Субєкти авторських прав. Автори творів.

Власниками авторських прав є особи, яким належать суб'єктивні авторські права на твір. Відповідно до українського законодавства власниками суб'єктивних авторських прав можуть бути українські громадяни та іноземці, їхні спадкоємці та інші правонаступники. Права на твір для кожної категорії власників виникають у зв'язку з різними юридичними фактами — створенням твору, переходом авторських прав у спадщину, за авторським договором тощо.

Першочерговими власниками авторських прав є автори творів науки, літератури і мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від статі, віку, громадянства і стану дієздатності. Авторські права в автора твору виникають одразу, як тільки досягнутий творчий результат набуває об'єктивної форми, що забезпечує його сприйняття іншими особами. При цьому не має значення, оприлюднений твір чи ні, є він цілком завершеним чи являє собою лише ескіз або нарис. Не впливають на визнання особи автором форма, призначення та достоїнства створеного ним твору. Для визнання особи автором не потрібно виконання нею будь-яких формальностей чи згоди будь-кого.

Авторами визнаються творці не тільки оригінальних творів, а й похідних, тобто перекладів, переробок, копій творів образотвор­чого мистецтва тощо. Для виникнення авторських прав на по­хідний твір не має значення, чи охороняється законом первісний твір. Якщо первісний твір законом охороняється, повинна бути отримана згода його автора або іншого власника прав на твір для використання створеного на його основі похідного твору.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» як ав­торів творів визнає лише фізичних осіб, творчою працею яких вони створені (ст.І). Виникнення співавторства теорія і судова практика пов'язують з низкою умов, що випливають з чинного законодавства. Про співавторство можна говорити тільки в то­му випадку, коли в результаті спільних зусиль декількох осіб створено єдиний цілісний твір. Не викликає сумнівів, що такий колективний твір створюється тоді, коли він становитиме одне нерозривне ціле (наприклад роман чи картину, створені кілько­ма особами). Складніше стоїть питання у тому випадку, коли кожна частина твору має самостійне значення і може бути ви­користана окремо (наприклад вірші і музика в пісні, глави підручника, написаного колективом авторів). Ясно, що колек­тивний твір не може бути створений внаслідок простого ме­ханічного поєднання творів окремих авторів. Необхідний такий взаємозв'язок їх внутрішньої форми і змісту, щоб вони сприй­малися як єдиний твір. Інакше кажучи, зміна чи вилучення будь-якої частини колективного твору має спричинити відповідні зміни в інших частинах або унеможливлювати вико­ристання твору як одного цілого.

Другою неодмінною умовою виникнення співавторства є створення твору спільною творчою працею кількох осіб. Під спільним характером праці розуміється спільно досягнутий ре­зультат. Співавтори можуть працювати над твором разом від по­чатку до кінця; кожен з них може створити якусь частину твору; один автор може доопрацювати результат іншого. Важливо не те, в якій формі працювали над твором його творці, а те, що він є результатом їхніх спільних зусиль.

Спільної творчої роботи над твором не буде тоді, коли одна особа відповідно до своїх службових обов'язків чи на інших підставах надає допомогу автору твору, але результати її праці не знаходять прямого відображення в творі. Так, ніхто не ставить під сумнів необхідність, корисність і навіть творчий характер праці редактора. Однак, якщо редактор не виходить за межі своїх обов'язків, він не може претендувати на співавторство.

Істотною умовою співавторства є те, що внесок кожного повинен мати творчий характер. Нерідко встановити це складно. Так, багато спорів виникає з приводу авторства на твори, створені на основі спогадів так званих бувалих людей. На практиці ці твори найчастіше виходять у світ під ім'ям автора спогадів, що не завжди об'єктивно відбиває внесок автора. Якщо оповідач тільки повідомляє письменнику певні історичні факти чи деталі своєї біографії, на основі яких останній створює систему художніх образів і перетворює розрізнені спогади на єдиний твір, власником авторських прав має визнаватися письменник. Оповідач може бути автором твору, коли особа, яка записала його спогади, не внесла нічого нового ні до змісту, ні до внутрішньої форми твору, а лише виконувала технічну і редакторську роботу. Якщо ж у створенні художньої форми твору брали участь і оповідач, і оброблювач його спогадів, є всі підстави для визнання співавторства.

Нарешті умовою визнання тих чи інших осіб співавторами твору є наявність угоди про співавторство. При цьому під угодою треба розуміти взаємне волевиявлення осіб, спрямоване на спільну творчу роботу над твором. Воно може бути виражене в будь-якій формі і на будь-якій стадії роботи над твором. Більше того, предметом угоди може бути доопрацювання вже завершеного твору, якщо виникає необхідність внести до нього зміни і доповнення творчого характеру. Важливо лише, аби співавторство було добровільним і не порушувало нічиїх авторських прав, які охороняються законом. Угода про спільну творчу роботу над майбутнім твором залишається лише попередньою домовленістю, що не має юридичного значення, якщо авторами насправді не буде виконана спільна творча робота зі створення колективного твору.

Авторські права на колективний твір належать усім авторам спільно, незалежно від ступеня творчого внеску кожного з них. Тому питання про здійснення авторських прав на колективний твір вирішується всіма авторами спільно, на основі одноголосності, а не за більшістю голосів. Якщо автори не можуть дійти між собою згоди, це питання передається на розгляд суду. Принцип спільного розпорядження авторськими правами на твір не перешкоджає співавторам укласти між собою угоду, яка встановлює інший порядок їх здійснення. Наприклад, вони можуть доручити здійснення авторських прав одному з авторів, домовитися про принцип розподілу авторської винагороди, порядок позначення імен співавторів.

З акон розрізняє два види колективних творів і відповідно два види співавторства — нероздільне і роздільне. Коли твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини якого не мають самостійного значення, то співавторство є нероздільне. Якщо ж колективний твір є єдиним, однак складається з частин, які мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким з авторів створено ту чи іншу частину, співавторство є роздільне. Прикладом роздільного співавторства можуть слугувати музично-драматичний твір, наукова монографія, написана кількома вченими із зазначенням авторів окремих глав.

Розмежування роздільного і нероздільного співавторства має велике практичне значення. Визнання співавторства нероздільним означає, що авторські права як на твір у цілому, так і на будь-яку його частину здійснюються авторами тільки спільно. У кожного з авторів немає в цьому випадку самостійного об'єкта авторських прав, правами на який би він міг розпорядитися на власний розсуд. Коли співавторство є нероздільним, то, як правило, з авторами твору укладається єдиний авторський договір. Нарешті, якщо хтось із авторів порушує свої зобов'язання щодо використання твору, всі сторони несуть за це відповідальність.

При роздільному співавторстві розпорядження авторськими правами на колективний твір в цілому також здійснюється за взаємною згодою всіх авторів. Однак кожен з них вправі самостійно, без згоди інших авторів, розпорядитися правами на свою частину твору. Автори відповідають, як правило, лише за свою частину колективного твору і не несуть відповідальності за порушення зобов'язань іншими авторами. З кожним із авторів зазвичай укладається окремий авторський договір, а створені авторами частини колективного твору позначаються їхніми іменами.

Від роздільного співавторства необхідно відрізняти спільне розпорядження авторськими правами на твори, створені незалежно один від одного. І хоча вони взаємозалежні, але не утворюють єдиного твору. Наприклад, письменник і художник не стають співавторами від того, що книга забезпечується ілюстраціями, якщо тільки не йдеться про спеціальні книжки-картинки для дітей. Фото, малюнки і карикатури з пояснювальним текстом, навпаки, утворюють єдиний твір. І тому, якщо знімок (малюнок) і текст зроблені різними особами, вони визнаються співавторами.

За відсутності спільної творчої праці не виникає співавторства й у тих випадках, коли в результаті поєднання творів, створених різними авторами, з'являється новий об'єкт авторських прав. Так, енциклопедичний словник, журнал, науковий збірник тощо являють собою нові твори як результат творчої роботи з добірки та систематизації матеріалу. Однак автори творів, поєднаних у збірнику чи журналі, не визнаються співавторами, тому що новий твір виходить у світ в результаті творчих зусиль інших осіб.

Нарешті не виникає співавторства у разі дозволеного законом використання чужого опублікованого твору для створення нового самостійного твору. Скажімо, не є співавторами автор роману та автор створеного на його основі сценарію до кінофільму.

Спадкоємці та інші правонаступники

Власниками авторських прав на твори після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав на твори за загальним правилом може здійснюватися згідно із законом або заповітом. При спадкуванні за законом власниками авторських прав на твори можуть стати тільки громадяни, які входять до тієї чи іншої черги законних спадкоємців. Якщо померлий автор не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права на твір, на відміну від іншої спадкоємної маси, до держави не переходять, а припиняються. При спадкуванні за заповітом авторські права на твір можуть бути передані будь-якій особі незалежно від її громадянства та наявності родинних відносин з померлим чи юридичній особі незалежно від профілю її діяльності та місцезнаходження.

В теорії права спадкоємці розглядаються як носії похідних авторських прав на твори. їхні авторські права виникають не через створення твору, а на основі інших юридичних фактів, а саме: відкриття спадщини, входження до кола спадкоємців за законом чи після складання на їхню користь заповіту, а також прийняття спадкоємцями спадщини.

Передусім необхідно уточнити, які авторські права на твір переходять у спадщину або, що те саме, входять у спадкоємну масу. Зробити це досить просто, тому що в законі прямо зазначені ті авторські права на твір, які до спадкоємців не переходять. До них належать право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора твору (ст.29 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Отже, всі інші авторські права на твір, зокрема на оприлюднення, використання твору, винагороду, можуть передаватися у спадщину.

Існує проблема, пов'язана з недоторканністю творів померлих авторів. Закон передбачає, що право на захист репутації автора у спадщину не переходить, однак на спадкоємців покладається обов'язок щодо охорони цього права. Як співвідносяться одне з одним зазначені поняття — закон не тлумачить. Зрозуміло, що сфери дії права на захист репутації автора твору, яке належить тільки автору, і права на охорону даного права, яке належить спадкоємцю, збігаються не повністю, хоча друге базується на першому і з нього випливає. Автор, здійснюючи своє право на захист твору від перекручування чи іншого зазіхання, здатного завдати шкоди його честі і достоїнству, може внести чи дозволити внести в твір будь-які зміни. Спадкоємець, на якого покладається охорона недоторканності твору, зробити цього не може. Він вправі дати згоду на внесення в твір редакційного виправлення, уточнення тих чи інших даних у зв'язку з прогресом науки, на доповнення твору передмовою чи коментарем, який повинен допомогти читачу правильно сприймати твір, тощо. Однак при цьому головним його завданням є збереження суті та оригінальності твору спадкодавця. Якщо при використанні твору в нього вносяться не погоджені зі спадкоємцями зміни, вони можуть вимагати відновлення порушених авторських прав і припинення правопорушення.

Варто зауважити, що охорона недоторканності творів здійснюється спадкоємцями лише тоді, коли автор у тому ж порядку, в якому призначається виконавець заповіту, не вказав особу, на яку він покладає охорону права авторства, права на ім'я і права на захист своєї репутації після своєї смерті. Якщо така особа визначена, то вона здійснює свої повноваження довічно. У разі її смерті або відмови від здійснення своїх прав до закінчення строку дії авторських прав на твір відповідні повноваження переходять до спадкоємців.

Визначаючи коло авторських прав на твір, що переходять у спадщину, необхідно торкнутися ще одного питання. Так, якщо після смерті спадкодавця залишається в живих його дружина (чоловік) і подружжям при укладанні або в період шлюбу не був встановлений режим часткової чи роздільної власності, то відповідно до українського законодавства при визначенні спадкоємної маси попередньо мусить бути виокремлено частку дружини (чоловіка) в загальному майні, нажитому в період шлюбу. Цілком зрозуміло, що в даному разі може йтися тільки про майнові права автора, зокрема право на гонорар. Особисті немайнові права, що переходять у спадщину, за життя належать тільки автору. І його дружина (чоловік) ніяких додаткових прав на них не мають. Що ж стосується права на одержання винагороди, яке належить автору і не було реалізовано ним за життя, то відповідно до доктрини і судової практики воно включається до спадкоємної маси. На відміну від прав самих авторів на твір, що є довічними, авторські права спадкоємців на твір обмежені встановленим законом терміном. За чинним законодавством авторські права спадкоємців на твір діють протягом 70 років після смерті автора. Докладніше це питання розглядатиметься в процесі аналізу строків дії суб'єктивних авторських прав на твір.

Суб'єктивні авторські права на твір переходять до спадкоємців у без частковому порядку, тобто вони успадковуються як єдине ціле, не підлягають ні виокремленню, ні розподілу. Розпорядження авторськими правами на твір, що перейшли за спадщиною, здійснюється спадкоємцями спільно і тільки у разі взаємної згоди. За відсутності такої згоди спір спадкоємців розглядається в суді. Виняток становить право на одержання гонорару, що переходить у спадщину. Гонорар може розподілятися між спадкоємцями в будь-якій пропорції відповідно до заповіту або угоди спадкоємців про розподіл спадщини.

Недостатньо врегульоване законом і питання про спадкування авторських прав на твори, створені в співавторстві. Пункт 4 ст.28 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить лише положення про те, що права кожного з авторів переходять у спадщину і діють протягом 70-ти років після смерті останнього співавтора. З цього випливає, що автори, які залишилися в живих, незалежно від того, про нероздільне чи роздільне співавторство мовиться, повинні погоджувати свої дії щодо здійснення прав на твір із спадкоємцями померлого автора. При цьому треба враховувати, що у разі смерті спадкоємців належні їм права можуть переходити до їхніх спадкоємців протягом усього терміну дії авторських прав на твір.

Поряд з авторами і спадкоємцями власниками авторських прав на твори виступають й інші правонаступники. Це, насамперед, видавництва, театри, кіностудії та інші організації, які використовують твори науки, літератури і мистецтва. Вони набувають такі права на підставі укладених з авторами та їхніми спадкоємцями авторських договорів. Стаючи власниками авторських прав на твори, зазначені організації використовують твори і розпоряджаються правами на них тими способами, які передбачені конкретними договорами, і в їх межах.

Зрозуміло, що до правонаступників авторські права на твори переходять не в повному обсязі. Так, не можуть перейти ні в спадщину, ні за договором, ні за іншими зазначеними у законі підставами такі особисті немайнові права, як право авторства і право на ім'я. Обсяг інших прав, що переходять до правонаступників, визначається законом або договором і залежить від типу останнього.

Правонаступниками українських авторів можуть бути як вітчизняні, так і іноземні юридичні особи та громадяни. Правомірно набуті авторські права правонаступників охороняються нарівні з правами самих авторів.