§ 3. Майнові правовідносини у приватному підсобному господарстві

1. Майнові правовідносини у ППГГ — це фактично існуючі, врегульовані нормами цивільного та аграрного права суспільні відносини, що складаються в ППГГ між його членами з приводу майна та майнових прав. Майнові відносини у ППГГ характеризуються їх спільністю з відно- синами, що виникають між іншими громадянами, незалеж- но від їх громадянства, соціального статусу, роду діяльності тощо. Майнові відносини у ППГГ будуються на підставі Закону "Про власність", Кодексу про шлюб та сім'ю (КШС) України, Земельного кодексу, шлюбного контракту та інших правових актів.

В основу цих відносин покладено право приватної влас- ності громадянина. Оскільки ППГГ — це сімейно-трудове об'єднання, майнові відносини, що складаються в ньому, будуються також на основі права спільної сумісної влас- ності подружжя — чоловіка і жінки, якщо інше не вста- новлено і не конкретизовано шлюбним контрактом. Відпо- відно до чинного законодавства та постанови Пленуму Вер- ховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (п. 5) спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям під час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю Ук- раїни); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо письмовою угодою між членами сім'ї не перед- бачено інше, а також майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), передана при приватизації з державного житлового фонду (наприклад, у радгоспі — В. Я.) за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їхню спільну сумісну власність (ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду"). Ще однією особливістю майнових взаємин, що можуть складатися в цьому господарстві, є те, що між членами ППГГ (не подружжям) майнові правовідносини можуть грунтуватися й на основі права спільної часткової власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Саме тому Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 p. зауважив, що в усіх інших (крім наведених вище) випадках спільна власність грома-

дян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при при- дбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

2. Особливістю суб'єктного складу власників ППГГ, їхньої правосуб'єктності є те, що суб'єктом права власності ППГГ є в одних випадках подружжя, а в інших — усі члени сім'ї. Так, майно, зокрема ППГГ, нажите подруж- жям під час шлюбу, належить їм за правом спільної сумісної власності, якщо інше не визначено письмовою угодою між ними. Здійснення ними цього права регулює- ться Законом "Про власність", а щодо власності подруж- жя — також і Кодексом про шлюб та сім'ю.

У разі, коли особи, що спільно ведуть ППГГ, не перебу- вають у шлюбі, суб'єктом права власності виступає об'єд- нання громадян без утворення юридичної особи, а майно ППГГ, утворене спільною працею осіб, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не визначено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем тру- дової участі.

3. Чинне законодавство України визначає коло об'єктів, що можуть бути у власності громадян, які складають об'єктивну частину ППГГ і можуть використовуватися гро- мадянами для його ведення. Так, ст. 13 Закону "Про власність" встановлено, що об'єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особисто- го користування, дачі, садові будинки, предмети домашньо- го господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на них, засоби виробництва, виробле- на продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і ви- робничого призначення.

Законом "Про власність" (ст. 14), Земельним кодексом (у редакції від 13 березня 1992 p.) самостійним об'єктом права приватної власності визнано земельні ділянки, одер- жані громадянами для ведення ППГГ. Громадяни як влас- ники можуть здійснювати зі своєю власністю — земельни- ми ділянками практично всі основні види цивільно-право- вих угод, як і з будь-яким іншим нерухомим майном (продавати, заповідати, обмінювати, закладати, здавати в оренду тощо).

Важливою правовою новелою щодо правомочностей гро- мадян, які ведуть ППГГ, є норма п. 3 ст. 13 Закону "Про

власність", згідно з якою склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

4. Підстави виникнення права приватної власності гро- мадян на ППГГ є загальними для всіх громадян України. Відповідно до ст. 12 Закону "Про власність" праця грома- дян є основою створення і примноження їхньої власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприєм- ницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане успад- куванням або укладенням інших угод, не заборонених законом.

Крім одержання у приватну власність земельних ділянок у порядку, встановленому чинним земельним законодавст- вом, громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі: одержання їх у спадщину; одержання част- ки землі у спільному майні подружжя; способом купівлі- продажу, дарування та обміну.

5. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Громадяни мають право передавати майно у тимчасове користування іншим громадянам, юри- дичним особам і державі, відчужувати його. Умови і поря- док відчуження національних, культурних та історич- них цінностей визначаються спеціальним законодавством України.

Право приватної власності може бути передано у спад- щину громадянам, юридичним особам, державі.

6. При поділі майна, виділі його зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини визна- чається частка учасника спільної сумісної власності.

Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної суміс- ної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає з законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя на майно ППГГ визначається нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України. За відсутності доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної влас- ності подружжя) у надбанні майна була більшою або мен- шою, частки визначаються рівними.

Згідно з законодавством положення статей 17 та 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності

поширюються на правовідносини, що виникли після вве- дення в дію цього Закону (тобто з 15 квітня 1991 p.). Воднораз Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 р. "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" спеціально зазначає, що до правовідносин, які виникли раніше, засто- совується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було при- дбане до 15 квітня 1991 p., мають вирішуватися за норма- ми, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному дворові та збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 р. не втратили права на частку в його майні. Такими, що втра- тили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, в навчальному закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів включно з неповнолітніми та непрацездатними. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні в разі недовгочасного його перебування у складі двору або не- значної участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому членові частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст. 4 постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 р. При спад- куванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспно- го двору, що збереглося на 15 квітня 1991 p., поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позо- ву про право на майно колишнього колгоспного двору залежить від вирішення питань землекористування.

7. Відповідно до ст. 55 Закону "Про власність" громадя- нин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та ін- шими законодавчими актами України.

Оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи кори- стування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової ком- пенсації за частку у спільній власності, якщо її не можли- во виокремити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

8. Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 p. зазначає, що передбачені Законом "Про власність" положення щодо спільної власності громадян на майно, надбане внаслідок їхньої спільної праці, поширюю- ться на придбання його як при веденні особистого під- собного господарства, в тому числі членами колишнього колгоспного двору, так і в інших випадках.

Згідно з цими положеннями право на майно може бути визнане не лише за громадянами, які є родичами, а й за іншими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім'ї та брали трудову участь у його придбанні.

Відповідно до чинного законодавства власником вкладу, внесеного у кредитну установу (крім нажитого подруж- жям), є особа, на ім'я якої його внесено, тому інші члени сім'ї не можуть вимагати визнання за ними права на цей вклад з мотивів внесення його за рахунок спільної праці. В цьому разі частка коштів, належна іншим членам сім'ї, може бути стягнена з вкладника за їхнім позовом.