§ 1. Поняття, принципи, зміст правової охорони здоров'я працівників сільськогосподарських підприємств

1. Правова охорона праці являє собою діючу на основі відповідних законодавчих та інших нормативних актів сис- тему соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та спо- собів, що гарантують безпеку, збереження здоров'я і пра- цездатності людини в процесі праці. Таке розуміння даного поняття є характерним для всіх галузей права, зокрема трудового та аграрного.

Регулювання суспільних відносин, що виникають при реалізації названих заходів створення безпечних умов праці у підприємствах АПК, здійснюється за допомогою законодавчих та інших нормативних актів загального і спеціального призначення. Загальні норми поширюються на забезпечення охорони праці в усіх галузях народного господарства. До них належать Закон України "Про охоро- ну праці", Кодекс законів про працю України, Закони України "Про підприємства в Україні", "Про підприєм- ництво", "Про колективне сільськогосподарське під- приємство", "Про селянські (фермерські) господарства", "Про пестициди і агрохімікати", "Про дорожній рух", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та ін.

2. З урахуванням специфіки сільськогосподарського ви- робництва загальні вимоги названих законодавчих актів конкретизуються у спеціальних (галузевих) нормативних актах, а саме в різних правилах, інструкціях, положеннях щодо виконання робіт із застосуванням сільгоспмашин, отрутохімікатів тощо. В таких актах, зокрема, визначають- ся обов'язки й відповідальність посадових осіб, містяться вимоги з техніки безпеки при виконанні механізованих робіт, у тому числі спеціалізованих сільськогосподарських, а також вимоги щодо технічного стану машин, підготовки машино-тракторного агрегату до роботи, пожежної безпеки. Що стосується техніки безпеки у тваринництві, то відомчі нормативні акти закріплюють перелік обов'язків посадових осіб із техніки безпеки і виробничої санітарії, правила

безпечної роботи з сільськогосподарськими тваринами та обслуговування машин і обладнання, що використовуються у тваринництві, експлуатації водонагрівальних і парових котлів, теплогенераторів, заходи пожежної безпеки на тва- ринницьких фермах, передбачають проведення заходів із благоустрою території ферм, будівництва та обладнання тваринницьких приміщень.

Під час виконання робіт, що не охоплюються названими нормативними актами спеціального призначення, сільсько- господарські товаровиробники мають керуватися Загаль- ними й Галузевими правилами техніки безпеки інших ві- домств, дія яких поширюється на сільське господарство постановами ЦК профспілки працівників цієї галузі.

До системи нормативних актів, які забезпечують на- лежні умови праці в сільськогосподарських та інших під- приємствах АПК, можна віднести також локальні норма- тивні акти, що приймаються органами управління цих підприємств, — Статути, Правила внутрішнього розпоряд- ку колективних підприємств, виробничі інструкції, пам'ят- ки та інші посібники з техніки безпеки і виробничої санітарії. Розроблення локальних правових актів на під- приємствах (незалежно від форм власності та видів діяльності) має здійснюватися з додержанням вимог, перед- бачених у Порядку опрацювання і затвердження власни- ком нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві, затвердженому Держкомнаглядохоронпраці України 21 грудня 1993 p.

3. Чинне законодавство про охорону праці поширюється на всіх працівників, що перебувають у трудових відно- синах із підприємствами, установами, організаціями неза- лежно від форм власності та господарювання, в тому числі з приватними працедавцями, селянськими (фермерськими) господарствами, а також на членів кооперативів, праців- ників орендних підприємств тощо.

4. Державна політика в галузі охорони праці передбачає єдність дій підприємств. Рад народних депутатів усіх рівнів щодо поліпшення умов і охорони праці, запобігання вироб- ничому травматизмові та професійним захворюванням і базується на принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників стосовно до результатів виробничої діяльності підприємства;

координації діяльності в галузі охорони праці з іншими напрямами економічної та соціальної політики, із заходами з охорони навколишнього природного середовища;

встановлення єдиних вимог у галузі охорони праці для

всіх підприємств незалежно від форм власності та господа- рювання;

здійснення незалежного й дійового нагляду та контролю за виконанням вимог щодо охорони праці на підпри- ємствах;

широкого використання досягнень науки, техніки і пере- дового вітчизняного та зарубіжного досвіду з питань охоро- ни праці;

стимулювання розроблення і впровадження безпечної техніки, технологій, а також засобів захисту працівників;

участі держави у фінансуванні охорони праці;

проведення податкової політики, яка сприяла б створен- ню здорових та безпечних умов праці на підприємствах;

безкоштовного забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, засобами індивідуального захисту, ліку- вально-профілактичним харчуванням;

обов'язковості розслідування та обліку кожного нещасно- го випадку на виробництві, кожного випадку професійного захворювання, а також інформування населення про рівні виробничого травматизму і професійної захворюваності;

соціального захисту інтересів працівників, що постраж- дали від нещасних випадків на виробництві чи дістали професійне захворювання;

підготовки спеціалістів з охорони праці у вищих і се- редніх спеціальних навчальних закладах;

всебічної підтримки діяльності профспілок та інших гро- мадських організацій, підприємств і окремих осіб, спрямо- ваної на забезпечення охорони праці;

міжнародного співробітництва при вирішенні проблем охорони праці.

Розроблення й реалізація державної політики в царині охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, створення системи державного управління цією галуззю покладається чинним законодав- ством на Національну раду з питань безпечної жит- тєдіяльності населення, правове становище якої визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 p.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Державний комітет з нагляду за охороною праці (Держ- комнаглядохоронпраці) ;

міністерства та інші центральні органи державної вико- навчої влади;

місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

Компетенцію цих органів визначено у статтях 38—41 Закону України "Про охорону праці".