2. Сукупні видатки. Модель «кейнсіанського хреста».

Кейнсіанський хрест (– кейнсіанська модель рівноваги, або “45–градусна модель”, або “модель доходи–витрати” передбачає, що сукупний попит (АD) представлено плановими витратами – сумою, яку домашні господарства, фірми і держава мають намір витратити на купівлю товарів та послуг: С + І + G. Сукупна пропозиція (АS) представлена фактичними витратами, Y. Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно–матеріальні запаси (ТМЗ) в умовах неочікуваних змін у рівні продажів, тобто:

Факт. Інвестиції = План. Інвестиції + Незаплановані Інвестиції в ТМЗ.

Планові і фактичні інвестиції в моделі є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим.

При будь–якому рівні ЧНП нижче рівноважного сукупні витрати будуть перевищувати обсяг виробництва, викликаючи тим самим непередбачені скорочення інвестицій в товарно–матеріальні запаси, загальний ріст прибутку і, врешті–решт, – ріст ЧНП.

В кейнсіанській макроекономічній моделі застосовуються два методи визначення рівноважного рівня ЧНП: метод вилучень та ін’єкцій і метод співставлення сукупних витрат і обсягу виробництва

3. Ринок грошей та цінних паперів. Ринок робочої сили, пропозиція і попит, умови рівноваги. Загальна рівновага на ринках товарів та грошей.

У ринковій економіці переважна більшість матеріально–речових процесів супроводжується рухом фінансових ресурсів. У цьому зв'язку складається розгалужена система фінансових регуляторів виробництва, обміну та розподілу матеріальних благ. У подальшому вони складають ще більш складну систему економічного механізму суспільства. Серед останніх знаходяться інструментарій і засоби ринку цінних паперів. За своєю суттю він є своєрідним "чорним ящиком" механізму функціонування ринку, де нагромаджується і переробляється найрізноманітніша економічна інформація. Остання і подає сигнали виробникам до певних дій у виробництві та обміні.

У механізмі саморозвитку ринкової економіки ринок цінних паперів є частиною ринку капіталів або фінансового ринку. Він перебуває у специфічному фінансовому блоці управління економікою, беручи участь у розподілі і перерозподілі фінансових ресурсів.

Реалізація акціонерної власності виявляється у дивіденді, отримання якого, минаючи фондовий ринок, неможливе. Тому можна зробити найбільш абстрактне припущення, що соціально–економічною основою ринку цінних паперів є акціонерна власність.

Об’єднуючи ринок товарів і послуг з грошовим ринком, ставка відсотка (r) перетворюється у внутрішню (ендогенну) змінну. Її рівноважна величина відзеркалює процеси, що відбуваються на цих ринках.

Графічно модель IS–LM зображається по–різному. Відповідно до теорії неокласиків крива IS полога, оскільки коефіцієнт еластичності сукупного попиту за відсотковою ставкою досить високий. Крива LM має вертикальний вигляд, проходить через точку потенційного обсягу виробництва, оскільки попит на гроші нееластичний за відсотковою ставкою. У цьому випадку потенційний обсяг виробництва не залежить від ставки відсотка, а визначається технологічним рівнем виробництва.

Економічна діяльність суб’єктів господарювання на окремих ринках по–різному характеризується неокласичною та кейнсіанською концепціями, що розглядають загальну економічну рівновагу як цілісний механізм функціонування трьох ринків.

Ринок робочої сили – це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання.

Дохід фірми є економічною основою її інвестиційної активності. За розмірами доходу можна сміливо судити про ступінь успіху підприємця.

Відомий американський економіст Валерій Леонтьєв у середині 50–х pp. вирішив емпірично перевірити основні висновки теорії Хекшера–Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу "затрати–випуск", побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В.Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті – капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера–Оліна, і тому отримав назву "парадокс Леонтьєва". Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії тощо).

Реальні явища, що відбувалися в економіці у 20–30–і роки XX ст., піддали сумніву висновок неокласиків щодо того, що в ринковій економіці тривале безробіття неможливе. Таку концепцію відстоював у своїй теорії Дж.М. Кейнс.

Оскільки механізм цін не може свідчити про потенційний попит, то в економіці може порушитись рівновага, що ставить під сумнів ідею Л. Вальраса щодо загальної рівноваги.