2.Еколологічно безпечне використання мінеральних добрив під сільськогосподарські культури.

Технологічні аспекти еколого безпечного застосування мінеральних добрив зводяться до використання комплексних мінеральних добрив пролонгованої дії (капсульованих, таблетованих, важкорозчинних), рідких комплексних добрив, застосування сучасних технологій внесення добрив, які мінімізують забруднення навколишнього середовища.

Екологічно безпечні мінеральні добрива – це засоби підвищення врожайності сільськогосподарських культур із мінімальним умістом шкідливих речовин, пристосовані до певних ґрунтово-кліматичних умов і виготовлені з використанням сучасних еколого безпечних технологій, які не призводять до забруднення довкілля. Досягнення екологічної безпеки технологій застосування мінеральних добрив повинно здійснюватись комплексом заходів нормативно-правового, організаційного та технологічного плану.

Незважаючи на негативний вплив від надмірного внесення різних видів перерахованих

мінеральних добрив, слід зауважити, що дія забруднюючих речовин має порівняно локальний характер поширення і визначається їх високою концентрацією і тривалою дією на довкілля.

3.Знезараження твердих відходів тваринницьких ферм

 Знезараження гною – це процес знищення патогенної мікрофлори та гельмінтів. Знезараження в господарстві проводять природним способом – твердий гній знезаражують у гноєзбірниках за рахунок самозігрівання гною. Гній утрамбовують, в ньому розвивається анаеробна мікрофлора, яка піднімає температуру гною до 70 °С. В результаті гине патогенна мікрофлора та яйця гельмінтів. Тривалість такого знезараження залежить від температури. Влітку тривалість знезараження триває близько 60-90 діб, взимку 4-6 місяців.

Гній, одержаний від тварин хворих на сибірку, емкар, тощо, обов’язково спалюють або закопують на скотомогильнику.

При захворюванні тварин на ящур, чуму, бетиху, паратиф, туберкульоз, бруцельоз, інвазійні хвороби гній, одержаний від них, підлягає біотермічному знезаражуванню.  Дно його із заглибиною 50 см утрамбовують шаром глини в 15-20 см. Перед укладанням гною заглибину (жолоб) покривають жердинами, а потім шаром в 25-40 см соломи чи сухого гною від здорових тварин. Після цього накладають конусом гній від хворих тварин, залишаючи вільними по 40-50 см краї котлована. покривають з усіх боків шаром заввишки 10 см соломи, торфу або гною від здорових тварин. Поверх нього насипають землю або пісок шаром завтовшки 10 см. Тривалість знезараження гною близько 60-90 діб, взимку 4-6 місяців. Після цього гній використовують для удобрювання полів господарства.

Білет№ 7

1.Агрофітоценоз та його характеристика

Агрофітоцено́з — штучні фітоценози створені людиною за заздалегідь наміченим планом на місці знищених перед цим природних фітоценозів. . В екологічному розуміння агрофітоценоз - це створені людиною посіви культурних рослин на спеціально відведеній і відповідним чином підготовленій ділянці з метою одержання необхідної органічної речовини ( кормових, харчових, технічних рослин ). Висіяні людиною культурні рослини є домінантами, або едифікаторами агрофітоценозу. Інші його компоненти з'являються в ньому поза бажанням людини і є додатковими і шкідливими. Розміщення видів в агрофітоценозі залежить від агротехніки. Культурні рослини підбираються згідно з екологічними закономірностями.

Здебільшого агрофітоценози складаються з одного виду культурної рослини та кількох десятків видів бур'янів. Складні (дво – і більше видові) агрофітоценози утворені більше, ніж одним видом культурних рослин. Це вико-вівсяні суміші, сіяні луки і пасовища тощо. В їхньому складі теж присутні бур'яни.

Щільність культурних рослин у агрофітоценозі регулюють за рахунок норм висіву і способу сівби насіння, а також шляхом проріджування посівів. Щодо бур'янів, то за умови шкідливого рівняи, їх знищують. Підвищення норми вісіву призводить до вилягання і пригнічення росту рослин внаслідок заглушення посівів, а зменшення норми зумовлює забур’яненість.

В сільськогосподарській практиці за едифікаторним ефектом виділя-ють три групи культур:

сильноедифікаторні (культури суцільного посіву, які формують густий травостій, високорослий або середньо рослий, зазвичай швидко розвивається після посіву, рано відростає навесні -жито, ріпак, соняшник на силос).

середньоедифікаторні (рослини суцільного посіву та рядкового весняного посіву, досить високорослі, зазвичай швидко ростуть після появи сходів - ярі зернові, рис гречка, просо, соя).

слабкоедифікаторні (рослини рядкового посіву з широким або нешироким міжряддями, культури суцільного посіву, низькорослі, що повільно розвиваються після появи сходів - баштанні, морква, капуста, цибуля, цукровий буряк).

Просторова структура, або ярусність, агрофітоценозу зумовлена вертикальним розподілом функціональних органів на різній висоті від землі (листя) і глибині грунту (коренів). Формування надземної структури залежить від екологічних вимог рослин до світла, а підземної - від умов мінерального живлення і водозабезпечення різних шарів грунту.

За А.І.Мальцевим, у агрофітоценозах виділяють такі надземні яруси:

- культурний (К), утворений висіяними рослинами, він особливий і вимагає догляду

верхній (В), представлений високорослими бур'янами

середній(С), розміщений нижче культурного ярусу;

нижній (Н), включає ті невитривалі рослини - однорічні бур'яни та післяжнивні.