3.Прийоми масажу (самомасажу)

Прийоми масажу розподіляють на основні і допоміжні. До основних відносять: погладжування, розминання, розтирання, витискання. Допоміжні прийоми – це постукування, рубання, поплескування, активні і пасивні рухи та рухи з опором, потрушування, струшування, валяння, вібрація.

Погладжування – один із найдавніших і найбільш розповсюджених прийомів масажу як у спортивному, так і в лікувальному плані. Погладжування – це гімнастика для кровеносних судин шкіри: воно розширює судини, сприяє розкриттю резервних капілярів. Погладжування підвищує життєздатність клітинних елементів глибоких шарів шкіри, збільшує число еритроцитів і тромбоцитів, знімає напруження нервової системи, а при тривалому застосуванні діє як знеболюючий засіб, у рефлексогенних зонах (шийно-потилична, верхньогруднинна, підложечна, ділянка живота тощо) справляє рефлекторно-терапевтичну дію на патологічно змінену діяльність різних тканин і внутрішніх органів.

Прийомом погладжування рекомендують починати і закінчувати процедуру будь-якого масажу. При погладжуванні рука, яка масажує, ковзає по шкірі і, не збираючи її в складки, чинить рівномірний тиск на ділянку, яку масажують. Розрізняють плоскітне та обхоплююче погладжування. При плоскітному погладжуванні кисть випрямлена, пальці зімкнуті і знаходяться в одній площині. При обхоплюючому погладжуванні, великий палець відведений, і кисть обхоплює масажовану ділянку. Погладжування може бути поверхневим (здійснюватися без зусилля) і глибоким (із енергійним натисканням на тканини).

Поверхневе погладжування підсилює процеси гальмування, діє заспокійливо на ЦНС, розслаблює м’язи, покращує кровообіг у шкірі. Глибоке погладжування сприяє відтоку лімфи і венозної крові, видаленню з тканин продуктів розпаду, зменшує набряки. Погладжування виконують подовжньо, поперечно, зигзагоподібно, колоподібно та спіралевидно.

Глибоке погладжування проводять за ходом лімфатичних судин лише у напрямку до лімфатичних вузлів. Погладжування здійснюють поверхнею долоні. Погладжування найчастіше виконують двома руками, кисті рухаються паралельно або послідовно – одна за одною. Для посилення дії одну кисть накладають на іншу – „обтяжена кисть”. Погладжування можна проводити безперервно, що підсилює гальмівні процеси в ЦНС. Переривисте погладжування (ритмічні переривисті рухи) збуджують ЦНС.

Методичні рекомендації щодо прогладжування:

• погладжування слід виконувати спочатку повільно, потім ритмічно: це поліпшує випорожнення лімфатичних судин і здійснює заспокійливу дію. Швидкі, неритмічні рухи ускладнюють відтік лімфи, можуть діяти збуджувально.

• у разі набряків тканин (наприклад, через спортивну травму) погладжування слід починати з розташованих вище ділянок, щоб звільнити шлях для проходження лімфи з розташованих нижче ділянок. Так, у разі набряку колінного суглобу, спочатку виконують погладжування стегна (відсмоктуючий масаж), а потім переходять до верхньої межі набряку і далі до ушкодженого суглоба.

• погладжування сприяє місцевому підвищенню температури, знижує тканинний тиск, діє болезаспокійливо.

• м’язи тієї ділянки, де проводиться погладжування, і м’язи, що знаходяться поряд, мають бути максимально розслаблені. Для кращого розслаблення м’язів необхідно використовувати описані вихідні положення [37, с. 41-49].

Погладжування можна робити однією рукою або поперемінно двома (одна прямує за іншою, наче повторюючи її рухи) [7, с. 17].

Існують допоміжні прийоми погладжування:

• щипцеподібне;

• граблеподібне;

• хрестоподібне.

Щипцеподібнє погладжування виконують великим і вказівним пальцями або великим і чотирма іншими. Граблеподібне погладжування здійснюють кистю, злегка стисненою в кулак, пальці вільні, виконується прогладжування фалангами пальців.

Хрестоподібне погладжування – кистями рук, зчепленими в замок, обхоплюють масажовану ділянку і виконують погладжування долонями. Застосовують на задній поверхні рук і ніг. Під час масажу руки, пацієнт кладе руку на плече масажиста. Погладжування проводять пальцями кисті, зігнутої в п’ясно-фалангових суглобах під прямим кутом до долоні (на обличчі, шиї, животі, спині). Цим прийомом починають і закінчують процедуру масажу, а також завершують кожен прийом. Погладжування виконують повільно.

Розтирання робиться енергійно зі значним натисканням на масажовані тканини. При цьому температура тіла на ділянці, що підлягає масажу, може підвищитися на 1 – 5°С.

У процесі розтирання тканини зміщуються і розтягуються у різних напрямках, що викликає подразнення розташованих у них рецепторів, а також рецепторів кровеносних судин і прискорює кровотік у них. У результаті розтирання до тканини надходить більше кисню, хімічно активних речовин, із організму швидше виводяться продукти обміну. При пошкодженнях розтирання сприяє швидкому розсмоктуванню затвердінь, патологічних відкладень і скупчення рідини у тканинах, особливо в ділянці суглобів. За допомогою розтирання збільшується рухомість у суглобах, збільшується витривалість м’язів. Розтирання здебільшого поєднують із погладжуванням.

У практиці найчастіше застосовують такі види розтирання: щипцеподібне, подушечками чотирьох пальців, основою долоні, гребенем кулака, подушечками великого пальця, ребром долоні, напівколове, граблеподібне.

Розтирання виконують однією рукою, двома руками та із обтяженням. Для посилення ефекту розтирання можна виконувати з обтяженням. Коли розтирання виконують чотирма пальцями, всі пальці руки, яка створює навантаження, накладають на них долонною поверхнею (палець на палець). Коли розтирання виконують великим пальцем, всі пальці накладають на його нігтьову фалангу. Навантаження не тільки посилює тиск на масажовані тканини, воно допомагає обертати пальці та зменшує втому рук масажиста. Розтирання подушечками пальців із обтяженням виконують на тих самих суглобах і сухожиллях, що і без обтяження (за винятком променезап’ястного, ліктьового суглобів і суглобів пальців).

Розтирання щипцеподібне застосовується тільки на суглобах. Чотири пальці зімкнуті, їх розташовують із одного боку суглоба, а великий палець – з іншого. Розтирання виконують або лише подушечками пальців (наприклад, на променезап’ястному суглобі) або всією долонною поверхнею (наприклад, на колінному суглобі). Це залежить від величини суглоба.

Розтирання подушечками чотирьох пальців можна виконувати прямолінійно, зигзагоподібно, спіралеподібно і колоподібно. Всі різновиди масажу, крім зигзагоподібного, можна виконувати з обтяженням. Кожен прийом відрізняється за методикою і технікою виконання.

Розтирання подушечками чотирьох пальців – дуже сильний прийом і за своєю технікою дозволяє розтирати найменші та складні суглоби. Його застосовують, виконуючи масаж на міжреберних проміжках, на суглобах, на міжплюсневих проміжках та інших ділянках тіла.

Розтирання основою долоні здійснюють однією рукою. Робоча поверхня – основа долоні. Темп дуже інтенсивний.

Розтирання гребенем кулака виконують однією рукою у дуже швидкому темпі, робоча поверхня – гребінь кулака.

Розтирання подушечкою великого пальця виконують подушечкою великого пальця у швидкому темпі, робоча поверхня – подушечка великого пальця.

Розтирання напівколове виконують великим і вказівним пальцями двома руками поперемінно.

Розтирання граблеподібне виконують однією рукою, при цьому рука нагадує „граблі”. Робоча поверхня – подушечки чотирьох пальців [7; 9; 37].

Методичні рекомендації щодо розтирання:

Розтирання, на відміну від інших прийомів, не завжди провадять за ходом кровоносних і лімфатичних судин, оскільки у більшості випад­ків його здійснюють на обмеженій ділянці тканин. Якщо умови доз­воляють, руки масажиста повинні рухатися за ходом лімфатичних судин від периферії до ближніх лімфатичних вузлів.

• Чим вертикальніше відносно масажованої ділянки кладе пальці ма­сажист, тим сильніше впливає розтирання на тканину.

• Для більшого ефекту при розтиранні малорухливих рубців, глибоко спаяних з підлеглими тканинами, змащувальних засобів не викорис­товують, щоб пальці не ковзали по шкірі.

• Обтяження вільною рукою значно посилює вплив цього прийому.

• Розтирання слід комбінувати з погладжуванням, тому що при больо­вих відчуттях у ділянці ушкодження погладжування зменшує біль, сприяє розслабленню тканин. На завершення сеансу слід зробити легкі рухи.

• В одному сеансі масажу (самомасажу) не рекомендується застосовувати всі ви­ди розтирання. Їх вибір має визначатися метою масажу (самомасажу), місцем йо­го проведення, часом, відведеним на масаж (самомасажу), станом організму людини.

Розминання є основним прийомом у всіх видах масажу. У відновлювальному масажі йому відводять до 80 %. Під дією розминання поліпшується кровопостачання не лише масажованої ділянки, а й близько розташованих. Це сприяє енергійному розсмоктуванню патологічних відкладень і спорожненню лімфатичних судин, активізуються окислювально-відновні процеси, а також поліпшується живлення тканин.

Розминання є пасивною гімнастикою не лише для м’язів, а й для судин. Воно сприяє збудженню рецепторів м’язової тканини, сухожиль, зв’язок, суглобових сумок, фасцій і надкісниці, завдяки чому створюються умови, котрі впливають на стан центральної нервової системи і периферичного нервового апарату. Ці зміни залежать від характеру проведення прийому (глибини, сили, тривалості), а також від функціонального стану м’язів і органів у цілому.

Розминання широко застосовують при функціональній недостатності м’язів після важкого фізичного навантаження, аби зняти м’язове напруження, відновити працездатність. На центральну нервову систему розминання справляє збуджуючу дію, причому збудження поширюється на весь організм. Під дією розминання прискорюється дихання, підвищується температура тіла, збільшується число серцевих скорочень.

Усі прийоми розминання за механічним впливом поділяються на дві групи: перша – прийоми, при виконанні яких м’язова тканина підіймається від кісткового ложа і розминається кистю (кистями); друга – прийоми, при виконанні яких м’язова тканина притискається до кісткового ложа і розминається шляхом зміщення його вбік.

Найчастіше застосовують такі види розминання: ординарне, подвійне колове, подвійне ординарне, щипцеподібне, подушечками чотирьох пальців, гребенем кулака, основою долоні, подушечкою великого пальця [9; 12; 37].

Розминанню ординарному в усіх видах масажу приділяється особлива увага. Якщо масажист добре ним володіє, він, як правило, легко і правильно виконує інші, більш складні, прийоми. Ординарне розминання виконується долонним боком кисті без участі подушечок пальців.

Техніка виконання складається з п’яти циклів. Перший – кисть із сильно відведеним великим пальцем накладають поперек м’яза. Другий – прямими пальцями руки щільно обхоплюють м’яз упоперек так, щоб між долонями і м’язом не було проміжку і, зводячи пальці (великий „прямує” до чотирьох, а чотири – до великого), підіймають його. Третій – гвинтовим рухом зміщують м’яз убік чотирма пальцями до кінця. Четвертий – розтуляючи пальці (важливо не випустити м’яз), повертають кисть разом із м’язом у вихідне положення. П’ятий – у кінці цього руху пальці відпускають м’яз (долоня залишається щільно притисненою до нього). Кисть просувається вперед, захоплює іншу ділянку, масаж повторюють, починаючи з першого циклу.

Цей прийом звичайно застосовують тоді, коли масаж має бути не дуже глибоким, не сильним – при наявності больових відчуттів у м’язах, після тривалого постільного режиму тощо.

Розминання подвійне колове – найбільш розповсюджений прийом у практиці спортивного, лікувального та гігієнічного масажу. На нього відводиться 60 % часу, призначеного на розминання. Він застосовується на всіх ділянках тіла і м’язах, окрім пласких м’язів, тому що ці м’язи не можна відтягнути догори. Техніка виконання розминання подвійного колового така: масажист стоїть або сидить перпендикулярно до масажованої ділянки тіла, руки кладе поперек масажованої ділянки так, щоб одна кисть від іншої знаходилась на відстані, що дорівнює довжині кисті, чотири пальці обох рук із внутрішнього боку, а великі пальці – із зовнішнього. Лікті злегка розведені. Щільно обхопивши м’яз обома руками (пальці обов’язково прямі), масажист, завдяки зведенню пальців, піднімає м’яз угору, зтискає і зміщує його однією рукою від себе в бік мізинця (якщо лівою, то вліво), а іншою тягне до себе в бік великого пальця. Після цього, не випускаючи м’яз із рук, виконує такий самий рух, але в зворотному напрямку, немов перекладаючи м’яз із однієї руки в іншу. Таким чином, виникає зміщення м’язової маси.

Розминання подвійне колове виконується плавно, м’яко, без будь-яких ривків і скручування м’язів. Якщо під час розминання масажист напружує м’яз, це означає, що розминання здійснюється неправильно.

Розминання подвійне ординарне здійснюється тільки на стегні та на плечі. Ефективність його пояснюється тим, що за допомогою цього прийому розминають одночасно всі м’язи передньої і задньої поверхні стегна (або плеча). Для одержання однакового ефекту розминання подвійне ординарне потрібно робити удвічі довше.

Розминання подвійне ординарне можна успішно провадити в тренувальному костюмі (або іншому спортивному одязі), що дуже важливо у спортивній практиці, особливо в таких видах спорту, як лижна гонка, ковзанярський спорт тощо.

Розминання щипцеподібне виконують двома руками на м’язах пласкої форми, які не можна відтягувати від кісткового ложа (довгі м’язи спини, м’язи передньої гомілки і м’язи передпліччя). Масажист стоїть перпендикулярно.

Чотири пальці кожної руки, зведені навколо великого пальця, спираються подушечками на м’яз під кутом 45 – 60°. Відстань між кистями дорівнює 3 – 4 см. Потім обома руками одночасно натискають на м’яз і по черзі повертають кисті: праву праворуч, ліву – ліворуч, зсуваючи пальці разом зі шкірою. Спочатку цей прийом треба виконувати пунктирно (зробивши розминання на одній ділянці м’язів, перенести кисті на 2 – 3 см вище і повторити його). Потім можна робити його безперервно, але для цього основу кистей (на ділянці бугрів великих пальців) звести. Проводячи розминання щипцеподібне треба звернути увагу на те, щоб обертались тільки пальці, а не кисть. У розминанні не повинні брати участь передпліччя і плечі.

Розминання подушечками чотирьох пальців, на відміну від інших прийомів розминання, застосовують як на м’язах пласкої форми (довгих м’язах спини, передньогомілкових тощо), так і на великих групах м’язів (литковому, чотириголовому тощо). На м’язах пласкої форми пальці масажиста змикаються, а на великих – їх трохи розводять і злегка згинають в усіх фалангах, причому нігтьові фаланги мають бути розташовані перпендикулярно до м’яза, що підлягає масажу. Цей прийом провадять із навантаженням, яке виконують подушечками пальців вільної кисті вздовж кисті, що виконує розминання, вказівний палець обтяжує мізинець, а мізинець – вказівний, великий палець розминаючої руки притиснутий до вказівного пальця, а великий палець обтяжуючої руки накладають збоку від мізинця. Навантаження можна робити і всією кистю, яку кладуть поперек середніх фаланг пальців. Причому кисть не тільки обтяжує (посилює дію), а й стискає розминаючі пальці та допомагає їм повертатися у бік мізинця. Цей прийом із успіхом застосовують як при сухому масажі, так і в комплексі з розтирками, олією, милом [6; 9; 11; 37].

Під час розминання гребенем кулака чотири пальці мають бути трохи зціплені у кулак. Прийом виконують тильним боком середніх фаланг і суглобами між середніми нігтьовими фалангами. М’яз притискають до кісткового ложа і зміщують у напрямку мізинця, а великий палець при цьому спирається на масажовану ділянку, допомагає фіксувати кисть і просувати її уперед.

Цей прийом дуже жорсткий, його застосовують, коли необхідно проникнути у глибину м’язу. Його можна виконувати із навантаженням. Розминання фалангами зігнутих пальців проводять на м’язах пласкої форми, наприклад на довгих м’язах спини, із положення стоячи перпендикулярно, а на таких ділянках, як стегно, – із положення стоячи перпендикулярно.

Розминання основою долоні виконується як на великих ділянках м’язів (сідничній, чотириголовій, стегна та ін.), так і на м’язах пласкої форми (довгому м’язі спини, передньогомілкових тощо). Його з успіхом застосовують і в сухому масажі, і в лазні, із розтираннями і мазями.

Розминання основою долоні можна провадити однією рукою, а також із навантаженням. Кисть поверхнею долоні кладуть на м’яз, що підлягає масажу, і основою долоні розминають його круговими рухами в напрямку мізинця (пальці трохи зігнуті, рухаються пасивно, просуваючись уперед).

Розминання подушечкою великого пальця виконують однією рукою. Робоча поверхня – подушечка великого пальця. Цей прийом використовують на дрібних м’язах [37, с. 51-58].

Методичні рекомендації щодо розминання:

• Розминання слід виконувати повільно, плавно, без різких ривків, не перекручуючи м’яз, не завдаючи болю.

• Перші сеанси слід провадити більш поверхнево, поступово збільшуючи глибину і силу впливу прийому (цей прийом дає хороший ефект на всіх м’язах).

• Виконуючи розминання, м’яз відтягують від кісткового ложа або притискають до нього.

• Розминання в основному – це прийом масажу (самомасажу) м’язів. Саме тому в практиці спортивного та інших видів масажу йому слід відводити найбільшу кількість часу.

• Якщо м’яз із будь-яких причин не отримує достатнього рухливого навантаження, то розминання виявляється свого роду пасивною гімнастикою і дещо компенсує її. Розминання широко застосовують при спортивних травмах (для підтримання тонусу мало навантажених м’язів тощо).

• У домашніх умовах розминанню можна навчатися на туго згорнутій ковдрі або іншому м’якому предметі.

Витискання є важливим прийомом у спортивному, гігієнічному і лікувальному масажі. Цей прийом сприяє швидкому протоку крові та лімфи, добре і досить глибоко прогріває м’язову тканину і поліпшує процеси тканинного обміну. Витискання часто застосовують у відновлювальному масажі, а також у лікувальному, якщо необхідно ліквідувати зайву кров і лімфу в травмованій ділянці тіла.

У методичному і технічному плані цей прийом доволі простий. У практиці масажу застосовують такі види витискання: ребром долоні, обхоплюючи одною або двома руками, основою долоні, гребенем кулака, подушечкою великого пальця.

Методичні рекомендації щодо витискання:

• Витискання завжди виконується повільно.

• Під час витискання масажовані м’язи мають бути максимально розслабленими, що досягається відповідним вихідним положенням.

• Для посилення дії прийому масажу його виконують із навантаженням.

• Сила тиску на тканини залежить від м’язової маси: чим вона більша, тим сильнішим має бути тиск.

• Тиск на тканини не повинен викликати больових відчуттів.