Орієнтовна структура стада залежно від типу господарства за Яременком в. І.

Батьківське стадо в товарних господарствах можна комплектувати як з чистопородних, так і помісних свиноматок та кнурів.

Якщо стадо складається з чистопородних тварин, то для забезпечення ефективного його ремонту з основних свиноматок формують племінну групу (племінне ядро), у яку виділяють 25 % кращих за продуктивністю з відомим походженням свиноматок. Одержаних від них ремонтних свинок вирощують для ремонту свиноматок основного стада (через групу перевірюваних). Від інших 75 % основних свиноматок (товарна група) одержують потомство для відгодівлі.

У господарствах, які виробляють свинину, для підвищення продуктивності свиней необхідно максимально використовувати промислове схрещування. Як батьківську форму краще брати кнурів порід ландрас, естонська біла, уельська, дюрок, полтавська м’ясна, а як материнську — велика біла, українська степова біла.

Кращі результати спостерігають при трипородному схрещуванні. Одержаних від двопородного схрещування помісних свинок схрещують з кнурами м'ясних порід і одержують трипородний помісний приплід з дуже високими відгодівельними та забійними якостями. Такий метод розведення свиней оправданий у неспеціалізованих господарствах.

Таблиця 83

Рівень годівлі та основні умови утримання для кнурів-плідників при інтенсивному використанні

Основні, технологічні вимоги інтенсифікації. Рентабельність будь-якої свинарської ферми значною мірою залежить від породних особливостей, рівня і повноцінності годівлі та правильної організації самого виробництва. Інтенсифікація галузі—головний аспект його ефективності. Для забезпечення високої ефективності виробництва свинини необхідно одержувати від свиноматки 2 опороси за рік і більше з продуктивністю за один опорос 9—11 поросят; забезпечити середньодобовий приріст свиней на відгодівлі 480—520 г з витратами корму на 1 кг приросту не вище 5,0—5,5 корм. од. Динаміка живої маси молодняка у 60-, 120-, 270-денному віці повинна відповідати-у середньому 16, 37 і 110 кг відповідно.

Виробництво свинини в господарстві повинно досягати не менше 100 кг на перехідну голову і 1,8—2,0 т на основну свиноматку за рік.

Для забезпечення повноцінної годівлі на основну свиноматку з приплодом за рік необхідно заготовити 14 т кормових одиниць, з яких 3 т ячменю, 3 — кукурудзи, 2 — пшениці, 2 — зернобобових і 9 т соковитих і зелених кормів.

Важливою технологічною ланкою інтенсифікації свинарства є відтворення. Правильне утримання і повноцінна годівля кнурів-плідників дають можливість максимально використовувати їх генетичний потенціал. Залежно від віку і живої маси кнурам-плідникам необхідно забезпечити повною мірою їх потреби в загальних енергетичних поживних речовинах і перетравному протеїні. Рівень годівлі і умови утримання для дорослих кнурів старше року при інтенсивному використанні (одна садка на два дні протягом місяця) наведені у таблиці 83.

Для свиноматок залежно від віку і періоду відтворного циклу також необхідно витримувати певні умови годівлі й утримання (табл. 84).

У структурі раціону для ремонтних свинок, свиноматок першої половини поросності і тих, що готують до парування після відлучення поросят, повинно бути 75 % концентрованих кормів, 20—23 — соковитих і зелених кормів і 2—5 % трав'яного борошна. Свиноматка другої половини поросності, глибокопоросним і у підсисний період частку концкормів збільшують до 80—85 %. Соковиті корми в раціоні становлять 12—17 %, а трав'яне борошно— близько 3 %. За 7 днів до опоросу і протягом 7 днів після нього з . раціону треба вилучити комбісилос, об'ємисті і соковиті корми. Після опоросу в раціон включають пійло з висівок вівсянки, дають багато води. За добу до відлучення на ¹/₃ зменшують даванку корму, а кількість води зменшують наполовину. При цьому повністю вилучають корми, які сприяють утворенню молока — соковиті, зелені, молочні відвійки.

Успішне вирощування поросят залежить від їх розвитку в ембріональний період, індивідуальних особливостей, молочності свиноматок, умов годівлі та утримання.

Вирощування поросят в неспеціалізованих господарствах не відрізняється значною мірою від їх вирощування в спеціалізованих господарствах.

Але треба пам'ятати, що в неспеціалізованих господарствах можливі великі варіації умов утримання і особливостей годівлі. Динаміку цих особливостей визначають умови і традиції, які склалися в господарстві, наявність певних кормів, технічні характеристики будівель для утримання молодняка.

Разом з тим слід зазначити, що в перші дні життя необхідні поживні речовини поросята одержують з материнським молоком. Але починаючи з 2—3-го тижня, потребі в них значно підвищується, а кількість молока у свиноматок зменшується. Тому для повного забезпечення поросят поживними речовинами їх необхідно по можливості підгодовувати різними кормами.

Визначено, що за перший місяць життя витрати на 1 кг приросту маси тіла поросят на 85 % перекриваються за рахунок материнського молока і лише на 15 % — за рахунок підгодівлі. Протягом другого місяця витрати материнського молока на приріст маси тіла зменшуються до 30 %, а за, рахунок підгодівлі — збільшуються до 70 %. В середньому за молочний період на одержання приросту витрачається поживних речовин за рахунок молока свиноматки 45, підгодівлі — 55 %.

Поросята народжуються з недосконалою системою терморегуляції. До 40—45 % енергії (Використаних кормів витрачається на підтримку температури тіла. Утримання поросят у свинарниках маточниках з мікрокліматом, який не відповідає зооветеринарним нормативам, призводить до масових захворювань органів травлення і дихання. Тому забезпечення відповідного температурно-вологістного режиму при вирощуванні поросят, як і якість годівлі, важливі для успішного ведення галузі свинарства.

Основні технологічні потреби при вирощуванні молодняка наведені у таблиці 85.

Завершальним етапом у виробництві свинини є відгодівля. Мета відгодівлі свиней — одержання у якнайкоротші строки найбільшої кількості високоякісного м’яса і сала при мінімальних витратах кормів та ін.

Таблиця 84

Рівень годівлі та основні умови утримання для свиноматок при інтенсивному використанні

Таблиця 85

Основні технологічні вимоги при вирощуванні молодняка

Таблиця 86

Основні технологічні вимоги при відгодівлі свиней

В умовах неспеціалізованих господарств, які в спецгоспах, можливі два види відгодівлі свиней: м'ясна відгодівля з різновидністю—беконна і відгодівля свиней до жирних кондицій.

Для забезпечення ефективності відгодівлі в господарстві необхідно дотримувати основних технологічних параметрів (табл. 86).

Виробництво свинини в підсобних господарствах промислових і торговельних підприємств та організацій

Поряд з громадськими спеціалізованими підприємствами з розвитком різних форм власності особливого значення набули невеликі ферми, що базуються на приватній власності, а також ферми у вигляді підсобного господарства при різних промислових і торговельних підприємствах та організаціях.

Підсобне господарство в основному спеціалізується на виробництві тваринницької продукції, тому для нього дуже важливим є виробництво і заготівля кормів. З цією метою треба виділяти для підсобних господарств, підприємств і організацій земельні ділянки, які використовуються неефективно. В деяких випадках передбачається передача підприємствам в підсобне господарство збиткових або низькорентабельних чи закріплення за ними економічно слабких господарств.

При організації підсобних господарств необхідно широко використовувати принцип кооперації, Створення спільних відгодівельних господарств, будівництво і експлуатацію ферм шляхом об'єднання коштів підприємств різних галузей, ширше розвивати на договорних умовах промислові зв’язки з існуючими сільськогосподарськими підприємствами.

Одним з найважливіших джерел корму для свиноферм підсобних господарств є харчові відходи заводських, їдалень, дитячих дошкільних закладів, лікарень, гуртожитків. Доцільно використовувати як корм відходи молокопереробних заводів та інших підприємств харчової промисловості, а також вибракувану і низькосортну продукцію овочевих баз, хлібозаводів.

Продукція підсобних господарств реалізується через державні або кооперативні організації громадського харчування насамперед робітникам даного підприємства. Тому промислові підприємства зацікавлені у підвищенні економічної ефективності і розширенні розвитку підсобних господарств.

Розвитку свинарства в підсобних господарствах підприємств і організацій треба приділяти особливу увагу з боку місцевої влади та надавати всебічну консультацію і конструктивну зоотехнічну та ветеринарну допомогу щодо їх організації й розвитку.

У нашій країні останніми роками багато зроблено для створення нових і поліпшення роботи існуючих аграрних цехів підприємств, організацій і закладів. Значна кількість господарств працює ефективно, постійно постачаючи у робочі їдальні додаткові продукти харчування.

Деякі підприємства й організації на взаємовигідних договірних умовах будують свинарники у підшефних господарствах. Зараз складаються принципово нові передумови для співробітництва на взаємовигідних умовах між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами. Останнім часом створюються спільні підприємства по переробці сільськогосподарської продукції. Промислові підприємства в межах конверсії створюють нове технічне обладнання. для трудомістких процесів у тваринництві, особливо для невеликих господарств, а також невеликі переробні цехи і заводи.

Але в плані розвитку підсобних господарств нині існує багато труднощів. Однією із складних проблем організації виробництва свинини в підсобних господарствах є забезпечення їх поросятами для відгодівлі. Закупка їх у інших господарствах зараз ускладнилася. Тому виникла необхідність будувати в підсобних господарствах підприємств і організацій свиноферми із закінченим циклом виробництва.

Практика багатьох підсобних господарств показала, що ефективність виробництва поросят залежить від розміру ферми, наявності достатньої кількості землі для вирощування зернових, грубих і соковитих кормів і ведення свинарства на сучасному зоотехнічному рівні. Найрезультативніші ферми з річним виробництвом не менше 1000 поросят.

Тепер для виробництва свинини в підсобних господарствах підприємств і організацій розроблені типові проекти невеликих ферм по відгодівлі свиней. Проектами 802-5-1, 802-5-2, 802-5-3 передбачається будівництво відгодівельних свинарників на 50, 150, 250 станко-місць з механізованими роздаванням кормів і прибиранням гною, а також .складу кормів і кормоцеху. Така ферма передбачена для відгодівлі молодняка, який купують в інших господарствах.

Для будівництва ферм із завершеним циклом виробництва розроблені проекти 802-5-5 і 802-5-6 на 300 і 500 поросят за рік відповідно. Проекти свинарників 802-5-7 і 802-5-9 розроблені для відгодівлі свиней з використанням харчових відходів на 100, 300 і 500 свиней за рік.

Досвід роботи ферм показав, що організація відгодівлі менше ніж 300 голів за рік малоефективна.

Нині почали будувати свинарські ферми об'єднаними силами невеликих підприємств і організацій. Особливого розвитку кооперативні ферми набули в Харківській області.

Великі можливості по виробництву свинини, на харчових відходах громадського харчування і некондиційних продуктах, вибракуваних у торговельній мережі, мають організації торгівлі і споживчої кооперації.

В Україні добрі результати в підсобних господарствах на харчових відходах одержані в об'єднанні «Селідовугілля», заводу «Азовсталь». В останньому за рік відгодовують більше 3 тис. свиней на харчових відходах, відходах овочевих баз, торговельних складів, магазинів, пивній дробині, молочній сироватці. Кіровоградській області на кооперативній основі створено господарство «Зоря», який нараховує дев'ять свинарників з добре механізованими трудомісткими процесами.

Практика останніх років показала, а нинішня ситуація диктує, що підсобні господарства підприємств — значний резерв у підвищенні виробництва свинини і потребує всебічного розвитку на рівні сучасних потреб зоотехнічної науки.

Виробництво свинини в особистих підсобних та фермерських господарствах

Розвитку особистих підсобних господарств сьогодні приділяється особлива увага. При розвитку різних форм приватної власності на базі особистих підсобних господарств формуються фермерські господарства. Крім того, фермерські господарства створюються й окремо. Цей процес дуже динамічний. Так, досвід зарубіжних країн показує, що існують сімейні ферми з повною зайнятістю власника, ферми напівуправлінського типу, незалежні управлінські ферми, інтегровані управлінські ферми, сільськогосподарські володіння несімейних кооперацій та інші форми. Але в будь-якому випадку свинарські ферми потребують для розв'язання, виникаючих проблем наукових рішень і нетрадиційних підходів в організації зоотехнічної служби.

У процесі реформування майнових та земельних відносин, структурної перебудови в агропромисловому комплексі прискорено розвиваються особисті підсобні господарства громадян. Такі господарства не тільки забезпечують самі себе продуктами харчування, а й постачають їх на ринок. Особисті господарства протягом останніх років відіграють дуже важливу роль у забезпеченні населення продуктами харчування та нагромадженні продовольчих ресурсів держави, великою мірою впливають на формування цін на продовольчому ринку.

За станом на 1 січня 2001 року (за даними Р. Шмідта) сектор і агропромислового виробництва налічують 12,5 млн особистих підсобних господарств. Щороку розширяються площі землекористування цих господарств, збільшується поголів'я худоби та птиці, зростає обсяг виробництва сільськогосподарської продукцій. Ці процеси прискорилися після ухвалення Указу Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектору економіки».

Оскільки в підсобних господарствах переважає ручна праця (при цьому праця без оплати), на діяльності таких структур, на відміну від решти господарств, меншою мірою позначається зростання вартості енергоносіїв та інших матеріально-технічних ресурсів. Тому продукція цього сектору є конкурентноспроможною на внутрішньому ринку. Підсобні господарства, виробляючи переважно найбільше трудомісткі види продукції, домагаються їх високої якості. Дедалі більше зростає роль цих господарств як важливого джерела збалансування грошових надходжень багатьох сімей.

У 2000 році підсобні господарства виробили 1886 тис тон м’яса тобто 74% від загального обсягу виробництва цього продукту в Україні на селянський двір у середньому припадає виробництво 232 кг м’яса. Станом на початок 2001 р. в особистих підсобних господарствах налічували 5 238 тис. голів свиней (по 60 голів на 100 селянських дворів), питома вага поголів’я свиней в особистих підсобних господарствах склала 68 %, що на 38 % більше порівняно до 1991 року (табл. 87). Продано поросят населенню 3262 тис. голів, тобто на 3514 тис. голів менше, ніж у 1991 році (на 52%), на 100 селянських дворів продано по 36 голів проти 90 у 1991 році (табл. 88). Кількість свиней, куплених в особистих підсобних господарствах у 2000 році склала 38 тис. голів, що на 632,9 тис. голів менше, ніж в 1991 році (табл. 89).

Таблиця 87

Поголів’я свиней в особистих підсобних господарствах

Таблиця 88

Кількість поросят, що їх продали населенню сільськогосподарські підприємства

Таблиця 89

Кількість свиней, куплених в особистих підсобних господарствах

Перед сільськогосподарськими органами на місцях стоїть завдання розробити і здійснити конкретні заходи по значному розширенню продажу особистим підсобним господарствам населення висококласного молодняка тварин. У перспективі необхідно буде створити спеціальні зоотехнічні служби по забезпеченню наукового ведення і координації селекційної роботи в межах невеликих особистих господарств.

Розвиток особистих підсобних господарств, повне використання їх можливостей для виробництва м'яса сприяє поліпшенню постачання населення продуктами харчування.

Технічні особливості утримання свиней в особистих господарствах дуже різноманітні. Дослідженнями встановлено, що суттєвих змін в зоогігієнічних параметрах мікроклімату громадських і особистих ферм не повинно бути. Будівлі для утримання свиней в особистих підсобних господарствах повинні забезпечувати такий мікроклімат, «кий створював би умови для збереження здоров'я тварини і одержання від неї максимальної продуктивності.

Основні умови при будівництві і використанні приміщень для утримання свиней в особистих підсобних господарствах такі самі, як і для громадських свинарників.

В особистих підсобних господарствах при організації відтворення, вирощування молодняка і відгодівлі свиней можна користуватись загальними вимогами щодо розведення свиней в спеціалізованих і неспеціалізованих господарствах. Відгодівлю треба вести до живої маси, яка забезпечує високу ефективність реалізації енергії росту свині. Взагалі свині ростуть інтенсивно з меншими витратами корму до живої маси 120—130 кг. Але іноді ринкові ціни, які зумовлені попитом населення на нежирну свинину, можуть вносити свої корективи по організації відгодівлі до інших вагових категорій — 90—110 кг.

В особистих господарствах для відгодівлі краще використовувати свиней м'ясних порід — ландрас, дюрок, уельська або помісей, одержаних від кнурів м'ясних порід чи спеціалізованих м'ясних типів і ліній.

Особисті підсобні господарства насамперед повинні забезпечувати продукцією, яку виробляють, потреби сім'ї. Залишки реалізуються на ринку, а продукція, вироблена за договорами,—в господарствах або споживчій кооперації. Поряд з тим вироблену за тривалий період продукцію використовують не в той же час, а заготовлюють про запас. В присадибному господарстві технологія забою тварин, переробки свинини і виготовлення різноманітних виробів має свої традиційні особливості, які відмінні від промислових заводських технологій.

Забій свиней та первинна обробка свинини. Перед забоєм свиней не годують протягом — 10—15 год, а дають тільки чисту воду. Забивають їх на спеціально підготовленому майданчику. Для цього роблять П-подібну стойку висотою 1,5—2 м, встановлюють настил для розробки туші. При забої свині удар наносять дуже гострим ножем в основу шиї в бік грудної клітки і перерізують сонну артерію. Такий спосіб забезпечує добре знекровлення туші. Іноді свиней забивають ударом у грудну клітку — ділянку серця,

Для кращого знекровлення тушу підвішують на П-подібну стойку. Чим менше крові залишається в туші, тим довше зберігається свинина і кращі її смакові якості. Тушу підвішують за задні кінцівки, для чого в ділянці скакальних суглобів роблять надрізи, в які вставляють гачки або міцну палку. Дуже часто тушу обробляють на землі в горизонтальному положенні.

Обробку туш проводять різними способами: знімають шкуру, обпалюють соломою чи паяльною лампою, ошпарюють окропом.

Смакові якості сала і м'яса кращі при-обпалюванні туші соломою. При обпалюванні треба стежити, щоб не було обгорання і утворення тріщині Після обробки шкура повинна бути гладенькою і мати злегка підпечений вигляд. Обвалену шкуру змочують водою, а потім зішкрібають ножем поверхню.

Оброблену тушу нутрують. По білій лінії роблять розріз від грудної клітки до заднього кінця тулуба. Послідовно виймають шлунок, кишечник, печінку. З печінки зразу знімають жовчний міхур. З теплих кишок і шлунка відокремлюють жир, випускають вміст і промивають. Далі вирізують діафрагму, разом виймаючи легені й серце. Серце розрізують і видаляють з нього згустки крові. Внутрішню поверхню туші протирають чистою сухою тканиною-При цьому мити її не можна, бо це призводить до псування м'яса. Від туші відокремлюють кінцівки, голову, після чого розпилюють її по хребту. В практиці часто рубають тушу сокирою, що псує її товарний вигляд. Напівтушам дають охолонути в підвішеному стані. Після витирання їх розробляють. Із свинини готують найрізноманітніші вироби і страви: солоний шпик, окороки, ковбаси тощо.

Виготовлення шпику. Для виготовлення солоного шпику використовують сало з хребтової і бокової частин туші. Сало знімають смугами шириною 8—10 см і довжиною 20—30 см, засолюють в щільних дерев'яних ящиках. На дно ящика насипають шар крупної солі, на яку кладуть шарами сало (шкірою вниз) на відстані від стінок і між собою 0,5—1,0 см. Нижній шар засипають сіллю і вкладають інший шар сала. Останній шар вкривають пергаментним папером або білою тканиною. На 15 кг шпику потрібно 1 кг солі.

Через 5—8 днів просолений шпик можна очистити від солі і обробити спеціями — пахучим або гірким перцем. Перець змішують з сіллю 1:1 і одержаною сумішшю обробляють шматки шпику.

Для тривалого, зберігання готовий просолений шпик вкладають у ящики, на дно яких засипають шар (2—3 см) житнього борошна. Шар борошна повинен бути засипаний також між боковими стінками, шматками шпику і зверху. Шпик вкривають пергаментом або білою тканиною, закривають ящик і ставлять у прохолодне місце на тривале зберігання. Такий шпик довго зберігається, жир не окислюється і не старіє, сало дуже приємне на смак.

Виготовлення окороків. Їх виробляють з молодої нежирної свинини. Для цього окости відрізують від охололої туші, обрізують їх від пахвинок, хвостових хребців і закруглюють. На ножці для підвішування окорока роблять розрізи.

Готові окороки засолюють. Для сухого способу соління використовують дерев'яні бочки з отвором на дні. На дно бочки кладуть шар сухої солі, а окороки солять солоною сумішшю, її готують так: 1 кг солі, 160 г цукру і 40 г селітри. Окороки кладуть у бочки вниз шкірою. Щілини між стінками бочки і окороками засипають солоною сумішшю. Через три дні окороки перекладають верхні вниз, нижні —наверх. Процес просолювання триває 2—3 тижні, після чого окороки очищають від солі, обвітрюють у підвішеному стані в сухому прохолодному місці.

Рис. 62. Домашня коптильня з короба:

а —загальний вигляд; б — розріз; 1 — підтопок; 2 — корпус короба без дна і кришки; 3 — вішалка з продукцією; 4 — мішковина; 5—цегла; 6 — ґрунт

Для соління в розсолі використовують бочки або кадки. Розчин готують з розрахунку на 10 кг свинини 0,7 кг солі, 2 кг цукру і 50 г селітри. Окороки вкладають щільно, шкірою вниз. Між ними кладуть спеції, а потім заливають перевареним охолодженим розчином до повного покривання окороків. Після цього їх накривають кришкою і ставлять вантаж. Процес соління триває 1—2 міс. Солоні окороки провітрюють у сухому прохолодному місці.

Копчені окороки. Для надання пряного смаку і тривалого зберігання окороки коптять. В домашніх умовах для цього застосовують спеціально зроблений пристрій, який складається з бочки або квадратного дерев'яного короба.

Коптильню роблять так: риють канаву, накривають листами товстого заліза, засипають шаром землі, на одному боці встановлюють бочку без дна або короб і обсипають також землею. Висота . короба (бочки). 1,2—1,5 м. З іншого кінця канави роблять вогнище. У бочці (коробі) у верхній частині встановлюють планки, на які підвішують окороки.

Як паливо для коптіння використовують деревину фруктових порід — яблуні, груші, вишні або щільних порід — дуба, бука. Зверху дрова засипають дрібними стружками, щоб утворювалася велика кількість диму. Для надання окорокам аромату і смаку зверху дров кладуть ароматні трави і кущі: полин, м'яту, тмин тощо.

Перед коптінням окороки обробляють і обвішують двома шарами марлі для збереження чистоти.

Гаряче коптіння застосовують, коли не розраховують на тривале зберігання окороків. Попередньо їх вимочують в холодній воді протягом 3—5 год, залежно від ступеня їх солоності і обшивають марлею. При цьому методі коптіння температура диму на виході повинна бути 80—100 °С. Тривалість коптіння становить 5—6 год. Прокопчені окороки вішають у прохолодне місце, знімають марлю і обгортають щільним папером з метою запобігання висиханню.

Холодне коптіння використовують для виготовлення окороків на тривале зберігання. Окороки попередньо готують за такою ж технологією, що і для гарячого коптіння. Процес коптіння триває протягом 2—4 діб при температурі диму на рівні окороків 20—25 °С. Цей метод забезпечує втрату рідини окорока і добру насиченість димом. Після коптіння окороки зберігають у прохолодному приміщенні 15—30 діб.

Холодним способом коптять корейку і грудинку, які попередньо проходять стадію соління.

Широкий розвиток присадибного свинарства зумовлений господарське корисними якостями і біологічними особливостями свиней, які вигідно відрізняються від інших видів тварин, так і різноманітністю виробів і блюд, які готують із свинини.

ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СВИНАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Ветеринарно-санітарні вимоги при проектуванні та спорудженні свинарських ферм 1 комплексів. Свинарські ферми та комплекси проектують на основі завдання, що складається з пояснювальної записки та технологічної частини (механізації виробничих процесів, архітектурно-будівельного рішення, опалення, вентиляції, електро- та водопостачання, каналізації, техніко-економічного обґрунтування, ветеринарно-санітарних вимог тощо).

При складанні завдання на проектування свинарських підприємств в основу ветеринарно-санітарних вимог повинно бути покладено забезпечення надійного захисту від можливого занесення інфекцій, дотримання санітарно-гігієнічних параметрів, технології, правил комплектування, охорони біосфери.

Спеціалісти ветеринарної медицини забезпечують контроль за дотриманням зоогігієнічних вимог, норм та правил на етапі розробки проектів ферм .і при реконструкції існуючих, у виборі земельної ділянки під будівництво.

Розробка ветеринарно-санітарних заходів повинна починатися задовго до будівництва свинарських об'єктів. У їх розробці беруть участь ветеринарні спеціалісти та зооінженери.

Згідно зі статтею 11 (пункт б) Ветеринарного статуту, ветеринарній службі надається право давати висновок щодо проектів планування і будівництва ферм та комплексів, очисних споруд, відведення земельних ділянок під усі види будівництва цих об'єктів.

При експертизі проекту враховують, якою мірою в них передбачені профілактика захворювань свиней, джерела комплектування ферм тваринами, споруди ветеринарно-санітарного напряму, склад приміщень, системи утримання, організація годівлі, догляду за тваринами, забезпечення охорони біосфери, механізація трудомістких робіт у ветеринарії.

Ділянку під будівництво ферм вибирають на сухій підвищеній території з порівняно рівною поверхнею або невеликим нахилом (до 5°) на південь і низьким стоянням ґрунтових вод (не ближче 2 м від поверхні). Заборонено вибирати для спорудження ділянку на місці колишніх скотомогильників, шкіряних підприємств, гноєсховищ, звірівницьких та птахівницьких ферм.

Приміщення для утримання тварин розташовують за рельєфом нижче житлових та культурно-побутових споруд, щоб пануючі, вітри дули від населених пунктів.

При будівництві та реконструкції свиноферм треба враховувати технологічні якості будівельних матеріалів і тепловий режим підлоги, підстилки, теплоємкість та тепловіддачу стін, а також опалення приміщень для окремих груп тварин у різні пори року. Приміщення повинні бути теплими взимку і прохолодними влітку,

сухими, світлими, зручними для тварин 1 обслуговуючого персоналу.

Свинарські споруди будують таких типів: одноповерхові широкогабаритні, зблоковані, галереєпавільйонного типу та багатоповерхові.

Відстань від житлових зон до відкритих сховищ гною повинна бути 500—2000 м, до полів, які зрошують, — не менше 100 м.

При виборі площі під будівництвом слід враховувати необхідну кількість води (ГОСТ 2874-82), що повинна надходити 10—12 год на добу.

Між приміщеннями відстань рекомендується не менше 20 м при павільйонному типі розташування споруд. Рекомендується відокремлювати свинарські підприємства від житлових будов такими санітарно-захисними зонами: комплекси потужністю 12—24 тис. голів — не менше 1500 м, 54 тис. голів та більше — не менше 2000 м.

Відстань між свинарськими фермами та іншими сільськогосподарськими об'єктами: 150 м від ферм великої рогатої худоби, вівчарських, конярських; 1500 м від звірівницьких; 200—1000 м від птахівницьких.

Готові до експлуатації споруди приймає державна комісія з представниками-ветеринарно-санітарного нагляду. При порушенні зоогігієнічних норм та ветеринарно-санітарних правил або у випадку відхилення від проекту зооінженер, лікар ветеринарної медицини має право зупинити будівництво або введення у дію споруджених чи реконструйованих об’єктів.