- •Розділ 1. Елементи лінійної алгебри
- •§1 Поняття матриць. Види матриць.
- •§2 Дії над матрицями
- •1. Множення матриці на число
- •П риклад: 2 1 3 2 6
- •2. Алгебраїчна сума матриць
- •3. Множення матриці на матрицю
- •А лгоритм множення матриць
- •П риклад 2: 1 3 1
- •4.Транспонування матриць
- •5. Властивості дій над матрицями
- •§3. Визначники матриць другого порядку
- •П риклад: 3 6 3 6
- •§4. Визначники матриць третього порядку
- •Правила обчислення визначників третього порядку:
- •§5. Визначники матриць n-гo порядку (n 4)
- •§6. Обернена матриця
- •А лгоритм знаходження оберненої матриці.
- •§7. Невироджені системи лінійних рівнянь
- •Методи розв'язку невироджених систем рівняння
- •§8. Довільні системи лінійних рівнянь
- •1. Поняття рангу матриці. Розгаянемо прямокутну матрицю
- •§ 9. Однорідні системи лінійних рівнянь
- •§1. Поняття вектора. Види векторів.
- •§2. Лінійні операції над векторами.
- •1.Додавання векторів.
- •2.Віднімання векторів.
- •3.Множення вектора на число.
- •§3 Орт вектора. Умова колініарності.
- •§4. Лінійна залежність, та незалежність векторів.
- •§5. Базис і координати вектора.
- •Властивості координат вектора.
- •§6. Проекція вектора на вісь.
- •§7. Декартові координати вектору та точки.
- •§8 Ділення відрізка в даному відношення.
- •Ров'язання:
- •§9 Скалярний добуток векторів.
- •Властивості скалярного добутку.
- •§10 Векторний добуток векторів.
- •Властивості векторного добутку.
- •§11 Змішаний добуток трьох векторів.
- •Теорема 1 . Якщо , то
- •§1 Пряма на площині
- •Р l y івняння з кутовим коефіцієнтом
- •2.Загальне рівняння прямої на площині
- •3.Відстань від точки до прямої
- •§2 Площина в просторі
- •Загальне рівняння площини
- •3.Кутові співвідношення
- •§3 Пряма в просторі
- •Загальні рівняння прямої в просторі
- •2.Векторне рівняння прямої та параметричне рівняння прямої
- •4.Кутові співвідношення
- •§5. Криві другого порядку
- •1. Коло
- •Характеристична властивість еліпса
- •3. Гіпербола
- •4. Парабола
- •§6 Полярна система координат
- •§7 Параметричне рівняння лінії
- •§8 Поверхні другого порядку
- •1.Функція
- •2.Числові послідовності
- •Теорема ( Ознака збіжності послідовності ). Якщо посл-ть монотонно зростає ( спадає ) і обмежена зверху ( знизу ), то має границю
- •Невизначені вирази
- •4. Границя функції
- •Властивості границь функції
- •6 . Неперервна функція
- •Класифікація точок розриву функції
- •О зн.5 Точка розриву функції наз. Точкою розриву 1 роду, якщо ф-я має скінченні границі зліва та справа.
- •7. Чудові границі
- •§ 8. Похідна функція
- •§ 9. Правила діференціювання функцій
- •§ 10. Рівняння дотичної та нормалі до кривої
- •§ 11. Похідні вищих порядків
- •§ 12. Поняття диференціалу
- •§ 13. Деякі теореми про диференційовані ф – ції.
- •Глава 1 Функції багатьох змінних
- •§1 Границя та неперервність ф.Б.З.
- •§2 Диференціювання функцій багатьох змінних
- •§3 Геометричний зміст частинної похідної
- •§4 Диференційованість і повний диференціал
- •§5. Екстремуми функції двох змінних
- •Екстремум за умовою
- •Пошук найбільшого та найменшого значення функції в замкненій області. Алгоритм пошуку.
- •§6 Дотична площина та нормаль до поверхні.
- •§1 Первісна та невизначений інтеграл
- •§2 Властивості невизначеного інтеграла
- •§3 Таблиця невизначених інтегралів
- •§4 Методи інтегрування
- •§ 5 Інтегрування деяких ірраціональних функцій
- •§ 6 Інтегрування тригонометричних функцій
- •§ 7 Інтегрування функцій, раціонально залежних від тригонометричних
- •2 Семестр
- •Визначений інтеграл
- •§ 1. Поняття визначеного інтегралу.
- •§2.Теореми про визначений інтеграл
- •§ 3.Методи обчислення визначеного інтеграл
- •§5.Геометричні застосування визначеного інтегралу
- •Приклад
- •Приклад
- •§4. Наближені обчислювання визначених інтегралів
- •Приклад
- •Приклад
- •Приклад
- •Зауваження
- •Т Приклад оді
- •3. Обчислення об’єму тіла за площею паралельних перерізів
- •Невласні інтеграли.
- •П риклади
§4 Диференційованість і повний диференціал
Озн.1 Функція U=f(x,y) називається диференційованою в точці М(х,у), якщо приріст в ній може бути зображений у вигляді
∆U=А∆Х+В∆Y+f1(∆x, ∆y) ∆X+f2(∆x, ∆y) ∆Y (1), де А і В – деякі, залежні від ∆Х, ∆Y числа, а f1 і f2 – нескінченно малі коли ∆Х→0, ∆Y→0
Озн.2 А∆Х+В∆Y у рівності (1) називається головною лінійною частинною приросту функції в точці (х,у)
Озн.3 Диференціалом функції двох змінних називається головна лінійна частина приросту d U=А∆Х+В∆Y
Теорема:
Якщо функція U=f(x,y)
диференційована в точці М(х,у), то дана
функція має частинні похідні по Х і Y в
даній точці і коефіцієнти А і В в головній
лінійній частині приросту обчислюється
за формулами:
Доведення: За умовою теореми функція U=f(x,y) є диференційованою в точці М=> ∆U=А∆Х+В∆Y+f1∆X+f2∆Y, нехай ∆Y=0. Тоді ∆U=А∆Х +f1∆X, ∆U=f(X+∆Х,Y)-f(x,y) поділимо рівність на ∆Х і знайдемо границю частки, коли ∆Х→0
Тобто
,
аналогічно
Щ.П.Д.
Теорема(Достатня
умова диференціювання): Якщо функція
двох змінних U=f(x,y)
має в деякому околі точки, неперервні
частинні похідні першого порядку за
змінними Х та Y, то повний диференціал
функції в цій точці існує і обчислюється
за формулою dU=
(2)
Приклад:
Знайти повний диференціал
Рівність (2) виконується для наближеного обчислення значень.
Нехай Z=f(x,y),тоді
Z(М)=
Z(М0)+dZ,
тобто
Приклад:
Обчислити Z(x,y)
в т. Ф(1,96;2,03)
Похідна складної
функції U=f(x,y),
яка має неперервні частинні похідні за
змінними X,Y в деякому околі т. М(х,у), де
X=g(t),
Y=φ(t)
обчислюється за формулою:
Приклад: (X+2sin(y))
U=e;
§5. Екстремуми функції двох змінних
Озн.1: функція f(x,y) має максимум в точці (a,b) якщо значення f(a,b) не менше значення функції в будь-яких точках з деякого околу точки (a,b), тобто f(x,y)≤f(a,b), і мінімум якщо f(x,y)≥f(a,b).
Теорема 1 (необхідна умова екстремуму).
Функція f(x,y)
має екстремум лише в тих точках де
або не існує. Ці точки називаються
стаціонарними.
Теорема 2 (достатня умова екстремуму).
Якщо U= f(x,y)
має в околі стаціонарної точки (xо,yо)
неперервні похідні другого порядку і,
якщо
>0
та
-
максимум ,
-
мінімум. Δ<0 – немає екстремуму, Δ=0
потрібні додаткові дослідження.
Якщо
,
,
то Δ=АС-В2
Приклад: Дослідити на екстремум функцію U=х2+2у2+х.
стаціонарні точки
2)
,
,
,
>0,
А>0 – мінімум, отже
- мінімум.
Екстремум за умовою
Озн.2 Умовним екстремумом функції Z= f(x,y) називається екстремум цієї функції досягнений при умові, що змінні х,у зв’язані рівнянням g(х,у)=0 (рівняння зв’язку ).
В цьому випадку необхідна умова екстремуму має вигляд:
;
-
формула Лагранжа
З цієї системи знаходять невідомі х, у
та
(х,у)-
стаціонарна точка. Аналогічно екстремуму
в точці знаходять Δ=АС-В2
і якщо Δ>0 є екстремум , який шукають.
Приклад:
Знайти екстремум Z=X2+Y2,
якщо Х та Y задані рівнянням
.
;
;
(1,44;1,92) – стаціонарна точка
;
;
.
>0
,
>0
