Організації, що управляють майновими правами власників авторських і суміжних прав на колективній основі

Важливими суб'єктами авторських і суміжних прав є організації, що управляють майновими правами власників авторських і (або) суміжних прав на колективній основі (далі - організації колективного управління). Згідно Законом такі організації можуть створюватися безпосередньо власниками авторських і (або) суміжних прав з метою забезпечення цих прав у випадках, коли їх практичне здійснення в індивідуальному порядку утруднене (публічне виконання, у тому числі на радіо і телебаченні, відтворення шляхом механічного, магнітного та іншого запису, репродукування тощо).

Організації колективного управління діють у межах одержаних від авторів повноважень на основі статуту, що затверджується в порядку, встановленому законодавством. Вони не вправі займатися комерційною діяльністю і самостійно використовувати об'єкти авторських чи суміжних прав, майнові права на які вони одержали для управління на колективній основі.

Серед функцій організацій колективного управління можна назвати три основні:

1. Ці організації надають ліцензії користувачам на відповідні способи використання об'єктів авторських чи суміжних прав.

2. Вони займаються збором винагороди за використання цих об'єктів.

3. Зазначені організації здійснюють розподіл та виплату винагороди власникам авторських чи суміжних прав.

Патентне відомство

Важливий учасник правовідносин у сфері інтелектуальної власності в Україні — Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, який є урядовим органом державного управління.

Головними завданнями Патентного відомства України є:

• участь у межах своєї компетенції в забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

• прогнозування та визначення перспектив і приоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;

• організаційне забезпечення охорони прав інтелектуальної власності.

Таким чином, Патентне відомство України є органом, який бере участь у реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності. Ним розробляються пропозиції щодо формування цієї політики, що вносяться до Кабінету Міністрів України, готуються проекти державних програм, спрямованих на вдосконалення функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, рекомендації щодо поліпшення законодавства України у цій сфері та практики його застосування.

Права на твори науки, літератури і мистецтва (авторськи права). Загальні положення.

В результаті створення твору науки, літератури і мистецтва його автор набуває низку суб'єктивних прав як особистого немайнового, так і майнового характеру. Ці права традиційно іменуються монопольними правами, тобто такими, що належать тільки визначеній законом особі і виключають можливість розпоряджатися ними будь-якій іншій особі. Таким чином, монопольний характер авторських прав на твори полягає у визнанні того, що тільки сам власник прав (тобто автор чи його правонаступник) може вирішувати питання про здійснення авторських правомочностей, насамперед пов'язаних з використанням твору.

Як уже зазначалося, в науковій літературі авторські права на твори традиційно розподіляють на особисті немайнові і майнові.

До особистих немайнових прав відносить право авторства, право на ім'я, право на псевдонім і право на захист репутації автора.

Одним із майнових прав автора є його право на використання своїх творів у будь-якій формі і будь-яким способом, які включають:

• відтворення творів;

• публічне виконання і публічне сповіщення творів;

- публічну демонстрацію і публічний показ творів;

- переклад і переробку творів;

- імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним. Крім того, автору або іншому власнику майнових прав на твори належить виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти іншим особам використовувати свої твори.

Класифікація авторських прав на твори, незважаючи на деяку умовність її критеріїв, має велике практичне значення. Закон виходить з того, що особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому автору твору. Вони є невідчужуваними від особи автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і насамперед спадкоємці, набувають право на охорону особистих немайнових прав, власником яких був померлий автор. Право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора охороняються безстроково.

Навпаки, майнові права на твір можуть вільно переходити до інших осіб на підставі авторських договорів.

Майнові права на твори мають строковий характер, тому що їх дія обмежується терміном життя автора і 70-ма роками після його смерті.

Особисті немайнові права на твори. Право авторства.

Одним з головних прав, яке набуває автор у зв'язку із створенням твору науки, літератури і мистецтва, є право авторства. Законодавство інституту авторських і суміжних прав характеризує право авторства як юридично забезпечену можливість особи вважатися автором твору і визнання цього факту іншими особами.

Право авторства є невіддільним від особи автора. Воно може належати тільки справжньому автору твору і є невідчужуваним та непередаваним за будь-якої підстави. Більше того, від цього права не можна відмовитися, оскільки воно породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, оприлюднений цей твір чи ні, чи створений він у порядку виконання службових обов'язків, використовується ким-небудь чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібно виконання якихось формальностей або згоди будь-кого.

Право авторства є абсолютним, позаяк йому кореспондує обов'язок всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності автора. Порушення цього права можуть полягати у присвоєнні чужого авторства (плагіат) чи запереченні авторства тієї особи, яка створила твір. Право авторства охороняється від будь-якого його порушення і незалежно від того, знав чи не знав порушник про те, що вчиняє неправомірні дії.

Право авторства нерозривно пов'язане з особою автора твору, діє протягом усього життя автора і припиняється з його смертю.

Право на авторське ім'я

З правом авторства тісно пов'язане право на авторське ім'я. Автор може використовувати чи дозволяти використовувати твір під своїм справжнім ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) чи без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, автор реалізує своє право на ім'я. Він також вправі вимагати, щоб його ім'я було належним чином зазначено в творі та його примірниках щоразу при виданні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому публічному використанні твору, якщо це практично можливо. Нарешті право на ім'я передбачає можливість вимагати, аби ім'я автора (псевдонім) не спотворювалося при його згадуванні особами, які використовують твір.

Право на авторське ім'я є особистим немайновим правом автора, яке останній не може передати будь-кому. Як і право авторства, це право виникає із самого факту створення твору, але на відміну від права авторства воно реалізується лише у разі оприлюднення твору. Поки твір не оприлюднений, це право існує лише потенційно, оскільки третім особам твір недоступний, і вони не можуть дізнатися імені його творця. Право на авторське ім'я діє протягом всього життя автора, а після його смерті охороняється спадкоємцями чи державою як суспільно значущий інтерес.

Найчастіше автори позначають твори своїм справжнім ім'ям. Воно може міститися на обкладинці книги чи на афішах, вказуватися в титрах фільму, з'являтися перед публічним виконанням твору або його публічним сповіщенням. Факт зазначення у творі імені певної особи означає презумпцію належності права авторства на твір цій особі. Автор сам визначає спосіб і повноту зазначення свого справжнього імені. Зокрема він може позначити своє ім'я в повному обсязі, вказавши своє прізвище, ім'я та по батькові, може зазначити тільки ім'я і прізвище чи прізвище й ініціали. Проте коли твір підписується тільки ініціалами, він вважається анонімним.

При опублікуванні творів, створених кількома особами, їх імена вказуються у послідовності, визначеній авторами. Правом на зазначення свого імені користуються всі автори твору незалежно від розміру їхнього творчого внеску. Однак за згодою авторів колективного твору він може вийти у світ під ім'ям одного чи кількох з них. Імена інших авторів можуть бути за їхньою згодою зазначені в передмові чи іншому місці твору. У разі виникнення з цього питання спору імена авторів розташовуються за абеткою.

При використанні в Україні творів іноземних авторів їхні імена зазначаються в українській транскрипції, яка має бути погоджена з автором оригіналу. При такому способі використання твору як видання імена іноземних авторів нерідко зазначаються і мовою оригіналу на звороті титульної сторінки.

Нерідко, особливо при використанні наукових творів шляхом друку, поряд з ім'ям автора вказуються його науковий ступінь, учене чи почесне звання, посада та інші реквізити. Наведення таких відомостей здійснюється лише за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за їх достовірність.

Порушенням права на ім'я при цьому способі його реалізації буде незазначення імені автора, а також його перекручення. Найчастіше це трапляється при публічному виконанні творів чи їх сповіщенні. Так, в радіо - і телепередачах нерідко звучать і показують програми без зазначення імен їх творців. Право на ім'я може бути порушене і при цитуванні чужих творів без зазначення імені автора та джерела запозичення.

Ще один спосіб позначення авторського імені — виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Він не так уже й рідко використовується на практиці. Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а два і більше авторів. Законодавство не передбачає якихось умов для набуття права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма теж визначаються самим автором. Він може видати під умовним ім'ям свої перші твори, а надалі вист упати під справжнім ім'ям. Автор вправі позначити псевдонімом і якусь частину своїх творів.

Законодавство забороняє без згоди автора вносити зміни в обраний автором спосіб позначення свого імені, навіть за умови, якщо він користувався псевдонімом. Псевдонім, як і справжнє ім'я автора, не повинен спотворюватися. Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його згоди.

Право на авторське ім'я може бути реалізоване також через опублікування твору без зазначення імені його автора, тобто анонімно. В даному разі воля автора спрямована на те, щоб не пов'язувати створений ним твір зі своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не вказується у зв'язку з усталеним порядком опублікування тих чи інших творів (наприклад передових статей у газетах і журналах).

Оприлюднення твору без зазначення імені автора жодним чином не означає, що автор твору відмовляється від права авторства на нього. Право авторства, як і всі інші авторські права на твір, зберігається за автором і може бути ним використане в загальному порядку. Проблема полягає лише в тому, щоб довести право авторства на анонімно опублікований твір. Як правило, воно підтверджується організацією, що використовувала твір і якій відомо справжнє ім'я автора. Як і псевдонім, анонім може бути розкритий без згоди автора тільки за запитом суду.

Поряд з безпосередніми авторами творів правом на позначення свого імені користуються підприємства, установи і організації за умови, що твір був створений у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Так, навчальний заклад чи наукова установа може наполягати, аби їх найменування було зазначено в творах, які створені їхніми співробітниками у порядку виконання службових обов'язків.

Право на захист репутації автора

Автор твору несе всю відповідальність за зміст і художню цінність досягнутого ним творчого результату. Тому він зацікавлений у тому, щоб його твір був оприлюднений, а також використовувався надалі саме в тому вигляді, в якому автор визнав його гідним для представлення суспільству. У зв'язку з цим з моменту створення твору за його автором закріплюється право на захист твору від усякого перекручування чи іншого зазіхання, зданого завдати шкоди честі і достоїнству автора.

Зміст цього права полягає в тому, що при відтворенні, публічному виконанні чи іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як у сам твір, так і в його назву і, крім того, у позначення імені автора. Забороняється також без згоди автора при відтворенні його твору супроводжувати твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями і будь-якими поясненнями. Як бачимо, з одного боку, право на захист репутації автора включає заборону вносити в твір будь-які зміни, а з другого — право на недоторканність означає, що з автором мусять узгоджуватися будь-які доповнення до створеного ним твору.

Право на захист репутації автора, що виникає з моменту створення твору і припиняється зі смертю автора, має особливе значення на стадії підготовки твору до оприлюднення. На даному етапі автор, як правило, працює в тісному контакті з організацією, яка використовуватиме його твір. Зокрема, при підготовці рукопису до видання в нього вноситься редакторське виправлення, вирішується питання про розміщення матеріалу, супровід рукопису ілюстраціями, довідковим апаратом, коментарями тощо. При цьому діє неодмінне правило, що будь-які зміни до рукопису можуть вноситися тільки за згодою автора. Зміни, внесені до колективного твору, мають бути погоджені з кожним із авторів, якщо автори не доручили ведення справи одному з них. Якщо автор або будь-хто з авторів заперечує запропоновані зміни, твір не може бути використаний у зміненому вигляді без їхньої згоди. Автори, які погодилися із зміненим варіантом твору, не можуть потім відкликати свою згоду і вимагати відновлення твору в первісному вигляді.

Право на захист репутації автора, як і всяке суб'єктивне право, має свої межі. Наприклад, допускається цитування в оригіналі та у п ерекладі в наукових, дослідницьких, полемічних і інформаційних цілях із правомірно оприлюднених творів в обсязі, виправданому метою цитування. Можливе відтворення в оглядах поточних подій, у кіно, на радіо і по телебаченню випущених у світ літературних і художніх творів в обсязі, що відповідає інформаційним цілям.

Закон України передбачає, що особисті немайнові права автора, зокрема право на захист його репутації, не переходять у спадщину, але спадкоємці вправі здійснювати охорону зазначених прав. Но є деякі відміни. Автор може внести в твір будь-які, навіть істотні, зміни. Належне спадкоємцям право має охоронний характер, бо спадкоємці покликані забезпечити охорону недоторканності твору.

Реалізація автором права на захист своєї репутації іноді вступає в колізію з правами особи, яка є власником матеріального носія, в якому втілено твір. Наприклад, якщо власник матеріального носія, в якому втілено твір образотворчого мистецтва чи архітектурного спорудження, вносить до нього зміни чи просто руйнує матеріальний носій, його дії прямо зачіпають інтереси автора твору. Власник матеріального носія, в якому втілено твір образотворчого мистецтва, зобов'язаний забезпечити його недоторканність. Тому в принципі дії власника матеріального носія, що не забезпечують цілісності твору, можуть кваліфікуватися як порушення права автора на захист своєї репутації.

Дещо інакше вирішуються питання про охорону недоторканності тих творів, які призначені для утилітарного використання. Так, власники будинків можуть вносити в них зміни відповідно до своїх розумних потреб. Лише в тому випадку, коли буде встановлено, що власник вчиняє ці дії з метою порушення прав автора твору, це може бути визнано зловживанням правами, і автор набуває право на захист своєї репутації.

Порушення права на захист репутації автора — одне з тих порушень авторських прав на твір, яке найчастіше трапляється на практиці. При виявленні такого порушення автор або його правонаступники вправі вимагати внесення до твору відповідних виправлень, публікації за рахунок порушника відомостей про допущене порушення, заборони оприлюднення твору чи припинення його розповсюдження.

Майнові права на твори. Загальні положення.

Чинне законодавство закріплює за автором право на використання створеного ним твору, а також виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти будь-якій особі використовувати цей твір. Це означає, що автор не тільки вирішує питання про використання твору, а й визначає, з якого моменту, в яких формах, обсязі і межах буде відкрито доступ до твору для невизначеного кола осіб.

Зазначені майнові права на твір є не що інше, як можливість автора самому вирішувати всі питання, пов'язані з наданням іншим особам доступу до його твору та використанням останнього.

Відповідно до Закону України виключне право автора на твір означає право перешкоджати, забороняти чи дозволяти будь-якій особі здійснювати такі дії:

• 

  відтворювати твори;

• публічно виконувати і публічно сповіщати твори;

• публічно демонструвати і публічно показувати твори;

• будь-яким способом повторно оприлюднювати твори, якщо це здійснюється іншою організацією, а не тією, що їх уперше оприлюднила;

• перекладати твори;

• переробляти, адаптувати, аранжувати та здійснювати інші подібні зміни творів;

• включати твори як складові частини до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

• розповсюджувати твори шляхом першого продажу, відчужу вати іншим способом або через здавання в майновий най мчи у прокат, іншу передачу до першого продажу примірників твору;

• сповіщати свої твори до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;

• здавати в майновий найом і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчужувати іншим способом оригінал або примірники аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

• імпортувати примірники творів.

Цей перелік не є вичерпним. Наприклад, майнові права на твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва передбачають також право авторів брати участь у реалізації проектів своїх творів.

Майнові права на твір можуть здійснюватися як самим автором, так і іншими особами, яким автор дозволяє використовувати свій твір. Найчастіше, особливо коли обраний спосіб використання твору потребує якихось технічних засобів, автори передають відповідні права спеціалізованим організаціям (видавництвам, кіностудіям, театрам тощо), укладаючи з ними авторські договори. Майнові права на колективні твори здійснюються за взаємною згодою їх авторів. У разі неможливості досягнення згоди питання вирішується судом за позов кожного з авторів. Якщо твір авторів утворює одне нерозривне ціле, то жоден з авторів не вправі без достатніх на те підстав заборонити використання цього твору.

Розглянемо основні майнові права на твори докладніше.

Право на відтворення

Право на відтворення є право на повторне надання твору об'єктивної форми, доступної для сприйняття іншими особами.

Закон визначає поняття відтворення твору — це виготовлення одного або більше примірників твору, фонограми або відеограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Відтворенням визнається саме виготовлення копій твору в будь-якій матеріальній формі незалежно від того, де і коли вони будуть введені у цивільний оборот і чи відбудеться це взагалі. Крім того, для відтворення не потрібно виготовляти таку кількість примірників твору, яка б задовольняла розумні потреби публіки. Відтворенням вважається виготовлення кількох чи навіть однієї копії твору.

Конкретні способи відтворення чинне законодавство не вказує. У цьому, власне, й немає необхідності, оскільки відтворенням визнається будь-яка повторна фіксація твору на матеріальному носієві.

Особливим видом відтворення є репродукування, тобто факсимільне відтворення у будь-якому розмірі оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фоток опіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (в тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер. Однак низкою норм Закону України спеціально передбачено умови та межі репродукування творів іншими особами.

З правом відтворення, що належить авторам творів образотворчого мистецтва, нерозривно пов'язане право доступу. Суть його полягає в тому, що автор твору образотворчого мистецтва вправі вимагати від власника матеріального носія, в якому втілено цей твір, надання можливості здійснення права на відтворення свого твору. При реалізації автором права доступу однаковою мірою повинні бути гарантовані як інтереси зазначеного вище власника матеріального носія, в якому втілено твір, так і інтереси автора цього твору. Зокрема власник матеріального носія, в якому втілено твір, повинен терпіти ті додаткові незручності, що можуть виникнути в сфері його прав у зв'язку із здійсненням права автора на доступ до цього твору. Однак ці незручності мають бути мінімальними і виправданими. Якщо при придбанні матеріального носія, в якому втілено твір, не було спеціально обумовлено інше, власник цього матеріального носія сам вирішує питання, в якому місці та в який час автору забезпечується доступ до цього твору. В будь-якому випадку власник матеріального носія, в якому втілено твір, може вимагати від автора твору гарантій забезпечення збереження цього твору. У свою чергу автору твору має бути надана реальна можливість для відтворення результату його творчої діяльності. Ні власник матеріального носія, в якому втілено твір, ні автор цього твору не повинні зловживати своїми правами і здійснювати їх усупереч їхньому призначенню.

Право на публічний показ і право на публічне виконання

Публічний показ - це будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою власників авторських і (або) суміжних прав безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір або по кабелях) чи за допомогою інших пристроїв.

Публічне виконання - це подання за згодою власників авторських і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, відеограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях).

Основна відмінність між публічним показом твору і його публічним виконанням полягає в тому, що якщо в першому випадку твір чи будь-яка його частина просто показується публіці без здійснення автором чи іншою особою будь-яких активних дій, то в другому випадку твір доводиться до глядачів і (або) слухачів через активні дії, які виражаються у грі, співі, танці тощо. Інакше кажучи, при публічному показі твору здійснюється прямий контакт твору з глядачем, тоді як при публічному виконанні такий контакт опосередковується діяльністю виконавця.

Публічний показ і публічне виконання не припускають обов'язкового безпосереднього, "живого" контакту публіки з твором. Вони можуть опосередковуватися технічними засобами, за допомогою яких розширюється глядацька аудиторія. Завдяки технічним засобам публіка може знаходитися не тільки в тому місці, в якому твір безпосередньо показується чи виконується, а й за його межами. Важливо лише, щоб твір сприймався публікою одночасно з його сповіщенням. Прикладом служить пряма трансляція якогось концерту по радіо чи телебаченню.

Для обох цих прав характерна ознака публічності. Публічний показ і публічне виконання можливі тільки тоді, коли вони здійснюються в місці, відкритому для вільного відвідування, чи в місці, де присутні або можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї незалежно від того, чи присутні вони в одному місці та в один і той самий час або в різних місцях і в різний час. Показ твору перед фахівцями чи його виконання для вузького кола близьких друзів не створюють публічного показу і виконання, що не тягне за собою передбачених законом правових наслідків.