Тема 6. Інститут прав на нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності.

Вступ. Права на наукові відкриття. Поняття та критерії охороноспроможності наукового відкриття (завдання наукового пізнання, новизна, фундаментальність, достовірність). Власники прав на наукові відкриття. Зміст та захист прав на наукові відкриття.

Права на комерційну таємницю. Поняття та критерії охороноспроможності комерційної таємниці (справжня комерційна цінність, відсутність вільного доступу, наявність заходів для охорони кофеденційності). Власники прав на комерційну таємницю та їхні права. Захист прав на комерційну таємницю.

Звичайно, така назва є досить умовною і покликана лише підкреслити відмінність цього правового інституту від інститутів авторських і суміжних прав, патентних прав, а також прав на позначення. Настільки ж умовним є також об'єднання в рамках одного інституту прав інтелектуальної власності тих норм чинного законодавства, які регулюють пов'язані з ними правовідносини. Безперечно, що кожний з нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності (нетрадиційних об'єктів прав інтелектуальної власності) має свою специфіку.

Причини запровадження правової охорони нетрадиційних об'єктів прав інтелектуальної власності можна розподілити на загальні, які стосуються всіх цих об'єктів, і специфічні, котрими зумовлена правова охорона кожного конкретного об'єкта. До загальних причин треба віднести передовсім те, що наукові відкриття, комерційна таємниця, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції тощо є результатами інтелектуальної діяльності.

Нарешті важливою причиною запровадження такої правової охорони слугує те, що традиційні інститути прав інтелектуальної власності не можуть її забезпечити через властиві розглянутим об'єктам особливості. Так, інститут авторських і суміжних прав охороняє форму, а не зміст творів. Тим часом цінність топографії інтегральних мікросхем, сортів рослин, раціоналізаторських пропозицій тощо полягає насамперед у змісті згаданих об'єктів.

В даній темі ми розглянемо лише права на наукові відкриття та права на комерційну таємницю.

Права на наукові відкриття.

Особливу роль у розвитку науково-технічного прогресу віді­грають фундаментальні дослідження. Вони не лише дають нові знання про матеріальний світ, що оточує нас, а й є основою для створення принципово нових засобів впливу на природу.

Найбільш значущими результатами фундаментальних дослід­жень є наукові відкриття.

Загалом під науковим відкриттям розуміють виявлення або встановлення того, що об'єктивно існує, але раніше не було відо­ме.

Це - вста­новлення не відомих раніше, але об'єктивно існуючих зако­номірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вно­сять докорінні зміни у рівень наукового пізнання (ст.459). Як бачимо, дане поняття виражає, з одного боку, процес наукового пізнання, з другого — його результат.

Отже, це визначення пов'язує наукове відкриття лише із сферою природничих наук (пізнанням матеріального світу), вказуючи при цьому на можливі об'єкти наукового відкриття — явища, властивості та законо­мірності матеріального світу.

Змістом наукового відкриття є вста­новлення, пізнання або виявлення названих об'єктів. Одночасно у визначенні вказуються критерії охороноспроможності тих явищ, властивостей і закономірностей матеріального світу, які можуть бути визнані науковими відкриттями. Аналіз наведеного визначення дає змогу виокремити такі головні критерії охороно­спроможності наукового відкриття.

Передусім науковим відкриттям визнається встановлення пев­ного роду наукових фактів, тобто вирішення завдань наукового пізнання. Наукові відкриття розширюють і поглиблюють пізнання матеріального світу, призводять до нового знання про об'єктивну дійсність. До його складу входить насамперед знання про те, що даний об'єкт наукового відкриття (закономірність, властивість, явище) існує.

Наукове відкриття як вирішення завдання пізнання полягає у виявленні суттєвих, необхідних, таких, що повторюються, зв'язків у матеріальному світі, а не у встановленні яких-небудь раніше не відомих матеріальних об'єктів.

У зв'язку з цим згідно із Положенням правова охорона не поширюється на географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, а також відкриття корисних копалин. Також не охороняються відкриття у сфері суспільних наук, оскільки надання такої правової охорони пере­шкоджало б розвитку відповідної галузі суспільних знань. До то­го ж їхня істинність не піддається об'єктивній перевірці і може бути встановлена лише суспільною практикою.

Критерій охороноспроможності — вирішення завдання пізнан­ня дає змогу відрізняти наукові відкриття від інших об'єктів прав інтелектуальної власності і передусім від винаходів. На відміну від винаходу, який являє собою конкретний спосіб вирішення прак­тичного завдання (технологічне або технічне її рішення), наукове відкриття як результат пізнання має цінність само по собі, незалежно від можливостей його безпосереднього використання. На­укове відкриття лише є підґрунтям для створення конкретних за­собів впливу на природу.

Як наукове відкриття може бути визнано не будь-який науковий результат, а тільки той, що підпадає під один із трьох об'єктів — встановлен­ня не відомих раніше закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу.

Явище матеріального світу як об'єкт наукового відкриття — це не відома раніше об'єктивно існуюча форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (природи). Під суттю розуміють су­купність глибинних зв'язків і відносин, які визначають розвиток матеріального об'єкта. Явище і сутність перебувають в органічній єдності. Проте єдність сутності і явища не означає їхнього збігу, сутність схована за явищем. У результаті розкриття сутності стає можливим наукове пояснення самого явища. Сутність і явище об'єктивні, тобто вони існують незалежно від волі та свідомості людини. Немає такої сутності, яка не виявлялася б зовні, як не­має і явища, яке не містило б у собі якоїсь інформації щодо сут­ності. Явище матеріального світу як об'єкт наукового відкриття найбільш повно розкривається при встановленні процесу його детермінації. Процес детермінації складається з таких елементів, як умова, причина і наслідок (результат дії причини). Не може бути визнано науковим відкриттям — явищем будь-який встанов­лений науковий факт. Вчений має довести, чим це явище де­терміноване, до чого воно приводить і за яких умов виявляється. Властивість матеріального світу як об'єкт наукового відкрит­тя — це невідома раніше об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу. Властивість виявляється у відносинах даного об'єкта з іншими процесами та явищами. Кожний об'єкт має багато властивостей, як суттєвих, так і несуттєвих. Сукупність суттєвих властивостей об'єкта становить його якісну визначеність, виражає те загальне, що характеризує весь клас однорідних об'єктів. Які властивості виявляє об'єкт, залежить від того, з яки­ми об'єктами він взаємодіє. Тому встановлення існування раніше не відомої властивості — необхідний, але ще не достатній елемент змісту наукового відкриття. При цьому має бути показано, чим зу­мовлена ця властивість, до яких наслідків вона приводить і за якою взаємодією виявляється. Потрібна науково обґрунтована інтерпретація, яка полягає у встановленні сутності цієї властивості та її закономірного характеру. Таким чином, виявити нову суттєву властивість об'єкта — це встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини не відому раніше якісну визначеність цього об'єкта стосовно інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію.

Закономірність матеріального світу як об'єкт наукового від­криття — це не відомий раніше об'єктивно існуючий стійкий зв'я­зок між явищами та властивостями матеріального світу. Відкрити закономірність — означає зрозуміти цей зв'язок і виразити його ма­тематичною, функціональною, причинною або іншою залежністю. Цей зв'язок характеризується такими особливостями. По-перше, це суттєвий, внутрішньо притаманний явищам або властивостям зв'язок і їхня взаємна зумовленість. Вона не повинна мати випад­кового характеру. Тому для визнання зв'язку як закономірного має бути не просто констатація зв'язку яких-небудь явищ або власти­востей, а й встановлення його причинно-наслідкового характеру. По-друге, цей зв'язок повинен мати стійкий характер. Він виражає такі відносини, за якими зміна одних явищ або властивостей вик­ликає цілком певну зміну інших. Залежність між явищами і влас­тивостями виражається, як правило, певною математичною або функціональною залежністю. По-третє, зв'язок повинен мати універсальний характер і задовольняти вимозі узагальнення і мож­ливості поширення його на інші однорідні об'єкти.

Ще одним критерієм охороноспроможності наукового відкрит­тя є його новизна. Це прямо випливає з визначення наукового відкриття в проекті ЦК України та в Положенні, оскільки ним мо­же бути визнано лише встановлення не відомих раніше зако­номірностей, властивостей та явищ матеріального світу. В даному разі під новизною, як і стосовно винаходів та промислових зраз­ків, розуміють абсолютну світову новизну наукового відкриття.

Новизна наукового відкриття згідно з Положенням встанов­люється на дату пріоритету. Пріоритет наукового відкриття виз­начається за датою, коли вперше було сформульовано положен­ня, що заявляється як наукове відкриття, або за датою опубліку­вання цього положення в засобах масової інформації, або за да­тою доведення його іншим шляхом до відома третіх осіб. На практиці для встановлення дати пріоритету використовуються різні дати — публікації статті, подання статті в редакцію, доповіді на семінарі, захисту дисертації тощо. Положенням не регламен­товано коло джерел, за якими визначається новизна наукового відкриття. Виходячи із принципу світової новизни наукового відкриття, йому можуть бути протиставлені будь-які відомості, що містяться у вітчизняних або зарубіжних джерелах, незалежно від ступеня їхньої доступності, місця та часу опублікування.

Важливим критерієм охороноспроможності наукового відкриття є те, що воно має бути не рядовим науковим положен­ням, а таким, що вносить докорінні зміни у рівень пізнання. Іншими словами, науковими відкриттями визнаються положення фундаментального характеру, які є суттєвим внеском до науково­го пізнання світу. В літературі правильно зазначається, що даний критерій належить до категорії оціночних понять, що збігається з критерієм винахідницького рівня в сфері патентних прав. За са­мою своєю природою він не піддається точному визначенню, оскільки нове знання одним фахівцем може бути оцінене як до­корінна зміна, а іншим — як несуттєва. Причому неоднозначність їхніх висновків може бути зумовлена як суб'єктивними, так і об'єктивними чинниками.

Як би там не було, критерій фундаментальності наукового від­криття все-таки потрібний. Треба змиритися з тим, що він не мо­же бути достатньо точним, як цього хотілося б. На практиці вироб­лено низку підходів для визначення фундаментальності наукових відкриттів. Так, вона може підтверджуватися тим, що відкриття є основою для нових напрямів у розвитку науки і техніки та створен­ня принципово нових технологічних чи технічних рішень. Показ­ником фундаментальності наукового відкриття може бути те, що за допомогою виявлення явища, властивості або закономірності ма­теріального світу стало можливим пояснення таких наукових фак­тів і експериментальних даних, які не знаходили свого тлумачення з позицій усталених теоретичних знань. Ще одним підтвердженням фундаментальності наукового відкриття може бути те, що воно до­корінно змінює раніше відомі теоретичні положення, які мають бу­ти переглянуті у зв'язку із цим відкриттям. Таким чином, критерій "докорінні зміни у рівень пізнання", незважаючи на його оціноч­ний характер, має важливе значення, яке полягає в підтримці ви­сокого рівня наукових положень, визнаних науковими відкриттями. Нарешті, необхідним критерієм охороноспроможності науко­вого відкриття є його достовірність. Згідно з Положенням по­трібно, аби наукове відкриття відповідало критерію істинності. Існування закономірності, властивості чи явища матеріального світу має бути не просто констатоване автором, а й доведене ним теоретично та (або) експериментально. Без цього наукове від­криття ще не існує, є лише гіпотеза (припущення), висунута для встановлення чи спростування якихось зв'язків явищ матеріаль­ного світу, вона законом не охороняється. Докази мають включа­ти дані, які обґрунтовують достовірність наукового відкриття, а в необхідних випадках також опис методики експериментів, їхніх результатів та зроблених висновків.

Конкретизуючи коло наукових відкриттів, що охороняються, законодавство вказує на положення, які не відповідають кри­теріям охороноспроможності, що встановлюються стосовно на­укових відкриттів. До них, зокрема, належать:

- окремі факти, часткові залежності, а також закономірності, властивості та явища, які не вносять докорінних змін у рівень пізнання;

- гіпотези, зокрема здогадки про будову матерії, походження планет, корисних копалин тощо;

- розв'язання математичних задач, встановлення абстрактних залежностей тощо;

- результати, які уточнюють уже відомі положення, наприклад, форми небесних тіл, їхні орбіти, а також уточнення значень досліджених величин, наприклад швидкості поширення світла;

- виявлення комет, планет та інших просторових утворень;

- твердження, які суперечать науково обґрунтованим і експериментально підтвердженим у світовій науці ознакам (рух за рахунок внутрішніх сил, одержання коефіцієнта корисної дії при­ строю, рівного або більш одиниці тощо);

- результати науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що стосуються створення різноманітних новітніх технологічних процесів, конструкцій машин і приладів, нових матеріалів, лікарських засобів, їхніх властивостей, способів лікування хвороб, штамів мікроорганізмів та інших подібних рішень, які стосуються предмета можливих заявок на винаходи;

- виявлення та виведення нових сортів рослин та порід тварин;

- виявлення нових морфологічних структур, зокрема у галузі біології, медицини, геології.

Власники прав на наукові відкриття

Власниками прав на наукові відкриття є насамперед їхні ав­тори, тобто фізичні особи, творчою працею яких зроблені ці відкриття. Згідно з українським законодавством авторами науко­вих відкриттів можуть бути тільки фізичні особи незалежно від їхнього віку та стану дієздатності. Після смерті автора його пра­ва на наукове відкриття переходять до його спадкоємців за зако­ном або за заповітом. Тут діють загальні правила, аналогічні до тих, які застосовуються в межах інституту авторських і суміжних прав, а також інституту патентних прав. Це означає, що спад­коємці стають повноцінними власниками всіх майнових прав, що належали померлому автору наукового відкриття. Що сто­сується особистих немайнових прав, то вони зі смертю автора погашаються, але спадкоємці можуть захищати їх як такі, що ма­ють суспільне значення.

Якщо наукове відкриття зроблено в результаті творчої діяль­ності кількох осіб, виникає співавторство. Практика свідчить, що більшість наукових відкриттів є наслідком колективних зусиль ба­гатьох вчених, причому таких, що є фахівцями в різних галузях знань. Так, одна особа може виявити не відоме раніше явище, проте не дати йому наукового пояснення. Це є важливим науко­вим досягненням, але саме по собі воно не може бути визнано науковим відкриттям. Наукове обґрунтування явища, що може бу­ти зроблене іншою особою, також ще не може претендувати на наукове відкриття. Однак у цілому наукове відкриття є, тому що не відоме раніше явище одержало наукове пояснення. Його співавторами мають бути визнані обидва вчені. Аналогічно вирі­шується питання і тоді, коли одні особи сформулювали і теоре­тично довели предмет наукового відкриття, а інші одержали екс­периментальне підтвердження достовірності цього наукового відкриття. Проте обов'язковою умовою визнання особи співавто­ром наукового відкриття є її творчий внесок у встановлення цього наукового відкриття. Не можуть претендувати на співавторство особи, які надали автору наукового відкриття лише технічну допомогу (виконання розрахунків, оформлення документації, орга­нізаційне керівництво дослідженнями тощо).

Якщо наукове відкриття зроблено у зв'язку з виконанням службових обов'язків, всі права на нього все одно належать його авторові. Однак з метою визнання заслуг наукових установ щ згідно з Положенням видавалося свідоцтво, яке засвідчувало, щ₀ дане наукове відкриття зроблено в цій установі.

Зміст та захист прав на наукові відкриття

Сама природа наукових відкриттів як нетрадиційних резуль­татів інтелектуальної діяльності виключає визнання за їхніми ав­торами монопольних прав на них. Проте особи, які зробили на­укове відкриття, вправі претендувати на визнання та заохочення їхніх наукових заслуг.

Відповідно до ст.154 чинного ЦК України автор наукового від­криття має право вимагати його авторства і пріоритету у відкритті, а також право на винагороду та пільги, передбачені Положенням. При цьому права на наукові відкриття засвідчуються дипломом.

Серед наданих авторам наукових відкриттів прав найбільш важливим є право авторства. Воно має ту ж суть, що і право ав­торства на твори науки, літератури та мистецтва або винаходи, корисні моделі чи промислові зразки. Тобто особі, яка зробила наукове відкриття, гарантується можливість визнаватися його ав­тором. Дане право має абсолютний і виключний характер. Воно діє стосовно всіх інших осіб і ніхто, крім особи, яка зробила на­укове відкриття, не може претендувати на авторство щодо цього наукового відкриття. Право авторства є особистим немайновим правом і не може бути відчужене за життя автора або перейти до спадкоємців після його смерті.

Чинним ЦК України та Положенням автору наукового від­криття в СРСР забезпечувалося також право на авторське ім'я. Воно полягає в можливості автора вимагати, щоб за будь-яких згадувань щодо зробленого ним наукового відкриття воно пов'я­зувалося з його ім'ям, а також, щоб його ім'я не спотворювалося.

Як зазначалося, автор наукового відкриття одночасно з його державною реєстрацією та видачею диплома на наукове відкрит­тя набував право на винагороду. її розмір визначався з урахуван­ням важливості наукового відкриття у сумі до 5000 рублів, що на той час було радше символічною платою, аніж реальною винаго­родою за багаторічну інтелектуальну творчу діяльність. Ця вина­города виплачувалася авторам незалежно від одержання ними авторського гонорару за твір, в якому викладена суть наукового відкриття, виплати різних премій, а також очікуваного ефекту від використання наукового відкриття в подальших наукових дослідженнях і народному господарстві. У разі смерті автора пра­во на винагороду переходило до його спадкоємців.

Поряд із правами авторам наукових відкриттів надавалась низ­ка пільг і переваг. Так, автори могли надавати свої наукові відкрит­тя для привселюдного захисту як кандидатські і докторські дисер­тації, їм могли присуджуватися Державні премії та присвоюватися почесні звання. У разі користування державною житловою пло­щею автори наукових відкриттів мали право на додаткову площу. Що стосується захисту прав авторів наукових відкриттів, то він здійснюється за допомогою тих самих способів і в тому самому порядку, що і захист прав авторів винаходів, промислових зразків та інших об'єктів прав інтелектуальної власності, тобто відповідно до ст. 6 чинного ЦК України та ст.16 і 434 проекту ЦК України. Якщо хтось заперечує право авторства на наукове відкриття особи, зазначеної як його автор у дипломі на наукове відкриття, ця осо­ба або її спадкоємці можуть подати позов про визнання права ав­торства. У суді розглядаються і всі інші спори, пов'язані правами на наукове відкриття, наприклад, про визнання особи співавтором або про вилучення із кола співавторів особи, яка раніше була за­значена у дипломі на наукове відкриття як його автор.

У разі порушення права авторства на наукове відкриття або пра­ва на ім'я автор може вимагати через суд відновлення його пору­шених прав, а також припинення дій, що порушують його права.

Права на комерційну таємницю.