§ 1. Сільськогосподарські працівники як суб'єкти аграрних правовідносин

1. До суб'єктів права юридична наука відносить учас- ників суспільних відносин (громадян та юридичних осіб), які на підставі чинного законодавства є носіями суб'єк- тивних прав і юридичних обов'язків¹. Суб'єктами аграрно- го права виступають громадяни, сільськогосподарські під- приємства всіх форм власності та форм господарювання. Всі названі суб'єкти аграрного права за законом наділені специфічними властивостями, юридично закріпленим базо- вим становищем (правовим статусом), що дає їм мож- ливість брати участь у конкретних правовідносинах. Серед них важливими є суспільні відносини у сфері праці.

Чинне законодавство України не формулює поняття пра- вового статусу сільськогосподарського працівника. Однак він спеціально досліджувався в юридичній літературі². Правовий статус працівника сільськогосподарського підпри- ємства — це закріплена в нормах чинного законодавства системно впорядкована сукупність реальних прав, юридич- них обов'язків та інтересів працівника, що їх охороняє закон, у сфері обраної ним суспільно корисної діяльності, яка гарантується державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим ко- лективом³.

Правовий статус — це результат визнання державою всіх або окремих категорій громадян носіями прав, обов'язків, інтересів, що їх охороняє закон.

Розрізняють загальний, спеціальний та індивідуальний правові статуси особи. Загальний і спеціальний статуси існують поза стадією реалізації, в статиці. Коїли працівник сільського господарства як конкретний індивід реалізує на- лежні йому статутні права і обов'язки, він набуває індиві- дуального правового статусу. Останній є змінним, динаміч-

ним у часі та показує, які права і обов'язки їх носій фактично реалізує в даний момент.

Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох основних частин: 1) конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України; 2) прав і обов'язків, закріплених галузевим законодавством для всіх найманих працівників; і 3) прав і обов'язків, що відобра- жають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподарських підприємств¹, а з переходом до бага- тоукладної економіки — сільськогосподарських підприємств всіх форм власності, форм господарювання, а також найма- них працівників селянських (фермерських) господарств.

2. Основні права, свободи і обов'язки громадян нашої держави закріплено в Конституції. Вони складають основу правового становища громадянина України і є єдині для всіх працівників, в тому числі і для сільськогосподарських.

Характерною ознакою нової Конституції України є те, що її окремий, другий розділ значно розширює і досить детально регламентує права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Відповідно до ст. 3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямо- ваність діяльності держави. Держава відповідає перед лю- диною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор- канність та безпека визнаються в Україні найвищою со- ціальною цінністю.

Дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гід- них умов її життя. Основний Закон України (ст. 36) надає право громадянам України вільно об'єднуватися у полі- тичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. В тому числі громадяни мають право на участь у профе- сійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава при цьому створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує про-

грами професійно-технічного навчання, підготовки і пе- репідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Згідно з цією статтею кожен має також право на належні, без- печні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від неза- конного звільнення. А право на своєчасне одержання вина- городи за працю захищається законом.

Вперше в Основному Законі України (ст. 44) закріплено право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх еко- номічних і соціальних інтересів.

Конституція України (ст. 45) також гарантує всім, хто працює, право на відпочинок. А згідно зі ст. 46 Консти- туції громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальни- ка, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право кожного громадянина на освіту закріплює ст. 53 Конституції України.

Конституційні права і свободи громадян поєднуються з їхніми обов'язками та відповідальністю перед суспільством. Здійснення прав і свобод є невіддільним од виконання громадянином своїх обов'язків. Принципово новим є поло- ження Конституції, згідно з яким кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'яз- ки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23). Так, відповідно до ст. 65 Конституції захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Кожен зобов'яза- ний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). Кожен зо- бов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і роз- мірах, встановлених законом (ст. 67). Згідно зі ст. 68 Кон- ституції кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Названі основні конституційні права та обов'язки грома- дян України знайшли свій подальший розвиток і конкрети- зацію у відповідному законодавстві.

3. За своїм соціально-економічним становищем сільсько- господарські працівники є саме найманими працівниками (за винятком членів КСГП, СВК, інших кооперативних підприємств). Одначе на них усіх поширюється трудове законодавство. Важливе значення для характеристики пра- вового статусу найманих працівників ДСП, КСГП, СпС, AT, TOB, СВК має ст. 2 КЗпП, яка визначає основні трудові права та обов'язки працівників. В ній, насамперед, конкретизується конституційне право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включно з правом на вільний вибір професії» роду занять і роботи, що забезпечується державою.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і на щорічні оплачувані відпустки, право на здорові та без- печні умови праці, на об'єднання у професійні спілки та на вирішення трудових конфліктів (спорів) у встановлено- му законом порядку. Стаття 2 КЗпП гарантує також працівникам право на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернен- ня до суду за вирішенням трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Ці трудові права і обов'язки складають основу спе- ціального правового статусу всіх найманих працівників. Однак особливості сільськогосподарського виробництва, зу- мовлені об'єктивними факторами, дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сіль- ському господарстві. Такі особливості викликані тим, що на сільськогосподарське виробництво суттєво впливають природні фактори, сезонність, розбіжність робочого періоду (наприклад, оранка, сіяння) з періодом виробництва (на- приклад, достигання врожаю). В рослинництві і тварин- ництві діють біологічні фактори; рільництво має свої особ- ливості, обумовлені якістю земель, родючістю грунтів та ін. Названа специфіка сільськогосподарського виробництва суттєво впливає на особливості правового регулювання праці найманих сільськогосподарських працівників.

Відповідно до ст. 7 КЗпП законодавством можуть вста- новлюватись особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку на підприємствах і в організаціях сільського господарства.

4. Специфіку правового статусу найманих сільськогос- подарських працівників порівняно з працівниками промис- ловості закріплено в численних нормативних актах. Важ- ливе місце серед них займають Галузеві правила внут- рішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій сільського господарства від 10 січня 1985 p. Ці Правила закріплюють основні обов'язки працівників і адміністрації названих утворень. Зокрема, сільськогосподарські працівники зобов'язані: ра- ціонально використовувати землю; забезпечувати схорон- ність сільськогосподарських тварин і домагатися підвищен- ня їх продуктивності; ефективно використовувати сільсько- господарську техніку — машини, верстати та інше облад- нання; ощадливо ставитися до інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникам; економно і раціонально витрачати паливо, енергію, добрива, корми, насіння та інші матеріальні ресурси.

Перелік обов'язків (робіт), що їх виконує кожний пра- цівник сільського господарства за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, визначається тарифно-кваліфі- каційним довідником робіт і професій робітників, квалі- фікаційним довідником посад службовців.

У централізованому порядку приймаються посадові ін- струкції для керівників, спеціалістів і обслуговуючого пер- соналу ДСП, на підставі яких господарства розробляють відповідні локальні нормативні акти.

5. Правовий статус спеціалістів сільського господарства визначає Положення про спеціаліста сільського господарст- ва від 19 грудня 1977 p., яке і в даний час повністю зберігає свою юридичну силу. На підставі цього норматив- ного акта сільськогосподарські підприємства з урахуванням місцевих умов приймають локальні положення або посадові інструкції для спеціалістів.

6. Особливості правового статусу найманих сільськогос- подарських працівників мають місце при організації їх праці, її оплаті, при веденні підсобного господарства та ін. Однак найбільш суттєво ці особливості виявляються в ре- гулюванні робочого часу і часу відпочинку працівників сільського господарства. Згідно зі ст. 50 КЗпП нормальна

тривалість робочого часу для працівників не може переви- щувати 40 годин на тиждень.

При збереженні загальної тривалості робочого часу, встановленого чинним законодавством про працю для всіх працівників, режим роботи в сільськогосподарських під- приємствах встановлюється з урахуванням сезонності сіль- ськогосподарського виробництва, напруженості роботи в пе- ріоди року.

З метою найбільш правильного використання робочого часу дирекції ДСП і ТОВ та правлінням КСГП, СпС, СВК, AT надано право за погодженням з комітетами проф- спілок в період напружених польових робіт (посів, догляд за посівами, заготівля кормів, збирання врожаю, оранка та ін.), у випадку виробничої необхідності, збільшувати три- валість робочого дня для працівників, зайнятих у рослин- ництві, але не більше ніж на 10 годин. У менш напружені періоди польових робіт робочий день відповідно скорочу- ється до 5 годин, а за бажанням працівників — без обме- ження цими годинами. Для обліку відпрацьованого пра- цівниками робочого часу згідно зі ст. 61 КЗпП запровад- жується підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість цього часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Дирекція ДСП, ТОВ і правління КСГП, СВК, СпС за погодженням із профспілковим комітетом господарства мо- жуть у період напружених польових робіт, у випадку ви- робничої необхідності, залучати працівників до роботи у встановлені дні відпочинку з наданням взамін цих днів інших днів відпочинку по закінченні кожного періоду на- пружених польових робіт. При цьому підсумок днів відпо- чинку може проводитись за період, що не перевищує двох місяців.

7. У нормативних актах, прийнятих у централізованому порядку, не можливо передбачити вирішення всіх питань, що виникають у процесі праці. На їх підставі і згідно з ними на кожному сільськогосподарському підприємстві всіх форм власності і форм господарювання розробляються і затверджуються локальні (місцеві) правові акти, які регу- люють відносини, що не врегульовані законодавством. Так, у кожному сільськогосподарському підприємстві розробляю- ться статут, правила внутрішнього трудового розпорядку, укладається колективний договір, приймаються Положення про внутрігосподарський розрахунок, акти про впроваджен- ня колективного підряду, оренди; Положення про оплату праці, про преміювання, про матеріальне і моральне заохо-

чення за досягнення в праці, про соціальний захист пра- цівників та ін.

Поєднання централізованої та локальної нормотворчості у сфері сільського господарства дозволяє забезпечити до- держання у праві загальних закономірностей у регулюванні аграрних правовідносин і враховувати їхні особливості на окремих підприємствах, розширює господарську самостій- ність та ініціативу.

8. Зміст правового статусу сільськогосподарських праців- ників, окрім трудових прав і обов'язків, складають також управлінські, майнові й земельні права та обов'язки. Неза- лежно від форми власності підприємства наймані пра- цівники користуються правом на житло, комунально-побу- тові послуги, соціально-культурне обслуговування та ін.

9. Необхідною передумовою правового статусу сільсько- господарського працівника є його правосуб'єктність. Щоб працівник міг вступити в трудові правовідносини, він пови- нен володіти трудовою право- і дієздатністю. У трудових відносинах правоздатність невід'ємна від дієздатності, тому прийнято говорити про трудову правосуб'єктність. Право- здатність і дієздатність (правосуб'єктність) як реальні пра- вові явища мають галузевий характер. Тому такий самий характер має і правосуб'єктність сільськогосподарського працівника.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 188 КЗпП) трудова правосуб'єктність встановлюється по досягненні громадянами шістнадцятирічного віку. За згодою одного з батьків або особи, що його заміняє, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускає- ться прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний вір навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє.

10. Влаштування працівника на роботу оформляється трудовим договором (контрактом). При цьому при визна- ченні його трудової функції може бути врахована сезон- ність роботи, необхідність переведення на іншу роботу, потреба у працівнику, який володіє, крім основної, також і додатковими трудовими функціями, та ін.

11. Відповідно до ст. 21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі мате- ріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору можуть вста- новлюватись угодою сторін.

З метою вдосконалення порядку застосування контракт- ної форми трудового договору постановою Кабінету Мі- ністрів України від 19 березня 1994 p. затверджено Поло- ження про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників.

Це Положення визначає порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) працівників на роботу на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності та галузі господарства. Але воно не поширюється на керівників підприємств державної форми власності.

Контрактна форма трудового договору застосовується у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Контракт оформляється у двох примірниках між власником або уповноваженим органом, громадянином (працедавцем) і працівником та набуває чинності з моменту його підпи- сання або з дати, визначеної сторонами в контракті, і може бути змінений лише за угодою сторін, складеною в письмовій формі.

За своєю юридичною природою контракт є угодою про працю, але він відрізняється від звичайного трудового договору тим, що дозволяє поєднувати нормативне і до- говірне регулювання трудових відносин. При цьому при укладенні контракту домінує договірне регулювання суттєвих та інших умов праці, а також умов соціально-по- бутової сфери.

Рішення про контрактну форму регулювання трудових відносин приймається загальними зборами колективу сіль- ськогосподарського підприємства. Поширюється вона, на- самперед, на керівника підприємства, головних спеціалістів і керівників структурних підрозділів. Контракт із керів- ником підприємства розглядається і затверджується на за- гальних зборах (зборах уповноважених) колективу, якщо за нього проголосувало не менше половини присутніх. За їх дорученням контракт підписує голова зборів або інший уповноважений на це працівник підприємства, зокрема го- лова ради трудового колективу. Контракт набуває чинності від дня його затвердження зборами. При укладенні контр- акту сторони обумовлюють їхні права та обов'язки, відпо-

відальність, режим праці й відпочинку, форми і розміри винагороди за працю, побутові умови контрактанта, поря- док вирішення спорів, зміни і припинення контракту та інші додаткові умови, наприклад, про створення необхід- них умов для поєднання роботи з навчанням або під- вищення кваліфікації, про виплату додаткових допомог при звільненні, заподіянні шкоди здоров'ю контрактанта, на- данні чергової відпустки та ін.

До контракту можна включити умови про самостійний вибір працівником режиму робочого часу або встановлення робочого дня, про заборону роботи за сумісництвом і т.д.

В контракті можуть обумовлюватись суспільно-побутові умови, наприклад, виділення автомашини, поліпшення житлових умов, забезпечення дитини місцем у дитячій дошкільній установі, погашення банківської позички або заборгованості у зв'язку зі вступом до житлово-будівель- ного кооперативу, захист від інфляційних процесів та ін.

Перевага контракту перед звичайним трудовим догово- ром полягає в тому, що він дозволяє з метою захисту прав та інтересів працівника максимально індивідуалізувати кожну контрактну угоду про працю.

12. Важлива роль у правовому регулюванні трудових відносин працівників сільського господарства і визначенні їх правового становища належить професійним спілкам працівників агропромислового комплексу. 30 травня 1990 p. І з'їзд профспілок АПК України затвердив Статут професійної спілки працівників агропромислового комплек- су України та Основні напрями діяльності професійної спілки працівників агропромислового комплексу України¹.

Створена профспілка працівників агропромислового ком- плексу є самостійною і незалежною від будь-яких по- літичних, інших громадських організацій, державних, гос- подарських і адміністративних органів. Вона покликана представляти і захищати економічні, соціальні, духовні та інші законні права та інтереси її членів перед державними, громадсько-політичними та господарськими органами.

В Основних напрямах діяльності професійної спілки пра- цівників агропромислового комплексу України визначено її конкретні завдання щодо захисту професійно-трудових, соціально-економічних, культурно-духовних інтересів, прав і соціальних гарантій трудівників агропромислового комп- лексу.

З метою захисту прав та інтересів сільськогосподарських працівників профспілки беруть активну участь у нормо- творчості. Більшість правових актів із питань праці прий- мається тільки за погодженням з профспілковими орга- нізаціями або за їх участю, чи з урахуванням їхньої дум- ки. Так, профспілковий комітет бере участь у розробленні колективних договорів і угод, контролює їх виконання, стан охорони і умови праці, заробітної плати, додержання трудового законодавства, соціальної справедливості при розподілі житла, путівок, інших благ, які надаються з фондів економічного стимулювання і госпрозрахункового прибутку.

Право професійних спілок представляти інтереси працівників агропромислового комплексу в галузі вироб- ництва, праці, побуту і культури викладено також у главі XVI КЗпП.