§ 1. Державне сільськогосподарське підприємство як суб'єкт майнових прав

1. Під правовим режимом майна державного сільсько- господарського підприємства розуміється сукупність право- вих норм, якими забезпечується поєднання права держав- ної власності з правом повного господарського відання підприємства закріпленим за ним державним майном, пра- ва та обов'язки підприємства як юридичної особи, його органів управління і трудового колективу щодо викори- стання майна і розпорядження ним у процесі виробництва і соціальної діяльності, майнові відносини з іншими юри- дичними особами і громадянами, а також встановлені пра- вовими засобами порядок і умови гарантування права дер- жавної власності та майнових прав ДСП, захисту права державної власності, майнових прав та інтересів підприєм- ства, його трудового колективу і працівників.

2. Право власності в Конституції України розглядається крізь призму права його суб'єктів. У ст. 13 Конституції записано, що всі суб'єкти права власності рівні перед зако- ном. Про право державної та комунальної власності йдеть- ся в ст. 40 Конституції, в якій сказано, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Згідно з Законом "Про власність" (ст. 31) дер- жавна власність в Україні за видами розподіляється на загальнодержавну (республіканську) і комунальну.

Державне сільськогосподарське підприємство є суб'єктом майнових прав у цілому як юридична особа. Підприємство виступає як суб'єкт господарювання, створений власником. Правомочність підприємства як суб'єкта майнових прав у господарській і соціальній діяльності визначається його га- лузевою право- і дієздатністю. Це означає, що підприєм- ство як суб'єкт права, маючи в своєму користуванні й розпорядженні майно, повинно використовувати його ви- ключно на цілі, передбачені статутом господарства, в пер- шу чергу на вироблення сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутків і забезпечення країни продо- вольством і сировиною для легкої, харчової та інших галу- зей промисловості. Це означає також, що воно як са-

мостійний і повновладний суб'єкт речових майнових прав може вступати в майнові відносини з іншими юридичними особами (державними, колективними і громадськими ор- ганізаціями), а також із громадянами, в тому числі з працівниками і державними органами, мати пов'язані з цим права і обов'язки, відповідати за своїми зобов'язання- ми, вимагати захисту порушених прав. Оскільки майнові відносини підприємства регулюються не тільки цивільним, а й іншими галузями права, то й правосуб'єктність його як учасника майнових відносин грунтується на нормах різних галузей права.

3. У нормах державного права закріплено основні поло- ження права державної власності та права повного госпо- дарського відання майном, основні завдання підприємства як виробника товарної сільськогосподарської продукції, ос- нови взаємовідносин із радами, з іншими державними ор- ганами і громадянами.

Норми цивільного права дають визначення юридичної особи, розкривають зміст і обсяг прав та обов'язків під- приємства як юридичної особи в майнових відносинах, конкретизують поняття права державної власності та права повного господарського відання, регулюють взаємовідно- сини підприємства як юридичної особи з власником, іншими юридичними особами і громадянами, встановлюють порядок і правила участі підприємства в господарсько-май- нових відносинах в умовах переходу до ринкової еконо- міки, відповідальність за невиконання зобов'язань, перед- бачають захист майнових прав радгоспу у відносинах з іншими юридичними особами і громадянами.

4. Відносини власності завжди мають об'єктом речі; ма- теріальні предмети¹. Ці положення повною мірою стосую- ться й характеристики об'єкта майнових відносин підпри- ємств, за якими майно закріплено з правом повного госпо- дарського відання. Суспільні відносини, об'єктом яких є предмети матеріального світу, розуміються як відносини між людьми, юридичними особами щодо речей, предметів у зв'язку зі здійсненням права володіння, користування і розпорядження ними.

До об'єктів права державної власності належать основні засоби виробництва у сільському господарстві, транспорт, а також інше майно, необхідне для здійснення статутних завдань підприємства. Майно державного сільськогоспо-

дарського підприємства складається з основних фондів і обігових засобів, а також інших цінностей, вартість яких відповідно до ст. 10 Закону "Про підприємства в Україні" відображається в самостійному балансі підприємства.

5. Перелік об'єктів майнових прав підприємства спрямо- ваний на забезпечення майновими засобами виконання за- вдань сільськогосподарської діяльності. Це пов'язано з ви- користанням землі для виробництва сільськогосподарської продукції, інших видів діяльності, не забороненої законо- давством. У законодавчих актах немає переліку майна, яке належало б виключно до об'єктів майна сільськогоспо- дарських підприємств.

Проте, виходячи зі статутних цілей і завдань підпри- ємства, можна говорити про його основний перелік. До нього відносять будівлі та споруди, зокрема ферми, комо- ри, гаражі, майстерні, електричні мережі, трактори, ком- байни, устаткування, транспортні засоби, робочу і продук- тивну худобу, багаторічні насадження, меліоративні та іригаційні споруди, вироблену продукцію, грошові кошти, акції та інші цінні папери, інше майно, закріплене за підприємством або ж придбане ним на законних підставах.

Основним критерієм поділу майнових прав підприємства на відповідні майнові об'єкти є правова оцінка джерел формування майна. Відповідно до п. 3 ст. 10 вищезгаданого Закону такими джерелами можуть бути:

грошові кошти і матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

безкоштовні чи благодійні внески організацій, підпри- ємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами. Законодавче закріплення джерел формування майна під- приємства є однією з форм розширення господарської са- мостійності ДСП. Тепер вони самі вирішують питання про ті чи інші види майна, що їх підприємство може придбати з правом повного господарського відання. Причому, вихо- дячи з міркувань розвитку підприємництва, підприємство може вступати в майнові відносини з іншими юридичними особами і громадянами та разом із ними набувати окремі майнові об'єкти. Закон "Про власність" (ст. 3) передбачає, що майно може належати за правом спільної (часткової або сумісної) власності юридичним особам і громадянам.

Це правило стосується і права повного господарського відання в разі, якщо підприємство набуває окреме майно спільно з іншими державними підприємствами. Дане майно може належати декільком державним підприємствам за правом спільного (часткового або сумісного) повного госпо- дарського відання. На таких правових засадах окремий будинок чи інші споруди можуть бути на балансі двох чи трьох підприємств, організацій. На базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності) можуть створюватись і функціонувати спільні підприємства з уча- стю державних і недержавних підприємств.

Як суб'єкт права підприємство має право в межах, пе- редбачених Законом "Про підприємства в Україні" і своїм статутом, продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безкоштовно в тимчасове користування чи пози- чати належні йому будови, споруди, устаткування, транс- портні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цін- ності, а також списувати їх з балансу, якщо інше не передбачено законодавчими актами і Статутом радгоспу.

6. Підприємство має право, якщо інше не передбачено його статутом, здавати в оренду громадянам засоби вироб- ництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавства не можуть бути в їх власності чи користуванні. Воно може передавати громадянам окремі матеріальні цінності й безкоштовно. Майно може передава- тись громадянам, по-перше, — з дозволу власника, а по-друге — у випадках, не заборонених законодавством. А втім, Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 p. № 8-92 "Про управління майном, що є у загально- державній власності" заборонено підприємствам, майно яких належить до загальнодержавної власності, передавати безплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

За певних умов майнові відносини можуть складатись між підприємством і його трудовим колективом. Це спе- цифічна форма таких відносин. Як відомо, трудовий колек- тив не є юридичною особою, а тому за загальними прави- лами самостійно не може вступати в майнові відносини, мати певні права і нести відповідальність. Але законодавчі акти передбачають винятки. Перший із них, коли від- повідно до п. З ст. 18 Закону "Про підприємства в Ук- раїні" у випадках, передбачених статутом, частина чистого прибутку може передаватись у власність трудового колек- тиву. Другий. Відповідно до ст. 37 Закону "Про власність"

колектив державного підприємства має право вимагати пе- редачі підприємства в оренду або ж перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, у разі прийняття рішення державним органом, уповноваже- ним управляти державним майном, або ж якщо державне підприємство буде визнане неплатоспроможним (банкру- том) за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди кредиторів. При задоволенні вимог трудового колективу він проводить організаційні заходи щодо створення нового під- приємства, яке буде функціонувати на колективній влас- ності. Третій випадок. За часткового викупу майна підприємства його колектив відповідно до п. З ст. 15 ви- щезгаданого Закону набуває права співвласника, а підпри- ємство — статус спільного. У цьому разі змінюється струк- тура органів управління підприємством та їх компетенція по управлінню майном.

Одним із важливих напрямів розширення прав і са- мостійності підприємства як державного є його право на випуск цінних паперів, а також на залучення додаткових грошових коштів інших підприємств і громадян на цілі розширення і вдосконалення виробництва та соціального розвитку трудового колективу.

7. Підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, які встановлюються самостійно чи на договірній основі. Державні ціни і тарифи застосовуються лише у випадках, передбачених законодавчими актами, наприклад, у разі реалізації окремих видів продукції державі на вико- нання державного замовлення.

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює ма- теріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або ж через товарні біржі та інші посеред- ницькі організації. Матеріальними ресурсами централізо- вано воно забезпечується в обсягах і номенклатурі, по- трібних для виконання державного замовлення.

Розподіл одержаних доходів та порядок їх використання встановлюється власником або ж уповноваженим органом відповідно до Статуту підприємства. Державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутків здійснює- ться через податки, податкові пільги, а також економічні санкції. Трудовий колектив самостійно розпоряджається лише тією частиною прибутку, яка у випадках, передбаче- них статутом, передається в його власність. Порядок роз- поділу і використання її вирішується радою чи зборами (конференцією) колективу підприємства.

8. Правовий режим майна підприємства визначається правилами, якими регулюються його майнові відносини з працівниками і, насамперед, із питань оплати праці та розподілу між ними частини прибутку. В умовах розши- рення господарських прав підприємства і трудового колек- тиву підприємство самостійно встановлює фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів.

При переході до ринкової економіки складаються май- нові відносини також у процесі зовнішньоекономічних зв'язків підприємства. Його права і з цих питань значно розширені. Такі відносини здійснюються згідно зі спеціаль- ними законодавчими актами, зокрема Законом "Про зов- нішньоекономічну діяльність", прийнятим Верховною Ра- дою України від 16 квітня 1991 p. Одними з основних принципів майнових відносин підприємства є: принцип су- веренітету народу України у здійсненні зовнішньоеконо- мічної діяльності, принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, принцип юридичної рівності й недиск- римінації всіх учасників зовнішньоекономічних зв'язків та принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при вивезенні товарів. Для правового режиму майна підприємства важливе значення мають такі вимоги Закону, як виключне право власності суб'єктів такої діяльності на всі одержані ними результати діяльності та забезпечення рівного захисту всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяль- ності. Одним із засобів захисту майнових прав підпри- ємства є правило, за яким валютна виручка зараховується на його валютний балансовий рахунок і використовується ним самостійно.