Форми підприємницької діяльності

Основними формами підприємницької діяльності є: одноосібні підприємства, господарські товариства, кооперативні підприємства, акціонерні товариства або корпорації, спільні підприємства.

Зупинимося на цих формах підприємництва.

Одноосібні підприємства — це власність однієї особи або сім'ї, яка несе повну відповідальність за своїм зобов'язанням усім капіталом підприємства і всім своїм майном.

Одноосібні підприємства є найбільш розповсюдженими в країнах з ринковою економікою, їх питома вага в загальній кількості підприємств становить 60—80 %. В Німеччині 90 % дрібних і більше 50 % середніх підприємств є одноосібними. Доля малого бізнесу у ВНП розвинутих країн становить близько 72 %, а в Україні — 8 %. Одноосібна власність має як свої переваги так і недоліки.

Переваги одноосібної власності:

1. Одноосібні підприємства порівняно легко утворюються, оскільки немає бюрократичної тяганини (в розвинутих зарубіжних країнах) і видатків, на юридичні послуги. В Україні у вересні 1994 р. прийнято Положення яким передбачено всього три документи (раніше до 20 документів) на право відкриття підприємства. При цьому орган реєстрації зобов'язаний не пізніше як за 5 діб зареєструвати і вручити заявнику свідоцтво про державну реєстрацію. Однак цього Положення мало хто дотримується. Щоб відкрити в Україні мале підприємство, треба вкласти більше 1000 доларів; в т. ч. а) вартість різного роду документів — 730 доларів, б) реєстрація підприємства — 186 доларів, в) інші видатки — 149 доларів. (А і Ф Україна. — 1997. — № 15. — С. 18) Фактично для того, щоб зареєструвати мале підприємство треба дати хабарів в 10—100 разів більше ніж офіційна ціна і витратити декілька місяців часу. Страшний бюрократизм, корупція, важка податкова політика не тільки стримують розвиток підприємництва, але женуть його в тіньову економіку. Якщо в Польщі нараховується 2,3 млн малих підприємств, в Італії — 3,5 млн, то в Україні — всього 136 тисяч.

2. В одноосібному підприємстві володар сам собі господар, начальник, який вільний у свободі дій. Доход підприємства залежить передусім від його праці. Тут сильний дух підприємництва, стимул до ефективності виробництва.

3. В малому бізнесі людина випробовує себе, проходить добру школу для великого бізнесу. До речі. Генрі Форд починав з того, що в 1903р. виготовив («склепав») два автомобілі, виграв гонку, продав їх і заснував в сараї невелику фірму. Комп'ютерна промисловість у США була започаткована і розвинута в Каліфорнійській Силіконовій долині в гаражах.

4. Перевагою одноосібних і малих підприємств з те, що тут на організацію одного робочого місця потрібно в 7—10 разів менше коштів ніж на великому.

Недолітки одноосібних підприємств:

1. За деяким винятком фінансові ресурси одноосібного підприємця недостатні для того, щоб фірма могла вирости у велике підприємство. Тут фінансові ресурси обмежуються доходом підприємства і деяким кредитом, оскільки банки без охоти видають їм кредити, так як вони часто банкрутують.

2. Власник повністю вирішує всі питання, пов'язані з функціонуванням підприємства. Він закуповує засоби виробництва, виготовляє і продає продукцію, рекламує її, веде облік затрат і результатів виробництва.

3. Істотним недоліком є те, що одноосібний власник є суб'єктом необмеженої відповідальності. Це означає, що такі підприємства ризикують не лише активами фірми, але і своїм особистим майном, а їх смерть чи втрата працездатності веде До ліквідації або згортання виробництва.

Господарські товариства (партнерства). Партнерство — це така форма організації виробництва, коли двоє і більше осіб домовляються між собою про створення спільного підприємства, управління ним. Для цього вони об'єднують свої кошти, працю, поділяють ризик, прибутки, збитки.

Переваги партнерства:

1. Подібно до одноосібного володіння партнерство легко організувати, уклавши письмову угоду.

2. Велика кількість партнерів дозволяє досягти високої спеціалізації в управлінні.

3. Створюється можливість об'єднати більшу кількість коштів, мати більший доступ до банкірського кредиту.

4. Товариства менше оподатковуються, порівняно з корпораціями.

Недоліки партнерства:

1. Інколи виникає несумісність інтересів, непогоджена політика, бездіяльність замість рішучих дій.

2. Фінансові кошти партнерств більші за одноосібні підприємства, але можуть бути недостатні для прибуткового ведення виробництва.

3. Тривалість дії партнерства невизначена, непередбачена. Вихід з партнерства навіть одного учасника може призвести до його розпаду.

4. Необмежена відповідальність загрожує партнерству як єдиноосібному володінню, адже кожен партнер несе повну відповідальність за результати роботи спільного підприємства.

Які існують види партнерств?

Партнерські товариства мають такі види:

а) повне товариство;

б) товариство з обмеженою відповідальністю;

в) командитне товариство.

Повне товариство. Учасники повного товариства особисто приймають участь у справі товариства і кожний несе повну особисту відповідальність щодо зобов'язань товариства не лише сумою вкладеного капіталу, але і всім своїм майном. Збитки і прибутки розподіляються між учасниками пропорційно долі кожного з них в загальному майні фірми. Кожен учасник має право підписувати контракти від імені фірми.

Товариство з обмеженою відповідальністю. Це одна із форм об'єднання капіталу, коли учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями фірми лише своїм внеском. Капітал товариства поділяється на долі, які розподіляються між засновниками. Товариство акцій не випускає, а дає засновнику відповідний документ про його внесок. Вищим органом тут є збори пайовиків. Для поточного керівництва обирається правління і його голова (директор). Однією з форм товариства з обмеженою відповідальністю є товариство з додатковою відповідальністю. Тут учасники можуть нести відповідальність у 2—3-кратному розмірі паю і своїм майном.

Командитні товариства. Це така форма, в якій одні учасники (повні товариші) несуть всю відповідальність у справі фірми як своїм внеском так і всім своїм майном, а інші (командисти) відповідають лише своїм внеском.

Кооперативні товариства — це такі об'єднання, де розмір внесеного паю однаковий для всіх учасників і число членів кооперативу може змінюватись.

Існують виробничі, кредитні, збутові, заготівельні та ін. Кооперативи, про які йшлося в другому питанні теми.

Акціонерні товариства (корпорації) — це правова форма бізнесу, де власність є спільною, анонімною. Корпорація, як і інші види підприємств, може займатись будь-яким видом діяльності: закуповувати, виробляти і продавати продукцію, брати і надавати кредит та ін. Акціонерне товариство випускає акції, які є документом на пред'явника. Акції бувають двох видів:

а) привілейовані;

б) звичайні,

Привілейована акція — забезпечує гарантований доход, але не дає права голосу на зібранні акціонерів.

Звичайна акція — дає право голосу і дивіденд, величина якого залежить від прибутку фірми.

Акції котируються на Фондовій біржі і можуть вільно переходити від однієї особи до іншої. Відповідальність вкладників (акціонерів) по зобов'язаннях фірми обмежується лише сумою, заплаченою за акцією. Доход виплачується акціонеру за кожну акцію у вигляді дивіденду. Його розмір залежить від прибутку фірми.

Формула курсу акцій:

Ка = Д100/S

S — рівень позичкового відсотку; Д — дивіденд.

Якщо 100 доларова акція приносить за рік 20 доларів дивіденду, а банк по вкладах платить 10 відсотків річних, то ціна (курс) акції дорівнює 200 доларів (20100 %/10 % = 200).

Вищим органом акціонерного товариства є збори пайовиків. Однак обирається і Спостережна Рада, виконавчий директор, який відповідає усім своїм майном за збитки фірми. Наймається директор на конкурсній основі. Він працює за контрактом і одержує платню, яка може бути в декілька разів вищою за зарплату президента країни. Крім окладу президент фірми має отримувати тантьєми (частину доходу фірми).

Корпорації існують в усіх країнах. Проте найбільше розповсюдження отримали в СЕНА, їх питома вага тут в усіх підприємствах становить 18%, але на їх долю припадає 9/10 обсягу послуг.

Переваги корпорації:

1. Корпорація — це найбільш ефективна форма залучення грошового капіталу. Досягається це через ринок цінних паперів. Учасники корпорації одержують доход навіть не беручи участі в управлінні. Вони можуть бути учасниками багатьох корпорацій, що розсіває ризик. Це вигідне вкладення капіталу. Корпорація має порівняно легкий доступ до кредиту. З ними охоче співпрацюють банки, оскільки одержують від них доходи.

2. Другою перевагою корпорації є обмежена відповідальність: учасник корпорації ризикує лише сумою, заплаченою за акції. Кредитори можуть пред’явити позив лише корпорації, як юридичній особі, але не окремим компаньйонам.

3. Завдяки своїм привілеям у залученні коштів, корпорація легко може розширювати обсяг виробництва продукції, запроваджувати нову технологію. Якщо в одноосібному підприємстві власник змушений займатись усіма питаннями, пов'язаними з організацією виробництва і реалізацією продукції, то корпорація має можливість наймати спеціалістів - професіоналів для кожного виду діяльності (бухгалтерів, інженерів, технологів і т. п.), що є запорукою підвищення ефективності виробництва.

4. Оскільки корпорація є юридичною особою, то вона може існувати незалежно від її власників. При партнерстві вихід або смерть хоча б одного партнера веде до припинення партнерського підприємства. В подібних випадках корпорація зберігається, оскільки акції можуть переходити з рук одних до рук інших власників. В цьому відношенні корпорація якщо не вічна то довготривала фірма.

Таким чином, переваги корпорації незаперечні, хоч вона і має ряд недоліків:

1. Реєстрація статуту корпорації вимагає певного часу і коштів на юридичні послуги.

2. Тут закладені можливості для зловживання, використання службового становища в корисних цілях, випуск і продаж цінних паперів, які не мають вартості. Однак це лише можливість, а не природа корпорацій.

3. Недоліком корпорацій є те, що тут має місце подвійне обкладання податком: прибутку і дивіденду.

4. На відміну від особистої і партнерської власності, де власники самі розпоряджаються своїй майном, здійснюють контроль, в корпораціях учасники позбавлені цієї можливості. Більшість акціонерів позбавлені можливості приймати участь в голосуванні при вирішенні тих чи інших питань, оскільки можуть знаходитись далеко від корпорації. Керівники корпорації можуть бути зацікавлені в одному (підвищенні своїх окладів, витраченні більшої частини прибутку на розширення виробництва), тоді як акціонери — в більших дивідендах.

5. Спільні підприємства (джойнт венчер) створюються у вигляді господарських товариств для реалізації спеціальних проектів і їх діяльність обмежується успіхом або невдачею цього проекту. Одним із прикладів спільних підприємств є будівництво тунелю під Ламаншем. Тут встановлюється повна відповідальність кожного учасника.

ПЕРЕЛІК

суб’єктів племінної справи у свинарстві, яким присвоєно статуси племінного заводу і племінного репродуктора (за наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук)

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Адамец Л. Общая зоотехния.— М.; Л.: Сельхозгиз, 1933. — С. 49—53.

2. Адлерберг Г. П. К вопросу о происхождении домашних свиней //Проблема происхождения домашних «животньїх: Тр. лаб. генетики АН СССР, — Л.: БИ, 1933.— Вып. 1. — С. 185—210.

3. Арнаутов В. Й. Технология механизированньїх работ на репродукторных свинофермах. — М.: Колос, 1976. — 207 с.

4. Бакшеев П. Д., Богдановский А. В., Ивахно В. К. Справрчник по охране, труда и технике безопасности в животноводстве. — К.: Урожай, 1979. — 199 с.

5. Баньковский Б. В. Полтавский заводской тип мясных свиней. — М.: Колос, 1981. — 4 с.

6. Боголюбский С. Н. Происхождение домашних животных //Проблема происхождения домашних животних: Тр. лаб. генетики АН СССР. — Л.: БИ, 1933. — Вып. 1. — С. 15—56.

7. Боголюбский С. Н. Происхождение и породообразование домашних животных. — М.: Сов. наука, 1959. — 593 с.

8. Борисенко Е. Я. Разведение сельскохозяйственных животных.— М.: Сельхозиздат, 1963. — 486 с.

9. Василенко Д. Я., Меленчук Е. Й. Свиноводство и технология производства свинины. — К.: Вища шк. 1988. — 270 с.

10. Вирощування ремонтного молодняка сільськогосподарських тварин /І. І. Ібатулін, А. І. Сривов, Л. М. Цицюрський та ін. — К.: Урожай, 1993. — 248 с.

11. Волкопялое Б. П. Свиноводство. — 4-е изд., перераб. и доп. — Л.: Колос, 1968. — 432 с.

12. Герасименко В. Г. Биохимия продуктивности и резистентности животных. — К.: Вища шк., 1987. — 222 с.

13. Дарвин Ч. Изменение животннх и растений в домашнем состоянии. — М.; Л.: Сельхозгиз, 1941. — 619 с.

14. Доброхотов Г. Н. Свиноводство. М.: Колос, 1974.— 544 с.

15. Доброхотов Г. Н., Нетеса А. И. Учебная книга свинаря.— М.: Колос, 1975. — 287 с.

16. Житенко П. В. Технология продуктов убоя животных. — М.: Колос, 1984. — 236 с.

17. Иваненко И. Д. Постнатальное развитие кабана в связи с условиями внешней среды. — Сталинабад, 1956. — 232 с.

18. Иванов М. Ф. Свиноводство: Учеб. пособие.— М.: Сельхозгиз, 1937. — 304 с.

19. Иоффе Я. А. Мы и планета.— М.: Политиздат, 1981. — 224 с.

20. Кабанов В. Д., Тереньева А. С. Породы свиней. — М.: Агропромиздат, 1985. — 336 с.

21. Клемин В., .Великжанин В., Матвеева Е. Влияние предубойного содержания свиней на качество мяса //Свиноводство. — 1983. — № 11. — С. 19—20.

22. Коган Б. М. Стресс и адаптация. — М.: Знание, 1985 — 63 с.

23. Кравченко Н. А. Разведение сельскохозяйственных животных. — М.: Сельхозиздат, 1963. — 311 с.

24. Красота В. Ф., Лобанов В. Г. Разведение сельскохозяйственных животных. — М.: Колос, 1976. — 416 с.

25. Кузнецов В. А., Шлипаков М. П. Технология переработки мяса и других , продуктов убоя животных. — М.: Колос, 1975. — 193 с.

26. Кулешов П. Н. Выбор по экстерьеру лошадей, скота, овец и свиней. — М., 1934. — 209 с.

27. Ладан П. Е., Козловский В. Г., Степанов В. И. Свиноводство: Учеб. — М.: Колос, 1978. — 304 с.

28. Лискун Е. Ф. Экстерьер сельскохозяйственных животных. — М.: Сельхозгиз, 1949. — 310 с.

29. Медведев В. А. Формирование мясности свиней и методы ее повышения: Дис. ... д-ра с.-х. наук. — X., 1972. — 517 с.

30. Мельников С. В., Калюга В. В., Афанасьев В. Н. Технологическое оборудование свиноводческих комплексов. — М.: Россельхозиздат, 1979. — 173 с.

31. Михайлов Н. Н. Профилактика бесплодия и малоплодия свиней. — М.: Колос, 1973. — 232 с.

32. Мысик А. Т., Нетеса А. Й. Свиноводство. — М.: Колос, 1984. — 443 с.

33. Наймытенко Е. П., Бакшеев П. Д., Шоходько А. А. Система ветеринарно-санитарных мероприятий на свиноводческих комплексах. — К.: Урожай, 1976. — 168 с.

34. Никитченко И. Н., Степанов В. И., Клименко А. И. Взаимосвязь стрессо-устойчивости с продуктивними качествами, биохимическими и физиологическими показателями //Вестн. с.-х. наук. — 1987. — № 1. — С. 82—85.

35. Новиков Г. И. Комплексная механизация в промышленном свиноводстве. — М.: Колос, 1973. — 175 с.

36. Нормы и рационы кормления сельскохозяйственных животных /А. П. Калашников, В. И. Клейменов, В. И. Бакланов и др.; Под ред. А. П. Калашникова. — М.: Агропромиздат, 1985. — 351 с.

37. Общесоюзные норми технологического проектирования свиноводческих предприятий: ОНТП-2-85. — М.: Госагропром СССР, 1986.

38. Остапчук П., Ревенко А. Воспроизводительные способности хряков разных генотипов //Свиноводство. — 1986. — № 4. — С. 22—23.

39. Очеретько Ф. І. Породи свиней. — К.: Держсільгоспвидав УРСР, 1954. — С. 38.

40. Патров В. С., Синников М. П. Организация производства свинини. — Ярославль: Верх.-Волж. кн. изд-во, 1982. — 168 с.

41. Пахно В. С. Организация откорма свиней на промышленной основе. — М.: Моск. рабочий, 1978. — 96 с.

42. Попехина П. С. Кормление свиней. — М.: Колос, 1967. — 208 с.

43. Походня Г. С. Теория и практика воспроизводства и выращивания свиней. — М.: Агропромиздат, 1990. — 271 с.

44. Почерняев Ф. К. Технология племенного свиноводства. — К.: Урожай, 1982. — 168 с.

45. Придорогин М. И. Экстерьер: Оценка сельскохозяйственных животных по наружному осмотру. — М.: Новый агроном, 1927. — 207 с.

46. Пшеничний П. Д. Основи учення о воспитания сельскохозяйственных животных. — К.: Госсельхозиздат УССР, 1955. — 143 с.

47. Редькин А. П. Свиноводство. — М.: Сельхозгиз, 1958. — 408 с.

48. Савич И. А. Свиноводство и технология производства свининн: Учеб. пособие. — М.: Агропромиздат, 1986. — 363 с.

49. Свечин Ю. К., Смирнова Л. И., Голубев Г. В. Организация производства свинини на промышленной основе. — М.: Агропромиздат, 1985. — 151 с.

50. Сердюк С. И. Искусственное осеменение в проьшшленном свиноводстве. — М.: Колос, 1977. — 160 с.

51. Справочник по качеству продуктов животноводства /И. П. Даниленко, П. В. Микитюк, И. И. Шуст и др.; Под ред. И. П. Даниленко. — К.: Урожай, 1988. — 180 с.

52. Стасенко Р. Ф. Технологическое проектирование производства животноводческих продуктов и сырья. — К.: Урожай, 1974. — 256 с.

53. Удешевление производства свинины /П. И. Бородинов, А. П. Дрыга, Н. И. Крымов и др. — X.: Прапор, 1975. — 83 с.

54. Ухтверов М. П., Назаркин Г. М. Селекция свиней на продолжительность хозяйственного использования. — М.: Росагропромиздат, 1988. — 155 с.

55. Учебник оператора по производству свинины. /А. А. Дерябин, В. Н. Силкин, Л. А. Андропов и др. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Агропромиздат, 1988. — 33 с.

56. Хозрасчет и самофинансирование в трудовых коллективах колхозов и совхозов: Учеб. пособие для колхозников и рабочих совхозов /Под. ред. И. Г. Ушачева. — М.: Профиздат, 1988. — 272 с.

57. Шкурупий П. Й., Деркач Н. А. Миргородская порода свиней. — М.: Агопромиздат, 1988.— 3 с.

58. Эсперсен И., Клаусен Я. Разведение и содержание беконних свиней в Дании /Пер. с дат. В. А. Мазева. — М.: Сельхозгиз, 1958. — 324 с.