3.Специфіка накопичення токсикантів у сільськогосподарській продукції

Специфічність розподілу важких металів є в тому, що по ступеню насиченості ними тканин основні органи рослин розташовуються в ряд: корені>листя>насіння>плоди. Це встановлено в дослідах з різноманітними культурами — зерновими, бобовими, виноградом. Вміст важких металів у тканинах кореня та насіння може відрізнятися в 500—600 разів, що свідчить про значні захисні можливості підземного органу рослин.

Токсиканти, які надходять з грунту в рослини, передаються за ланцюгами харчування і можуть викликати токсичний вплив на рослину і людину. Актуальність проблеми є в тому, що надходження токсикантів (важких металів, фтору, миш'яку) в організм людини відбувається часто по складній системі: грунт—рослина—людина, грунт—рослина—тварина—людина, грунт—вода—людина, грунт—повітря—людина, грунт—водойма—мешканці водойм—людина. Присутність токсикантів у харчових продуктах в кількостях, що в 2—3 рази перевищує фонові, небажано, а перевищуючих ГДК — недопустимо. Вісім з них (ртуть, кадмій, свинець, миш'як, мідь, стронцій, цинк, залізо) об'єднана комісія ФАО та ВООЗ по харчовому кодексу включила в число тих компонентів, вміст яких контролюється при міжнародній торгівлі продуктами харчування. За порівняльною фітотоксичністю (при рівних концентраціях) важкі метали розташовуються в такій послідовності: Cd—>Ni—>Zn—>Mn—>Cu—>Pb. Зокрема Cd, Ni, Zn в найбільшій ступені дістаються рослинами.

Серед важких металів одним з найбільш небезпечних токсикантів є кадмій. Небезпечність нітратів, що накопичуються в рослинах, обумовлена в основному їх відновленням до нітрітів, які чинять специфічну дію. Нітріти можуть утворювати з аліфатичними амінами нітрозаміни, що викликають канцерогенну дію.

Отже, при застосуванні мінеральних добрив одними з найбільш поширених забрудників об'єктів довкілля, в тому числі і харчових продуктів, є важкі метали та нітрати. Вони в тих або в інших кількостях містяться практично у всіх харчових продуктах, а також питній воді. Можливе сумісне надходження кадмію і свинцю з нітратами та нітрітами в організм тварин (останні здатні підсилювати токсичну дію важких металів). Потенцююча дія нітратів на накопичення зазначених токсикантів була більш виявлена, ніж дія нітрітів.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 21

1.Методичні підходи до створення збалансованих агроландшафтів

В агроландшафті повинна створюватися стійка саморегулююча система, яка виключала б негативні явища та реалізовувала б комплексний підхід, тобто забезпечувала б охорону як ґрунтів, так і вод, рослинного і тваринного світу.

Незважаючи на винятково велике значення ландшафтного ведення агропромислового вироб-ництва, на сьогоднішній день методична складова цього питання практично не опрацьована. Тому нами зроблена спроба запропонувати деякі методичні підходи при конструюванні науково обґрунтованих та екологічно збалансованих аграрних ландшафтів.

На наш погляд, основними критеріями, що характеризували б стабільність агроландшафту можуть стати: припинення деградаційних процесів і збереження енергетичного потенціалу ґрунту.

Ступінь деградації ґрунту можна визначити за такими показниками, як товщина гумусового горизонту, вміст гумусу та основних елементів живлення в орному шарі ґрунту, реакція грантового розчину, наявність важких металів, залишків пестицидів, інших токсичних речовин. Інші властивості й показники, що характеризують характер деградованості ґрунту, визначають, виходячи зі специфіки конкретного агроландшафту. Енергоємність ґрунту, або енергоємність органічної речовини ґрунту, визначають за допомогою спеціальних приладів, а за їх відсутності – розрахунковим шляхом за вмістом органічної речовини та основних елементів живлення рослин у кореневмісному шарі ґрунту

Наступним кроком у цій справі є агроландшафтне районування земель сільськогосподарського призначення. Межі агроландшафтів повинні проходити по природних рубежах і не прив’язуватися до існуючих меж господарств. На цьому етапі взагалі не слід зважати на господарства, які розміщені на тому чи іншому водозборі.

Далі в кожному агроландшафті виділяють еколого-технологічні групи земель за методикою, запропонованою Тарарикою О.Г.

Особливу увагу слід приділяти запобіганню відмирання ставків і девастації рибництва, якому варто повернути функції стражу чистої води в ландшафті.

У практиці формування інфраструктури агроландшафту слід керуватися екологічними принципами, за якими культурне середовище трактується як екосистема традиційної природної культури, де функції поселення узгоджуються з перебігом природних процесів і режимів, а структура поселень враховує соціальні, психологічні та господарські аспекти.

Крім облаштування сільськогосподарських угідь, існує ще один суттєвий фактор формування середовища агроландшафту. Це організація сільських поселень, їх архітектура, яка є необхідною умовою підтримання просторової організації та естетики середовища, а також збереження місцевих культурних традицій.

Агроландшафт повинен бути також місцем відпочинку, отже, його треба відповідним чином впорядкувати. Для цього слід урізноманітнити розміщення і взаємовідносини природних і штучних компонентів. Цю роль можуть виконувати лісові ділянки на полях, живі огорожі, захисні насадження, зарості чагарників, верб, дерево-чагарникові насадження вздовж берегів річок, окремо стоячі та групи дерев, лісові ділянки, цілинні луки, посадки плодових дерев і чагарників, ставки, джерела, залужені схили доріг, заліснені яруги, суходільні схили, газони.

Варто особливо наголосити, що конструювання екологічно виважених агроландшафтів повинно проводитись без врахування меж окремих господарств.

Після завершення конструювання того чи іншого агроландшафту на плановому матеріалі наносять межі існуючих господарств. При цьому може виникнути потреба в корегуванні меж окремих господарств, яке повинно вирішуватися відповідно до нормативів Земельного кодексу України, інших нормативно-правових документів.

Наступним кроком є складання проектів внутрішньогосподарської організації території за методиками, прийнятими в інститутах землеустрою, що діють в кожній області країни.

Створення екологічно збалансованих і високо-продуктивних агроландшафтів на сільськогоспо-дарських угіддях країни – це питання якщо не сьогоднішнього, то завтрашнього дня.

Запропонований порядок робіт при цьому може бути взятий за основу і, звісно, потребує деталізації при його практичному втіленні.