Право на публічну демонстрацію і право на публічне сповіщення.
Відповідно до Закону України публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми — це публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою власників авторських і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.
З цією важливою правовою нормою кореспондує не менш важливе для власників авторських чи суміжних прав закріплене за ними право на публічне сповіщення виконання, зафіксованого на фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір або по кабелях, тобто можливість доводити до загального відома твір, права на який належать зазначеним власникам. Відповідно до чинного законодавства — це передача за згодою власників авторських і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на відстань за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без цієї передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Передаватися в ефір можуть як оприлюднені, у тому числі опубліковані, твори, так і твори, не оприлюднені або неопубліковані. Передачею в ефір визнається і пряма трансляція твору з місця його показу чи виконання. В усіх цих випадках твір доводиться до більш широкої, ніж звичайно, аудиторії, у зв'язку з чим і потрібна згода на це автора або іншого власника авторських чи суміжних прав.
Право на переклад і право на переробку твору.
Формами використання творів є їх переклад на іншу мову чи переробка на інший вид і жанр. Права на переклад і переробку твору закріплюються за автором цього твору, його правонаступниками або іншими власниками авторських чи суміжних прав. До права на переклад належить можливість автора самому перекладати і використовувати переклад власного твору, а також його виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти іншим особам перекладати і використовувати переклад. На практиці автори досить рідко перекладають твір самі, оскільки ця робота потребує особливих знань і навичок. Тому фактично право на переклад зводиться до права давати згоду іншій особі на переклад і використання перекладу. Заборонити переклад твору з метою особистого використання автор не може ні фактично, ні юридично.
Згоду на переклад автор зазвичай виражає шляхом укладання договору з тією організацією, яка має намір використовувати його твір у перекладі. Організація бере на себе обов'язок забезпечити якісний переклад твору, а також на прохання автора надати йому переклад для ознайомлення. Підбір перекладача, з яким майбутній користувач твору укладає окремий договір, як правило, організація залишає за собою, хоча договір може передбачати необхідність узгодження кандидатури перекладача з автором твору. Якщо, на думку автора, переклад виконаний неякісно або допущені якісь інші відхилення від умов договору, автор може заборонити використання такого перекладу.
Здебільшого надання автором згоди на переклад не має характеру виключної ліцензії. Зазвичай автор залишає за собою право дозволяти переклад свого твору на ту ж мову іншим особам. Однак не буде порушенням закону і взяте автором зобов'язання утримуватися на певний термін від передачи права на переклад іншим особам. Дозволяючи переклад твору, автор може обумовити своє право на внесення в твір виправлень і доповнень, вилучення з твору окремих частин тощо. Право на переклад визнається за автором твору, його правонаступниками та іншими власниками авторських чи суміжних прав протягом усього строку дії авторських прав на твір. У законодавстві немає якихось інших обмежень права на переклад, крім тих, котрі пов'язани із загальними випадками вільного використання творів.
До права на переклад близько примикає право автора доопрацьовувати, аранжувати чи іншим образом переробляти твір. Воно також передбачає можливість автора самому переробити твір до набуття ним іншого вигляду, форми чи жанру або давати дозвіл на переробку твору іншим особам.
Право на переробку твору охоплює всі види творів і переробок. Згода автора необхідна на будь-яку переробку його твору.
Після смерті автора протягом строку дії авторських прав на твір право надавати згоду на переробку цього твору реалізується його спадкоємцями або іншими правонаступниками.
Право на розповсюдження і право на імпорт
Самостійним способом використання твору є право на його розповсюдження, під яким розуміється будь-яка дія, за допомогою якої твори безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих творів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих творів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.
Закон України передбачає, що автор твору або інший власник авторських чи суміжних прав на цей твір може розповсюджувати його шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або через передання в майновий найм чи прокат, а також іншу передачу до першого продажу примірників твору.
Продаж означає реалізацію примірників твору за плату. Здавання в майновий найм або прокат - це надання примірника твору в тимчасове користування з метою одержання прямої чи непрямої комерційної вигоди. Примірники твору можуть передаватися іншим особам і безкоштовно. Типовим прикладом такого розповсюдження є діяльність бібліотек.
Закон України зазначає, що, якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені в цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх подальше розповсюдження через продаж, дарування тощо без згоди автора або іншого власника авторських і (або) суміжних прав та без виплати авторської винагороди. Інакше кажучи, згода автора або іншого власника авторських чи суміжних прав потрібна лише на перший продаж примірників твору, надалі вони циркулюють в цивільному обороті вільно, не порушуючи авторських прав на твір. Ця норма виражає широковідомий принцип, який у патентному праві іменується "принципом вичерпання прав. Власник примірника твору може вільно продати його, обміняти, подарувати, передати в тимчасове безоплатне користування тощо. Однак закон забороняє йому без згоди автора або іншого власника авторських чи суміжних прав розповсюджувати твір шляхом передання його в прокат, оскільки право зберігається за автором або іншим власником авторських чи суміжних прав, незалежно від права власності на примірники твору.
Поряд із правом на розповсюдження твору Закон України виокремлює право власника авторських і (або) суміжних прав на імпорт примірників твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, що виготовлені з дозволу власника авторських і (або) суміжних прав (право на імпорт). У даному разі мається на увазі закріплена за зазначеним вище власником прав можливість здійснювати контроль за ввозом на територію дії його авторських і (або) суміжних прав примірників належного йому твору, виготовлених за кордоном. Підставою для спеціального виокремлення права на імпорт є територіальна обмеженість сфери дії авторських чи суміжних прав. Твір, який не охороняється на території тієї чи іншої країни, може там вільно використовуватися. Проте, якщо примірники цього твору будуть доставлені з метою розповсюдження в країну, на території якої твір охороняється, це буде порушенням авторських чи суміжних прав. Йдеться, зрозуміло, лише про твори, зафіксовані на матеріальних носіях і відтворені хоча б у кількох примірниках.
Інші права на твори
Поряд з розглянутими вище правовими можливостями автори творів науки, літератури і мистецтва є власниками й інших майнових прав на свої твори. Деякі з цих прав безпосередньо вказані в Законі України, інші хоча прямо й не виписані, але випливають з нього, тому що автору належать майнові права на твір, у тому числі право на його використання у будь-якій формі і будь-яким способом.
Стосовно використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва Закон України виокремлює право авторів на участь у практичній реалізації відповідних проектів. Його суть полягає в тому, що всяке втілення в життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою їх авторів. Це право є різновидом права на відтворення, оскільки цілком відповідає його ознакам. В результаті реалізації проекту змінюється лише той матеріальний носій, в якому втілено твір архітектури, містобудування або садово-паркового мистецтва. Спеціальним виокремленням цього права законодавець лише підкреслює, що права архітекторів і дизайнерів не обмежуються тими кресленнями, ескізами і макетами, в яких виражена їх творча думка. Вони діють і щодо тих рішень, які знайшли втілення в конкретних об'єктах, що споруджують чи вже побудовані. Без згоди автора чи його правонаступника не можна повторно реалізувати відповідний проект, навіть якщо б він і був уже втілений у конкретних об'єктах.
Автори творів образотворчого мистецтва мають право слідування, суть якого полягає в тому, що в кожному випадку публічного перепродажу матеріального носія, в якому втілено твір образотворчого мистецтва, його автор має право на одержання 5 % від перепродажної ціни. Це право, яке нерідко ще іменується правом пайової участі, відоме законодавству багатьох держав. Основною його метою є захист майнових інтересів художників та авторів інших творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різним перекупникам значно дешевше їх реальної вартості. Право на одержання частини прибутку, що отримується від перепродажу твору, яким наділяється його творець, "випливає" із твору при його переході від одного власника матеріального носія до іншого та певною мірою компенсує несправедливість, допущену стосовно автора твору спочатку.
Законодавство визначає такі основні ознаки права слідування.
Власниками цього права можуть бути тільки автори творів образотворчого мистецтва. При цьому маються на увазі лише оригінали творів, тобто унікальні матеріальні носії творів живопису, скульптури, графіки тощо. На копії творів (крім авторських) це право не поширюється. Не застосовується воно і до оригіналів рукописів літературних, драматичних, музичних та інших творів, які також нерідко відчужуються авторами або їх спадкоємцями, а потім перепродаються за вищу ціну.
Дане право стосується тільки публічного перепродажу матеріальних носіїв, в яких втілено твори. Публічність означає реалізацію творів через аукціон, галерею образотворчого мистецтва, художній салон тощо. У разі приватного перепродажу творів права пайової участі у автора не виникає. Перепродажем є всякий наступний продаж картини чи скульптури, що здійснюється за першим їх продажем, під яким розуміється перехід прав на твір образотворчого мистецтва (коштовно чи безоплатно) від автора до іншої особи. Тому право слідування не діє в тому випадку, коли твір реалізується на аукціоні чи в крамниці не самим автором, а за його дорученням та в його інтересах.
Законом України передбачено право на винагороду авторів службових творів. Майнові права на службовий твір належать особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю автора), якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Розмір авторської винагороди за створення і використання службового твору і порядок її виплати встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і його роботодавцем. Однак в деяких випадках роботодавець зобов'язаний виплатити автору особливу винагороду за використання твору.
Автор службового твору вправі претендувати на одержання особливої винагороди, яка перевершує його звичайну заробітну плату і визначена договором між автором та його роботодавцем. Такий договір може бути укладений як заздалегідь, наприклад, при прийомі автора на роботу, так і пізніше, наприклад, коли автор повідомляє роботодавцю про створений ним твір, чи вже тоді, коли твір починає використовуватися. Якщо дійти згоди не вдається, питання може бути передано на розгляд суду як спір про право цивільне.
Поза авторським договором реалізується право на винагороду і тих авторів, які передають свої повноваження організаціям колективного управління. Останні самі погоджують з користувачами розмір винагороди, здійснюють її збір і розподіляють між авторами творів та іншими власниками авторських чи суміжних прав на твори пропорційно фактичному використанню цих творів.
Особливий випадок виплати авторської винагороди передбачає Закону України, що регулює питання, пов'язані з відтворенням творів, виконання яких зафіксовано на фонограмах, відеограмах та їх примірниках виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї. Поширення сучасної звуко- і відеозаписуючої апаратури створило широкі можливості для простого і дешевого відтворення випущених у світ творів. В умовах, коли визначити масштаби використання таких творів практично неможливо, Україна, як і багато інших країн, ввела до свого законодавства норми, що дозволяють відтворення аудіовізуальних творів і звукозаписів в особистих цілях, але з обов'язковою виплатою винагороди авторам, виконавцям і виробникам фонограм та відеограм.
Оскільки індивідуальний контроль за використанням творів неможливий розміри відрахувань, що мають сплачуватися виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Зібрані кошти розподіляються між авторами, виконавцями і виробниками фонограм чи відеограм. Якщо угодами між організаціями колективного управління не передбачено інше, то ці коїти розподіляються в таких пропорціях: 50 % — авторам, 25 % — виконавцям і 25 % — виробникам фонограм чи відеограм. Закон передбачає також виплату автору музичного твору спеціальної винагороди за публічне виконання його твору при публічному виконанні аудіовізуального твору. Це право надається тільки тим композиторам, які створили музичний твір спеціально для аудіовізуального твору.
Вільне використання творів
За загальним правилом використання твору автора іншими особами допускається не інакше як за згодою автора, його правонаступників чи інших власників авторських і (або) суміжних прав, а також з виплатою винагороди. Однак в інтересах суспільства, зокрема для забезпечення доступу до знань, законодавство встановлює випадки так званого вільного використання творів. Подібні вилучення із сфери авторських прав на твори допускаються багатьма міжнародними конвенціями з питань інтелектуальної власності.
Насамперед відзначимо деякі загальні положення.
Вилучення із сфери авторських прав на твори стосуються лише правомірно оприлюднених творів.
Вилучення із сфери авторських прав на твори не торкаються особистих немайнових прав авторів.
Вільне використання творів допускається лише за умови, що цим не завдається шкода їх нормальному використанню і не обмежуються законні інтереси авторів.
В
становлені
законодавством вилучення із сфери
авторських прав на твори різняться за
обсягом, торкаються різного кола творів
і способів їх використання. Аналіз цих
вилучень дає змогу об'єднати їх у п'ять
відносно самостійних груп.
Першу з них утворюють такі види вільного використання результатів творчої діяльності, які поєднуються необхідністю доступу до творів з метою вільного поширення інформації.
Допускається:
вільне використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються;
вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми, відеограми або програми організацій мовлення.
Цитата являє собою дослівний витяг з якогось тексту, уривок музичного твору, графічне відтворення частини твору образотворчого мистецтва тощо. У сфері авторських прав цитування означає включення одного чи кількох уривків з твору одного автора в твір іншого. Робиться це для того, щоб проілюструвати якесь висловлення автора, підтвердити чи, навпаки, заперечити ту чи іншу думку. Без цитування практично не обходиться жодна наукова чи критична робота.
Умови допустимого цитування можуть бути зведені до таких.
- Без згоди автора уривки його твору у вигляді цитат можуть використовуватися тільки в наукових, критичних та інформаційних цілях, а також в оглядах преси. Це означає, що не допускається вільне цитування в літературно-художніх, музичних, сценарних та інших творах, які не мають характеру наукових, критичних і подібних їм робіт. У разі виникнення спору щодо виду і жанру твору він розв'язується судом, який може призначити відповідну експертизу.
- Цитуватися можуть уривки з творів, оприлюднених законним способом.
- Цитування допускається лише в обсязі, виправданому його метою. Конкретний обсяг цитат законодавством не регламентований і може бути предметом судового спору, якщо автор твору, що цитується, побачить обмеження своїх законних інтересів.
Дозволяється відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань. Метою цього обмеження авторських прав на твори є забезпечення оперативної і широкої інформації громадян про події в країні та світі. В законі зазначається, що йдеться не про будь-які статті економічного, політичного, соціального чи релігійного змісту, а тільки про ті, які присвячені поточним подіям. Відтворення статей, опублікованих в інших виданнях чи оприлюднених іншим способом, не допускається. Нарешті необхідною умовою використання таких творів є відсутність заборони автора на їх відтворення, публічне виконання чи сповіщення.
Такі ж цілі ставляться при вільному відтворенні з інформаційною метою у періодичних виданнях, публічному виконанні чи сповіщенні публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою. Саме публічний характер зазначених творів служить виправданням їх вільного поширення. Проте вільно відтворюватися можуть лише промови і доповіді, присвячені актуальним подіям і виголошені порівняно недавно.
Випадок вільного використання творів охоплює відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або публічну демонстрацію творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. Подібне вилучення із сфери авторських прав на твори пояснюється необхідністю вільного поширення інформації. Якщо до огляду чи репортажу про поточні події випадково потрапить твір, що охороняється авторськими правами, таке його використання не вважається порушенням авторських прав на твір. Наприклад, коли під час спортивного змагання, конкурсу, фестивалю чи аналогічного заходу, про який телебаченням зроблено репортаж, виконувався музичний твір, що охороняється, до запису припустимо включити фрагмент з нього. Однак уривки з творів можуть передаватися тільки як органічна частина тієї події, що показується в репортажі. Не можна, скажімо, вмонтувати в огляд уривки з твору, хоча б і пов'язані з подіями, які показуються, але безпосередньо в них не присутні. Іноді в ході огляду поточних подій може бути показаний твір цілком, як, наприклад, показ картини чи скульптури в репортажі про відкриття виставки. Однак у будь-якому разі головною має бути саме інформаційна мета.
Спеціальна норма закону присвячена вільному використанню творів, які постійно розташовані в місцях, відкритих для вільного доступу. Відповідно до Закону допускається без згоди автора і без виплати авторської винагороди відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях.
Другу групу вилучень із сфери авторських прав на твори утворюють випадки вільного репродукування правомірно опублікованого твору в одному примірнику без одержання прибутку. Як уже зазначалося, поняттям репродукування охоплюється факсимільне відтворення у будь-якому розмірі оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер.
З появою сучасної копіювальної техніки відтворення творів, які охороняються авторськими правами, шляхом репродукування створює серйозну загрозу правам авторів і видавців. В особливо великих масштабах репродукуванням займаються бібліотеки та навчальні заклади. Закон дає чітке уявлення про суб'єкти, мету і масштаби припустимого репродукування.
По-перше, за нашим законодавством дозволяється репродукувати лише правомірно опубліковані твори. Сам спосіб використання — репродукування - свідчить про те, що мова йде лише про опублікований (виданий) твір. Примірники твору, введені у цивільний оборот в іншій матеріальній формі, репродукуватися без згоди авторів не можуть.
По-друге, при репродукуванні обов'язково вказуються ім'я автора, твір якого використовується, і джерело запозичення. Відступ від цього правила припустимий тільки тоді, коли обставини справи, наприклад репродукування окремих сторінок замість зіпсованих чи втрачених, забезпечують дотримання особистих немайнових прав авторів.
По-третє, репродукування можливе лише в одиничному примірнику. Ця умова ставить заслін масовому відтворенню творів поза існуючими правилами. Чинне законодавство не обмежує бібліотеки та архіви максимальною кількістю копій, які можуть бути виготовлені за певний період часу. Але забороняється репродукувати за окремим запитом більше одного примірника твору.
По-четверте, при здійсненні репродукування не можуть ставитися комерційні цілі, хоча не заборонено стягувати плату за виготовлення копії твору. Однак вона має бути цілком направлена на покриття витрат, а не розподілятися як прибуток.
По-п'яте, репродукування можуть здійснювати тільки чітко визначені суб'єкти. Це, насамперед, дозволяється робити бібліотекам та архівам, які мають достатньо підстав вважати, що:
такий примірник використовуватиметься для освіти, навчання і приватного дослідження;
відтворення твору не має систематичного характеру;
немає обмежень з боку організацій колективного управління щодо умов виготовлення таки примірників.
Крім того, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами допускається без згоди автора твору або іншого власника авторських і (або) суміжних прав у разі, коли воно здійснюється для збереження чи заміни загубленого, пошкодженого та непридатного для використання примірника твору з фонду бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого чи непридатного для використання примірника твору з фонду бібліотеки або архіву, а одержання такого примірника твору іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.
Третя група випадків вільного використання творів включає публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній, а також відтворення творів для судового та адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою. Ознаками, що їх об'єднують, є офіційний характер використання творів і можливість використання не тільки оприлюднених, а й не оприлюднених творів.
Четверта група вилучень із сфери авторських прав на твори стосується певних випадків використання комп'ютерних програм.
За загальним правилом особа, яка правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право без згоди автора комп'ютерної програми або іншого власника авторських прав на цю програму здійснювати будь-які дії, пов'язані з її функціонуванням за прямим призначенням. У даному разі ніякого вилучення із сфери авторських прав на твір не передбачається, оскільки зазначена комп'ютерна програма для того і набувається, щоб її використовувати. При цьому власнику комп'ютерної програми дозволяється вносити до неї зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує цю програму, вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором комп'ютерної програми чи іншого власника авторських прав на цю програму. Запис і збереження в пам'яті допускаються щодо одного комп'ютера чи одного користувача мережі. Зазначені зміни повинні бути зумовлені тільки технічними причинами. Якщо комп'ютерна програма може нормально використовуватися на технічних засобах користувача і взаємодіяти з його програмами, то вносити в неї будь-які зміни не дозволяється. Право на переробку комп'ютерної програми зберігається за її автором або іншим власником авторських прав на цю програму.
Закон допускає виготовлення однієї копії комп'ютерної програми за умови, що вона призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, коли оригінал комп'ютерної програми буде втрачений, знищений або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей і має бути знищена, якщо володіння її примірником перестає бути правомірним.
Нарешті до дозволених дій власника комп'ютерної програми закон відносить можливість її декомпілювати з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою. Декомпілювання є технічним прийомом, який включає перетворення об'єктного коду на вихідний текст для вивчення структури і кодування комп'ютерної програми. Його використання вважається припустимим тоді, коли це необхідно для досягнення здатності до взаємодії самостійно розробленої користувачем комп'ютерної програми з іншими програмами, що можуть взаємодіяти із скомпільованою програмою.
П'яту групу випадків вільного використання творів складає їх використання виключно в особистих цілях. Строго кажучи, у даному випадку взагалі немає використання твору в тому розумінні, який у нього вкладається законодавством, тобто використання у вигляді промислу. Читаючи придбану книгу чи слухаючи компакт-диск, особа не використовує даний твір, а задовольняє з його допомогою свої потреби. Таке "використання" взагалі не зачіпає інтересів власників авторських прав. У зв'язку з цим Закон до вільного використання творів відносить два його конкретних випадки.
Один з них допускає можливість відтворювати виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї правомірно оприлюднений твір. Особисте споживання не виключає доступу до твору членів родини. Треба лише зауважити, що будь-яка передача копій твору іншим особам за плату є порушенням авторських прав на твір і не може виправдовуватися особистими потребами. Посилатися на задоволення особистих потреб не може і юридична особа, яка виготовляє для своїх співробітників копії твору.
Разом з тим тільки за згодою автора для використання в особистих цілях можуть відтворюватися:
твори архітектури у формі будівель і споруд;
комп'ютерні програми, за винятком випадків, зазначених вище;
книги, нотні тексти та оригінальні твори образотворчого мистецтва, відтворені шляхом репродукування;
твори, виконання яких зафіксовано на фонограмах, відео грамах та їх примірниках.
Другий із згаданих законодавством випадків використання твору в особистих цілях стосується відтворення творів і виконань, зафіксованих на фонограмах, відеограмах та їх примірниках, у домашніх умовах і виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї без дозволу автора або авторів, виконавців, виробників фонограм чи виробників відеограм, але з виплатою їм винагороди.
Строк дії авторських прав.
Авторські права на твір починають діяти від дня його створення. За загальним правилом вони діють протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. 70-річний строк відлічується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора, і відповідно спливає наприкінці останнього, 70-го року терміну дії авторських прав на твір. Втім, існує низка винятків із загального правила.
Перший з них стосується творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом. Строк дії прав на них не може бути заснований на даті смерті їх авторів, тому на такі твори він закінчується через 70 років після того, як твір був оприлюднений. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або ім'я автора твору, оприлюдненого анонімно чи під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, то застосовується строк 70 років після смерті автора.
Другий виняток пов'язаний із творами, створеними в співавторстві. Авторські права на такий твір діють протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора, який пережив інших авторів. Строки дії авторських прав на частини колективного твору, які використовуються окремо, залежать від тривалості життя їх авторів.
Існує ще один виняток із загальних правил обчислення строків дії авторських прав на твори. Відповідно до Закону авторські права на твір, уперше опублікований протягом 30-ти років після смерті автора, діють протягом 70-ти років від дати його правомірного опублікування. До цього випадку близька ситуація, що стосується строків дії авторських прав на твори репресованих авторів. Авторські права на твори посмертно реабілітованих авторів діють протягом 70-ти років після їх реабілітації.
Після закінчення терміну дії авторських прав на твір останній вважається таким, що перейшов у суспільне надбання. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-ким без виплати авторської винагороди. При цьому, однак, мусять дотримуватися права авторства, на ім'я і на захист репутації автора. Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальні відрахування до фондів творчих спілок за використання на території України творів, котрі стали суспільним надбанням.
Передача прав на твір.
Автор твору або інший власник авторських прав на твір може передати свої права на твір будь-якій іншій особі цілком чи частково на підставі авторського договору. Використання твору іншими особами (користувачами) здійснюється також на підставі авторського договору, крім випадків, спеціально передбачених законодавством. Договірна форма передачі прав на твір та прав на використання творів ефективно забезпечує правову охорону особистих немайнових та майнових прав автора на твір. Відповідає вона й інтересам правонаступників та користувачів, оскільки вони набувають певних прав на твори, яких не мають інші особи, та у зв'язку з цим можуть окупити свої витрати на відтворення і поширення творів. За авторським договором автор передає чи зобов'язується передати набувачу свої права на твір у межах і на умовах, що погоджені сторонами.
Предмет авторського договору.
Як уже зазначалося, предметом авторського договору є твір науки, літератури і мистецтва, з приводу створення і використання якого сторони вступають у договірні відносини.
Під предметом авторського договору розуміється той конкретний твір, умови використання якого визначаються сторонами договору. Предметом договору може бути як уже існуючий твір, тобто наявний об'єкт авторських прав, так і майбутній, який ще має бути створений. В останньому випадку об'єкта авторських прав як такого ще немає, і тому предметом договору є результат, який повинен бути досягнутий автором відповідно до укладеного договору. Цей результат більш-менш детально визначається умовами договору. Якщо договір містить докладні вимоги щодо виду, жанру, призначення, обсягу та інших параметрів твору, що має бути створений, однобічний відступ від умов договору не допускається.
Предметом авторського договору, як і об'єктом авторських прав у цілому, є благо нематеріальне, хоча й пов'язане з певним матеріальним носієм. Для визнання творчого результату об'єктом авторських прав достатньо, щоби твір був втілений у будь-яку форму, яка забезпечує його сприйняття іншими людьми. До матеріального носія твору як предмета авторського договору пред'являються чіткіші й конкретніші вимоги, зміст яких визначається за розсудом сторін і, як правило, залежить від виду твору та способу його використання.
Строк дії авторського договору.
Питання як про загальний строк дії авторського договору, так і про термін виконання сторонами своїх обов'язків за договором вирішуються самими сторонами. Вони самостійно визначають, на який строк передаються авторські права на твір. Це означає, що в принципі користувач може набути авторські права на твір на весь строк їхньої дії, хоча б даний термін не міг бути конкретно визначений на момент укладання договору. Не виключається також укладання авторських договорів з невизначеним строком дії. В авторському договорі можуть бути визначені випадки дострокового припинення його дії.
Форма авторського договору і порядок його укладання.
Згідно з Законом України "Про авторське право і суміжні права" авторські договори мають укладатися в письмовій формі. Звичайно, за бажанням сторін договір може бути нотаріально засвідчений, однак законодавство цього не вимагає. Найчастіше авторський договір укладається шляхом складання сторонами єдиного документа. Як правило, видавництва, театри, студії та інші організації, що використовують твори, мають стандартні бланки договорів, які заповнюються і підписуються сторонами. За пропозицією автора твору авторський договір може бути укладений і в іншій формі. Важливо лише, щоб він відбивав усі істотні умови, за якими має бути досягнуто згоди, і не погіршував становища автора порівняно з вимогами законодавства.
Недотримання письмової форми авторського договору само по собі не робить даний договір недійсним, але спричиняє складності.