Розділ 1. Права на фірмові найменування. Поняття та критерії охороноспроможності фірмового найменування

Як зазначалося, відповідно до ст.27 чинного ЦК України гос­подарські організації мають своє фірмове найменування. Права і обов'язки, пов'язані з його користуванням, визначаються чин­ним законодавством України. Комерцій­не (фірмове) найменування дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману що­до справжньої її діяльності. В юридичній літературі фірмовим найменуванням найчастіше називається таке найменування, під яким особа діє в цивільному обороті і яке індивідуалізує цю осо­бу серед інших його учасників. Для цього законодавство висуває до фірмових найменувань низку вимог, які слугують своєрідни­ми критеріями їхньої охороноспроможності.

Передовсім фірмове найменування суб'єкта підприємницької діяльності має правдиво відображати його правове становище і не вводити в оману інших учасників цивільного обороту. Стосов­но цього головним є критерій істинності фірмового найменуван­ня. Воно має містити справжнє зазначення організаційно-право­вої форми юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо), її типу (держав­на, приватна тощо), виду діяльності (виробнича, наукова, ко­мерційна), особи власника.

Щоб виконувати функцію персоніфікації учасників цивільно­го обороту, фірмове найменування повинне мати особливі ознаки, які не допускали б змішування одного фірмового найменування з іншим. Для цього існує критерій виключності фірмового наймену­вання, відповідно до якого воно має бути новим і відмінним від фірмових найменувань, що вже використовуються. Даний кри­терій є найбільш складним у плані практичної реалізації. Здавалося б, із нього з очевидністю випливає, що не допускається вико­ристання тотожних фірмових найменувань різними суб'єктами підприємницької діяльності, з одного боку, і дозволяється висту­пати в цивільному обороті хоча б і під подібними, але не повністю такими, що збігаються, фірмовими найменуваннями — з другого. Тому якщо юридичні особи мають різну організаційно-правову форму, що відбита в їхньому фірмовому найменуванні, вони можуть виступати в цивільному обороті під тим самим фірмовим найменуванням.

Не виключається використання учасниками цивільного обо­роту фірмових найменувань, які цілком збігаються, якщо це не призводить до колізії їхніх інтересів і не вводить в оману третіх осіб. Наприклад, якщо юридичні особи діють у зовсім різних і не дотичних сферах, вони вправі користуватися подібними і навіть тотожними фірмовими найменуваннями, оскільки тут немає небезпеки введення в оману контрагентів і споживачів. Тому питання про припустимий чи неприпустимий ступінь подібності двох фірмових найменувань має вирішувати­ся, виходячи з усіх обставин кожного конкретного випадку.

Нарешті, належний ступінь індивідуалізації учасників цивільного обороту може бути забезпечений фірмовим наймену­ванням тоді, коли воно залишається незмінним протягом усього часу, поки юридична особа зберігає свій організаційно-правовий статус. Ця вимога має вияв у критерії постійності фірмового най­менування. Немає потреби доводити, що в незмінності фірмово­го найменування юридичної особи однаково зацікавлені як її власник, так і решта учасників цивільного обороту, а також спо­живачі і держава. Фірмове найменування є уособленням ділової репутації юридичної особи і становить з усіх точок зору чималу особисту та суспільну цінність. Тому не дозволяється довільна і не обумовлена зміною правового статусу юридичної особи зміна її фірмового найменування.

Права на фірмове найменування не обмежені яким-небудь строком і діють упродовж усього часу, поки існує ця юридична особа. Згідно із Законом чинність майнових прав на фірмове найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законодавст­вом. Зрозуміло, що критерій постійності фірмового найменування не повинен входити в суперечність із критерієм істинності. Якщо, наприклад, відбулася зміна організаційно-правової форми юри­дичної особи або її власника, це має знайти відповідне відобра­ження у фірмовому найменуванні. При цьому у зміненому найме­нуванні може бути в тій чи іншій формі вказано на спадкоємний зв'язок цієї юридичної особи з тією, на базі якої вона створена.

Розглянуті критерії охороноспроможності визначають струк­туру фірмового найменування. Іншими словами, словесне позна­чення, що використовується як фірмове найменування, має бу­дуватися за встановленими правилами і складатися із відносно самостійних частин. У теорії прийнято виокремлювати дві части­ни фірмового найменування - основну, яка іменується корпу­сом, і допоміжну, яка іменується додатком.

Корпус фірмового найменування, який є обов'язковою части­ною будь-якого фірмового найменування, вказує на ор­ганізаційно-правову форму юридичної особи, її тип і вид діяль­ності, а в деяких випадках - і на інші її ознаки. До корпуса фірмового найменування додається допоміжна частина, елемен­ти якої розподіляються на обов'язкові і факультативні. Обов'яз­ковим додатком є спеціальне найменування юридичної особи, її номер чи інше позначення, необхідне для того, щоб її відрізняти від інших юридичних осіб. Роль таких найменувань найчастіше виконують умовні позначення у вигляді оригінальних слів (завод "Калібр"), власних імен (об'єднання "Світлана"), зазначень по­ходження товарів (фабрика "Десна") тощо. Інші додатки, типу зазначень "універсальний", "спеціалізований", "центральний", у тому числі скорочене найменування юридичної особи, належать до факультативних додатків, які можуть включатися до фірмово­го найменування за розсудом власника прав на нього.

Насамкінець потрібно зазначити, що фірмове найменування має бути відображене українською мовою, хоча б у ньому як спеціальне найменування і використовувалося іншомовне слово. В останньому випадку за розсудом власника юридичної особи її фірмове найменування подається у перекладі українською або у вигляді транслітерації буквами українського алфавіту.

Власники прав на фірмові найменування

Ст.27 чинного ЦК України передбачає, що власниками прав на фірмові найменування можуть бути тільки юридичні особи, які є господарськими організаціями. Надалі будемо називати всі ці юридичні особи комерційними організаціями.

Отже, як випливає із закону, фірмовим найменуванням можуть користуватися лише комерційні організації, які мають статус юри­дичної особи. Інші організаційні утворення, зокрема просте това­риство, тобто об'єднання осіб, пов'язаних між собою лише дого­вором про спільну діяльність, не можуть виступати в цивільному обороті під своїм фірмовим найменуванням. Не мають власних фірмових найменувань також представництва і філії юридичних осіб та інші їхні відособлені підрозділи (цехи, відділення, ділянки тощо). Всі вони мають виступати в цивільному обороті не від влас­ного імені, а від імені юридичної особи, яка їх утворила, і відповідно користуватися її фірмовим найменуванням.

Установи, які виконують функції некомерційного характеру, громадські та релігійні організації, споживчі коопера­тиви, фонди, асоціації, а також різні об'єднання юридичних осіб, що не займаються підприємницькою діяльністю, не можуть мати фірмових найменувань. Індивідуалізація названих юридичних осіб у цивільному обороті забезпечується за допомогою офіційного найменування, яке має містити вказівку на організаційно-пра­вову форму і бути відображене в їхніх установчих документах.

Нарешті, треба зауважити, що правами на фірмові наймену­вання користуються також іноземні юридичні особи, на яких поширюються норми цивільного законодавства України.

Зміст прав на фірмові найменування

Відповідно до Закону України комерційна органі­зація, яка є власником прав на фірмове найменування, має право:

• використовувати своє фірмове найменування;

• перешкоджати, забороняти чи дозволяти будь-яким іншим особам використовувати своє фірмове найменування.

Передача прав на фірмове найменування має здійснюватися лише разом з майновим комплексом комерційної організації, яка є власником цих прав.

Суть прав на фірмові найменування полягає в гарантованій комерційній організації можливості виступати в цивільному обо­роті під власним фірмовим найменуванням. Наданням такої можливості забезпечується її індивідуалізація на ринку товарів, робіт і послуг. Адже кожний учасник цивільного обороту вправі розраховувати на те, щоб і в діловому світі, і серед споживачів його оцінювали за ре­альними заслугами.

Форми реалізації прав на фірмові найменування досить різноманітні. Під своїм фірмовим найменуванням комерційна організація укладає цивільно-правові угоди та здійснює інші юридичні дії, реалізує особисті немайнові права, захищає свої порушені права або права, що оспорюються. Власники прав на фірмові найменування можуть розміщувати свої фірмові найме­нування на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах, у публі­каціях рекламного характеру, оголошеннях, анотаціях тощо.

Поряд із правом використання фірмових найменувань за своїм розсудом власники прав на них можуть перешкоджати, за­бороняти чи дозволяти всім іншим особам використовувати свої фірмові найменування. Під використанням фірмового наймену­вання іншими особами розуміють різні форми незаконного вис­тупу в цивільному обороті під чужим фірмовим найменуванням. Однак фірмове найменування комерційної організації може (у тому числі всупереч волі власника прав на нього) згадуватися будь-якими зацікавленими особами, наприклад, у публікаціях, присвячених аналізу ринку чи узагальненню судової практики. При цьому фірмове найменування не повинне ніяким чином спотворюватися.

Сьогодні в Україні існують сотні комерційних організацій, які мають схожі фірмові наймену­вання. Переважна більшість із них діє в різних сферах бізнесу і на різних територіях. Якщо вважати, що така ситуація неприпу­стима, це викличе безліч складних спорів і призведе до великих судових витрат. Безумовна заборона використання різними ко­мерційними організаціями того самого чи схожого фірмового найменування тільки зовні має вигляд простого вирішення про­блеми.

Сказане однак не варто розуміти як заперечення існування критерію винятковості. Цей критерій існує, і власник прав на фірмове найменування може домагатися, аби воно не використову­валося іншими юридичними особами. Але для цього він повинен довести, принаймні, дві речі.

По-перше, підтвердити, що права на дане фірмове найменування він набув у встановленому порядку раніше тієї комерційної організації, в якої він ці права оскаржує.

По-друге, йому треба обґрунтувати, чому використання того само­го фірмового найменування іншою комерційною організацією порушує його законні інтереси. Як доказ останнього він може, на­приклад, посилатися на те, що відповідач своєю діяльністю за­подіює шкоду його діловій репутації або незаслужено користується його популярністю, що вводить в оману споживачів.

Права на фірмові найменування подібні до особистих немайнових прав, оскільки вони органічно пов'язані з діловою репу­тацією комерційної організації, а також правом на захист честі і гідності осіб, які є власниками комерційних організацій. Однак настільки ж очевидний зв'язок і навіть залежність матеріального становища власника комерційної організації від популярності його фірмового найменування. Тому права на фірмове наймену­вання можуть мати конкретну вартісну оцінку, а їхнє порушен­ня - зумовлювати відшкодування заподіяних збитків.

Права на фірмове найменування мають загалом безстроковий характер. Це означає, що, набуваючи дані права, комерційна ор­ганізація може користуватися ними доти, поки вона існує і фірмове найменування правдиво відображає її атрибути. Якщо юридичний статус комерційної організації змінюється, напри­клад у результаті реорганізації, то відповідні зміни мають бути внесені і до фірмового найменування.

Суттєвою особливістю права на використання фірмового най­менування є те, що воно водночас є і обов'язком комерційної ор­ганізації. Іншими словами, вона не тільки може виступати в ци­вільному обороті під власним фірмовим найменуванням, а й зо­бов'язана це робити. Дана норма встановлена в інтересах інших учасників цивільного обороту і споживачів, які вправі знати, з ким вони мають справу. Як порушення чинного законодавства треба кваліфікувати і анонімні дії комерційних організацій, на­приклад, ведення торгівлі в приміщеннях без будь-яких вивісок.

З розглянутою особливістю прав на фірмові найменування тісно пов'язаний і такий момент, як можливість комерційної організації бути власником прав лише на одне фірмове найменування. Та сама комерційна організація не може одночасно висту­пати під кількома фірмовими найменуваннями, бо це дезорієнту­вало б інших учасників цивільного обороту і створювало умови для зловживань. Інша річ, що комерційна організація може ко­ристуватися не лише повним, а й скороченим фірмовим найме­нуванням, якщо останнє відображено в її установчих документах.

Права на фірмові найменування охороняються на всій тери­торії України, а також відповідно до ст.8 Паризької конвенції з охорони промислової власності в усіх країнах, які є її учасника­ми. Відтак дані права мають екстериторіальну сферу правової охорони, що вже важливо. Це положення має дуже важливе практичне значення. З одного боку, фірмові найменування ук­раїнських комерційних організацій користуються правовою охо­роною в усіх країнах Паризького Союзу, з другого — на території України охороняються фірмові найменування будь-яких інозем­них комерційних організацій, які знаходяться в країнах — учас­ницях Паризької конвенції.

Питання про те, з якого моменту комерційні організації на­бувають права на фірмові найменування, складає певні труднощі і в чинному українському законодавстві ще не вирішено. Зупи­нимось на ньому більш докладно.

Відповідно до ст. 491 ЦК України право комерційної організації на фірмове найменування є чинним із моменту першо­го використання цього найменування та охороняється без обов'яз­кового подання заявки чи його реєстрації і незалежно від того, є чи ні фірмове найменування частиною торгівельної марки.

Вважаємо, що найбільш правильним було б створення реєстраційної системи правової охорони фірмових найменувань.

Таке вирішення цього питання є правильним, оскільки воно дає змогу уникнути труднощів, які неминуче виникнуть при реєстрації фірмових найменувань вітчизняних і зарубіжних комерційних організацій, що вже діють на українському ринку.

Сказане не означає, що реєстрація фірмових найменувань повинна мати добровільний характер. Навпаки, цей обов'язок має лежати на всіх українських, а також іноземних комерційних організаціях, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності в Україні. Встановлення такого обов'язку, якщо тільки з фактом реєстрації не пов'язується набуття прав на фірмові най­менування, є внутрішньою прерогативою держави і ніяк не по­рушує її зобов'язань, що випливають зі ст.8 Паризької конвенції з охорони промислової власності.

Що стосується порядку здійснення реєстрації фірмових найме­нувань, то доцільним було б закріплення у законодавстві норми, за якою всі відомості щодо фірмових найменувань зосереджувалися б у єдиному центрі (наприклад, Патентному відомстві України).

Продовжуючи аналіз прав на фірмові найменування, потрібно зазначити, що згідно з чинним законодавством вони в принципі є правами невідчужуваними. На відміну від інших об'єктів прав інтелектуальної власності, права на які можуть вільно передавати­ся іншим особам, ці права не можуть бути відчужені. Закон України передбачає тільки один випадок переходу прав на фірмове найменування, а саме, що вони можуть бути передані іншій комерційній організації лише разом з майновим комплек­сом самої комерційної організації, яка є власником цих прав. При цьому новий власник комерційної організації стає власником прав на фірмове найменування тільки тоді, коли на це виявили згоду колишній власник прав або його правонаступники.

Окремої уваги заслуговує питання про долю фірмового найме­нування при реорганізації комерційних організацій, оскільки тут виникає багато спірних моментів.

При злитті чи приєднанні комерційних організацій відбу­вається поєднання їхніх прав і обов'язків в єдине ціле, власни­ком якого стає знов утворена комерційна організація (злиття) або одна з реорганізованих комерційних організацій (приєднання). У даному випадку учасники цивільного обороту можуть за власним розсудом вирішити питання про фірмове найменування, а саме:

• поєднати свої фірмові найменування в єдине ціле;

• обрати зовсім нове фірмове найменування, яке жодним із них раніше не використовувалося;

• продовжувати користуватися фірмовим найменуванням одного з них (при реорганізації у формі приєднання — фірмовим найменуванням тієї комерційної організації, до якої переходять права та обов'язки комерційної організації, що приєднується).

Найбільш гострі проблеми виникають при поділі ко­мерційних організацій, коли їхні права і обов'язки переходять до знов утворених комерційних організацій, та при виділенні зі складу комерційної організації однієї або декількох організацій, що наділяються відповідним обсягом прав і обов'язків.

При поділі комерційної організації право на використання ко­лишнього фірмового найменування може бути визнано за кожною із знов утворених комерційних організацій, якщо тільки це не вво­дить в оману інших учасників цивільного обороту і споживачів. Питання про те, за ким конкретно зберігаються права на фірмове найменування, вирішується самими комерційними організаціями, які беруть участь у реорганізації.

При виділенні зі складу комерційної організації однієї чи кількох комерційних організацій, вони мають обрати для себе нове фірмове найменування. Але тут також можуть бути винятки, пов'я­зані зі сферою діяльності та забезпеченням належної правової охо­рони інтересів інших учасників цивільного обороту і споживачів.

Завершуючи характеристику суб'єктивних прав на фірмові найменування, треба торкнутися питання про їхнє припинення.

Відповідно до ст.493 ЦК України права на фірмове най­менування діють безстроково, належать комерційній організації протягом усього періоду її діяльності і їхня чинність припи­няється одночасно з ліквідацією самої комерційної організації. Однак є кілька підстав, за яких дія прав на фірмове найменуван­ня може припинитися, хоча сама комерційна організація продов­жувала б існувати. Це можливо в таких випадках.

По-перше, власник прав на фірмове найменування може сам у будь-який момент відмовитися від права на використання цьо­го фірмового найменування.

По-друге, чинність прав на фірмове найменування може при­пинитися при переході комерційної організації до нового власни­ка, якщо умови такої передачі не передбачають збереження за ко­мерційною організацією колишнього фірмового найменування.

По-третє, припинення чинності прав на фірмове наймену­вання може бути викликане реорганізацією комерційної ор­ганізації, у ході якої вона може, а іноді й зобов'язана змінити своє колишнє фірмове найменування.

По-четверте, чинність права комерційної організації на по­дальше використання фірмового найменування може бути при­пинена за рішенням суду через його невідповідність вимогам за­кону або порушення прав та інтересів інших осіб, що охороня­ються законом.

Захист прав на фірмові найменування

Під захистом прав на фірмові найменування розуміють ре­алізацію передбачених законом заходів, за допомогою яких влас­ник прав на фірмове найменування може забезпечити відновлення своїх порушених прав, припинити їх порушення та застосува­ти до порушника відповідні санкції.

За загальним правилом, захист прав на фірмові найменування здійснюється у судовому порядку. Відповідно до норм ци­вільного процесуального законодавства спори, пов'язані з пору­шенням прав на фірмові найменування, належать до компетенції господарських судів. За згодою сторін їх спір може бути переда­ний на вирішення третейського суду.

Як засіб судового захисту прав на фірмове найменування ви­ступає позов, тобто звернена до суду вимога про відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога про припинення порушення прав і відновлення становища потерпілого — з другого.

Спеціальним порядком захисту прав на фірмове наймену­вання у межах юрисдикційної форми є його захист в адміністративному порядку. Так, згідно Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" власник прав на фірмове найменування може звернутися до Антимонопольного комітету України або його територіальних органів із заявою про вжиття заходів щодо захисту своїх порушених прав. Засобом за­хисту в даному разі є не позов, а заява, яка подається в пись­мовому вигляді з додатком документів, що свідчать про пору­шення прав на фірмове найменування. Таку заяву необхідно подати упродовж шести місяців від дати, коли власник прав на фірмове найменування довідався або мав довідатися про пору­шення його прав.

Неюрисдикційна форма захисту прав передбачає дії самих потерпілих щодо захисту порушених прав або тих, що оспорю­ються без звертання за допомогою до державних чи інших ком­петентних органів. Зрозуміло, що тут маються на увазі лише за­конні способи захисту прав, які треба відрізняти від самоуправ­ства, забороненого чинним законодавством. У даній сфері мож­ливості застосування не юрисдикційних способів захисту прав досить обмежені. Як приклад, можна вказати на можливість по­терпілого зробити публічну заяву про те, що певна комерційна організація, яка користується тотожним чи схожим фірмовим найменуванням, не має до нього ніякого відношення.

Згідно з законом ЦК України будь-яка особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. При цьому під способами за­хисту прав на фірмові найменування, реалізованими, як прави­ло, у юрисдикційній формі, розуміють закріплені законодавством матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюються визнання і відновлення порушених прав на фірмове найменування і вплив на правопорушника. Серед спек­тра матеріально-правових способів захисту суб'єктивних прав та інтересів можуть бути застосовані вимоги про:

• визнання прав на фірмове найменування;

• визнання правочинну недійсним;

• припинення дій, які порушують права на фірмові найменування;

• відновлення становища, яке існувало до порушення прав на

фірмове найменування;

• примусове виконання обов'язку в натурі;

• зміну правовідносин;

• припинення правовідносин;

• відшкодування збитків;

• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності центрального органу державної виконавчої влади або органу місцево­го самоврядування.

Найпоширенішим порушенням прав на фірмове найменуван­ня є незаконне його використання іншими комерційними ор­ганізаціями. При цьому здебільшого має місце неправомірне ви­користання спеціального фірмового найменування, тобто тієї йо­го частини, яка призначена для розрізнення комерційних ор­ганізацій. Вирішальним критерієм, яким керується суд при роз­гляді спору про порушення прав на фірмове найменування, є на­явність чи відсутність реальної небезпеки переплутування ко­мерційних організацій, з тотожними або схожими фірмовими найменуваннями. Власник прав на фірмове найменування, який вважає, що його права порушені, має, по-перше, довести, що са­ме він є власником прав на це фірмове найменування, і, по-дру­ге, послатися на конкретні факти, які свідчать про обмеження його законних інтересів відповідачем.

Порушенням прав на фірмове найменування вважається та­кож перекручування іншими особами справжнього фірмового найменування комерційної організації. Такі дії, як неправильне позначення організаційно-правової форми комерційної ор­ганізації, перекручування її спеціальної назви тощо завдають значної шкоди діловій репутації і тому заборонені законом.

Чинне законодавство розглядає незаконне використання чу­жого фірмового найменування або подібного до нього позначен­ня не тільки як цивільне правопорушення, а й як кримінально-каране діяння (ст. 229 КК України). Для кваліфікації даного діян­ня як злочину необхідна така його ознака, як отримання винним доходу у великих розмірах. Доходом у великих розмірах вва­жається такий, який у триста і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян.

За незаконне використання фірмових найменувань Закон України передбачає покарання у вигляді штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або гро­мадських робіт на строк від 100 до 200 годин, або виправних робіт на строк до двох років.