Відбір та підбір у свинарстві

У системі племінної роботи відбір і підбір є важливими способами удосконалення окремих стад і порід у цілому. Проте особливого значення в племінній справі надають відбору. Під відбором розуміють плановий зоотехнічний спосіб виділення для наступного розведення тварин, кращих за продуктивними і племінними якостями, пристосованих до існуючих технологій виробництва, і вибракування гірших, менш цінних тварин. Відбір — це основа селекційно-племінної роботи в стаді.

У свинарстві розрізняють відбір масовий та індивідуальний.

Масовий відбір – це відбір кращих тварин із популяції на підставі їх фенотипової оцінки. Він є найбільш простим, оскільки відбирають тварин лише за екстер’єром, конституцією, розвитком, продуктивністю, не проводячи індивідуальної оцінки тварин.

Ефективність такого відбору залежить від успадкованості ознак.

При низькому успадковуванні він є малоефективним, і навпаки.

Найбільш широко використовується у товарному свинарстві.

Індивідуальний є основною формою відбору в племінному свинарстві. Він включає оцінку тварин не тільки за власною продуктивністю, а й за походженням та якістю потомства. Індивідуальний відбір значно ефективніший масового, він сприяє швидшому процесу вдосконалення стада.

Відбір за походженням. Свиней за походженням оцінюють і відбирають на основі даних їх родоводу. Особливу цінність являють собою тварини, в родоводі яких є більше високопродуктивних предків. Важливе значення має оцінка за походженням молодих кнурців і свинок, продуктивність яких невідома. В практиці племінного свинарства походження молодняку враховують і при його реалізації. Залежно від класу батьків установлюють і ціни на племінних тварин. Використання кнурів і свиноматок з відомими за продуктивною і племінною цінністю батьками та більш далекими родичами сприяє правильному складанню генеалогії стада ї породи в цілому. За родоводом можна визначити, чи застосовували при одержанні даної тварини споріднене парування і в якому ступені.

Відбір за походженням має важливе значення, якщо в родоводі тієї чи іншої тварини є нащадки, оцінені за якістю потомства. Вважають, що при відборі рівноцінних за всіма показниками, наприклад, плідників, перевагу слід віддавати тому, в родоводі якого є предок, що характеризується значно вищою оцінкою за генотипом.

Тандемний (послідовний) відбір. Такий метод застосовують послідовно за кожною ознакою продуктивності. При досягненні бажаної оцінки тієї чи іншої ознаки, проводять відбір за іншим показником продуктивності. Якщо між показниками, за якими проводиться відбір, існує позитивна генетична кореляція ефективність такого методу більш висока і навпаки.

Відбір за селекційними індексами (індексна селекція).

Селекційний індекс – метод оцінки продуктивних якостей свиней за комплексом ознак. Сутність відбору за індексами полягає у використанні інтегрованої оцінки тварин по агрегатному генотипу.

За даними академіка УААН Рибалка В.П. на сучасному етапі розвитку селекції використовується значна кількість селекційних індексів. За інтегрованими показника, які враховуються при такій оцінці, умовно виділяють три групи селекційних індексів. До першої групи входять індекси, які включають тільки репродуктивні якості свиноматок; до другої – індекси з використанням репродуктивних якостей свиноматок і відгодівельних показників молодняку; до третьої групи – відносять об’єднані індекси, які включають забійні і м’ясо-сальні якості свиней.

В практичній роботі досить широко використовується оціночний індекс (М. Д. Березовського, 1978 р.).

де Р – оціночний індекс;

П₀ – кількість поросят при народженні;

П_{21, 60} – кількість поросят в 21 і 60 днів;

W₂₁, W₆₀ – маса гнізда поросят в 21 і 60 днів.

Оцінка і добір ремонтного і племінного молодняка

Для кожного господарства, яке займається відтворенням свиней, незалежно від того, племінне воно чи промислове, якісний ремонт поголів’я — одне з найважливіших завдань щодо поліпшення продуктивності тварин і підвищення прибутковості стада.

Як свідчить практика, при нормальній віковій структурі стада з господарств щорічно за старістю та з інших причин вибуває 25—30 % (у великих свинарських комплексах до 40 %) основних кнурів і свиноматок. Замість тих, що вибувають, в основне стадо надходять молоді, перевірені свинки та кнурці. Від того, як в господарстві організовано вирощування та відбір цього молодняка, і залежить в основному якість стада. Коли замість вибракуваних тварин надходять кращі від них молоді свинки і кнурці, якість основного стада буде поліпшуватися і навпаки, якщо місце елітних та першокласних тварин займуть другокласні або навіть позакласні, то продуктивність стада знизиться. Щоб цього не трапилося, вирощуванню ремонтного молодняка треба приділяти якнайбільше уваги. Відбирають ремонтний молодняк переважно із приплоду зимового опоросу основних свиноматок провідної групи відповідно до плану племінної роботи з окремими лініями, родинами та спорідненими групами. Ремонтний молодняк також залишають від високопродуктивних свиноматок-першоопоросок.

Попередній відбір ремонтного молодняка проводять при відлученні з намічених кращих гнізд. Виділяють здорових тварин, не допускаючи добору із гнізд, де є поросята з кратерними сосками. Жива маса поросят при відборі в племзаводах і племгоспах має бути не нижча вимог першого класу, а кількість нормально розвинених сосків — не менше 12 (6/6).

Ремонтних кнурців відбирають із кращих гнізд провідної групи свиноматок — бажано разом з усіма нормально розвиненими свинками (сестрами), а ремонтних свинок — усіх добре розвинених із кожного наміченого гнізда. Це забезпечить попередню оцінку спадкових якостей батьків за якістю потомства при вирощуванні ремонтного молодняка, а самих ремонтних тварин дозволить оцінити за продуктивністю побічних родичів (сибсів і напівсибсів),

У період вирощування ремонтний і племінний молодняк у 6—9-місячному віці та перед першим паруванням зважують, беруть проміри довжини тулуба й оцінюють за конституцією. Молодняк детально оглядають. Кнурці та свинки не пропорційної будови тіла, криворилі, з неправильним прикусом, із провислою спиною, перехватом за лопатками, слабкими кінцівками, кратерними або нерівномірно розміщеними сосками і кількістю сосків менше 12 одержують незадовільну оцінку екстер’єру і до комплексної оцінки не допускаються.

Ремонтний молодняк при досягненні живої маси 100 кг оцінюють прижиттєве за товщиною шпику. Проміри шпику беруть на рівні 6—7-го грудних хребців, відступивши 5 см вправо або вліво від лінії остистих відростків грудних хребців.

У племінних господарствах у відібраних для реалізації кнурців визначають товщину шпику при живій масі 85—110 кг. При реалізації кнурців товщину шпику перераховують на 100 кг із розрахунку 0,03 мм на 1 кг живої маси -і заносять у племінне свідоцтво.

Оцінка і добір кнурів і маток

Оцінка конституції та екстер’єру. Формується конституція сільськогосподарських тварин під впливом спадковості і умов вирощування молодняка, головним чином годівлі та утримання. З нею тісно пов’язане здоров’я тварини, стійкість проти різноманітних захворювань, скороспілість, тип нервової діяльності, напрям продуктивності.

Конституція свиней проявляється у зовнішніх формах, розвитку окремих частин і органів. Саме зовнішні форми (екстер’єр) тварини свідчать про її конституцію і здоров’я. Встановлено, що рівень продуктивності тварин залежить від екстер’єру і міцності конституції. Знання екстер’єру дає можливість виявити вади будови тіла, які можуть вплинути на вихід продукції. Наприклад, значна вузькотілість і погано виповнений окост вказують на низький вихід м’яса. Слабкий тонкий кістяк, провисла спина, перехват за лопатками свідчать про ніжну, рихлу конституцію, а разом з цим і про низьку продуктивність. Деякі статі екстер’єру (зокрема будова кінцівок) незалежно від наявності інших позитивних екстер’єрних ознак зумовлюють можливість або неможливість дальшого використання тварини в стаді.

Екстер’єр кнурів і свиноматок оцінюють за 5-бальною системою. Хороші показники конституції та екстер’єру — 5 балів, задовільні — 4 і незадовільні — 3 бали і менше.

До тварин, які одержують незадовільну оцінку за конституцією і екстер’єром, відносять тих, що мають кратерні соски, менше 12, або нерівномірно розміщені, надто виражену іксоподібність передніх кінцівок, різкий перехват за лопатками або в крижах, провислу спину, мопсоподібність, криворилість, неправильний прикус, непропорційну будову тіла; короткий тулуб, слабкі кінцівки. Такі тварини подальшій оцінці не підлягають, їх вибраковують із стада.

Клас за конституцію і екстер’єр не виставляють.

Оцінка розвитку дорослих свиней. В племзаводах, племгоспо-дарствах, племінних фермах, племрепродукторах, селянських (фермерських) господарствах і на пунктах штучного осіменіння оцінку розвитку кнурів і свиноматок проводять у стані їх заводської кондиції за живою масою та довжиною тулуба. Тварин зважують перед годівлею з точністю до 1,0 кг. Довжину тулуба вимірюють мірною стрічкою від потиличного гребеня до кореня хвоста з точністю до 1,0 см. Клас за живою масою і довжиною тулуба визначають з урахуванням мінімальних бонітувальних вимог.

У всіх, категоріях господарств кнурів зважують і щорічно беруть промір довжини тулуба на дату народження від 12- до 24-місячного віку. При складанні зведеної-бонітувальної відомості кожного кнура використовують для опрацювання дані останнього зважування і вимірювання.

Свиноматок зважують і беруть у них проміри довжини тулуба на 5—10-й день після опоросу.

Оцінка продуктивності свиноматок. Продуктивність свиноматок оцінюють після одержання від них опоросів за:

багатоплідністю — кількістю народжених живих поросят;

масою гнізда поросят при відлученні у 45- або 60-денному віці.

Класи за ці показники визначають за шкалою, єдиною для першоопоросок і свиноматок з двома опоросами й більше — за середніми показниками всіх врахованих на період бонітування опоросів.

Якщо, при народженні або відлученні кількість поросят становить 6 і менше, то такий опорос вважають «аварійним» і при визначенні середніх показників продуктивності всі його дані вилучають з опрацювання.

Свиноматок не бонітують і вибраковують із стада, якщо вони мають два «аварійних» опороси і більше.

Продуктивність свиноматок оцінюють додатково після проведення контрольної відгодівлі їх потомства за такими показниками:

вік досягнення живої маси 100 кг, дні;

витрати корму на 1 кг приросту, корм, од.;

товщина шпику на рівні 6—7-го трудних хребців, мм;

довжина туші, см.

Класи свиноматок за показники, що характеризують відгодівельні та м’ясні якості потемків, визначають за відповідною шкалою.

Оцінка продуктивності кнурів. Першу оцінку кнура проводять за його власною продуктивністю, зокрема, за віком досягнення живої маси 100 кг і товщиною шпику на рівні 6—7-го грудних хребців. Після опоросу закріплених за кнуром свиноматок його продуктивність оцінюють за багатоплідністю усіх спарованих з ним свиноматок, крім «аварійних» опоросів, і середньою масою потомства у 45- або 60-денному віці. Клас за ці показники визначають не менше як по п’яти свиноматках.

Основною оцінкою продуктивності кнура вважають оцінку його за відгодівельними і м’ясними якостями потомства методом контрольної відгодівлі, куди входять показники:

вік досягнення живої маси 100 кг, днів;

витрати кормів на 1 кг приросту, корм, од.;

товщина шпику на рівні 6—7-го грудних хребців, мм;

довжина туші, см.

Як і по свиноматках, класи кнурів за відгодівельними та м’ясними якостями потомків визначають за шкалою.

Визначення сумарного класу племінних свиней. Відповідно до нової інструкції бонітування свиней, всі породи свиней, яких розводять в господарствах України, розподілені на три групи:

перша — велика біла, українська степова біла;

друга — полтавська м’ясна, українська м’ясна, ландрас, уельс, дюрок, естонська беконна, гемпшир, п’єтрен, спеціалізовані м’ясні лінії та типи;

третя — миргородська, українська степова ряба, велика чорна, північнокавказька.

По кожній породі з окремих класних оцінок за розвиток, продуктивність та відгодівельні і м’ясні якості молодняку, кнурам і свиноматкам виводять сумарну оцінку.

За результатами бонітування свиней можна встановити чотири сумарних класи: еліта-рекорд, еліта, І (перший) і II (другий).

Попередньому визначенню сумарної оцінки тварин кожному класу присвоюють умовний бал, який є одночасно і шифром класу для комп’ютерної обробки результатів бонітування:

Табличка

Бали, які відповідають класу кожної з оцінених ознак, підсумовують і ділять на кількість доданків. За одержаним таким чином середнім показником визначають сумарний клас за шкалою, наведеною в табл. 37.

Таблиця 37

Шкала для визначення сумарного класу

* Обов’язково тварина повинна бути оцінена за продуктивністю потомства методом контрольної відгодівлі

Сумарний клас різних вікових і виробничих груп свиней визначають так:

ремонтного і племінного молодняка до 6-місячного віку — за сумарним класом батька і матері, класом за живу масу, а після 6-місячного віку — виводять клас і за довжину тулуба. Крім того, ремонтний молодняк додатково оцінюють, за власною продуктивністю: віком досягнення живої маси 100 кг і товщиною шпику на рівні 6—7-го грудних хребців. Товщину шпику, визначену прижиттєве у ремонтного молодняка при досягненні маси 100 кг, записують у заводську картку (форми № 1 і № 2) та як постійний показник включають у всі наступні оцінки племінних кнурів і свиноматок аж до вибуття із стада;

свиноматок — по класу за живу масу, довжину тулуба (після першого опоросу), товщину шпику (за даними контрольного вирощування), багатоплідність, масу гнізда при відлученні. Всі ці п’ять ознак є обов’язковими для визначення сумарного класу. Після контрольної відгодівлі потомства свиноматки до цих показників додають класи за вік досягнення ними 100 кг, витрати корму на 1 кг приросту, товщину шпику на рівні 6—7-го грудних хребців і довжину туші. У цьому випадку сумарний клас буде визначено вже за оцінками дев’яти ознак;

кнурів після опоросу спарованих з ними свиноматок — по класах за вік досягнення маси 100 кг, прижиттєву товщину шпику (за даними власної продуктивності), живу масу, довжину тулуба (до 24-місячного віку), багатоплідність спарованих свиноматок та середню масу потомству у 45- або 60-денному віці. Ці шість ознак є обов’язковими для визначення сумарного класу. Після такої оцінки кнура переводять в основні. До зазначених показників додають ще класи за скороспілість, витрати корму, товщину шпику і довжину туші, якщо проведено контрольну відгодівлю потомства кнура. В цьому випадку сумарний клас виводять як середній показник за 10 ознаками.

При визначенні сумарного класу у кнура замість результатів контрольної відгодівлі потомства можуть бути використані дані контрольної відгодівлі не менше 20 його напівбратів і напівсестер з боку батька, одержаних від поєднання батька з 5—10 різними свиноматками.

Відтворні, якості кнурів можна оцінювати за багатоплідністю не менше 10 його напівсестер.

Оцінку за побічними родичами слід використовувати як прийом, що дає можливість в 1,5—2 рази прискорити визначення спадкових якостей племінних кнурів за відгодівельними, м’ясними та відтворними якостями. Але цю оцінку необхідно розглядати як попередню. Сумарний клас еліта-рекорд установлюють тільки тим тваринам, які оцінені за результатами контрольної відгодівлі потомства та всіма іншими ознаками класом еліта.

Якщо тварина за всіма врахованими ознаками оцінена II класом, то за сумарною оцінкою вона вважається позакласною.

Заходи, які розробляють на основі бонітування. Згідно з результатами комплексної оцінки свиноматок і кнурів, які за віком або з інших причин знизили продуктивність, переводять у виробничі групи або взагалі на відгодівлю, а замість них вводять молодих, продуктивніших тварин. Складають плани підбору кнурів і свиноматок так, щоб у наступних поколіннях підвищити продуктивні якості стада. Для цього аналізують не тільки результати бонітування, а й ефективність попередніх поєднань кнурів і свиноматок. Найбільш вдалі поєднання повторюють, при цьому особливу увагу приділяють підбору кнурів і свиноматок провідної групи з метою одержання ремонтного молодняка бажаного типу із високими якостями власної продуктивності.

Визначають тварин для запису в Державну книгу племінних тварин і складають зведені дані бонітування, намічають план вирощування ремонтного молодняка у своєму господарстві і план завезення його з інших племінних господарств.

Підбір у свинарстві

Під підбором розуміють найдоцільніше поєднаний із вибраних тварин батьківських пар з метою одержання від них потомства з бажаними ознаками. В свинарстві, як і в інших галузях тваринництва, використовують два види підбору: однорідний і різнорідний.

При однорідному підборі свиноматок для парування закріплюють за плідниками, подібними з ними за будовою тіла, продуктивністю та іншими ознаками.

При різнорідному — підборі, навпаки, свиноматок закріплюють за кнурами, що відрізняються від них за деякими ознаками будови тіла і продуктивності. Різнорідний підбір застосовують з метою зміни типу тварин, об’єднання в потомстві цінних якостей батьків, а також виправлення окремих недоліків екстер’єру та підвищення продуктивності.

Як при однорідному, так і при різнорідному підборі може бути індивідуальне або групове закріплення свиноматок за кнурами-плідниками. Індивідуальне закріплення, як правило, проводять у племінних, а групове — в товарних господарствах, особливо при використанні методу штучного осіменіння свиноматок.

Підбираючи тварин для парування, ставлять конкретну мету і відображають її плані підбору, який складають за відповідною формою (таблиця 38).

Таблиця 38

План підбору свиноматок і кнурів для парування за період

з _______________ по ___________________

При закріпленні свиноматок за кнурами насамперед необхідно виключити парування споріднених між собою тварин, оскільки свині дуже чутливі до інбридингу. Як уже зазначалося, споріднене, розведення можна застосовувати тільки при проведенні спеціальних селекційних робіт під методичним керівництвом високо кваліфікованих спеціалістів. На звичайних фермах використання спорідненого парування в межах четвертого покоління категорично заборонено. Ось чому при складанні плану підбору необхідно уважно аналізувати родовід кожної батьківської форми.

Щоб не допускати спорідненого розведення, в племінних господарствах складають спеціальну допоміжну таблицю з метою виявлення загальних батьків у родоводі кнура і свиноматки, намічених до парування (табл. 39). При складанні такої таблиці в ліву вертикальну графу виписують усіх свиноматок стада, а у верхню горизонтальну — всіх кнурів. Якщо в стаді є рідні брати й сестри, то їх можна розмістити, як наведено в таблиці 37 (Волшебниця 216 і Волшебниця 218, а також Самсон 113 і Самсон 115) в одних графах. У клітинках на перетині горизонтальних і вертикальних граф, які розділяють кнурів і свиноматок, проставляють римськими цифрами ступені їх споріднення.

Таблиця 39

Допоміжна таблиця для визначення ступеня споріднення свиноматок і кнурів у стаді

Таблиця 40

Родовід Тайги 1610

Для прикладу беремо родоводи Тайги 1610 (табл. 40) і Сніжка 3115 (табл. 41). Після ретельного аналізу визначаємо, що спільним предком для цієї пари тварин є Волшебниця 5552, яка в родоводі Тайги 1610 знаходиться в III, а в родоводі Сніжка 3115—у II поколінні предків.

У допоміжній таблиці прийнято спочатку записувати ряд предків, всякому знаходиться спільний предок за родоводом свиноматки, а потім через риску — за родоводом кнура.

Таблиця 41

Родовід Сніжка 3115

Таблиця 42

План парувань та опоросів свиноматок

В таблиці 39 ступінь споріднення між Тайгою 1610 і Сніжком 3115 в цифровому вираженні представлений як III—II, тобто кнур і свиноматка знаходяться в близькому ступені споріднення, а тому парувати їх не можна. Через це Самсона 113 і Самсона 115 не можна парувати з Волшебницею 216 і її сестрою Волшебницею 218, Драчуна 711 з Ясочкою 5502, а Леопарда 177 з Гвоздикою 724.

У товарних репродукторах великих свинарських спецгоспів і промислових комплексів, де одночасно утримують велику кількість свиноматок, застосовувати аналогічний спосіб для індивідуального визначення ступеня споріднення кнурів і свиноматок дуже важко. Тому на таких підприємствах доцільно використовувати груповий підбір із систематичною заміною закріплених кнурів, а також методи промислового схрещування і гібридизації, при яких випадки спорідненого розведення виключаються.

При складанні плану підбору підбирати батьківські пари необхідно так, щоб кнури за класністю були вищі за свиноматок. З метою підвищення м’ясності потомства доцільно свиноматок універсального і густого м’ясо-сального типів парувати з кнурами м’ясного і беконного типів. Не слід підбирати для парування тварин з однаковими вадами екстер’єру.

Щодо вікового підбору, то його доцільно проводити з врахуванням таких вимог:

для перевірки молодих кнурів необхідно парувати з основними і перевірюваними свиноматками, а молодих свинок парувати або штучно осіменяти спермою перевірюваних кнурів;

не можна старих свиноматок закріпляти за старими кнурами, бо при цьому знижується багатоплідність свиноматок і народжуються, як правило, нежиттєздатні поросята;

старих свиноматок і кнурів найкраще парувати з тваринами середнього і молодого віку.

Таблиця 43

Календар поросності свиноматок

Після проведення підбору свиноматок і кнурів складають план парувань (штучного осіменіння) і опоросів (табл. 42).

Якщо система опоросів в господарстві сезонна, то навантаження на одного основного кнура становить 20—25 свиноматок при природному паруванні і 200—250 — при штучному осіменінні, а при цілорічній поточній системі опоросів — 50—70 свиноматок, якщо парування природне і 350—450 свиноматок — при штучному осіменінні.

Визначити дату очікуваного опоросу можна за допомогою календаря поросності свиноматок (табл. 43).

МЕТОДИ РОЗВЕДЕННЯ СВИНЕЙ

У практиці свинарства залежно від категорії господарств, напряму їх спеціалізації і прийнятої системи племінної роботи існує три основних методи розведення: внутріпородне (чистопородне), міжпородне (схрещування) і міжвидове (гібридизація).

Чистопородне розведення

При чистопородному розведенні свиноматок парують з кнурами тільки однієї породи. Це основний метод в роботі по удосконаленню племінних і продуктивних якостей порід, які розводять. Він є обов’язковим у племінних заводах і племінних фермах.

При чистопородному розведенні можна парувати тварин, що знаходяться в родинних зв’язках між собою, тобто споріднених і неспоріднених особин.

Неспоріднене розведення (аутбридинг) характеризується тим, що тварини, яких парують, не мають загального (спільного) предка до IV покоління.

Споріднене парування (інбридинг), особливо тісний інбридинг, як, наприклад, батька з дочкою, брата з сестрою, знижує багатоплідність свиноматок, поросята народжуються недорозвиненими, а інколи і мертвими або сліпими, досить часто хворіють, погано ростуть, розвиваються і відгодовуються. В зв’язку з цим застосування спорідненого розведення свиней в межах IV покоління категорично заборонено. І тільки в окремих випадках — при створенні нових ліній, типів чи порід для закріплення визначних якостей дозволяється споріднене розведення свиней.

У практиці роботи племінних господарств дуже часто окремі селекціонери використовують внутрілінійні і міжлінійні кроси, а також метод, який називають прилиттям або «освіженням» крові. Останній особливо ефективний тоді, коли стадо з невеликою кількістю генеалогічних ліній тривалий період розводили «в собі». Прилиття крові від високопродуктивних неспоріднених кнурів, вирощених в інших умовах, позитивно впливає на якість потомства і поліпшення стада в цілому.

Широке використання різних методів чистопородного розведення мало важливе значення в якісному удосконаленні всіх сучасних порід свиней. Досить сказати, що приблизно до 60-х років XX ст. чистопородне розведення майже в усіх країнах з розвинутим свинарством займало монопольне положення. Тривала цілеспрямована селекція в цьому напрямі, сприяла значному удосконаленню продуктивних якостей тварин і в господарствах України (табл. 44).

Таблиця 44

Відгодівельні якості місцевих свиней та великої білої породи в Україні

Однак, як свідчить практика ведення свинарства, тривале внутріпородне розведення свиней класичними методами і прийомами призводить до затухання прогресу селекції від покоління до покоління,

Причому традиційні методи племінної роботи виявляються неефективними для поліпшення ознак, які мають низьке успадкування (багатоплідність, молочність свиноматок тощо).

З підвищенням відгодівельних і забійних якостей свиней справи дещо кращі, оскільки ці ознаки характеризуються вищим рівнем успадкування. Однак в недалекому майбутньому слід очікувати, що інтенсивна селекція з використанням звичайних методів чистопородного розведення, а також часта зміна поколінь призведуть до зниження ефекту селекції. В зв’язку з цим виникає необхідність пошуку таких методів розведення, при яких племінні і користувальні тварини змогли б поєднувати в собі спадкові задатки високопродуктивних кнурів та свиноматок, які спеціально відселекціоновані за окремими ознаками продуктивності. Останніми роками цього прагнуть досягти за рахунок спеціальної переражаючої селекції по створенню всередині породи батьківських та материнських форм свиней. Так, вченими Інституту свинарства УААН та Інституту тваринництва УААН разом з селекціонерами племінних господарств у великій білій породі створено материнський (УВБ-1) з підвищеною відтворною здатністю і батьківський тип (УВБ-2) з високими відгодівельними та м’ясними якостями.

Ці та ряд інших причин призведи до того, що в багатьох країнах тепер в широких масштабах почали використовувати різноманітні методи схрещування як систему, яка забезпечує можливість поєднувати в тварині спадкові задатки не однієї, а кількох порід.

Схрещування

При цьому методі розведення парують свиней різних порід, а одержаний молодняк називають помісним. Помісі, особливо І покоління, відрізняються високою життєздатністю, швидким ростом, міцністю конституції і високою продуктивністю.

Залежно від передбаченої мети в свинарстві розрізняють такі види схрещування: вбирне (поглинальне), ввідне, відтворне і промислове.

Вбирне (поглинальне) схрещування застосовують для одержання користувальних тварин, а також для докорінного поліпшення однієї породи або безлородної групи тваринами іншої породи — заводською. При цьому малопродуктивних свиноматок парують з високопродуктивними кнурами поліпшуючої породи. Помісей І покоління (свиноматок) схрещують з плідниками заводської породи, в результаті чого одержують помісі II покоління (³/₄-кровних) і т. д.

Рис. 47

Схрещування продовжують до одержання помісей, подібних за якістю тварин поліпшуючої породи. В практиці свинарства вбирне схрещування закінчується одержанням помісей III—IV поколінь. Після цього їх розводять «в собі». Цей метод схрещування широко застосовували в нашій країні для масового поліпшення місцевого свинопоголів’я. За поліпшуючу брали велику білу породу.

Ввідне (прилиття крові) схрещування застосовують тоді, коли у тварин продуктивної породи слід поліпшити деякі якості. Цього досягають вмілим вибором поліпшуючої породи і одноразовим використанням її плідників для схрещування із свиноматками поліпшуваної породи. Одержаних помісних свинок потім схрещують в одному або двох поколіннях з плідниками поліпшуваної породи. Надалі одержаних помісей розводять «в собі».

Рис. 48

Нині метод ввідного схрещування використовують для поліпшення м’ясності наших вітчизняних порід. При цьому методі як поліпшуючу породу використовують свиней, спеціалізованих м’ясних і беконних порід. Так, для поліпшення виходу м’яса в тушах свиней миргородської і північнокавказької порід їх парували з кнурами породи п’етрен.

Відтворне (заводське) схрещування використовують при створенні нових типів, порід і ліній на міжпородній основі. Відтворне схрещування називають простим, якщо в. ньому беруть участь дві породи, і складним, коли використовують три породи і більше. Схематично цей метод схрещування зводиться до такого:

Рис. 50

парування тварин двох або кількох порід для одержання помісей невисокої кровності;

спрямоване вирощування помісного молодняка, що сприяє одержанню тварин бажаного типу і продуктивності в особливих кліматичних і господарських умовах;

чіткий відбір і підбір помісних батьківських пар для наступного розведення з метою закріплення спадковості і підвищення племінної цінності нового генотипу.

Проста форма цього методу практично була використана, наприклад, при виведенні української степової білої породи, де використовували тільки дві породи. Прикладом складного відтворного схрещування може бути створення полтавської м’ясної породи, де використовували п’ять порід: велику білу, миргородську, ландрас, п’єтрен і уессекс-седдлбекську.

Промислове схрещування застосовують для одержання товарного відгодівельного молодняка. Промислове схрещування може бути простим двопородним (свиноматок однієї породи парують з кнурами другої), трипородним (помісних свинок парують з плідниками третьої породи) і т. д. При трипородному схрещуванні практикують також парування чистопородних свиноматок з помісними кнурами.

Рис. 50

Плідники, яких використовують для схрещування, за розвитком і продуктивними якостями не повинні поступатися свиноматкам. Кращі результати одержують, якщо материнська порода добре пристосована до місцевих кліматичних і кормових умов. На результати промислового схрещування впливає також консолідація і різновидність спеціалізації порід, які використовують, вік і вгодованість кнурів і свиноматок, умови годівлі й утримання помісного поголів’я та інші фактори.

При промисловому схрещуванні, особливо при поєднанні окремих порід, у помісей І покоління може проявлятися ефект гетерозису, який виражається у кращій скороспілості і вищій продуктивності порівняно з тваринами вихідних порід.

Численними науковими дослідженнями і виробничою практикою встановлено, що при правильній організації промислового схрещування багатоплідність свиноматок збільшується на 0,2—1,1 поросяти, прирости помісного молодняка — на 3—10% при зниженні витрат кормів на 1 кг приросту на 0,15—0,45 корм. од. Встановлено, що при схрещуванні свиноматок сальних і м’ясо-сальних порід з плідниками м’ясного напряму продуктивності у .помісей на 2—5 % підвищується вихід м’яса в тушах.

Гібридизація свиней в біологічному визначенні — це віддалене, тобто міжвидове, схрещування. Наприклад, парування домашньої свині з диким кабаном. Потомство, одержане таким чином, називають гібридним. Цей метод був використаний селекціонерами Казахстану при виведенні семиріченської породи.

Останнім часом поняття гібридизації в зоотехнії розширилося. Гібридними в свинарстві вважають також тварин, одержаних від схрещування спеціально відселекціонованих на комбінаційну поєднаність ліній між собою (міжлінійні гібриди) із заводськими плановими породами (породно-лінійні гібриди). Спеціалізовані лінії можуть бути внутріпо-родними або створеними на основі кількох порід.

За даними Інституту свинарства УААН, а також численних повідомлень закордонних і вітчизняних дослідників, найефективніше одержувати і відгодовувати гібридних тварин (табл. 45). Ефект схрещування при цьому залежить від ступеня гетерозиготності одержаного гібридного молодняка. Він підвищується при використанні генетично роз’єднаних вихідних батьківських форм, відселекціонованих до певного рівня за репродуктивними, відгодівельними та м’ясними якостями.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА СТВОРЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ГІБРИДНИХ СВИНЕЙ

За сучасним поняттям гібридизація в свинарстві — це метод вищої мобілізації генетичного потенціалу тварин. Він об’єднує в собі досягнення селекції й схрещування і дає можливість швидко під-підвищувати показники всього комплексу продуктивності тварин.

За формою гібридизація в свинарстві мало чим відрізняється від промислового схрещування. Наприклад, двоступінчаста чотирилінійна гібридизація (спочатку парують А із Б та С з Д, а потім АБ із СД) для одержання гібридів АБСД з однаковою кревністю всіх ліній, відповідає чотирипородному схрещуванню.

Таблиця 45

Продуктивність свиней при різних методах розведення

Але гібридизація принципово відрізняється від промислового схрещування за якістю вихідного поголів’я, яке використовують для поєднання. В промисловому схрещуванні звичайно використовують свиней — представників різних порід незалежно від належності до того чи іншого стада, ступеня відселекціонованості тощо.

У гібридизації ж використовують свиней — представників спеціалізованих порід, типів і ліній, що перевірені на поєднаність за потрібними ознаками. Тобто в цьому розумінні помісей можна визначити як продукт схрещування, а гібридів — як продукт спеціальної селекції та схрещування.

Гібридизація базується на таких передумовах: селекціонувати одну ознаку легше, ніж комплекс їх, і тим самим можна швидше провести генетичне диференціювання вихідних форм; у товарних гібридах v порівняно легше поєднувати добре відселекціоновані ознаки вихідних форм; у результаті схрещування вихідних форм можна забезпечити поєднання гетерозису за відтворною здатністю з проміжним успадкуванням відселекціонованих ознак відгодівельних та м’ясних якостей.

Як зазначалося раніше, залежно від прийнятих схем схрещування гібриди підрозділяють на міжпородні, породно-лінійні та міжлінійні. При цьому обов’язковим є те, що породи, типи і лінії, яких включають у програму гібридизації, повинні бути спеціалізованими за напрямом і рівнем продуктивності. У чистопородних типах і лініях спеціалізацію здійснюють переважно селекцією тварин на дану ознаку, а в міжпородних — добором відповідних порід на першому етапі та переважаючою селекцією на другому. Щодо спеціалізації, то розрізняють батьківські і материнські форми. Перших спеціалізують на м’ясність туш або на скороспілість та використання корму, а для схрещування беруть головним чином кнурів. Інших спеціалізують на відтворну здатність і для схрещування використовують свиноматок. Слід пам’ятати, що такий розподіл має не генетичну, а тільки організаційну основу — тварин якої статі використовувати для схрещування. В межах одного стада або однієї породи не дуже помітна кореляція між багатоплідністю і відгодівельними чи м’ясними якостями, але цей зв’язок досить чітко проявляється при порівнянні різних порід та ліній.

Спеціалізовані м’ясні породи (дюрок, п’єтрен, гемпшир) поступаються за багатоплідністю, наприклад, вітчизняній великій білій породі, яка, в свою чергу, характеризується помірною м’ясністю туш. Негативна генетична кореляція між цими ознаками проявляється на рівні порід. Це помітно і на рівні міжпорідних ліній, які створюють для гібридизації, в зв’язку з чим для батьківських форм підбирають, як правило, м’ясні породи, а для материнських — багатоплідні.

Вітчизняна і зарубіжна практика останніх років віддає перевагу міжпородній гібридизації, оскільки у таких гібридів порівняно з міжлінійними значно стійкіше проявляються поєднаність і гетерозис.

Для успішного впровадження будь-якої програми гібридизації потрібно виконання деяких обов’язкових вимог.

Насамперед, як і при промислових схрещуваннях, необхідна генетична відокремленість вихідних батьківських форм (ліній, типів і спеціалізованих порід). При цьому принципового значення набуває чисельність поголів’я вихідної популяції. Нечисленні популяції внаслідок швидкої втрати гетерозиготності можуть втратити пластичність, серед них з’являється все більша кількість особин, не пристосованих до змін навколишнього середовища. Це може негативно вплинути не тільки на якість самої популяції, а й на ефективність її схрещування з іншими.

Для ефективності гібридизації особливого значення набуває рівень відселекціонованості ліній, типів і порід, які використовують для схрещування. Оскільки при кросі порід або ліній мають місце два одночасно перебігаючі та взаємопов’язані процеси — активізація життєвих функцій і зміна спадковості, то важливо, щоб обидва вони діяли в одному напрямі, а саме сприяли підвищенню комплексу продуктивних якостей. Адже коли перший процес завжди має місце при схрещуванні генетично відокремлених популяцій, то другий визначається конкретним генотипом вихідних батьківських форм. Змінити генотип популяції можливо в основному шляхом цілеспрямованої планомірної селекції.

Крім зазначених, ще однією неодмінною умовою програми гібридизації є пірамідальна й ступінчаста побудова організації племінної справи та вертикальна інтеграція.

За визначенням гібридизації, в її процесі одночасно здійснюються: удосконалення вихідних форм у племінних господарствах; оперативне використання досягнень чистопородного розведення племгоспів і ефекту гетерозису в ступені репродукції; оперативне використання досягнень селекції племгоспів і реалізації явища гетерозису за всіма ознаками в останньому ступені програми — в товарних господарствах та промислових комплексах.

За таким принципом побудована селекційно-технологічна система виробництва свинини в господарствах України. Розведення свиней передбачається здійснювати в трьох типах господарств:

1. Селекційні стада — призначені для удосконалення існуючих порід, створення нових порід, типів і ліній, вирощування високопродуктивного племінного молодняка. Тут застосовують чистопородне розведення і частка основного маточного поголів’я становить 3,5—5,0 % від загальної кількості свиноматок, яких розводять на . першому, другому і третьому ступенях піраміди. Група селекційних стад в різних областях може бути представлена племзаводами, племгоспами, кращими племфермами по розведенню існуючих і створенню нових генотипів свиней на внутрипородній та міжпородній основах.

2. Племінні репродуктори (племферми в складі великих комплексів та спецгоспів, окремо виділені племінні ферми для обслуговування товарних репродукторів спецгоспів, племрепродуктори на базі кращих спецгоспів) призначені для відтворення як чистопородних, так і помісних (породно-лінійних чи міжлінійних) свинок для товарних репродукторів спецгоспів. Маточні стада цієї групи господарств повинні досягати 15—20 %.

3. Товарні репродуктори спеціалізованих по свинарству господарств призначені для відтворення помісних (гібридних) поросят на відгодівлю. Кількість основних свиноматок в цій групі господарств становить 75—80 %.

Система розведення має мету об’єднати господарства всіх типів в єдиний потік, що дасть можливість досягти максимального збільшення продуктивності свиней товарних стад. Зазначена система характеризується так:

забезпечує ефективне використання селекційних досягнень племінних стад;

ефективніше впроваджуються методи схрещування і гібридизації;

виключається стихійний інбридинг;

не допускається саморемонт товарних репродукторів і вирощування ремонтного молодняка в умовах безвигульного утримання, зменшується обсяг зоотехнічного обліку.

Особливе значення в широкому використанні переваг гібридизації необхідно приділяти вирощуванню, добору й використанню кнурів через метод штучного осіменіння. Тільки через це можливий найкоротший шлях перенести досягнення селекційного процесу на велику кількість поголів’я в товарне свинарство.

Але при цьому більше уваги слід приділяти будівництву і ефективному використанню спеціальних станцій (елеверів) для оцінки кнурів за їх власною продуктивністю, в тому числі і за якістю спермопродукції.

СЕЛЕКЦІЙНА РОБОТА В ПЛЕМІННИХ ГОСПОДАРСТВАХ

У племінних свинарських господарствах (племзаводи, племгоспи, племінні ферми, племінні репродуктори спецгоспів і комплексів) зосереджена краща частина поголів’я порід, які розводять в країні. У багатьох із них, особливо в державних племзаводах, тварини відрізняються виключно високими продуктивними якостями і цінними племінними властивостями. Візьмемо, наприклад, племзаводи «Комсомолець» Миколаївської, «Асканія-Нова» Херсонської, «Еліта» Полтавської, «Україна» Вінницької областей та ін.

Багатоплідність основних свиноматок з двома опоросами і більше тут перевищує 12 поросят, середня маса яких у 21-денному віці становить 60—70 кг, в двомісячному — 200—230 кг. Племінні ресурси таких господарств є національним багатством країни, яке необхідно постійно примножувати і вміло ним розпоряджатися. Згідно з прийнятою системою розведення поголів’я основних свиноматок в племінних господарствах різної категорії повинно становити близько 25 % від їх загальної кількості в країні. Але слід зазначити, що фактично цей показник поки тільки незначною мірою перевищує 10 %. Це ускладнюється також нерівномірним розташуванням племінних господарств по зонах країни. Практично можна виділити окремі регіони, у яких немає племінних господарств по розведенню свиней.

Важливу селекційно-племінну роботу проводять державні племінні заводи. Вони постійно удосконалюють породу, яку розводять, створюють нові типи, лінії і родини з підвищеним рівнем продуктивності, практикують методи оцінки свиней за фенотипом і відгодівельними якостями потомства, використовують спрямований відбір та індивідуальний підбір тварин, що забезпечує постійний і впевнений ріст спадково зумовленого рівня розвитку господарське корисних ознак. Із основного складу кнурів і. свиноматок в цих господарствах відбирають 25—30 % найцінніших тварин в провідну групу стада. Постійно показники продуктивності свиноматок провідної групи на 15—20 % перевищують середні показники стада. Як правило, від свиноматок і кнурів провідної групи селекціонер відбирає високоцінний молодняк для ремонту власного стада, а від решти свиноматок і кнурів — реалізують іншим господарствам. В плецзаводах свиноматок звичайно осіменяють природно. Основне стадо свиноматок і кнурів в племзаводах кожний рік поповнюють на 20—25 %. Окремих високопродуктивних тварин утримують у стаді до 5 років і старше. Від деяких свиноматок за період життя одержують більше 100 поросят. Строк племінного використання свиней залежить від повноцінності їх годівлі і умов утримання, міцності конституції та індивідуальних особливостей (рис. _______).

Стадо будь-якого племзаводу поділяється на генеалогічні і заводські лінії кнурів і родин свиноматок. Щоб довше проводити роботу без додаткового завезення племмолодняка з інших господарств, необхідно мати в стаді 4—5 генеалогічних ліній і стільки ж родин. При загальних, характерних для породи ознаках лінії кнурів і родин свиноматок різняться між собою, мають своє заводське обличчя, що зумовлює необхідну різнорідність породи. Внутрілінійне розведення закріплює цінні ознаки тварин в лінії, а міжлінійні кроси сприяють подальшому прогресу стада і розширюють можливості за відбором.

В племзаводах використовують, головним чином, неспоріднені поєднання кнурів та свиноматок. Але в окремих випадках для закріплення та консолідації у потомства цінних господарське корисних ознак видатного предка тут успішно використовують і споріднені парування. Виключаються тільки неконтрольовані стихійні поєднання батьківських форм.

Часто практикують і такий прийом, коли кнурів окремих ліній передають в інший племзавод, а потім через 2—3 покоління їх потомство повертають в попереднє господарство. Потомки кнурів що пройшли через друге стадо, при поверненні у вихідне стадо звичайно відрізняються високими показниками.

Багаторічна селекція в племзаводах за комплексом ознак призвела до утворення в країні високопродуктивних стад. Однак, як показали спостереження, подальше поліпшення вже досягнутих високих показників за комплексом ознак стає менш ефективним. У зв’язку з цим останнім часом більше уваги приділяється роздільній селекції тварин переважно за невеликою кількістю ознак. В Україні, наприклад, частина племзаводів, де розводять свиней великої білої породи, переважно ведуть селекцію на підвищення відтворних якостей. При цьому інші ознаки підтримують на середньому для породи рівні. Інші племзаводи ведуть цілеспрямовану переважаючу селекцію на поліпшення відгодівельних якостей і ефективне використання корму. При такому підході можливе використання ефекту, гетерозису при внутріпородному розведенні.

Племінні господарства є базою розмноження порід, типів і спеціалізованих ліній, які створюють у держплемзаводах, є їх дочірніми підрозділами, працюють за єдиною селекційною програмою. Племінні ферми колективних господарств, селекційно-гібридні центри, племінні репродуктори спецгоспів і комплексів займаються відтворенням і вирощуванням молодняка, призначеного для ремонту користувальних маточних стад.

У всіх племзаводах, племгоспах і племінних фермах застосовують метод чистопородного розведення. Племзаводи ремонтують своє основне стадо тільки власним поголів’ям. Племінні господарства, як правило, ремонтують вирощеним у себе молодняком і періодичним (один раз у 2—3 роки) завезенням високоцінних тварин із «своїх» пяемзаводів. Щодо племінних ферм, то вони також періодично практикують завезення кнурців із племзаводів, а свинок також із племзаводів або племгоспів. На деяких племінних фермах чи племінних репродукторах вирощують двопородних або міжлінійних свинок для наступного схрещування в товарних маточних стадах.

Залежно від форми організації виробництва свинини прийоми і методи племінної роботи зазначених господарств можуть мати свої специфічні особливості. Однак без змін залишаються три головних етапи її здійснення: відбір для наступного використання кращих тварин бажаного типу і напряму продуктивності; підбір батьківських пар для одержання потомства, що відповідали б передбаченим вимогам; цілеспрямоване вирощування молодняка для подальшого відтворення стада.

Незважаючи на систематичне якісне удосконалення методів і форм селекційно-племінної роботи в практичних умовах, не завжди досягають очікуваних результатів.

Так, аналізуючи стан племінного свинарства, слід зазначити, що:

між багатьма племінними господарствами відсутня різниця в рівні селекційно-племінної роботи і якості племінного молодняка;

продукцію племінних господарств часто розподіляють безсистемне, виходячи із потреби;

часто здійснюються масові, іноді необґрунтовані, перевезення свиней між областями, що спричинює підвищення цін на продукцію;

в багатьох користувальних господарствах відсутні племінні репродуктори й належний племінний облік, що призводить до відбору молодняка для ремонту із групи відгодівлі.

Все це ускладнює використання результатів у селекції і вплив її на товарне свинарство.

Одночасно слід зазначити, що перед селекціонерами стоїть завдання створювати нові породи, типи, лінії та їх кроси, придатні для інтенсивної м’ясної відгодівлі до 115—120 кг у 200—210-денному віці при середньодобових приростах від народження до забою 575—600 г, витратах на 1 кг приросту 3,6—3,8 корм. од. і виходу м’яса з туші 60—62 %.

Успіх роботи селекціонера, особливо в племінних господарствах, великою мірою залежить від можливості швидкої й всебічної обробки даних первинного обліку. Ефективне використання комп’ютерної та обчислювальної техніки дає можливість прискорити обробку результатів зоотехнічного і племінного обліку розвантажити зоотехніка-селекціонера від непродуктивної технічної праці.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЛЕМІННОЇ РОБОТИ В ТОВАРНИХ ГОСПОДАРСТВАХ

Як уже зазначалося, племінну роботу необхідно вести в усіх господарствах, де має місце відтворення молодняка. Недооцінка племінної роботи в товарних господарствах ускладнює удосконалення племінних і продуктивних якостей свинопоголів’я. Навіть систематичне завезення .невеликих партій племінних свиней в такі господарства без чіткої організації відбору кращих тварин і закріплення на місцях результатів багаторічної селекції, досягнутої в племзаводах, не може сприяти підвищенню або підтриманню на належному рівні продуктивності свиней в товарному господарстві.

Тому, характеризуючи племінну роботу в користувальних (товарних) господарствах, використовують поняття «система розведення» незалежно від того, належить вона до одного стада (система розведення в господарстві) чи поширюється на групу стад різної виробничої спеціалізації (територіальна система розведення). В обох випадках йдеться про суворий порядок чергування порід чи ліній при міжпородному схрещуванні або гібридизації (схема розведення), утримання й рівень племінної роботи з тваринами в кожній з виробничих груп (оцінка, відбір і підбір) і програму вирощування ремонтного молодняка.

В основу внутрігосподарської системи розведення в спеціалізованому свинарському господарстві чи промисловому комплексі із закінченим циклом виробництва найдоцільніше закласти такі принципові особливості:

чітке структурне розділення свиней всього господарства на племінну, товарну (репродуктори) і відгодівельну групи;

відмова від саморемонту товарного репродуктора і перехід на ремонт цієї групи тільки свинками, вирощеними в племінному репродукторі;

поєднання індивідуального відбору з груповим підбором;

формування кожної виробничої групи стада за породним чи лінійним походженням.

Племінна робота при цьому повинна забезпечувати і в племінному репродукторі одержання та вирощування ремонтних свинок, які характеризуються міцною конституцією, постійною багатоплідністю і хорошими материнськими якостями; в товарному репродукторі — одержання і вирощування до відлучення поросіят, призначених для відгодівлі; молодняк, що передається в сектор відгодівлі, повинен характеризуватися вирівняністю, високою скороспілістю, економною витратою корму на приріст і доброю якістю туш однакового стандарту.

Практичне здійснення такого підходу в системі розведення дає можливість:

установити постійні зв’язки з племінними господарствами-постачальниками кнурів для маточних стад племінного і товарного репродукторів та свинок для періодичного ремонту племінного репродуктора спецгоспу чи комплексу;

максимально використати ефект від чистопородного розведення, схрещування й гібридизації через свиноматок і кнурів;

вирощувати достатню кількість в необхідні строки і високої якості чистопородні чи помісні свинки для ремонту товарного репродуктора, без допоміжних витрат на їх придбання в інших господарствах.

Племінні репродуктори (групи) по виробництву і вирощуванню ремонтних свинок в користувальному господарстві мають у своєму складі до 15 % середньорічної кількості свиноматок в стаді. Тут може бути застосований метод чистопородного розведення чи двопородне схрещування для одержання помісних свинок. Свиноматкам племінного репродуктора і одержаному від них потомству створюють кращі умови годівлі і утримання з використанням літніх таборів і пасовищ. Обслуговують їх кращі оператори. Найефективніше тут вирощувати свинок до парувального віку, а потім передавати на товарний репродуктор. Кнури-плідники, яких використовують як у племінному, так і в товарному репродукторах, повинні бути відомого походження, не нижче І класу за сумарною оцінкою, характеризуватися високою активністю і доброю якістю спермопродукції.

Основним методом розведення в племінних репродукторах е чистопородне. Щодо методів відбору, підбору, нумерації і зоотехнічного обліку, то вони майже такі самі, як і для племінних господарств.

У товарних репродукторах використовують схрещування або гібридизацію, груповий підбір і спрощене ведення зоотехнічного обліку (рис. ______). Для первинного зоотехнічного обліку використовують картки і журнали за, спеціально затвердженими формами.

Свиноматки товарного репродуктора за сумарною оцінкою розвитку і продуктивності повинні відповідати вимогам еліти та І класу. Щорічне вибракування свиноматок тут становить 25—40 % і більше. При мало напруженому використанні маточного поголів’я і високій його якості часто вибракуваних тварин менше, а при інтенсивній експлуатації кількість їх різко зростає. Однак у всіх випадках необхідно як можна довше використовувати високопродуктивну свиноматку в користувальному стаді. Цього можна досягти доброю якістю виробничого складу племінного репродуктора і цілеспрямованим вирощуванням ремонтних свинок.

РЕГІОНАЛЬНА СИСТЕМА РОЗВЕДЕННЯ СВИНЕЙ

Успіх розвитку свинарства значною мірою залежить він рівня селекції та продуктивності тварин, спрямованого впрошування ремонтного молодняка і раннього прогнозування його продуктивних якостей, чіткої взаємодії господарств племінного і товарного призначення. При цьому, як свідчить досвід товарних ферм та товарних репродукторів, спецгоспів і промислових комплексів, селекційно-племінну роботу у них з метою удосконалення спадкових якостей свиней організувати майже неможливо, бо вона потребує систематичної оцінки великої кількості тварин із покоління, цілеспрямованого добору кращих з них, організації індивідуального підбору, детального племінного обліку тощо. Все це значною мірою відвертає увагу спеціалістів промислових господарств від основного завдання — виробництва свинини, одночасно зменшення вимог до селекційної роботи негативно впливав на кількість і якість вироблюваної продукції.

В зв’язку з цим виникає необхідність дещо змінити і конкретизувати організацію племінної роботи в стадах різних призначень. Для цього необхідно чітко виділити 3 основні виробничі групи: селекційну (держплемзаводи, племінні репродуктори), репродуктивну (племінні ферми чи сектори спецгоспів і промислових комплексів та об’єднань, а також племгрупи невеликих державних чи приватних свиноферм) і користувальну (товарні репродуктори великих підприємств та дрібних свиноферм). Така диференціація господарств потребує різних форм і рівня племінної роботи.

Племзаводи і племрепродуктори проводять поглиблену селекційну роботу по удосконаленню спадкових якостей тварин та виробництву племінної продукції з високим генетичним потенціалом. Головне їх завдання — відтворити висококласне поголів’я для власного ремонту, впрошувати ремонтних свинок, а також ремонтних кнурів для всіх категорій господарств, в тому числі для станцій та пунктів штучного осіменіння свиней.

У племінних (групах, секторах), які повинні входити по складу спецгоспів великих промислових комплексів або міжгосподарських об’єднань, одержують чистопородних чи двопородних (міжлінійних) свинок для передачі у стада користувальної групи.

Кінцева мета користувальної групи (товарного господарства) — одержання помісного або гібридного молодняка для відгодівлі, від скороспілості, оплати корму приростами і м’ясності туш якого значною мірою залежить ефективність виробництва свинини. При цьому в товарної свинарстві великого значення надають впровадженню промислового схрещування і гібридизації, як додаткового резерву збільшення виробництва свинарської продукції. Підтвердженням ефективності цих методів є результати спеціальних досліджень, проведених безпосередньо у промислових умовах спеціалізованих господарств Полтавської. Черкаської і Чернівецької областей (табл. 46). Утримання тварин було групове (15—20 голів в станку). на збалансованих за протеїном раціонах з кормів, які вироблено у спеціалізованих свинарських господарствах.

Одночасно слід відмітити, що незалежно від методу розведення відгодівельні і м’ясо-сальні якості приплоду набагато залежить від якості плідників, яких використовують у виробництві. Але слід також пам’ятати, що не всі кнури однаково впливають на показники продуктивності одержаного приплоду.

За даними Інституту свинарства УААН і Інституту тваринництва УААН тільки 25—30 % плідників поліпшують відгодівельні якості потомства приблизно така сама кількість їх погіршує, а решта (понад 40 %) — нейтральні. Тепер, коли широко застосовується штучне осіменіння маток і від одного кнура можна за рік одержувати до 10 тис поросят, ігнорування цією особливістю плідників супроводжується значним зменшенням і подорожчанням продукції. Тому добору добре розвинених ремонтних кнурців від кращих батьківських форм, цілеспрямованому їх вирощуванню і всебічній оцінці доцільно надавати першочергового значення у питанні підвищення продуктивності племінного і товарного свинарства. Важливо уже в ранньому віці оцінити спадкові якості плідників і дібрати кращих з них для широкого користування. Проводиться ця робота в умовах станцій контрольної відгодівлі (оцінка кнурів і свиноматок за відгодівельними і м’ясо-сальними якостями потомства) і спеціалізованих станцій (елеверів) оцінки кнурів за власною продуктивністю.

Таблиця 46.

Відгодівельні і м’ясні якості чистопородного, помісного та гібридного молодняку

На основі вивчення нагромадженого досвіду науковцями і практиками розроблено селекційно-технологічну систему виробництва свинини з урахуванням чіткого зв’язку племінних господарств із спеціалізованими свинарськими промисловими підприємствами, а також широкого використання прогресивних методів оцінки, розведення і штучного осіменіння тварин.

При організації обласних систем розведення свиней треба враховувати такі основні положення.

1. В області необхідно мати не менше трьох племінних господарств укомплектованих плановими для зони породами, спеціалізованими типами або лініями свиней. Їх розмір повинен визначатися кількістю ремонтного молодняка, потрібного для репродукторних племінних ферм спецгоспів і промислових комплексів, а також для ремонту стад самих племінних господарств. Кожне з цих господарств може розродити свиней різних порід або два господарства — одну, найпоширенішу в зоні, а третє — породу м'ясного напряму продуктивності. Для ремонту маточного поголів’я тут використовують в основному молодняк, вирощений у своєму господарстві, і який періодично завозять з племзаводів відповідно до плану селекційно-племінної роботи.

Вій рівня роботи племгоспів, удосконалення в них стада і одержання генетичне однорідного молодняка значною мірою залежить продуктивність тварин у промислових господарствах.

2. Залежно від кількості поголів’я в області слід мати станцію контрольної відгодівлі на 300—400 голів одночасної постановки і на таку саму кількість головомісць — приміщення (елевер) для оцінки плідників за власною продуктивністю.

3. Кожне спеціалізоване господарство або промисловий комплекс повинен мати племінний репродуктор, де утримується 15—20 % загальної кількості основних свиноматок стада і товарний репродуктор. Маточне поголів’я племінного репродуктора комплектують основною плановою породою. Відтворення маточного стада здійснюється тут головним чином за рахунок власного ремонту і періодично — завезеними племінними свинками з конкретного племгоспу області. Маток і ремонтних свинок племрепродуктора осіменяють штучно спермою кнурів-поліпшувачів цієї ж породи, але відмінних від маток за генеалогічною структурою і напрямом продуктивності або іншої породи. Всіх нормально розвинених свинок, одержанних у племінному репродукторі, вирощують до 120—125 кг і в 9—10-місячному віці (крім власного ремонту) в необхідній кількості протягом року передають у товарний репродуктор.

4. У товарному репродукторі всіх маток і одержаних ремонтних свинок осіменяють спермою оцінених кнурів м’ясних порід або спеціалізованих типів і ліній з метою одержання помісного чи гібридного молодняка для відгодівлі.

Впровадження в кожній області і республіці Крим чіткої взаємодії племінного і товарного свинарства при забезпеченні оптимальних зоогігієнічних параметрів утримання тварин і організації в кожному господарстві міцної кормової бази сприятиме збільшенню виробництва високоякісної свинини.

ПЛАНУВАННЯ ПЛЕМІННОЇ РОБОТИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЇЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

Успішне вдосконалення продуктивності свиней можливе, тільки тоді, коли всі заходи по роботі з конкретним стадом, породою чи галуззю в цілому глибоко продумані і науково обґрунтовані, якщо вони зведені в єдину систему і цілеспрямовано здійснюються протягом ряду років. В зв’язку з цим особливого значення набувають своєчасно і кваліфіковано складені плани племінної роботи. Планують племінну роботу на всіх рівнях: в окремих чистопородних стадах свиней, при вдосконаленні порід, а також комплексному поліпшенні галузі в районах, областях і в цілому по країні.

Плани племінної роботи складаються на 5—10 років згідно з розробленими методичними вказівками. Загальним для всіх планів є поділ їх на три основні частини: аналіз стану племінної роботи, планування племінної роботи на перспективу, шляхи й способи, що забезпечують одержання запланованих результатів.

Розробку перспективного плану з породою або по регіонах доцільно починати зі складання плану по окремих господарствах. При цьому залежно від типу племінного господарства необхідно визначити, в плані його взаємовідносини з близькими партнерами, що працюють над удосконаленням свиней цієї породи, форми і методи племінної роботи повинні бути пов’язані між собою і послідовно застосовуватися в племзаводах, племгоспах, племінних репродукторах спецгоспів і комплексів, державних племпідприємствах.

Слід пам’ятати, що складання перспективного плану селекційно-племінної роботи — це творчий процес.

Зоотехніки-селекціонери повинні добре знати свої господарства, ясно уявляти моделі майбутніх тварин, параметри їх розвитку і продуктивності, уміти повніше виявляти продуктивні якості кнурів і свиноматок, з якими потрібно працювати, і визначити найкращі їх поєднання для одержання потомства з бажаними ознаками. Тому в поняття «Перспективний план племінної роботи» вкладається не тільки сам процес селекції, а й широка система заходів для ефективного її здійснення. Звідси зоотехнік-селекціонер, поряд з вибором завдання, визначенням важливості і кількості першочергових селекційних ознак, а також найефективніших способів оцінки генотипу повинен створити умови, які б забезпечили досягнення поставленої мети.

Далі наведені схема й короткий опис змісту розділів перспективного плану племінної роботи в племінному господарстві.

У вступі викладають основну мету і значення галузі у виробництві м’яса, а також конкретні завдання перед господарством щодо збільшення кількості і підвищення продуктивних якостей свиней.

В розділі «Загальні відомості про господарство» наводиться мінімум інформації про географічне його розташування, склад і використання земельного фонду, господарську діяльність за останні три роки. Даються конкретні відомості про племінне свинарство (загальне поголів’я, кількість основних і перевірюваних кнурів і свиноматок, кількість приплоду, його збереженість, реалізація племінної продукції). Текстовий матеріал має порівняльний аналіз економічних показників у галузі.

У розділі «Історія комплектування стада» відображені відомості про час і місце початкового придбання племінних свиней, про завезених в господарство представників генеалогічних ліній і родин, зазначаються родоначальники кращих споріднених груп кнурів і свиноматок, описується зв’язок між господарствами,, в яких розводять свиней даної породи, типу або спеціалізованої лінії.

В розділі «Характеристика стада свиней» наводять дані, що характеризують стан стада свиней за результатами останнього бонітування: віковий і класний склад, розвиток кнурів і свиноматок, продуктивність маточного стада, відгодівельні якості, класність і розвиток ремонтного молодняка, опис кнурів-плідників та свиноматок селекційної групи. Тут вказують також на основні екстер’єрні вади тварин. По кожній родині і лінії проводиться генеалогічний аналіз і складаються генеалогічні схеми з врахуванням споріднених груп кнурів і свиноматок, дається зоотехнічна характеристика і поєднання генеалогічних груп, ліній і родин.

У розділі «Основні завдання і. напрями племінної роботи зі стадом» визначають конкретні завдання, які повинні бути частиною загальної селекційної програми як по удосконаленню породи свиней, так і по збільшенню промислового виробництва свинини. Тут визначається напрям племінної роботи, дається методичний підхід до розв’язання програми, розробляється модель тварини і цільовий стандарт. У цьому розділі наводяться заплановані показники щодо кількості основного стада кнурів і свиноматок, їх розвитку і продуктивності, за відгодівельними якостями потомства. Передбачаються показники по вирощуванню і продажу племінного молодняка, його класності, віку і живій масі при реалізації. Всі планові завдання повинні бути обґрунтовані в тексті. Як що планом передбачається створення нових ліній, потрібно вказати методику і схеми їх утворення. При плануванні заведення тварин необхідно обґрунтувати необхідність і мету цього заходу.

У розділі «Методи і шляхи виконання запланованих показників» описані заходи по відбору і підбору тварин у стаді. Оскільки зараз основний напрям відбору тварин майже всіх вітчизняних порід ґрунтується на підвищенні їх м'ясності, то для закріплення цього показника передбачають застосування гомогенного підбору всередині ліній і використання кращих міжлінійних поєднань. Тут конкретно визначають кількість вибракуваних тварин, вік і живу масу ремонтних свинок при осіменінні, відбір за конституцією, скороспілістю та іншими господарсько корисними ознаками.

Наводять заходи по поліпшенню умов годівлі і утримання тварин, будівництву і механізації свинарських приміщень, забезпеченню ветеринарно-санітарних сприятливих умов по підготовці і підвищенню кваліфікації обслуговуючого персоналу.

Слід зазначити, що спеціалісти, які здійснюють методичну допомогу по роботі зі стадом, можуть внести у план додаткові питання і розділи, якщо в цьому виникне необхідність.

Розроблений план племінної, роботи зі стадом свиней затверджується і приймається до роботи після розгляду і затвердження передбачених заходів і календарних строків їх виконання на розширеній виробничій нараді господарства.

Планування і методичне керівництво по племінній роботі в кожній породі здійснюють відповідні ради по породах. Вони визначають основні напрями селекції і розглядають перспективні плани племінної роботи, які розробляють учені і .спеціалісти, що добре знають Породу. Плани племінної роботи з породами затверджуються обласними або державними установами.

Обласні, зональні й державні плани племінної роботи в цілому по свинарству розробляють згідно з методичними вказівками і затверджують на науково-технічних радах певного регіону. В цих планах аналізується стан галузі, вказуються причини, що стримують її розвиток, передбачають, конкретні шляхи й заходи по збільшенню племінних господарств, якісному їх удосконаленню і посильному впливу на масове свинарство, планується обсяг вирощування і оцінки свиней за фенотипом і генотипом, визначається чітка система розведення з використанням методів схрещування, гібридизації і штучного осіменіння. Тут же визначаються організаційні заходи по поліпшенню кормової бази для галузі, забезпеченню її сучасною технологією виробництва і кваліфікованими кадрами.

Прогнозування ефективності племінної роботи дуже тісно пов'язане з практичними діями її конкретного здійснення в тому чи іншому стаді. Так, ефективність селекційного процесу визначається кількістю щорічно оцінених в стаді свиней за якістю продуктивності, щоб було можливим забезпечити високий селекційний тиск. Надзвичайно важливим залишається питання про моціон молодняка в період контрольного вирощування. Неможливо, прогнозувати підвищення ефективності селекційно-племінної роботи без чітко налагодженого кормовиробництва, технології годівлі усіх вікових та виробничих груп свиней та цілеспрямованого підбору батьківських пар.

У свинарстві найбільш поширені три основні методи селекції за комплексом ознак:

1. Метод (ступеневої або тандемної селекції), при якому селекцію проводять спочатку за однією ознакою. Після досягнення відповідного рівня продуктивності за цією ознакою, добір проводять за іншим показником. Така послідовність добору за ознаками продуктивності проводиться до тих пір, поки не буде проведено добір за усіма показниками продуктивності. Таким методом проводять добір кнурів-плідників.

2. Метод селекції за незалежними рівнями, який передбачає встановлення відповідних стандартів для кожної із ознак за якими ведеться селекція. Свині, які не відповідають мінімальним вимогам стандартів, вибраковують.

3. Метод селекції по залежним рівням (індексам).

Селекційний індекс — показник племінної цінності тварини з урахуванням декількох показників господарських і біологічних ознак.

У загальному вигляді селекційний індекс визначається за формулою:

___________

де hx² і hy² — коефіцієнти спадковості, ____ і _____ — середній показник по стаду.

Селекційні індекси широко використовуються при відборі за відтворювальними, відгодівельними і м'ясо-сальними якостями.