2. Засоби державного регулювання зайнятості.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентноспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на :

• забезпеченні соціального партнерства суб”єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії , реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

• організація громадських робіт;

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• розвиток служби зайнятості тощо;

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально–побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м”яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

3. Особливості ринку праці та стан безробіття в Україні.

Початком становлення ринку праці в Україні є ухвалення Закону «Про зайнятість населення», що офіційно визнавав існування у країні безробіття. Формування національного ринку праці відбувалося повільно й суперечливо. З одного боку, для людей відкрилися нові можливості для самореалізації, з другого — з’явилися нові проблеми, насамперед пов’язані з різким зниженням попиту на робочу силу, появою безробіття. У життя пересічного українця безробіття ввійшло як наслідок системної економічної кризи, як невід’ємна складова ринкових реформ. В Україні на сьогоднішній день проблема безробіття є досить актуальною і маловивченою.

Негативною рисою ринку праці України є вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишком робочої сили, потрібної для виробництва конкурентоспроможної продукції.

На сьогоднішній день однією з проблем є дисбаланс між потребами ринку праці й сучасним станом освітньої підготовки.

Як видно із статистичних даних, наведених у таблиці 1, рівень безробіття зменшився у порівнянні із 2000 роком. Проте, зменшення масштабів і рівня зареєстрованого безробіття можна досягти двома шляхами: працевлаштуванням за наявності відповідного попиту на робочу силу або відмовою в реєстрації тим, хто звертається до центрів зайнятості. Зменшення кількості безробітних може відбуватись також шляхом розширення сектора нелегальної зайнятості.

Таблиця 13.1