§ 3. Суб'єкти права власності колективного сільськогосподарського підприємства

1. Закономірності функціонування суспільно-економіч- них відносин власності зумовлюють потребу в правовому визначенні й закріпленні кола їхніх учасників, тобто кола суб'єктів права власності. Визначенню кола суб'єктів права власності присвячено ст. 3 Закону "Про власність", згідно з якою такими суб'єктами визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Відповідно до ст. 24 цього Закону суб'єктом права колективної власності визнається також кожний окремо взятий колгосп.

Конституція України (ст. 13) зазначає, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, со- ціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права влас- ності рівні перед законом.

Закон "Про колективне сільськогосподарське підприєм- ство" (ст. 7) суб'єктом права колективної власності визнає

підприємство як юридичну особу та його членів — в час- тині майна, яку вони одержують при виході з підприєм- ства. Оскільки рівноправними видами колективного сільськогосподарського підприємства є переважно КСГП (колишні колгоспи), спілки селян, пайові товариства, аг- рофірми, сільськогосподарські кооперативи, аграрно-вироб- ничі асоціації та інші подібні утворення, то кожний із них, будучи згідно з законом і власним статутом юридичною особою, визнається суб'єктом права колективної власності. Закріплення на рівні закону зближення виробничо-госпо- дарської правомочності підприємства як юридичної особи та правомочності юридичної особи як суб'єкта права ко- лективної власності сприятиме підвищенню ролі підпри- ємств у сфері ринкових економічних відносин.

Визнання правовою нормою (ст. 7 Закону "Про колек- тивне сільськогосподарське підприємство") члена підприєм- ства суб'єктом права колективної власності, а, отже, його права на пай, як належну йому частку в колективній власності підприємства, розширює коло майна, що є його особистою приватною власністю. Таке визнання права на пай є економічним і юридичним засобом забезпечення його права як співвласника колективного господарства. Належне йому право на пай і нараховувані систематично залежно від розміру такого паю дивіденди сприяють динаміці відносин власності у процесі виробничо-підприємницької діяльності підприємства, наповненню відносин колективної власності новим соціально-економічним змістом.

2. За існуючими формами організації колективної праці на підприємствах функціонують відповідні виробничо-гос- подарські підрозділи. Виходячи з виробничої доцільності та згідно зі статутом, за ними закріплюються, як уже зазна- чалося, земельні угіддя, необхідні засоби і знаряддя вироб- ництва, виробничі приміщення, споруди та інше майно. Ці майнові цінності є власністю підприємства. Лише йому належить право розпорядження ними, а також продукцією, виробленою бригадами, фермами та іншими підрозділами. Останнім належить право повного господарського відання цим майном, тобто їм надаються відповідні правомочності щодо раціонального використання та розпорядження як за- собами, так і продукцією виробництва; на них покладають- ся обов'язки щодо належної їх схоронності. Одначе як суб'єкти права повного господарського відання, а не права власності, вони не можуть вирішувати питання щодо са- мостійного розпорядження закріпленим за ними майном або ж виробленою сільськогосподарською продукцією.

Своєрідними є майнові відносини між підприємством як суб'єктом права власності та підрядно-орендними підроз- ділами. Їх майнові взаємини регулюються спеціальним до- говором оренди основних засобів виробництва, що нале- жать підприємству як об'єкти права колективної власності, а орендареві — на праві оренди майна. Водночас підрядно-орендний підрозділ підприємства згідно з договором є суб'єктом права власності на всю вироблену ним сільсько- господарську продукцію.

3. КСГП як юридична особа є суб'єктом права спільної власності в тому разі, коли воно об'єднує частину своїх засобів виробництва (наприклад, цегельний завод) і коштів при створенні господарського переробного підприємства, аг- ропромислового об'єднання чи іншого спеціалізованого під- приємства. У таких випадках підприємство стає співвлас- ником як майнових цінностей, так і тих доходів, що набу- ваються завдяки виробничо-господарській діяльності зазна- чених агропромислових утворень. Підприємство може бути співвласником збудованих і функціонуючих з його участю міжгосподарських санаторіїв, будинків відпочинку, куль- турно-спортивних споруд. Частка підприємства у спільній власності належить йому за правом колективної власності.

4. Право власності є абсолютним правом. Підприємство здійснює його лише через свої органи управління — за- гальні збори членів підприємства, збори уповноважених, правління, голову правління. В межах, установлених зако- ном і статутом, лише ці органи можуть вирішити, як використовувати майно, засоби і продукти виробництва, кошти.

Абсолютність права власності підприємства полягає в його недоторканності, в недопустимості фактичного усунен- ня суб'єкта даного права від здійснення ним правомочності розпоряджатися своїми коштами або засобами, переданими йому для участі у створенні статутного фонду (міжгос- подарських організацій або об'єднань). Зокрема, підпри- ємства, які взяли участь у створенні статутного фонду міжколгоспних будівельних організацій, з роками були по- збавлені права на частину чистого прибутку, одержуваного цими організаціями, а з утворенням концерну Украгроп- ромбуду, як державно-кооперативного формування, фак- тично були позбавлені права власності на свою частку в основних та обігових коштах цього концерну.

Державні органи не можуть втручатися в здійснення КСГП або міжгосподарськими організаціями свого права власності, в цілому, і права розпорядження його окремими

об'єктами. Зокрема, Законами "Про власність", "Про ко- лективне сільськогосподарське підприємство" забороняється місцевим органам влади та іншим державним органам і колективним організаціям розпоряджатися майном та про- водити вилучення майна, яке належить недержавним підприємствам, розпоряджатися коштами, робочою худобою та продукцією, зобов'язувати ці підприємства надавати грошові суми і натуральні засоби на потреби, прямо не передбачені законами України.