок вітамінів у них затримується настання статевої зрілості, порушуються статеві цикли, знижується кількість дозрілих яйцеклітин та їх життєздатність. Вітаміни необхідні для секреції статевих гормонів, під дією яких відбувається розвиток генітального апарата свинок і його нормальне функціонування. Встановлено, що включення до раціонів комплексу вітамінів А, D і С значно підвищує відтворну функцію яєчників.

Для стимулювання засвоєння вітамінів А, D і Е раціони молодняка повинні містити достатню кількість таких незамінних жирних кислот, як лінолевої, ліноленової та арахідонової.

Годують ремонтний молодняк за визначеними нормами (табл. 63, 64). До раціонів включають концентровані, соковиті та зелені корми відповідно до зони кормовиробництва.

Залежно від зональних особливостей кормовиробництва питома вага концентрованих кормів у раціонах ремонтного молодняка повинна становити 70—85 %. Зернові корми ремонтному молодняку згодовують у вигляді зерносумішей або комбікормів. На племінних репродукторах великих комплексів молодняку згодовують повнораціонні комбікорми без інших кормів, а в решті господарств згодовують комбікорми-концентрати в складі раціонів із соковитими та зеленими кормами.

Таблиця 68

Норми годівлі ремонтних кнурців, на 1 голову за добу (Калашніков О. П. та ін., 1985)

Відповідно до державного стандарту при виготовленні комбікормів для ремонтного молодняка рекомендовано середній помел — залишки на ситі з діаметром вічок 3 мм не більше 10 %.

У комбікорми для ремонтного молодняка вводять до 25 % ячменю, 30—35 — кукурудзи, до 10 — вівса, 5—7 — кормових дріжджів, 7—12 — екструдованого зерна бобових, білково-вітамінних добавок (БВД) — 10—15 %. До комбікорму не слід включати бавовниковий і ріпаковий шроти, пшеницю. Додаючи кормову мучку та висівки із неї, обмежують їх до 40 %, трав'яне борошно — до 10 %.

При згодовуванні зерна бобових (гороху, кормового люпину, сої) добрий ефект дає його баротермічна обробка (екструзія).

Таблиця 64

Норми годівлі ремонтних свинок, на 1 голову за добу (Калашников О. П. та ін., 1985)

В екструдерах зерно бобових під дією температури і тиску перетворюється в пластичну масу, а зерна крохмалю втрачають свою структуру, більша його частина желатинується, а частина — розчеплюється до декстринів. При цьому інактивується інгібітор трипсину, підвищується дія травних ферментів і, як наслідок, підвищується перетравність протеїну та енергетична поживність кормів.

Соковиті корми використовують у раціонах молодняка здебільшого в сирому вигляді або силосованими. Коренеплоди перед згодовуванням очищають від землі або миють, у гарбузів відламують корінці, подрібнюють до часток 5—10 мм і згодовують у суміші з іншими кормами. Картоплю дають у запареному вигляді, але готують її тільки на одну годівлю, бо вона швидко закисає.

Добрим кормом для ремонтного молодняка є комбінований силос. Це високопоживний вітамінний корм, який можна довго зберігати і використовувати в будь-яку пору року. Його закладають у капітальні силосні споруди із концентрованих, соковитих та зелених кормів. Найкраще заготовляти комбісилос на агрегаті АПК-10 продуктивністю до 10 т/год, який забезпечує миття коренебульбоплодів, подрібнення й рівномірне змішування компонентів. Необхідними умовами одержання комбінованого силосу високої якості є дотримання технології його приготування і використання якісної сировини.

Для приготування комбінованих силосів можна використовувати рецепти, розроблені Інститутом свинарства УААН (Бихун М. В. та ін., 1978).

1. Зерно кукурудзи — 45 %, цукрові буряки — 30, гарбузи — 20, трав'яне борошно з люцерни — 5, консервант бісульфат натрію з бензоатом натрію — 0,3%. У 1 кг силосу міститься 0,54 корм. од., 32 г перетравного протеїну та 20 мг каротину.

2. Зерно кукурудзи — 45%, картопля — 35, отава люцерни — 20, консервант глюкаваморин Пх — 0,5 %. У 1 кг міститься 0,5 корм. од., 32 г перетравного протеїну та 4,2 % клітковини.

3. Вологе зерно кукурудзи — 55 %, цукрові буряки — 30, трав'яне борошно з люцерни — 5, електролітичний бісульфат натрію — 0,4 % (за масою до всієї суміші). В 1 кг міститься 0,7 корм. од.

4. Качани кукурудзи (подрібнені)—50 %, цукрові буряки — 40, гарбузи — 5, сінне борошно з люцерни — 5. У 1 кг міститься 0,33 корм. од., 23 г перетравного протеїну та 17 мг каротину.

Комбіновані силоси ремонтному молодняку згодовують від 0,5 до 2,5 кг залежно від віку, а також якості силосу й забезпечення іншими кормами.

Поряд з концентрованими і соковитими кормами важливе місце в збалансованій, годівлі молодняка належить зеленим кормам. Для забезпечення свиней зеленими кормами на весняно-літньо-осінній період у господарствах складають зелений конвеєр. Для одержання зеленої маси в ранні строки використовують озиме жито, пшеницю і тритикале, які висівають у суміші з озимою викою, ріпаком.

Із зелених кормів найкращим для свиней є трава люцерни, конюшини та інших бобових, яка містить багато протеїну, каротину, вітамінів та інших біологічно активних речовин. На зрошенні люцерну використовують з другої половини травня до кінця жовтня. Добрі результати при вирощуванні молодняка одержують від згодовування йому багатокомпонентних сумішей у фазі молочної і молочно-воскової стиглості зерна. До сумішок вводять ячмінь, горох, кукурудзу, вику яру, овес та інші культури. Для забезпечення молодняка зеленими кормами восени використовують повторні й післяжнивні посіви.

Орієнтовні раціони для ремонтного молодняка наведені в табл. 65. Ремонтний молодняк залежно від об'єму раціону годують вологими мішанками два-три рази на день.

Таблиця 65

Орієнтовні раціони для ремонтного молодняка на голову за добу кг (Трончук І. С., 1990)

Комбікорми, зернові корми запарюють у змішувачах. Для цього їх засипають у заповнені гарячою водою (70—90 °С) змішувачі при включеній мішалці і після змішування зерносуміші залишають на 3—4 год для запарювання. Якщо зернові корми або комбікорми неякісні, їх варять протягом 30—40 хв. Зелену масу і коренеплоди подрібнюють на пасту або дрібну стружку й додають до запарених комбікормів лише перед роздаванням. Для збереження вітамінів зелені корми, коренеплоди і комбінований силос додають у змішувачі після охолодження запарених концкормів до 35—40 °С.

Оцінка і відбір ремонтного молодняка. Ремонтний молодняк відбирають з приплоду тварин провідної селекційної або племінної групи не менше 2 кнурців і 3 свинок з одного гнізда. Попередній відбір молодняка проводять у 2-місячному, а остаточний — у 4-місячному віці. Відбирають здорових поросят живою масою не нижче вимог І класу, які мають не менше 12 нормально розвинених сосків.

Протягом вирощування ремонтний молодняк періодично оглядають і оцінюють за походженням та ознаками, власної продуктивності.

Оцінка за походженням передбачає врахування цінності батьків за їх сумарним бонітувальним класом. Багаторічний досвід спеціалістів свідчить, що оцінка за походженням є недостатньою, оскільки високий рівень продуктивності батьків та їх потомства часто не збігається.

Розвиток ремонтного молодняка контролюють за живою масою і довжиною тулуба, його зважують щомісячно, а також на початку і в кінці облікового періоду.

Довжину тулуба тварин вимірюють при живій масі 100±5 кг мірною стрічкою за середньою лінією спини від потиличного гребеня до кореня хвоста. Показник визначають з урахуванням поправки 0,2 см на 1 кг живої маси, зменшуючи чи збільшуючи фактичну довжину залежно від меншої чи більшої живої маси відносно до 100 кг.

Вік при досягненні кнурцями і свинками живої маси 100 кг визначають за формулою:

_________

де Х—вік при досягненні живої маси 100 кг, діб; В—вік тварини на день останнього зважування, діб; М — жива маса тварини на день останнього зважування, кг; П — середньодобовий приріст живої маси за обліковий період, кг.

Одержаний результат розрахунку округлюють до цілого числа. При досягненні кнурцями і свинками живої маси 100 кг у них прижиттєве вимірюють товщину шпику. Промір беруть по лінії хребта на 10—11 см за холкою, що відповідає рівню 6—7-го грудних хребців. Для вимірювання застосовують механічні шпикоміри і ультразвукові прилади УТ-40 СЦП, «Соніктест», ПУДС тощо (рис. 59, 60). Для підвищення надійності вимірювання на місце виміру наносять контактну рідину (автол, гліцерин, касторове масло).

Вимірювання товщини шпику допускається при відхиленні живої маси тварини від 100 кг на 5 %, тобто в межах від 95 до 105 кг. Якщо при вимірюванні жива маса була меншою або більшою 100 кг, то одержаний результат перераховують на масу 100 кг, беручи до уваги, що при збільшенні чи зменшенні живої маси на 1 кг товщина шпику відповідно збільшується або зменшується на 0,3 мм. Так, якщо при живій масі 95 кг товщина шпику була 27 мм, то при масі 100 кг вона буде становити (27+50,3 мм) = 28 мм.

Рис. 59. Шпикомір конструкції Білоруського НДІ тваринництва

Оцінка за власною продуктивністю ґрунтується на кореляції генотипу й фенотипу і рівень цих зв'язків виражають коефіцієнтом успадкування. Внаслідок низького успадкування оцінка відтворної здатності за власною продуктивністю не дає бажаних результатів. Оцінка молодняка за ознаками відгодівельної і м'ясної продуктивності, яким властиві дещо вищі коефіцієнти успадкування, ефективна. Крім цього, така оцінка значно прискорює селекційний процес, оскільки вже до 8—10-місячного віку молодняка селекціонер мав результати оцінки скороспілості та товщини шпику, тобто ознак, які характеризують відгодівельну й м'ясну продуктивність.

Встановлено, що рангова кореляція за відгодівельними якостями, оціненими за генотипом і фенотипом кнурів, становила 0,4, що пояснюється значними відмінностями в умовах оцінки. Однак за м'ясними якостями, незважаючи на різні умови оцінки, рангова кореляція за товщиною шпику досягала 0,8. Кореляція за віком досягнення живої маси 100 кг між кнурами-сибсами, вирощеними в племзаводі і на контрольній станції, становила 0,87 (Березовський М. Д., Королех М. М., 1987).

За кількістю одночасно поліпшуваних ознак продуктивності розрізняють комплексну і переважаючу селекції. Комплексна селекція передбачає одночасне поліпшення ознак відтворної, відгодівельної і м'ясної продуктивності, її різновидністю є селекція за індексами, до яких включені числові значення ознак у певному співвідношенні з урахуванням генетичних параметрів. Селекційний індекс дає можливість однією величиною оцінювати тварин за комплексом ознак і одночасно їх поліпшувати. На основі одержаних по кожній тварині селекційних індексів вираховують середній індекс по групі кнурців і свинок. Тварин, селекційний індекс яких вище середнього по групі; залишають на ремонт стада, решту виранжировують.

У спеціальній літературі можна знайти опис багатьох селекційних індексів, але для практики селекції мають значення лише ті індекси, вагові коефіцієнти яких є функцією коефіцієнтів успадкування, стандартного відхилення, ступеня детермінації ознаки і селекційного диференціалу. До них можна віднести селекційний індекс, розроблений М. В. Михайловим (1987):

У = 0,375(240 – Х₁) + 0,101(Х₂ – 430) + 7,863(36,4 – Х₃),

де У — числове значення індексу; Х₁ — скороспілість ремонтного молодняка; Х₂ — середньодобовий приріст; Х₃ — товщина шпику (прижиттєве).

Рис. 60. Ультразвуковий прилад ПУДС

Використання наведеного індексу при відборі ремонтного молодняка великої білої породи дало можливість підвищити значення селекційного індексу від 0 у 1973 р. до 75,2 одиниці в 1985 р. Зміни за включеними до індексу ознак становили: за скороспілістю — від 240 до 217 діб, середньодобовим приростом — від 430 до 530 г, товщиною шпику — від 36,4 до 26 мм. Значення селекційного індексу, одержані розрахунковим шляхом і на основі селекційного експерименту, фактично збігалися.

Однак багаторічний досвід селекції свиней за комплексом ознак поряд з успіхами виявив і ряд недоліків. На думку Ю. В. Лебедєва (1978), комплексна селекція насамперед стримує темп поліпшення основних ознак на тому чи іншому етапі розвитку свинарства, оскільки поліпшувати одну ознаку або групу схожих завжди легше і швидше, ніж всі ознаки разом. Поліпшення стад і порід за комплексом ознак призвело до втрати значною мірою генетичної різноманітності не тільки між стадами однієї породи, а й між породами. Крім цього, виявилося, що об'єднати в одному генотипі високу відтворну, відгодівельну і м'ясну продуктивність свиней надзвичайно важко.

Переважаюча селекція ґрунтується на поліпшенні одного або кількох взаємопов'язаних ознак продуктивності при підтриманні інших на постійно середньому рівні. Вона дає можливість прискорити селекційний процес і створити в породі спеціалізовані групи тварин, відселекціоновані за відгодівельними і м'ясними якостями. Крім цього, під впливом переважаючої селекції в породі підсилюється генетична різноманітність, що є обов'язковою умовою її прогресу.

Про ефективність переважаючої селекції, проведеної протягом чотирьох поколінь, свідчать дані М. Д. Березовського (1990). Встановлено, що ефект відбору за обмеженою кількістю ознак був значно вищим, ніж за комплексом ознак. За чотири покоління різниця становила: за скороспілістю — 11,7 доби, середньодобовим приростом — 52,1. Розрахунки показали, що для підвищення продуктивності потомства кнурів на 10 % при комплексній селекції потрібно до 20 років проти 12 років спеціалізованої селекції. Отже, переважаюча селекція у 1,5 раза ефективніша порівняно з традиційною комплексною.

При переважаючій селекції основна частка селекційного тиску припадає на одну ознаку. Тому для оновлення стада основних свиноматок при комплексній селекції необхідно значно більше ремонтних свинок, ніж при переважаючій. Про це свідчать розрахунки, зроблені Ю. В. Лебедєвим (1978). Вони передбачають 50 % селекційного тиску за селекційними ознаками і 10 % (від основного стада) —за неселекційними (табл. 66).

При комплексній селекції для 30% оновлення стада основних свиноматок (100 голів) необхідно відібрати й поставити на вирощування у 4-місячному віці 280 ремонтних свинок. При досягненні живої маси 100 кг їх наполовину вибраковують за середньодобовим приростом і наполовину за товщиною шпику, залишаючи для парування 70 голів. Від 60 з них одержують опорос, оцінюють, знову наполовину вибраковують і після цього 30 кращих свиноматок вводять у основне стадо замість вибулих.

Для 30%-ного оновлення основного стада свиноматок при селекції за товщиною шпику у 4-місячному віці необхідно відібрати 110 свинок. При досягненні ними живої маси 100 кг 10 голів вибраковують за середньодобовим приростом і наполовину за селекціонованою ознакою, залишаючи для парування 50 свинок. Від 40 з них одержують опорос і після оцінки його результатів 30 кращих за багатоплідністю свиноматок вводять в основне стадо. Наведені дані є орієнтовними, але вони дають можливість проводити розрахунки відбору ремонтного молодняка для конкретних умов того чи іншого господарства залежно від методу селекції.

Таблиця 66

Відбір ремонтних спинок яри комплексній і переважаючій селекції (з розрахунку на 100 основних свиноматок)

Вирощування і оцінка кнурів в умовах елеверу. Необхідність оцінки племінних кнурів зумовлена їх впливом на генетичний прогрес стад свиней. Вплив кнурів особливо виріс із впровадженням у. виробництво штучного осіменіння, при якому від одного плідника одержують до 10 тис. поросят. Про значення оцінки племінних якостей кнурів свідчить досвід датських спеціалістів. За даними Є. В. Коряжнова (1977), у 1925 р. в племзаводах Данії було 50 % елітних кнурів, а до 1964 р. їх кількість збільшилася до 97 %. Відповідно цьому виробництво бекону вищих сортів зросло від 35 до 82 %.

Основним і найбільш точним методом оцінки племінних якостей кнурів є відгодівля їх потомства на контрольно-випробних станціях. Про значне поширення цього методу в практиці племінних господарств стримується рядом причин.

Для оцінки племінних кнурів необхідні контрольно-випробні станції, а їх мережа недостатня, оскільки будівництво станцій пов'язане із значними матеріальними витратами. Метод контрольної відгодівлі передбачає забій потомства, незважаючи на те, що серед них є тварини з високою продуктивністю. Крім цього, він дає можливість оцінювати кнурів у пізньому віці, коли від них вже одержано багато потомства, а деякі з них уже вибули із стада.

У зв'язку з цим для ранньої оцінки й прогнозування якості плідників розроблена оцінка кнурів за власною продуктивністю в умовах спеціалізованих станцій (елеверів). Така оцінка ґрунтується, як уже зазначалося, на тому, що власна продуктивність (фенотип) відображає якість потомства (генотип) приблизно на 20—40 % за відгодівельною і 30—60 % за м'ясною продуктивністю.

До основних завдань елеверу входять: контрольне вирощування і комплексна оцінка кнурів з наступною їх реалізацією племінним господарствам; підготовка і підвищення .кваліфікації техніків штучного осіменіння свиней.

Оптимальну потужність елеверу визначають з урахуванням потреби племінних господарств, станцій і пунктів штучного осіменіння в кнурах та його пропускної здатності, яка становить 2—2,5 тури за рік. Державною програмою впровадження зональних систем розведення передбачено будівництво елеверів у кожній області. Нині елевер діє в дослідному господарстві Інституту свинарства УААН.

Будівля спеціалізованої станції включає:

приміщення для вирощування кнурців при індивідуальному або малогруповому утриманні з вигульними майданчиками і механічною установкою для моціону тварин;

манеж для привчання кнурців до садки на чучело і одержання від них сперми;

лабораторію для оцінки якості сперми кнурців та її придатності до заморожування;

допоміжні приміщення для обслуговуючого персоналу (спеціалістів, лаборантів, операторів) і для зберігання кормів та механізмів;

навчальну лабораторію для підготовки і перепідготовки техніків штучного осіменіння свиней.

Кнурців для вирощування відбирають у племзаводах попередньо в підсисний період, а остаточно — в 2,5—3-місячному віці. За живою масою вони повинні бути елітними і не мати вад будови тіла.

Кнурців, що надійшли на елевер, розміщують по два у станок. Наявність у ньому, двох годівниць і фіксуючого пристрою дає можливість індивідуально визначати витрати кормів. Вигульні майданчики розміром 2×8 м споруджені вздовж зовнішніх стін приміщення.

Годують тварин двічі на добу повнораціонними комбікормами заводського виробництва. Напування досхочу. Норми годівлі повинні забезпечувати середньодобовий приріст протягом вирощування не менше 600—650 г.

Кнурців щомісячно зважують і окомірно оцінюють їх за будовою тіла. Тварини, які за живою масою не відповідають вимогам І класу і які мають вади екстер'єру, підлягають вибракуванню. Обліковий період триває від 30 до 100 кг. Товщину шпику і довжину тулуба вимірюють відповідно до діючих стандартів в межах від 95 до 105 кг.

Таблиця 67

Шкала оцінки сперми кнурців

Починаючи із 5—5,5-місячного віку, кнурців привчають до садок на чучело. Це роблять вранці до годівлі. Після набуття кнурцями умовного рефлексу сперму від них одержують в манежі. Сперму оцінюють за кольором, запахом, консистенцією, густотою, об'ємом еякуляту, рухливістю і концентрацією сперміїв відповідно до інструкції по штучному осіменінню свиней.

Якість сперми кнурців оцінюють за 10-бальною шкалою (табл. 67). Вимоги шкал наведені за даними В. П. Рибалка, та інші.

Підсумковий бал за кожен показник якості спермопродукції встановлюють на підставі середніх даних із трьох контрольних еякулятів, одержаних від кнурців 5—6-місячного віку.

Середній бал за якість спермопродукції визначають діленням загальної суми балів на 5. При середньому балі за якість спермопродукції нижче 3 молодих кнурців вибраковують незалежно від рівня продуктивності.

Комплексну оцінку кнурців проводять за показниками власної продуктивності і якості спермопродукції за 10-бальною шкалою (табл. 68).

За результатами оцінки кожного показника визначають суму балів по кожній тварині. На підставі комплексної оцінки залежно від суми балів кнурців розподіляють на чотири категорії: перша — 46—60 балів, друга — 26—45, третя — 16—25 і четверта — 15 і менше балів. Тварин першої, другої і третьої категорій через облплемоб'єднання реалізують у племінні господарства, станції штучного осіменіння і товарні господарства, а четвертої — вибраковують.

Таблиця 68

Шкала оцінки продуктивності кнурців

Оцінка кнурців за власною продуктивністю в умовах елевера дає можливість прискорити селекційний процес, оскільки до 6—7-місячного віку вже відома оцінка тварини та її призначення. Крім цього, вона розширює об'єм перевірки плідників, оскільки на 12 оціночних місцях на станції можна оцінити 12 кнурів за власною продуктивністю і тільки одного за якістю потомства.