Види об’єктів авторських прав. Твори науки, літератури і мистецтва.

Коло творів, які охороняються законом, досить широке і різноманітне. Вони розрізняються за формою, способами їх відтворення, ступенем самостійності, видами використання тощо. Прир одно, що відмінності, які існують між різними видами творів, позначаються на їх правовому режимі. Тому виокремлення видів творів становить не тільки теоретичний, а й практичний інтерес. Насамперед заслуговує на увагу питання про їх розподіл на твори науки, літератури і мистецтва.

Отже, творами науки за законом є будь-які твори, основний зміст яких становлять вироблення і систематизація об'єктивних знань про дійсність, включаючи твори наукової літератури. Творами літератури визнаються художні твори, виражені в словесній формі. До творів мистецтва відносять всі інші види художньої творчості, включаючи твори архітектури, живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, музики, кіно, театру тощо.

Правовою охороною користуються будь-які твори, в яких виявлено творчість і які мають усі передбачені законом критерії охороноспроможності об'єкта авторських прав. Зокрема розробки щодо створення нової техніки можуть бути віднесені до наукової діяльності, позаяк впровадження в авторські права спеціального поняття "технічна творчість" навряд чи виправдане. Тому всі твори, що розкривають зміст технологічних або технічних рішень, до їх кваліфікації як винаходів та інших об'єктів патентних прав мусять користуватися правовою охороною як твори науки.

Твори, які охороняються як об'єкти авторських прав

Стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відносить до об'єктів авторських прав широке коло творів.

Встановлений законом перелік об'єктів авторських прав показує, в яких найбільш поширених формах можуть виражатися твори, називає їх можливі види і тим самим запобігає спорам щодо їх охороно- спроможності.

Термін «літературний твір» використовується у ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у дещо ширшому значенні, коли ним охоплюється будь-який твір, в якому вираження думок, почуттів та образів здійснюється за допомогою слова в оригінальній композиції і в оригінальному викладі. У цьому сенсі літературний твір охоплює не тільки літературно-художні, а й наукові, технічні, навчальні, публіцистичні та інші роботи. При цьому літературний твір може бути відтворений в усній, письмовій чи іншій об'єктивній формі, яка дає можливість сприйняти його третіми особами. Він може бути зафіксований на папері, плівці, компакт-диску чи іншому матеріальному носієві або виражений в усній формі, наприклад, привселюдно виконаний.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає правову охорону таких літературних творів, як промови, лекції, доповіді, проповіді та інші усні твори. Реальне забезпечення правової охорони твору, вираженого лише в усній формі і не втіленого у будь-якому матеріальному носієві, є досить складним завданням. Особа, яка захищає свої авторські права, повинна довести факт порушення, а це дуже важко зробити, коли вона не подбала про надання твору якоїсь матеріальної форми.

До літературних творів, які охороняються як об'єкти авторських прав, належать листи, щоденники, особисті записи та інші документи особистого характеру. Охорона прав громадян, що створюють зазначені документи, має три аспекти. Перший з них пов'язаний з тим, що ці документи охороняються як об'єкти авторських прав. Тому їх опублікування можливе тільки за згодою автора. Другий аспект полягає в тому, що такі документи, як правило, мають приватний характер і не призначені для публікації. Тому правовий захист листів, щоденників тощо спрямований на забезпечення конституційного права громадян на охорону їхнього приватного життя (ст.32 Конституції України). Критерієм охороноспроможності цих об'єктів прав інтелектуальної власності є лише приватний характер відомостей, що містяться в них. У разі смерті автора такі документи можуть публікуватися за згодою чоловіка (дружини), а також дітей померлого.

Третій аспект цієї проблеми пов'язаний із правом власності на письмові документи, що містять відомості про приватне життя. Так, власником листа, телеграми чи іншого повідомлення є особа, якій вони адресовані. Як власник вона може розпорядитися належним їй документом як матеріальним носієм на свій розсуд: знищити його, подарувати, продати. Однак в такому разі вона несе відповідальність за можливе поширення відомостей приватного характеру.

Якщо матеріали щоденників, листів без дозволу автора чи його родичів готуються до опублікування, то ці особи можуть звернутися до суду з позовом про заборону опублікування, вилучення з обігу вже виданих матеріалів, а також про відшкодування завданої їм моральної шкоди.

Ще одним об'єктом авторських прав є інтерв'ю, під яким розуміється зустріч, під час якої письменник, репортер чи коментатор одержує від співрозмовника інформацію для опублікування. Значення інтерв'ю полягає не в простому з'ясуванні якихось відомостей, а в живому спілкуванні з людьми, що дає змогу довідатися про їхні думки, оцінки тих чи інших подій, причини вчинків тощо. Інтерв'ю має відбивати індивідуальні, неповторні риси героїв, їхні характери. Цього можна досягти лише тоді, коли інтерв'ю є результатом творчої діяльності і не зводиться до механічного відтворення відповідей на довільно поставлені запитання. Зокрема купюри і монтаж допускаються лише за згодою особи, яка дає інтерв'ю, та за умови, що вони не спотворюють зміст висловлених думок. Інтерв'ю стає твором, що охороняється авторськими правами, якщо воно набуває оригінальної форми завдяки ретельно продуманій композиції та індивідуальному стилю.

Питання про право авторства на інтерв'ю певною мірою складне і не припускає однозначної відповіді. Тут треба зважити, який внесок зробила особа, котра брала інтерв'ю, або та, що дала його, у створення даного літературного твору. Творчий внесок журналіста полягає насамперед у підборі, послідовності і формулюванні запитань. Нерідко журналіст не тільки запитує, а й сам щось стверджує, задаючи тон інтерв'ю. Крім того, завданням журналіста є надання відповідям співрозмовника належної літературної форми. Відтак, творча участь журналіста у створенні інтерв'ю сумнівів не викликає.

Що стосується особи, котра дає інтерв'ю, то їй належать зміст і форма відповідей, які можуть бути або оригінальними, або суто інформаційними. Тому, якщо особа лише обмежується відповідями на запитання і не відіграє в інтерв'ю активної ролі, її внесок не має творчого характеру й не може бути підставою для претензій на право авторства. Така особа вправі тільки вимагати, щоб її відповіді не були перекручені при опублікуванні, і може розраховувати на одноразову винагороду за дане нею інтерв'ю. Коли ж особа зробила творчий внесок у створення інтерв'ю, то є всі підстави для визнання її одним з авторів даного літературного твору.

Аналогічно вирішується і питання про право авторства на такий вид літературних творів, як дискусія. Зазначимо, що в даному випадку творчий внесок журналіста, як правило, ще вагоміший. Тому найчастіше одноособовим автором дискусії визнається журналіст, який організував та оформив її. Одначе бувають випадки, коли дискусія є видом співавторства журналіста та її учасників, якщо внесок останніх має творчий характер.

Самостійним видом літературних творів, які охороняються авторськими правами, є переклад твору на іншу мову. Загальновідомо, що смислове значення слів і висловів однієї мови не знаходить повної відповідності в іншій. Тому перекладач має творчо здійснити заміну слова, що перекладається іншим, близьким за значенням чи точнішим за змістом, знайти адекватні вислови. Що стосується перекладу художніх творів, то для нього першорядне значення має передача стилістичних особливостей та художньої своєрідності твору, літературної манери його автора. Інакше кажучи, при перекладі відбувається вираження твору в новій мовній формі. Якщо ж праця перекладача зводиться лише до дослівного перекладу без належної наукової і літературної обробки, то переклад об'єктом авторських прав не визнається. У деяких випадках авторські права перекладача на створений ним твір не охороняються через пряме зазначення в законі. Наприклад, це стосується офіційних документів, якщо сам переклад має офіційний характер.

Важливим об'єктом авторських прав є комп'ютерні програми. В Україні вони прирівняні до творів науки, літератури і мистецтва. Таке рішення прийнято з огляду на низку причин. Передусім юридичною наукою було переконливо доведено, що комп'ютерні програми відповідають усім критеріям охороноспроможності творів, котрі охороняються як об'єкти авторських прав, тобто є результатами інтелектуальної творчої діяльності і виражаються в об'єктивній формі. Крім того, враховано, що авторсько-правова охорона комп'ютерних програм є оперативнішою, дешевшою і демократичнішою порівняно з їх правовою охороною за нормами інституту патентних прав.

Звичайно, прийняте рішення не є ідеальним і не рятує від усіх проблем. Основний його недолік полягає в тому, що авторсько-правова охорона є неповною, оскільки забезпечується захист лише від копіювання програм, але не захищаються алгоритми, що містяться в їх основі. Інший негативний наслідок полягає в тому, що при регулюванні правовідносин, пов'язаних зі створенням та використанням комп'ютерних програм, до інституту авторських і суміжних прав необхідно вводити норми, які для нього взагалі не характерні.

Незалежно від форми свого об'єктивного відображення комп'ютерні програми розглядаються як твори літератури і охороняються незалежно від їх матеріального носія, призначення та достоїнства. Важливо лише, щоб вони були виражені в об'єктивній формі і являли собою результат творчості.

Об'єктами авторських прав визнаються також драматичні твори в усіх їх жанрових різновидах, методах сценічного втілення та формах об'єктивного відображення. Драматичні твори дуже близькі до творів літератури і цілком можуть розглядатися як один з їх видів. Виокремлення драматичних творів в особливий вид творів, що охороняються, зумовлено властивою їм специфікою художніх засобів і формою використання. Зокрема текст драматичних творів складається з діалогів і монологів персонажів, а сам твір призначений в основному для виконання на сцені. Це впливає на особливості правового режиму драматичних творів, порядок виплати авторського гонорару тощо.

Закон не містить визначення поняття «музичний твір"». Воно розкривається в теорії права. Музичним визнається твір, у якому художні образи виражаються за допомогою звуків. Звук як основа музичної образності і виразності позбавлений смислової конкретики слова й не відтворює фіксованих, видимих картин світу. Разом з тим він специфічно організований і має інтонаційну природу.

Переліку музичних творів, що охороняються, закон також не наводить, обмежуючись загальною вказівкою на музичні твори з текстом і без тексту, а також на музично-драматичні твори. У музикознавстві зазвичай розрізняють такі види музичних творів, як опера, балет, оперета, мюзикл, симфонія, ораторія, кантата, сюїта, увертюра, фантазія. Зрозуміло, аби користуватися правовою охороною, музичні твори повинні мати творчий характер незалежно від їх призначення і достоїнств. Музичні твори можуть бути сприйняті безпосередньо на слух при їх виконанні або за допомогою відповідних технічних засобів — компакт-дисків, магнітофонних записів тощо.

До об'єктів авторських прав належать також сценарії, за якими ставляться фільми, балетні спектаклі, масові видовища тощо. Залежно від виду творів, що ставляться, розрізняються й самі сценарії. Наприклад, якщо в балеті сценарій являє собою детальний виклад сюжету з описом усіх танцювальних та мімічних номерів, то в кіно сценарій є по суті драматургічним твором. Порівняно з театральною постановкою сценарій в кіно теж має свою специфіку, зумовлену природою кіномистецтва. Однак будь-який сценарій незалежно від того, чи він оригінальний чи створений в результаті переробки чужого оповідального або драматичного твору, вважається об'єктом авторських прав.

Аудіовізуальні твори охоплюють широке коло кіно-, теле- і відео творів, розрахованих на одночасне слухове та зорове сприйняття аудиторією. Сюди відносять насамперед кіно-, теле- і відеофільми незалежно від їх жанру і призначення (художні, документальні, науково-популярні, навчальні, мультиплікаційні), обсягу (повнометражні, короткометражні, багатосерійні), виконання (звукові, німі, чорно-білі, кольорові, широкоекранні), слайди-фільми, діафільми, інші кіно- і телетвори. Практично всі вони являють собою органічне поєднання різних видів мистецтв в одне ціле, яке не зводиться до суми його складових компонентів. При цьому деякі компоненти фільму, такі як сценарій, музика, фотографічні зображення (кадри), малюнки і макети декорацій, костюмів, реквізити, можуть використовуватися окремо від фільму і мають значення самостійних об'єктів авторських прав. Інші компоненти, зокрема творчий внесок режисера, оператора, артиста, практично не можна відокремити від фільму і використати самостійно. Фільм, як і інші аудіовізуальні твори, створюється творчими зусиллями багатьох осіб, що дає підстави для визнання їх співавторами.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторами аудіовізуального твору визнаються такі особи:

• режисер-постановник;

• автор сценарію і (або) текстів, діалогів;

• автор спеціально створеного для аудіовізуального твору му зичного твору з текстом або без нього;

• художник-постановник;

• оператор-постановник.

Визначаючи телевізійні твори як самостійний різновид аудіовізуальних творів, що охороняються, закон має на увазі лише твори, спеціально створені для показу по телебаченню. Немає ніяких підстав для віднесення до них творів літератури і мистецтва, опублікованих раніше і використаних телебаченням без переробки. У цьому випадку їх показ по телебаченню повинен розглядатися тільки як спосіб їх використання. Тому, скажімо, театральний спектакль, переданий по телебаченню, не є телетвором.

Помітне місце серед об'єктів авторських прав посідають твори образотворчого мистецтва. Закон дає таке визначення твору образотворчого мистецтва — це скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо (ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Найважливішою особливістю творів образотворчого мистецтва є їх нерозривний зв'язок з матеріальними носіями, в яких втілено твір. Останні існують найчастіше в одиничному екземплярі, а тому для них важливо розмежовувати право власності на картину чи скульптуру як річ і авторські права на сам твір.

Відповідно до українського законодавства відчуження матеріального носія, в якому втілено твір образотворчого мистецтва, не означає одночасного відчуження авторських прав і навпаки. Отже, збереження за автором твору образотворчого мистецтва авторських прав обмежує права власника картини, ескізу, скульптури. Так, власник матеріального носія зобов'язаний забезпечити недоторканність твору образотворчого мистецтва, і тому не вправі вносити які-небудь зміни в той матеріальний носій, в якому втілено твір. Власник матеріального носія також має надавати автору можливість реалізувати свої авторські права на твір, наприклад, копіювати його, для чого повинен бути забезпечений доступ до твору.

Твори архітектури і містобудування, а також спеціально зазначені в законі твори садово-паркового мистецтва мають певну специфіку порівняно з іншими об'єктами авторських прав. Передовсім вони, як і твори декоративно-прикладного мистецтва, мають подвійне призначення. З одного боку, вони задовольняють певні матеріальні потреби людей, а з другого — виступають як твори мистецтва, призначені викликати у людей почуття художнього задоволення. Очевидно, що авторсько-правовій охороні підлягає саме художній бік проектів, будинків, споруд. Тому, наприклад, об'єктом авторських прав визнається не весь проект з його технічними та організаційними рішеннями архітектурних ідей у натурі, а лише його архітектурна частина.

Авторськими правами охороняються як твори архітектурної графіки і пластики (ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, малюнки, плани озеленення, моделі, макети тощо), так і власне твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва у вигляді будинків, споруд, кварталів, садів, парків тощо.

У творах архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, як і в творах наукового характеру, основну цінність має зміст архітектурно-планувальних ідей, а не зовнішня форма їх вираження. Однак авторські права захищають форму, а не зміст творів. У зв'язку з цим закон не забезпечує повною мірою охорону авторських прав на архітектурні твори, оскільки не захищає від можливості присвоєння іншими особами суті архітектурних ідей.

До картографічних творів належать географічні, геологічні та інші карти, плани, креслення, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності. Головне питання, яке виникає стосовно правової охорони цього виду творів, полягає в тому, чи є вони результатом творчої діяльності. Дати однозначну відповідь на нього навряд чи можливо. Безумовно, не всяка карта чи план можуть бути беззастережно віднесені до об'єктів авторських прав. Ними, зокрема, не можна визнати карту, складену лише за допомогою технічних засобів, наприклад шляхом аерокосмічної зйомки, результати якої оброблені комп'ютером. Однак у більшості випадків створення картографічних творів потребує не тільки певної технічної роботи, а й творчого внеску укладача. Не випадково карти, плани чи ескізи тієї самої місцевості, зроблені різними особами, розрізняються зовнішнім оформленням і авторським стилем.

Особливим об'єктом авторських прав визнаються збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори, що створюються шляхом творчого поєднання в одне ціле творів, автором яких укладач не є. Суть творчої діяльності укладача полягає в тому, що він самостійно відбирає необхідний матеріал, розташовує його за оригінальною системою і піддає обробці (наприклад, адаптує старовинний текст до сучасних вимог, забезпечує його(коментарем).

Якщо до збірника включаються матеріали, які не охороняються авторськими правами, наприклад нормативні акти, то єдиною умовою виникнення авторських прав укладача збірника є його самостійна систематизація або обробка матеріалів збірника. Якщо твори, що включаються до збірника, охороняються авторськими правами, додатковою умовою виникнення прав укладача на збірник є дотримання ним прав авторів включених у збірник творів. Ясно, що авторські права укладача поширюються саме на збірник як такий, але ніяк не на твори, включені до нього. Оскільки твором є лише сама система розташування матеріалу чи його обробка, це не перешкоджає іншим особам піддати той же матеріал іншій систематизації чи обробці і тим самим створити новий твір.

До збірників закон відносить енциклопедії, словники, антології тощо. Автори творів, включених до складеного твору, вправі використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором. Водночас права на такі складені твори, як енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні збірники наукових праць та ті, що подовжуються, газети, журнали й інші періодичні видання, належать і їх видавцям. Видавець вправі при будь-якому використанні таких видань зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Правовий режим збірника має і такий об'єкт авторських прав, як база даних, під якою розуміється сукупність творів, відомостей або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір, розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, складові частини якої є індивідуально доступними і можуть бути знайдені та оброблені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних чи інших засобів. Результат творчої діяльності тут виражається в особливому підборі та організації даних незалежно від того, чи є самі ці дані об'єктами авторських прав.