Відгодівля свиней

Свині на відгодівлі становлять основну частину поголів'я товарної ферми, займають багато приміщень і споживають близько 70 % загальної кількості кормів. Тому рентабельність свинарства значною мірою визначається раціональною організацією виробництва й інтенсивністю відгодівлі. До основних факторів, які визначають ефективність відгодівлі, належать порода, здоров'я, вік тварин, годівля, корми тощо.

Порода. Свині вітчизняних та більшості зарубіжних порід, а також їх помісі характеризуються високою скороспілістю і придатністю для всіх видів відгодівлі. При інтенсивній відгодівлі до 7—8-місячного віку тварини досягають живої маси 100—120 кг, витрати на 1 кг приросту становлять не більше 4,5 корм. од. Свині, які протягом ряду поколінь безсистемне розмножувалися і вирощувалися в умовах недогодівлі і поганого утримання, такої маси досягають тільки у віці старше року при витраті на 1 кг приросту 8—10 корм. од. і більше. М'ясо таких свиней грубе, з товстим шаром підшкірного сала. При поліпшенні годівлі та умов утримання скороспілість у них дещо підвищується, але все таки залишається нижчою, ніж у тварин, яких систематично селекціонували на підвищену скороспілість та високу якість м'яса і які були вирощені в умовах повноцінної годівлі та доброго утримання. Рентабельність свинарства залежить від одночасного поліпшення умов годівлі, утримання, заміни малопродуктивних тварин високопродуктивними.

Таблиця 69

М'ясні та відгодівельні якості потомства кнурів за лініями та свиноматок за родинами

Навіть у рамках однієї породи спостерігається велика різниця у відгодівельних та м'ясних якостях, які зумовлені спадковими особливостями ліній та родин свиней.

У дослідах В. С. Патрова та В. П. Журавльова, проведених у радгоспі «Пролетарій» Калінінської області (Росія), встановлено що молодняк, який належав до різних ліній та родин, на відгодівлі суттєво відрізнявся за цілим рядом ознак (табл. 69).

Результати дослідів показують, що у стаді радгоспу є великий селекційний потенціал, який дає можливість. поліпшувати скороспілість свиней та їх м'ясні якості.

Відгодівля помісних свиней, одержаних у результаті схрещування двох заводських порід, при повноцінній годівлі дає кращі результати, ніж відгодівля чистопородних вихідних тварин. За скороспілістю помісний молодняк на 10—20 % переважає чистопородних ровесників, живої маси 100—120 кг помісі досягають на 15—20 днів раніше і на 1 кг приросту витрачають на 0,4—0,6 корм. од. менше, ніж тварини вихідних порід. Ще більший ефект гетерозису дає гібридизація.

Зокрема, за даними Молдавського НДІ тваринництва та ветеринарії (Гучь Ф. А., та Рощаховський В. В., 1983), від трипородних свиноматок (велика біла  ландрас  естонська беконна) та кнурів спеціалізованої м'ясоокорочної лінії було одержано молодняк, який за скороспілістю та м'ясними якостями набагато перевершував чистопородних і помісних підсвинків вихідних порід. Гібридний молодняк живої маси 100 та 120 кг досягав відповідно у 172- та 193-денному віці, або на 23 та 32 дні раніше, ніж молодняк великої білої породи, і на 19 та 7 днів раніше, ніж помісні підсвинки.

Середньодобовий приріст за час відгодівлі у гібридів досяг 728 та 785 г, або на 11 і 15 % більше, ніж у чистопородних, і на 7 та 12 % більше, ніж у помісей. На 1 кг приросту гібридний молодняк витратив відповідно 3,57—3,77 корм. од., або на 0,42—0,46 корм. од. менше, ніж чистопородний, і на 0,34—0,42 корм. од. менше, ніж помісі. Особливо слід відмітити значне поліпшення м'ясних якостей у гібридних підсвинків, забитих при досягненні живої маси 100, 120 та 130 кг. Товщина підшкірного шпику на рівні 6—7-го грудних хребців знижується відповідно до 27; 29 та 34 мм, або на 5—9 мм менше, ніж у підсвинків великої білої породи. Вміст м'яса у тушах гібридів становить відповідно 62,6; 59,1 та 56,3 % або в усіх випадках відповідає вимогам стандарту на м'ясних свиней і на 7,6—7,3 % більше, ніж у тушах свиней великої білої породи, забитих при досягненні живої маси 100, 120 та 130 кг.

Здоров'я. Незалежно від породи тільки здорові, конституціональне міцні тварини мають високу скороспілість та добрі показники оплати кормів продукцією. Свині, уражені легеневими, шлунково-кишковими та інвазійними захворюваннями, характеризуються низьким приростом живої маси і в 2—3 рази гірше здорових тварин оплачують корми продукцією. Молодняк, добре розвинутий в підсисний період та після відлучення, швидко відгодовується.

Вік тварин. Залежно від інтенсивності розвитку у свиней м'язової, кісткової та жирової тканин, що пов'язано з віком, виділяють три періоди відгодівлі.

Перший період — від народження тварини до 7—8-місячного віку. В цей період посилено розвивається м'язова та кісткова тканини, відкладення жиру незначні. При забої 7—8-місячних свиней одержують напівсальні м'ясні туші, м'ясо ніжне, містить жирові прошарки, товщина сала 3—4 см. В окремих випадках свині цього віку можуть бути відгодовані і до жирних кондицій.

Другий період — від 7—8- до 12—14-місячного віку. Нарощування м'язової та кісткової тканин продовжується, але вже повільно, збільшується відкладання жиру. При забої тварин у кінці цього періоду відгодівлі одержують напівсальні м'ясні туші, м'ясо ніжне, містить жирові прошарки, товщина сала 4—6 см. В окремих випадках свині цього віку можуть бути відгодовані і до жирних кондицій.

Третій період — від 14—16-місячного віку до забою тварин. У таких свиней майже повністю припиняється ріст м'язової та кісткової тканин. Весь надлишок поживних речовин, які надходять в організм, використовується для відкладання жиру. У цей період від свиней одержують жирне м'ясо з товстим шаром підшкірного сала (більше 6 см).

Кастрація кнурів перед початком їх відгодівлі давно стала обов'язковим заходом, що сприяє успіху відгодівлі, а після кастрації кнур стає спокійним, не турбує інших тварин, краще поїдає корми, витрачає менше енергії, приріст живої маси і забійний вихід підвищуються. М'ясо стає значно ніжнішим та смачнішим, специфічний запах, властивий м'ясу некастрованих самців, зникає.

Утримання. При утриманні свиней в одній секції великими групами (по 300—500 тварин і більше) середньодобовий приріст живої маси знижується, тривалість відгодівлі, оплата кормів продукцією і загальна собівартість свинини підвищуються. З метою інтенсифікації відгодівлі в більшості спеціалізованих свинарських господарств свиней на відгодівлі розміщують в станках по 25—30 голів. При повноцінній годівлі свині на відгодівлі досягають 110—120 кг у 220—230-денному віці (табл. 70, 71, 72) при середньодобовому прирості живої маси 550—650 і витратах на 1 кг приросту 4 корм. од. При утриманні в станках по чотири тварини 100 кг живої маси можна досягти за 180 днів і раніше при середньодобовому прирості 700—800 г та витратах на 1 кг приросту менше 4 корм. од.

Таблиця 70

Результати відгодівлі свиней при утриманні їх різними групами (І. Мю Голосов, І. І. Заболотний, С. І. Плященко)

Таблиця 71

Результати відгодівля свиней при різній щільності їх розміщення

Таблиця 72

Середньодобові прирости маси свиней на відгодівлі при різній температурі, г

Годівля. Неповноцінність раціону за вмістом енергії, протеїну, незамінних амінокислот, вітамінів і мінеральних речовин призводить до зниження середньодобового приросту живої маси, збільшення тривалості відгодівлі, перевитрати кормів і підвищення собівартості свинини. Найвигідніша в більшості випадків інтенсивна відгодівля свиней, яка забезпечує одержання 600—700 г середньодобового приросту. При цьому на 1 кг приросту витрачають мінімальну кількість корму і собівартість свинини буває низькою.

Інколи економічно виправдано одержувати невисокий середньодобовий приріст живої маси, застосовувати тривалий період відгодівлі і перевитрату поживних речовин при використанні малоцінних, але дуже дешевих кормів (харчові відходи та побічні продукти різних виробництв), ніж одержувати високий приріст при годівлі дорогими кормами. Це питання необхідно вирішувати, виходячи з конкретних умов.

Залежно від стану кормової бази в господарстві відгодовувати свиней можна тільки концкормами або сумішшю різних кормів (концкорми, соковиті й грубі корми, харчові відходи тощо). На великих комплексах найінтенсивнішим є концентратний тип відгодівлі свиней спеціальними комбікормами, збалансованими за всіма елементами живлення.

Для швидкого нарощування виробництва м'яса та при відсутності концкормів у більшості господарств доцільно використовувати корми власного виробництва та змішаний тип годівлі, при якому концкорми становлять 50—70 %, соковиті корми, трава та харчові відходи — 25—45, трав'яне борошно і зернові відходи — 3,5 % від загальної поживності раціону. Харчові відходи в раціоні свиней на відгодівлі можуть досягати 30—45 % загальної його поживності. Практика свідчить, що кращі результати одержують при згодовуванні свиням напіврідких кормів (вологість не більше 65—75 %). Згодовування рідких кормів не сприяє одержанню високого приросту живої маси. Якщо вологість мішанок становить 50—62 %, то загальна кількість сухих речовин раціону в. перерахунку на одну тварину за добу зменшується на 40—50 %. Свині відчувають голод і за 1—1,5 год до годівлі й протягом 1—1,5 год після неї дуже непокояться. В результаті середньодобовий приріст знижується. При годівлі сухими кормами відзначають їх великі витрати, знижується споживання й зменшується приріст.

Вплив кормів на якість свинини. Всі корми за впливом на якість м'яса й сала розділяють на три групи.

Перша група — це корми, які сприяють одержанню свинини високої якості. Із зернових до них відносять ячмінь, пшеницю, жито, горох, люпин, просо, із соковитих — моркву, цукрові, напівцукрові та кормові буряки, гарбузи, комбінований силос; із зелених кормів — люцерну, конюшину, сераделу, еспарцет, вико- та горохово-вівсяні суміші; з кормів тваринного походження — збиране молоко, сколотини, сироватку, м'ясне й м'ясо-кісткове, у невеликій кількості — рибне борошно. Ці корми також ослабляють негативну дію деяких інших кормів.

Друга група — гречка, кукурудза, пшеничні висівки, картопля, патока, картопляна м'язга. При відгодівлі свиней винятково на цих кормах одержують м'яке сало та несмачну свинину. Якщо раціони свиней на 50—60 % (за загальною поживністю) складаються з кормів другої групи, а іншу частину становлять корми першої, то одержують м'ясо доброї якості.

До третьої — відносять корми, які .різко погіршують якість м'яса та сала із-за високого вмісту рослинних жирів та сильного специфічного запаху. До таких кормів відносять сою, овес, макуху, шроти, барду, рибу та борошно з неї (при великих дозах), відходи рибної промисловості. При включенні в раціон відгодівельних свиней значної кількості цих кормів одержують свинину дуже низької якості, яка непридатна для консервування та тривалого зберігання.

Якщо корми цієї групи в раціоні становлять не більше 25% (за загальною поживністю) і не менше 50 % припадає на корми першої групи, то можна одержувати м'ясо досить доброї якості (для цього за два місяці до забою корми третьої групи з раціону вилучають).

Окремі інгредієнти комбікормів, які добре збалансовані за елементами живлення, на якість свинини негативно не впливають.

У зв'язку з переходом народного господарства країни на ринкові відносини значення якісних характеристик м'яса буде постійно зростати, тобто якість продукту буде визначати ціну на нього, а значить, і на економічні показники виробництва продукту.

За кордоном проведена значна робота щодо вивчення впливу окремих кормів на продуктивність свиней та якість продукції. За даними І. Єсперсена та Я. Клаусена (15), які вивчали свинарство Данії, ячмінь, пшениця, жито та овес сприятливо впливають на якість свинини. Якщо у концентрованому кормі міститься більше ніж 1/3 кукурудзи, то свинина стає маслянистою. Невелика кількість коренеплодів позитивно впливає на якість свинини; згодовування їх у великих кількостях збільшує період відгодівлі і надає дряблості та м'якості шару шпику в хребетній частині. Варена картопля при годівлі в помірних дозах надає свинині щільності, білого кольору та приємного смаку. При посиленій годівлі буряками дещо сповільнюється процес відгодівлі, а шпик у ділянці хребта стає значно м'якшим, ніж при годівлі зерном та збираним молоком. Використання м'ясо-кісткового борошна при посиленій годівлі буряками також негативно впливає на консистенцію і вигляд свинини. Годівля харчовими відходами також значною мірою негативно впливає на якість одержаної свинини.

Особливий інтерес являє собою протеїнова підгодівля. Встановлено, що збиране молоко є найбагатшим протеїновим кормом, якщо необхідне виробництво свинини найвищої якості (за смаком, чистотою, білим кольором та щільністю консистенції).

Свині, які одержують у вигляді протеїнової підгодівлі сироватку, розвиваються так само добре, як і при годівлі збираним молоком, і від них одержують свинину доброї якості.

При заміні відвійок рибним борошном слід враховувати, що коли в останньому міститься, більш як 7 % жиру, воно зовсім непридатне для відгодівлі свиней.

При годівлі свиней рибним борошном, яке містить близько 2 % жиру, одержують свинину незадовільної якості. Але знежирене рибне борошно при невеликих даванках не погіршує якості свинини. Бекон від свиней, яких годували таким борошном, майже не відрізняється від бекону тварин, які одержували у вигляді протеїнової підгодівлі збиране молоко. Якщо при дослідженні ні в одній із проб бекону від свиней, яким давали збиране молоко, не було виявлено неприємного смаку, то в деяких пробах бекону від тварин, що одержували дуже знежирене рибне борошно, було відмічено рибний присмак і саме у тих випадках, коли свиням у великих кількостях згодовували соковиті корми. Навіть у таких випадках, коли рибне борошно не використовували після досягнення підсвинками живої маси 60 кг, все таки не вдалося уникнути його негативного впливу на якість бекону (табл. 73).

Таблиця 73

Вплив згодовування концентрованих кормів, багатих на білки, на консистенцію і смак свинини

Примітка. Багате жиром рибне борошно містить більше 7 %, а дуже знежирене — близько 0,5 % жиру.

Слід завжди пам'ятати, що коли при годівлі свиней дуже знежиреним рибним борошном досягнуті добрі результати, можливість погіршення якості свинини не виключена.

Дослідження датських вчених показали, що замінювати збиране молоко багатими на протеїн кормами рослинного походження можна повністю, оскільки вплив цих кормів на смакові якості свинини є в основному нейтральним.

При годівлі люпиновим шротом та горохом також одержують якісну свинину. Соєвий шрот надає свинині доброї консистенція і доброї якості. З невеликою кількістю збираного молока чи сироватки він надає свинині відмінної якості.

Значною мірою на смак свинини впливає дрібна риба та відходи рибопереробної промисловості. М'ясо свиней, які одержували до 30—40 кг відходів рибопереробної промисловості, в деяких випадках може мати присмак риби навіть при забої після досягнення живої маси 90 кг. При дослідженні впливу корму та режиму годівлі на якість свинини слід звертати увагу не лише на консистенцію шпику, а й на колір свинини, бо не властивий м'ясу колір часто супроводжується м'якою консистенцією, причому частіше зустрічається у свиней при відгодівлі в холодних приміщеннях.

Одним з поліпшуючих якість свинини кормом є цукор. Годівля цукром завжди підвищує якість свинини. Якщо в останню добу перед забоєм дати свині 1—2 кг цукру чи меляси, то свинина матиме свіжий і приємний смак, а трішки просолена буде мати приємний аромат. На результати відгодівлі значною мірою впливає вітамін Віз, який міститься в кормах тваринного походження (в рослинних кормах він звичайно відсутній).

Антибіотики — це специфічні продукти життєдіяльності мікроорганізмів, тварин і рослин, які мають протимікробну дію, тому у звичайних кормах вони відсутні. При годівлі антибіотиками молодих свиней, особливо взимку, приріст живої маси значно збільшується, а витрати кормів зменшуються. Використання антибіотиків влітку та при повноцінній годівлі менш ефективне.

Механізм дії антибіотиків ще остаточно не з'ясований. Більшість дослідників вважають, що безпосередньої участі в обміні речовин антибіотики не беруть, а лише впливають на нього посередньо, стимулюючи чи гальмуючи розвиток різних мікроорганізмів, які знаходяться в шлунково-кишковому тракті. Відмічають, що при вживанні антибіотиків свині п'ють багато води і швидко жиріють.

Найчастіше в свинарстві використовують ауреоміцин, стрептоміцин, тераміцин, пеніцилін; рідше — біовіт-40 та біовітін-80 (біоміцинові препарати).

У годівлі свиней також слід широко використовувати дешеві та ефективні відходи, які одержуються при приготуванні лікарських антибіотиків. З раціону свиней антибіотики вилучають за 1—1,5 міс до забою.

Строки забою свиней. Збільшення виробництва свинини та зниження її собівартості потребують одержання від кожної свиноматки якнайбільшої кількості живих поросят. Витрати кормів на одержання та вирощування молодняка до постановки його на відгодівлю слід враховувати при визначенні витрат кормів на одиницю продукції. Очевидно, що зі збільшенням маси реалізованого після відгодівлі молодняка витрати з розрахунку на її одиницю зменшуються.

Так, при вирощуванні від свиноматки за рік 16 поросят на кожного підсвинка 4-місячного віку до постановки на відгодівлю витрачають близько 230—240 корм. од. При реалізації молодняка, який досяг живої маси 50 кг, з розрахунку на 1 кг останньої припадає 4,8 корм. од.; при реалізації молодняка живою масою 90 кг — 2,6; 120 кг — тільки 2 корм. од.

Спеціальні дослідження та практика господарств свідчать, що забій свиней живою масою менше 90 кг економічно недоцільний, оскільки значно збільшується собівартість продукції.

При сучасних цінах на беконну свинину найбільш економічно вигідно реалізувати молодняк беконної кондиції при досягненні ними 95—100 кг, а частину молодняка відгодовувати до 110—120 кг. У кожному конкретному випадку питання про строки продажу молодняка уточнюють залежно від виробничого завдання та попиту на свинину певної якості, від стану кормової бази та інших господарських умов.

М'ясна відгодівля. У практиці свинарства нашої країни м'ясна відгодівля є найпоширеніша. На відгодівлю ставлять молодняк у 3—4-місячному віці при досягненні живої маси 30—40 кг. Відгодівлю ведуть залежно від прийнятої технології до 100—120 кг, при цьому товщина шпику над 6—7-м грудними хребцями не повинна перевищувати 4 см. Для відгодівлі придатний молодняк усіх порід та помісі від різних поєднань порід. Як правило, молодняк порід м'ясного напряму продуктивності відгодовують до досягнення живої маси 110—120 кг, м'ясо-сального — 100—110, сального — 90—100 кг. Саме відгодівля до таких вагових категорій економічно найдоцільніша.

При м'ясній відгодівлі метою є одержання від молодняка високого приросту і добрих м'ясних туш із соковитим ніжним м'ясом та невеликою кількістю щільного підшкірного сала.

Найвигідніша м'ясна відгодівля тоді, коли приріст живої маси свиней становить 600—700 г за добу і молодняк досягає живої маси 100—120 кг у 6,5—7,5-місячному віці при витраті на 1 кг приросту не більше ніж 4,0—4,4 корм. од.

Із-за недостатньої кормової бази в багатьох господарствах відгодівлю свиней ведуть при низьких середньодобових приростах живої маси, що подовжує строки відгодівлі, збільшує витрату на виробництво свинини. Крім того, подовження строків відгодівлі за рахунок неповноцінної годівлі негативно впливає на якість свинини, бо вона стає грубою та жирною. Якість туш, тобто вміст у них м'яса та сала, змінюється залежно від віку тварин, рівня годівлі та умов утримання. У таблиці 74 наведено дані про склад приросту в різні вікові періоди (за Доброхотовим Г. М. та Нетесою А. І.).

Таблиця 74

Склад приросту свиней залежно від віку, %

Таблиця 75

Норми потреби молодняка при м'ясній відгодівлі

У складі приросту молодих свиней питома вага води значна у результаті того, що приріст у молодому віці відбувається в основному за рахунок м'язової тканини, яка включає 70 % води. При збільшенні в складі приросту питомої маси жиру вміст води знижується, калорійність свинини підвищується. Молодняк, одержаний від схрещування двох і більше високопродуктивних порід свиней, при інтенсивній відгодівлі проявляє значно вищий приріст, як правило, з меншими витратами кормів і в короткі строки досягає реалізаційної живої маси порівняно з вихідними породами. Молодняк при м'ясній відгодівлі вгодують згідно з науково обґрунтованими нормами (табл. 75). У країні залежно від кліматичних та господарських умов склалися такі типи годівлі свиней: концентратний, концентратно-картопляний, концентратно-коренеплідний, концентратно-силосний, відгодівля з використанням харчових відходів. Тип годівлі суттєво впливає на структуру раціону (табл. 76).

Таблиця 76

Орієнтовна структура раціонів для м’ясної відгодівлі свиней, % за загальною поживністю

Концентратний тип годівлі поширений у регіонах, де переважає виробництво зернових культур, і на великих свинарських підприємствах незалежно від місця їх розташування. Зернові корми краще згодовувати у вигляді спеціальних комбікормів, які забезпечують одержання максимального приросту. Такі корми виробляють на спеціалізованих комбікормових заводах або за спрощеною рецептурою безпосередньо в господарствах (табл. 77).

Концентратно-картопляний тип годівлі практикують у Білорусі, на заході Росії та України, де вирощують велику кількість картоплі. Картопля є добрим вуглеводним кормом, органічна речовина якого засвоюється на 90 %, але бідним на протеїн, мінеральні речовини і вітаміни.

У зв'язку з тим, що картопля містить мало білка, в раціони необхідно включати високопротеїнові корми — горох, макуху, відвійки, рибне та м'ясо-кісткове борошно, а для забезпечення вітамінами — трав'яне борошно з бобових культур, а в літній період — зелену масу.

Згодовують картоплю у запареному та розм'ятому вигляді в суміші з концкормами. При великій питомій вазі картоплі в раціоні свиней рекомендується годувати не менше трьох разів на добу. Орієнтовні раціони для годівлі свиней при м'ясній відгодівлі наведено в таблиці 78.

У районах, де вирощують велику кількість цукрових буряків, частину їх використовують для годівлі свиней в натуральному вигляді, як компонент у комбінованому силосі та в сухому вигляді. Крім коренеплодів, використовують також гичку буряків. До раціону молодняка на відгодівлі буряки можна вводити у кількості (за Волкоп'яловим Б. П.):

Табличка

Сухі цукрові буряки можна використовувати як концентрований корм у суміші з ячмінною чи кукурудзяною дертю.

Враховуючи недостатній вміст у цукрових буряках протеїну, кальцію, фосфору та вітамінів для балансування зерново-бурякових раціонів, за цими компонентами рекомендується використовувати спеціальні білково-мінерально-вітамінні добавки (табл. 79).

Таблиця 77

Склад (% за масою) та поживність комбікормів для м'ясної відгодівлі

При використанні буряків слід пам'ятати, що в процесі зберігання їх поживність значно знижується і тому доцільно згодовувати буряки в натуральному вигляді восени та в першій половині зими, а в другій половині зими та весною згодовувати у складі комбінованого силосу. Вводити їх в раціони можна в таких же кількостях, як і натуральні коренеплоди (табл. 80).

Напівцукрові та кормові буряки також можна використовувати при м'ясній відгодівлі, але використання їх менш ефективне із-за порівняно малої поживності цих коренеплодів.

Беконна відгодівля. Це особливий вид м'ясної відгодівлі, при якому до якості продукції (а з цього і до відібраних тварин та кормів) пред'являють високі вимоги.

Беконом називають свинину, одержану від молодих тварин і виготовлену у вигляді спеціально розроблених та просолених особливим способом напівтуш, з яких видалені хребет і лопатки. М'ясо рівномірно пронизане прошарками жиру (так зване мармурове). Виготовляють бекон на спеціальних фабриках чи в особливих цехах великих м'ясокомбінатів.

Для беконної відгодівлі відбирають тварин, які характеризуються скороспілістю і у 3-місячному досягають живої маси 25—30 кг. Перевагу надають свиням з розтягнутою середньою частиною тулуба, оскільки із середньої частини туші одержують бекон вищого сорту (з лопаткової ділянки й окорока бекон буде гіршої якості). Закінчують відгодівлю при досягненні тваринами 6—7-мі-сячного віку та живої маси 90—100 кг. Для цього молодняк потрібно годувати згідно з нормами з розрахунком одержання середньодобового приросту 400—500 г на початку і 600—700 г — в кінці відгодівлі (табл. 81). На 1 корм. од. раціону повинно припадати перетравного протеїну на початку 120—140 г і в кінці відгодівлі — 90—100 г.

Таблиця 78

Орієнтовні раціони для м'ясної відгодівлі свиней при зерново-картопляному типі відгодівлі

Від підсвинків, які досягли у 5-місячному віці живої маси 75—90 кг, одержують надто водянисте м'ясо, яке непридатне для виготовлення якісного бекону та тривалого його зберігання. Якщо зазначеної маси тварини досягають у 9—10-місячному віці і старше, то м'ясо стає грубим, з нього можна одержати тільки бекон II сорту. Для виробництва бекону непридатні пізньоспілі свині, молодняк, що відстає в рості, кнурці некастровані або кастровані в 3—4-місячному віці, поросні та ті, що опоросилися, свиноматки.

Таблиця 79

Рецепти БВМД для м'ясної відгодівлі свиней по зонах України, % за масою (за Коваленком М. А., Паламаренком І. К.)

* У літній період трав'яне борошно заміняють пшеничним.

На якість бекону значною мірою впливають також корми. За два місяці до забою в раціон тварини слід максимально збільшити частку кормів, які поліпшують якість продукції: ячменю, гороху, проса, коренеплодів, трави бобових рослин, відвійок, сколотин, молочної сироватки. Економічно вигідніша беконна відгодівля молодняка на пасовищі при інтенсивній підгодівлі силосом, концкормами та побічними продуктами переробки молока.

Найбільшого розвитку беконна відгодівля набула в господарствах Балтії. Так, у середньому по Естонії з розрахунку на 100 ц м'яса, проданого державі, 62 % припадало на свинину, з них 75—80 % — на частки високоякісного бекону. В середньому на одного підсвинка, якого відгодовують до беконних кондицій від 2- до 7-місячного віку (від 15 до 95 кг) витрачають 400 корм. од.

Таблиця 80

Орієнтовний раціон для м'ясної відгодівлі на цукрових буряках

Особливу агу необхідно приділяти забезпеченню беконного молодняка повноцінним протеїном. Беконну відгодівлю молодняка, як і м'ясну відгодівлю, можна організовувати на концентрованих, концентратно-картопляних та концентратно-коренеплідних раціонах.

У районах Нечорноземної зони Росії, українського та білоруського Полісся беконний молодняк відгодовують на раціонах, в складі яких концкорми становлять 60—70 %, а інша частина раціону складається з картоплі, коренебульбоплодів та зелених кормів.

При беконній відгодівлі насамперед необхідно враховувати вплив окремих кормів на якість продукції. Кращий бекон одержують при відгодівлі молодняка комбікормом, до складу якого входять ячмінь, жито, просо. Дуже якісним кормом, що підвищує щільність сала і забезпечує одержання бекону з доброю мармуровістю, є горох. Дуже добре на якість свинини впливають відвійки. При їх використанні одержують бекон вищої якості. Державні комбікормові заводи виготовляють спеціальні комбікорми для беконної відгодівлі.

Таблиця 81

Норми потреби основних поживних речовин для беконної відгодівлі свиней на 1 голову за добу

Відгодівля свиней до жирних кондицій. До жирних кондицій відгодовують вибракуваних молодих та дорослих свиноматок і кнурів. При добрій організації така відгодівля дуже ефективна і рентабельна, що дає можливість одержувати свинину без значних витрат дорогих кормів.

Дорослі вибракувані тварини при інтенсивній відгодівлі здатні за 2,6—3 міс. збільшувати свою початкову масу на 50—60% при середньодобових приростах 800—1000 г.

Головна мета відгодівлі свиней до жирних кондицій — нагромадження у тілі тварин жиру, для чого їх відгодовують в основному вуглеводистими кормами. Для дорослих відгодівельних свиней повною мірою достатньо, коли в раціоні на 1 корм. од. буде припадати 60—70 г перетравного протеїну. При відгодівлі свиней до жирних кондицій в раціони можна включати досить різноманітні корми: зерно і зерновідходи, картоплю, буряки, силос, комбісилос, трав'яне борошно, траву, відходи харчової промисловості (картопляну м'язгу, жом, барду тощо).

Незважаючи на те, що головний тип відгодівлі у нас — інтенсивна м’ясна відгодівля, в деяких господарствах продовжують відгодовувати молодих свиней до жирних кондицій. Як свідчать наука і практика, така відгодівля призводить до зниження її інтенсивності, підвищення витрат кормів на одержання свинини і тому не може вважатися економічно оправданою.

Технологічні особливості утримання свиней на відгодівлі. Технологія відгодівлі свиней у спеціалізованих свинарських підприємствах значно відрізняється від технології на невеликих фермах.

Для успішної відгодівлі свиней важливе значення мають розміри станків, фронт годівлі, спосіб обгородження станків тощо.

Розміри станків повинні відповідати величині групи тварин та оптимальній щільності їх розміщення. Так, для одержання високих приростів і зменшення витрат кормів оптимальною є група в 10—15 голів. З практики передових свинарських господарств відомо, що кращі результати одержують при гніздовому утриманні молодняка на відгодівлі. При формуванні груп поросят з кількох гнізд можна рекомендувати з'єднувати три гнізда у дві групи, що відповідно і становитиме 12—15 голів у станку.

Для одержання високих приростів кращим фронтом годівлі вважається такий, при якому на кожну тварину є окреме місце біля годівниці. Якщо виходити з нормативних вимог, згідно з якими для свиней на відгодівлі площа для відпочинку повинна бути 0,5—0,7 м², а глибина станка — до 3,5 м, то для кожної тварини необхідно мати 0,3 м годівниці.

При груповому утриманні свиней на відгодівлі з меншим фронтом годівлі відповідно зменшується середньодобовий приріст, значно погіршується використання кормів.

Свиней відгодовують від 30—35 кг до 120—125 кг протягом 160—175 днів. Годівля регламентована, дворазова—ранком і вечором. При формуванні групи на відгодівлю різниця в живій масі не повинна перевищувати 2—4 кг. У процесі відгодівлі переформування груп не рекомендується.

Важливе значення має вибір матеріалу для виготовлення годівниць. Дерев'яні годівниці швидко спрацьовуються і з цієї причини їх рідко виготовляють з деревини. Годівниці із заліза довговічніші, але коштують дорого. Залізобетонні, незважаючи на порівняно високу міцність, досить швидко руйнуються під дією лугів. Кращі годівниці з азбестоцементних труб, які розпилюють уздовж на дві частини. Вони мають гладеньку поверхню, гігієнічні, стійкі проти дії кислот і лугів, міцні та довговічні.

Огорожу станків для відгодівлі роблять суцільну (цегла, залізобетонні плити, метал).

Інколи станки роблять комбінованими як за виготовленням, так і за використанням матеріалів.

Гратчасті огородження сприяють кращому обміну повітря в станках, забезпечують нагляд за тваринами, економічніші за витратами будівельних матеріалів. Але в станках із гратчастими перегородками тварини ведуть себе-неспокійно, роблять спроби «встановити контакт з особинами, які знаходяться в сусідньому станку».

У станках із суцільними перегородками свині ведуть себе спокійно, а для випорожнення вибирають окрему частину площі станка. У результаті цього в таких станках значно чистіше, а гігієнічні умови утримання кращі.

Міжстанкові перегородки краще робити з двох частин — суцільної та ґратчастої. Суцільну перегородку монтують з таким розрахунком, щоб відокремити станки у тій їх частині, де тварин відгодовують, а гратчасту — над гнойовим каналом.

Огорожу в передній частині станка роблять з кутового заліза, труб або стального прута. Вона може бути нерухомою або рухатися в нижній частині з таким розрахунком, щоб можна було позбавити тварин можливості діставати до годівниці під час роздавання кормів або її прибирання чи миття.

Огорожі подібного типу добре зарекомендували себе в багатьох великих свинарських підприємствах країни.

Жива маса свиней, яких знімають з відгодівлі. В умовах промислового виробництва свинини одним з актуальних питань є доцільність підвищення живої маси тварин у кінці відгодівлі.

В останніх рекомендаціях жива маса свиней у кінці відгодівлі .повинна становити близько 100 кг. До важчих кондицій свиней відгодовувати не рекомендується, оскільки після досягнення зазначеної маси свині в основному приростають за рахунок жирової частини туші. При цьому витрати кормів значно зростають.

Протягом останніх років як у нас, так і за кордоном значно І підвищилася м'ясність свиней, що дає можливість одержувати м'ясні туші при більшій передзабійній масі. На промислових комплексах з річним виробництвом 54 і 108 тис. відгодівельних свиней за рік проектом передбачається зняття свиней з відгодівлі живою масою 112—118 кг.

У більшості країн з розвинутим свинарством жива маса свиней в кінці відгодівлі підвищилася (Угорщина—117 кг, Польща— 115 кг). В Англії 30 % свинини одержують від свиней, яких | забивають при живій масі 260 англійських фунтів, або 118,5 кг.

Слід зазначити, що дійсно з підвищенням маси тварин витрати кормів на виробництво одиниці приросту дещо збільшуються. Але показник витрат кормів на одиницю приросту не відбиває повних витрат кормів на виробництво свинини, оскільки не охоплює витрат кормів до постановки на відгодівлю, а також на годівлю маточного поголів'я. Необхідно враховувати не тільки корми за період відгодівлі, а й всі корми на виробництво свинини.

Збільшення живої маси свиней при забої до 120 кг вигідніше : при одночасному підвищенні інтенсивності відгодівлі. Відомо, що процес інтенсивного жироутворення починається з 6—7-місячного віку і старше.

Тому для одержання м'ясних туш необхідно, щоб свині досягали живої маси 120 кг у 7—8-місячному віці.

Щоб забезпечити виробництво високоякісної м'ясної свинини при живій масі 120 кг у кінці відгодівлі необхідно:

вести селекцію на високу м'ясність в усіх породах та створювати спеціалізовані батьківські й материнські форми для схрещування в системах гібридизації;

ширше використовувати гібридизацію в товарних свинарських господарствах;

розробити оптимальну технологію відгодівлі на повноцінних раціонах, що забезпечить підвищення інтенсивності відгодівлі.

ВИРОБНИЦТВО СВИНИНИ В НЕСПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ГОСПОДАРСТВАХ

У нашій країні створена різноманітна структура свинарських господарств. Питома вага різних неспеціалізованих господарств у виробництві свинини досить висока і вони суттєво впливають на формування м'ясного балансу. Основна частка неспеціалізованих господарств припадає на сільськогосподарські підприємства. Середні розміри свинарських ферм становлять близько 1,5—2,5 тис. голів. У багатьох спеціалізованих господарствах (колективних і державних) по виробництву одного із видів тваринницької або рослинницької продукції створені невеликі свинарські ферми, в багатьох випадках для власних потреб, які мають 25—50 свиноматок.

Свинарство дуже поширене в присадибних господарствах. Останнім часом створюються фермерські господарства. Розведення свиней в умовах фермерських господарств, безумовно, потребує глибоких знань біології тварини і розробки нових технологій розведення і утримання з урахуванням специфіки нових форм господарювання. Набирає розвиток виробництво свинини в підсобних господарствах підприємств і організацій.

Всі ці організаційні форми виробництва продукції свинарства мають як загальні, так і відмінні особливості. Загальними є годівля, розведення, зоогігієна утримання, відмінними — організація праці, питання відтворення, технології переробки свинини.

ВИРОБНИЦТВО СВИНИНИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНИХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ

Обсяг виробництва свинини в сільськогосподарських підприємствах зумовлюється наявністю кормової бази. План виробництва розраховується з урахуванням наявності ріллі. В середньому з розрахунку на кожний гектар ріллі можна одержувати, 1 ц свинини. Для цього треба мати не більше чотирьох основних і чотирьох перевірюваних свиноматок на 100 га ріллі й забезпечити одержання не менше 18 поросят за рік від основної і 8 — від перевірюваної тварини. Відгодовуючи їх до досягнення живої маси 110—120 кг, виробляють близько 110 ц свинини на 100 га ріллі, а з урахуванням відгодівлі вибракуваних однієї основної і трьох перевірюваних свиноматок — до 115—120 ц.

Інтенсивне використання свиноматок з підвищеною збереженістю приплоду дає можливість різко підвищити виробництво свинини на 100 га ріллі.

У багатогалузевих господарствах, де займаються розведенням кількох видів сільськогосподарських тварин, які не конкурують між собою у використанні концентрованих кормів, щільність свинопоголів'я можна значно збільшити.

Виробничі групи свиней. В усіх типах господарств стадо свиней складається із різних статево-вікових груп, співвідношення між якими за поголів'ям зумовлено напрямом, розмірами і особливостями господарства. Тривалість перебування тварин у виробничих групах залежить від віку і виробничого призначення.

Кнури плідники. Цю виробничу групу створюють у племінних і репродукторних господарствах. Кількість кнурів у групі залежить від чисельності маточного поголів'я і способу парування. У неплемінних господарствах при відсутності або недоцільності із-за значної відстані користуватися послугами станції штучного осіменіння також-створюють групи кнурів-плідників. Навантаження на плідника в умовах цілорічного інтенсивного його використання (два рази на тиждень) при природному паруванні 50—70 свиноматок на рік. Кнурів використовують протягом 4—5 років. При штучному осіменінні кількість Свиноматок, запліднених спермою одного кнура, може десягати 300—400 голів за рік. Що річний ремонт батьківської групи повинен становити від 25 % у племінних господарствах до 40 % у товарних. Кожного року групи основних кнурів замість вибракуваних тварин поповнюють за рахунок перевірюваних.

Основні свиноматки. До виробничої групи включають дорослих тварин, призначених для одержання молодняка. Групу основних свиноматок формують із тварин, які перевірені за результатами першого опоросу і проявили високі відтворні якості, підтвердивши свій генетичний статус. У господарствах багатоплідність свиноматки повинна бути не нижче 10—12 поросят, а великоплідність — не нижче 1,2 кг. Молочність свиноматок повинна досягатиме 48—52 кг.

На колективних фермах свиноматок використовують протягом 2,5—4,0 року. Щорічний ремонт стада маточного поголів'я становить 30—40 %. Щодо віку, то 50 % свиноматок повинні бути 2—3-річні, 35 % — 3—4-річні, свиноматок старшого віку повинно бути не менше 15 %. Така структура дає можливість використовувати більшість тварин у період їх максимальної продуктивності, а цінних свиноматок використовувати протягом тривалішого часу для реалізації їх генетичного потенціалу.

Перевірювані свиноматки — група молодих тварин, яких оцінюють за фенотипом у період від визначення першої поросності до відлучення поросят першого опоросу. Після цього свиноматок переводять до основного стада або вибраковують і направляють на відгодівлю. Для забезпечення високої ефективності відбору на кожну основну свиноматку, яку заміняють, повинно бути дві перевірювані.

При вибракуванні із стада 30—40 % основних свиноматок необхідно мати стосовно основних близько 70—100 % перевірюваних тварин. Групу перевірюваних свиноматок формують від найбільш продуктивних батьків, яких вирощують як племінних тварин і осіменяють у 9—10-місячному віці при досягненні живоїд маси 110—120 кг. Перевірюваних свиноматок треба осіменяти спермою перевірених дорослих кнурів. Це забезпечує значно вірогіднішу оцінку самих перевірюваних свиноматок. Молоді тварини, які до відлучення мають не менше 9 здорових поросят при 90— 95 %-ній збереженості і молочність не нижче 48 кг, можуть бути переведені в основне стадо.

Залежно від фізіологічного стану свиноматок ділять на кілька груп: холостих (яких готують до парування); умовно поросних; заключного періоду поросності і підсисних.

У групу свиноматок, яких готують до парування чи осіменіння, відбирають молодих, добре розвинених свиноматок, переведених із групи ремонтного молодняка, а також тих, що опоросилися зразу після відлучення поросят або після неплідного першого осіменіння. Період підготовки свиноматок до осіменіння триває від 7 до 40 днів. Тварин, які не запліднилися протягом двох статевих циклів, а також тих, що протягом двох опоросів характеризуються низькими відтворними і материнськими якостями, вибраковують.

До групи умовно поросних свиноматок включають всіх осіменених. Якщо протягом 32 діб після осіменіння свиноматка не реагує на пробника, її вважають заплідненою.

Заключний період поросності триває 75—78 діб після того, як визначили, що умовно поросні тварини є фактично заплідненими.

У групу підсисних свиноматок переводять за 6—7 днів до опоросу. Лактаційний період залежно від прийнятого в господарстві може становити 60, 45 або 26 днів. На свинофермах із закінченим циклом виробництва лактаційний період досягає 45—60 днів. '

Поросята-сисуни — це поросята від народження до відлучення.

Відлучені поросята — молодняк у віці від 45—60 до 106—120 діб.

Ремонтний молодняк — група кнурців і свинок, яких відібрали на вирощування до першого парування (кнурців) або, встановлення першої поросності (свинки) і призначені для заміни вибракуваних тварин основного стада.

Свині на відгодівлі — молодняк, призначений для відгодівлі від 3—4-місячного віку до 7—8 міс, а також вибракувані дорослі тварини з основного стада або перевірювані свиноматки.

Організація відтворення. План парування тварин складають залежно від планування опоросів. Опороси можуть бути рівномірними, тобто цілорічними, або сезонними. Цілорічні і сезонні опороси повинні мати туровий характер, тобто бути дружними.

Рівномірні опороси, як правило, планують на великих комплексах і фермах. Для невеликих товарних ферм колективних і приватних господарств доцільно застосовувати турові сезонні опороси, терміни яких приурочують до найсприятливішої пори року і до підвищеного попиту населення на покупку молодняка для приватних підсобних господарств. На цих фермах опороси основних свиноматок доцільно одержувати в січні—лютому і в червні—липні, а перевірюваних — навесні — у березні, квітні,, травні. При такій організації турів максимально використовується сприятлива пора року — у першому півріччі одержують до 70 % річного приплоду, а поросят вирощують в умовах табірного випасання на повноцінних зелених дешевих кормах. У весняний період найбільший попит на молодняк у сільського населення, яке намагається до зими відгодувати свиню в умовах присадибного господарства. Поросята другого туру (червень — липень) до настання зими стають міцними, добре використовують соковиті осінні корми і при інтенсивній відгодівлі на м'ясо у січні, лютому або березні досягають забійних кондицій.

Сезонна форма виробництва свинини дуже ефективна для господарства, але не виправдовує себе з позиції споживача м'яса. Тому існування промислових свинарських комплексів з цілорічним рівномірним виробництвом свинини є об'єктивною необхідністю, що диктує споживач. Невеликі ферми з явно вираженою сезонністю можуть бути тільки доповненням до великих комплексів і не становлять для них конкуренції.

Структура стада вказує на співвідношення виробничих (статево-вікових) груп свиней, зумовлене природним процесом відтворення і виробничим напрямом господарства, тобто його спеціалізацією. Відтворення стада буває простим і розширеним. У господарствах за певних умов відтворення може бути простим протягом кількох років або розширеним. Можливі випадки скорочення поголів'я свиней у зв'язку із спеціалізацією по основній галузі. Залежно від напряму господарства в цілому або окремо свиноферми структура стада може суттєво варіювати. Остання дуже динамічна в процесі виробництва протягом року. У племінних господарствах структура в основному стабільна.

На товарних свинофермах господарств із закінченим циклом виробництва виробничі групи свиней у структурі стада в середньому становлять, %: кнури — 1,0, основні свиноматки — 6, перевірювані — 6—7, поросята до 2-місячного віку — 25, поросята 2—4-місячного віку — 17—22, ремонтний молодняк — 6—8, відгодівельне поголів'я — 30—40 (табл. 82).

У спеціалізованих відгодівельних господарствах, оскільки все відгодівельне поголів'я купують в інших господарствах, кнурів і свиноматок у структурі стада немає.

Формування стада. Стадо свиней повинно відповідати високим продуктивним якостям і забезпечувати генетичний прогрес у своєму розвитку. Свиноферма повинна бути укомплектована конституціональне міцними тваринами високопродуктивних ліній і родин. Для свиноматок з міцною конституцією характерний більший строк використання і від них одержують міцне життєздатне потомство.

Від свиноматки за рік необхідно мати не менше двох опоросів, щоб одержати від неї 2 т свинини або більше. Для кнурів-плідників, особливо при інтенсивному використанні, вимоги до міцності конституції дуже високі.

Таблиця 82