5. Допоміжні прийоми самомасажу

Ударні прийоми сприяють посиленому припливу крові до масажованої ділянки, а завдяки цьому і поліпшенню живлення тканин.

Подразнюючи м’язові волокна, ударні прийоми збільшують скорочувальну силу м’язів, є сильним механічним подразником, підвищують тонус м’язів, посилюють діяльність нервової системи. При енергійних ударах ЦНС збуджується, судини розширюються, місцева температура підвищується. Ударні прийоми виконують на розслаблених великих групах м’язів. На стомлених м’язах після великих фізичних навантажень ударні прийоми застосовувати не можна.

Під час постукування пальці зігнуті майже під прямим кутом, кисті, зціплені у кулак, повернуто усередину (займають середнє положення між супінацією і пронацією) на відстані 3 – 5 см одна від одної. Удар наносять злегка відведеним мізинцем. Постукування здійснюють як двома руками, так і однією. У ряді випадків постукування виконують подушечками одного або чотирьох пальців або пустим кулаком.

Рубання виконують витягнутою кистю, пальці розслаблені та розведені. Рубаючі рухи здійснюють мізинцем, інші пальці змикаються, чим посилюють ефект прийому. Рубання проводиться вздовж м’язових волокон. При м’язовій атрофії, в’ялому паралічі, коли потрібно викликати скорочення м’язу, рубання виконують поперек м’язу. У ході нанесення удару відстань між кистями має бути 3 – 5 см. Руки повинні рухатись швидко, ритмічно. Частота нанесення ударів повинна бути від 120 ударів на хвилину і більше. Сила ударів визначається кількістю важелів, що беруть участь у русі, легкі удари здійснює лише кисть, енергійні – кисть і передпліччя або всі три важелі, тобто вся рука [11; 37].

Виконуючи поплескування, пальці стискають у кулак, як при постукуванні. Кисть повернута долонею донизу. Між пальцями і долонею має бути простір, така повітряна подушка пом’якшує удари. Методика проведення поплескування аналогічна методиці проведення постукування.

Рухи, що належать до допоміжних прийомів, знайшли широке застосування у гігієнічному, спортивному і лікувальному видах масажу. Рухи поліпшують крово- і лімфообіг у ділянці суглоба, а також секрецію синовіальної рідини. Вони позитивно впливають на опорно-руховий апарат.

Усі рухи умовно поділяють на активні, пасивні і рухи з опором.

Активні рухи здійснюють посиленням волі, не докладаючи зовнішньої сили (наприклад, пацієнт із положення лежачи на спині згинає ногу в колінному суглобі).

Активні рухи мають великий вплив на м’язи, зв’язково-суглобовий апарат, а також на загальний стан організму. Їх застосовують, коли необхідно активізувати діяльність центральної або периферичної нервової системи, зміцнити ослаблений м’язовий апарат після спортивних травм і захворювань. Активні рухи повинні проводитись перед масажем.

Пасивні рухи виконують під впливом зовнішньої сили (наприклад, можна рухами зігнути ногу в колінному суглобі). Їх виконують після глибокого масажу м’язів і суглобів. Пацієнт має бути максимально розслабленим і займати зручне положення.

Перед тим, як приступити до проведення пасивних рухів, масажист має за допомогою активних рухів визначити амплітуду в суглобі. Рухи виконують поволі, з поступовим доведенням амплітуди до максимальної. Забороняється виконувати їх різко, грубо і застосовувати зайву силу. Критерієм сили, що застосовується, є незначне больове відчуття у м’язі чи суглобі. Суглоби і м’язи мають бути попередньо підготовленими за допомогою прийомів (відповідно) розтирання і розминання (вище і нижче суглоба). Пасивні рухи успішно застосовують при лікуванні тугорухливості суглобів (після пошкоджень і хірургічних втручань), скороченнях зв’язкового апарату, м’язових контрактурах, відкладенні солей. Під впливом пасивних рухів швидше ліквідуються ексудати, розсмоктуються крововиливи, збуджується скорочувальна функція м’язових волокон, відвертаючи утворення патологічних змін під впливом тривалого спокою, поліпшується еластичність м’язів тощо.

Спрямованість і амплітуда рухів визначається формою суглобів, а також завданням масажиста (попередній масаж, тренувальний, при травмах).

Рухи з опором – це рухи, при яких м’язи і зв’язковий апарат переборюють опір з боку масажиста (коли рух виконує масажист) або самого масажованого. За допомогою рухів із опором можна дозувати навантаження і вправляти кожну м’язову групу, що відіграє значну роль у практиці спортивного масажу (попереднього) і лікувального. Опір має відповідати силі м’язу під час його скорочення, тому спочатку рух має бути слабким, потім посилюватися, а наприкінці знову послаблюватися.

Якщо рухи виконують для того, щоб зробити на м’язах тренувальний ефект, їх необхідно чергувати з прийомами розминання. До струшуючих прийомів відносять потрушування, струшування і валяння.

Потрушування застосовують після розминання і між розминанням. Воно сприяє кращому відтоку крові і лімфи, рівномірному розподілу міжтканинної рідини, діє заспокійливо на центральну нервову систему, розслаблює м’язи та знімає напруження [7; 9; 37].

Методика і техніка виконання цього прийому прості: м’яз потрушується мізинцем і великим пальцем руки, інші пальці при цьому ледь підняті. Струшуючих рухів досягають швидким коливанням кисті, яку масажист зсовує у бік то мізинця, то великого пальця. Частота цих рухів повинна дорівнювати 12–15 на секунду. Масажований м’яз треба розслабити до масимума. Рука масажиста має бути розслабленою – тоді струшуючі рухи можна буде виконувати тільки кистю і передпліччям, без участі плеча.

Струшування за своїм фізіологічним впливом на організм аналогічне потрушуванню. Струшування здійснюють на кінцівках після виконання всіх прийомів, тобто наприкінці сеансу масажу.

Валяння являє собою щось середнє між потрушуванням і розминанням. Якщо його виконувати у швидкому темпі, воно за фізіологічним впливом буде нагадувати потрушування, якщо ж у повільному – буде виконувати роль м’якого розминання. Валяння застосовують лише на плечі та стегні.

Вібрацію виконують руками або спеціальним апаратом. Суть ручної вібрації полягає у передачі масажованій частині тіла коливальних рухів максимальної частоти, котру здійснюють кінчиками одного, двох або всіх пальців, а в деяких випадках долонею або кулаком. Вібрацію переважно провадять за ходом нервових стовбурів.

Здійснюючи вібрацію одним або двома пальцями, масажист ставить їх перпендикулярно до масажованої ділянки або кладе горизонтально. На великих групах м’язів вібрацію виконують усіма пальцями, стиснутими у кулак, або долонею. Вона може бути безперервною або переривчастою.

Фізіологічний вплив вібрації доволі різноманітний і залежить від частоти, амплітуди і тривалості коливальних рухів. Під впливом вібрації посилюються обмінні та регенеративні процеси, помітний приплив артеріальної крові до вібруючої ділянки, поліпшується живлення тканин, скорочуються строки утворення кісткової мозолі при переломах, знижується збудливість нервово-м’язового апарату, знижується артеріальний тиск крові, посилюється моторна функція шлунка і кишковика тощо. Вібрація знімає втому, прискорює відновлювальні процеси в тканинах [12; 37].